Музеї під час війниВікна тричі вибивало ударною хвилею. Як війну зустріли в Харківському художньому музеї

Марина з чоловіком, директором музею, головною хранителькою, її чоловіком і ще кількома працівниками побігли рятувати мистецтво. Знімали й пакували полотна, найцінніші експонати – ті, що були в постійній експозиції – готували до евакуації. Колекція Харківського художнього музею – одна з найбільших в Україні: більше, ніж 25 000 одиниць зберігання. Через брак експозиційної площі експонували лише 10% від усього фонду.

Тоді колекція музею становила 75 000 експонатів. І теж казали, що не можна розводити паніку, тому до останнього не займалися евакуацією. А коли стало зрозуміло, що евакуація все ж необхідна, туди відправили лише 4700 одиниць. Решта робіт лишилася в музеї.

Німецький штаб Розенберга, що займався вивозом культурної спадщини з окупованих територій, планомірно й цілеспрямовано відбирав і вивозив до Німеччини всі роботи, що тут були. А коли німці відступали з Харкова, вони облили галерею бензином і підпалили. Так у колекції декоративно-ужиткового мистецтва є твори, які ми так і називаємо «зі згарища». Це все, що знайшли й дістали після пожежі місцеві жителі. Звісно, що полотна не збереглися, а метал, бронзу, мармур реставраторам частково навіть удалося відчистити».

Зараз серед робіт, що поїхали в евакуацію, твори 16, 17, 18 та 19 століть. За іронією долі українці рятували полотна російських митців. У музеї зберігаються роботи Шишкіна та Левітана.

Одна з музейних гордостей – Ілля Репін. Він український художник, якого Росія весь час намагається привласнити. Репін народився в Чугуєві, Харківської області. У його роботи «Запорожці пишуть листа турецькому султану» є два оригінали. Перший зберігається в Музеї російського мистецтва в Санкт-Петербурзі, а другий, який самому автору подобався більше, – у Харківському художньому. Репін вважав другу роботу вдалішою через те, що композиційно вона створена так, що глядач наче не спостерігає збоку, а знаходиться всередині полотна. Про те, що друга версія видалася кращою, Репін писав в автобіографії «Далеке близьке».

«У росіян у крові привласнювати чуже. Вони чомусь думають, що Репін, Куїнджі, Айвазовський і Малевич – росіяни. Але єдине, що є в них російського, – навчання в Санкт-Петербурзькій академії мистецтв. Це був єдиний вищий навчальний заклад для художників у Російській імперії».

На перший погляд репінські «Запорожці...» не постраждали, але вибухова хвиля створила небажані вібрації. Тому про остаточний стан полотна реставратори зможуть говорити тільки після повного обстеження, яке можливо провести лише в мирний час. Зараз для всіх робіт критично важливим є дотримання температурно-вологісного режиму, бо картини попередніх століть потребують особливого ставлення. На жаль, витримувати його в умовах війни майже неможливо.

Найціннішими в контексті західного мистецтва серед робіт музею є оригінальні гравюри Дюрера. У Харківському художньому музеї їх 13. Донедавна вважалося, що гравюр 26, але атрибуція підтвердила, що половина – роботи рук італійського гравера Маркантоніо Раймонді, першої людини в історії мистецтв, яку судили за авторські права. Він відтворював оригінальні роботи Дюрера, Рафаеля та Мікеланджело.

У тиражній графіці оригіналами вважаються всі роботи, зроблені з авторської пластини.

У Харківському музеї зберігаються одні з перших відбитків: усі лінії на зображеннях є дуже чіткі. Також на всіх гравюрах є водяні знаки, що підтверджують як справжність, так і свідчать про приналежність до певного часового проміжку.

З 2014 року в Харківському художньому музеї почали досліджувати й експонувати англійську та французьку карикатуру часів Наполеонівських воєн (кінець 18 – початок 19 століття). Уже тоді, у 18 столітті, улюбленою темою європейських художників було висміювання російських імператорів, полководців, можновладців і їхньої жорстокості. Їх зображали в крові, з перекошеними обличчями та ратицями замість ніг. Одна з найвідоміших карикатур з експозиції музею – «Імперський крок» – зображає Катерину ІІ, яка крокує до наміченої мети буквально по головах європейських монархів. Вона розхристана, з оголеними грудьми, у стрімкому ривку на схід. Європейські володарі, зібравшись під спідницею Катерини, обговорюють не стільки політику, скільки «дивовижне» видовище, що відкрилося їхнім поглядам. У такому ж сатиричному стилі карикатуристи зображали й Павла I, Олександра I, Суворова, Потьомкіна.

До 2014 року карикатури не експонували в музеї взагалі, попри те, що в колекції зберігаються роботи дуже значущих для цього жанру постатей: Джеймса Гілрея, Ісаака та Джорджа Крукшенків, Уільяма Ельмса, Луї Франсуа Шарона, Жана Батиста Готьє, Фредеріка Дюбуа й інших. Та оскільки більшість карикатур висміювала загарбницьку політику Росії, на них довгий час була ідеологічна заборона.

У Харківському художньому найбільша в Україні колекція оригінальної нідерландської графіки 17–19 століть. Відмінність оригінальної графіки від тиражної полягає в тому, що вона існує в єдиному екземплярі. Ці гравюри для музею збирав колекціонер, випускник Харківського університету Аркадій Миколайович Алферов.

Також важливе місце займають нідерландські натюрморти. Остання виставка, яку встигли запустити перед війною,  – «Таємниці старовинних натюрмортів».

– розповідає Марина Філатова.

Цією виставкою в музеї мали на меті показати, що натюрморт – це не просто мистецтво, а окрема глибока філософія. Нідерландці воювали за зміну релігії, хотіли перейти від католицизму до протестантизму (кальвінізм), і в них були заборонені зображення в церквах. Оскільки потреба в людей у таких зображеннях усе ж лишилася, є думка, що натюрморти нідерландцям замінили ікони. Кожен предмет у їхньому натюрморті має масу значень. Їх можна читати як книжки. Наприклад, волоський горіх означав душу людини. Якщо горіх у шкаралупі повністю, то це душа, закована в гріхи. Якщо шкарлупка відламалася, душа позбавляється від гріха. Так само мало велике значення, як зображено ніж, наскільки наповнено келих. Наприклад, половина келиха – це доброзичлива символіка, а якщо келих порожній чи перевернутий, то смерть.

«Це була чудова виставка. Люди ходили з відкритими ротами. Сподіваюся, що ми її відновимо», – Марина Філатова показує на постери з цієї виставки, що й досі лишилися в музеї як згадка про мирні часи.

У випадку з Харківським художнім не лише колекція, а й сама будівля має історичну цінність. Її було побудовано 1914 року за проєктом О.М. Бекетова. Маєток має статус пам’ятки архітектури. Але через поважний вік він дуже потребує особливого ставлення та ремонту.

Після першого «прильоту» в музеї не залишилося жодного вікна. Друзі музею надали будівельні матеріали, а волонтери заколотили вікна. Але друга й третя вибухові хвилі вирвали те, що вже було заколочене. «Волонтери забили вікна ще раз, але це не вихід».

Оскільки початок війни випав на кінець зими, морози, температура та вологість дуже змінювалися, що шкодило як роботам, що залишилися в музеї, так і самому приміщенню.

Марина Філатова розуміє, що для міської влади в пріоритеті зараз буде відбудова житла для людей, які залишилися без даху над головою. Наприклад, жителів мікрорайону Салтівки. Але відновлення вікон у музеї до осені також є обов’язковим. Інакше колекцію можемо втратити через погодний вплив на роботи. Передусім треба засклити фонди. Потім відновлювати музей, робити ремонт, змінювати експозицію. Заповітною мрією залишається також встановлення системи клімат-контролю.

«Я постійно думаю про те, що ми маємо зробити краще, ніж було. Таке випробування, як війна, не має пройти просто так. Зараз я мрію зробити мистецтво доступнішим. У нас уже є кілька експонатів: «Запоржці» Репіна, дюрерівська «Прогулянка», нідерландський натюрморт і ще кілька робіт для людей з порушеннями зору. Хочеться, щоб у музеї було більше інклюзії та можливостей для знайомства з історією мистецтва: аудіогіди різними мовами, доповнена реальність, електронні гаджети з додатковою інформацією».

Реквізити для допомоги музею: