13 вересня в український прокат виходить «Чоловік, який вбив Дон Кіхота» – новий фільм Террі Ґілліама з Адамом Драйвером («Зоряні війни: Пробудження сили») у головній ролі. Режисер «Монті Пайтона і Священного Грааля» розпочав роботу над стрічкою у 1989 році. Після чисельних проблем із проектом «Дон Кіхота» Ґілліам нарешті показав фільм на цьогорічному Каннському кінофестивалі. The Village Україна говорить із режисером про довгий шлях до прем’єри.

Фото: «Артхаус Трафік»

– Як це – вперше показати людям фільм, який ви готували близько тридцяти років? Можете описати свої враження від прем’єри у Каннах?

– Знаєте, для мене це було велике полегшення – я нарешті випустив цей фільм. Утім, я сприймав ситуацію навколо стрічки не так, як усі. Для мене це було так: я почав роботу [над новою версією фільму] у березні 2017 року і близько року тому закінчив зйомки. Так, я хотів зняти цей фільм протягом 29 років. Але я надаю перевагу про це не говорити. Для мене головне, щоб людям сподобався фільм, який я зняв.

– Близько 30 років у розробці, постійні проблеми зі зйомками – чи можете описати найгірший момент під час цього процесу?

– Найгірший момент – це коли за два місяці до початку знімального процесу Пауло Бранко (екс-продюсер фільму, – ред.) вирішив усе згорнути. У цей момент актори та решта знімальної групи вже мали квитки на літак. На той час я встиг пережити низку критичних моментів, пов’язаних із проектом. Але досі ще ніколи я не підходив до нього настільки близько. І тут – бум! Продюсер усе згортає. Для того, щоб повернути все, нам довелося витратити шість місяців. Утім, коли ми вже зняли фільм і готувалися показати його в Каннах, Бранко повернувся. Він хотів заборонити показ фільму на фестивалі. Утім, врешті це було на краще, бо ми виграли суд. Словом, це був гарний спосіб вперше показати стрічку [сміється].

 Знаєте, для мене це було велике полегшення – я нарешті випустив цей фільм.

– І все-таки – що змушувало вас протягом трьох десятиліть повертатися до цього проекту?

– Я навіть не знаю… Знали б ви, скільки розсудливих людей радили мені забути про цей фільм. Але я не люблю, коли розсудливі люди наказують мені щось робити. [сміється]

– У Голлівуді часто кажуть, що немає нічого гіршого, ніж знімати сцени з конями. У вас у фільмі дуже багато таких сцен. Чи були з цим проблеми?

– Цікаво, що речі, яких я боявся перед зйомками найбільше, виявилися найбільш простими, а прості на перший погляд виявилися найскладнішими. Так, насправді я дуже боявся зйомок із кіньми – я знав, що з ними завжди складно працювати. Але ми мали фахівців, які знайшли прекрасних натренованих коней, і ми жодного разу не мали з ними проблем.


Я просто дивився на нього і аплодував


– Ми вже, певно, завантажили вас запитаннями про труднощі у знімальному процесі. Можете розповісти про те, що для вас було найбільш приємним під час зйомок?

– У фільмі є одна сцена, яку я просто обожнюю. Це сцена, у якій [персонаж Адама Драйвера] Тобі зустрічає Алєксєя у виконанні Хорді Мойї. Причому сцена ця зовсім не приємна; можна сказати, що вона напружена, адже Алєксєй – це негативний персонаж. Але це був просто прекрасний день – коли все складається саме так, як ти хочеш.

– До речі, про персонажа Моїй. Він виконує роль головного лиходія фільму – російського олігарха. Чи допомогала зробити цього персонажа настільки кумедним Ольга Куриленко?

– Ольга з тієї частини України, де не люблять Росію. [сміється] Я обожнюю Ольгу! До того ж у білій перуці вона ніби інша людина. Це вже була не Ольга, це була Джекі. Вона навіть сказала мені, що у ролі білявки наважилася робити речі, які ніколи не зробила б сама. [сміється] Я бачив багато її робіт, але це були не комедійні ролі. У цьому ж фільмі Ольга доводить, що може веселитися. Утім, ні, Хорді вона ніби не вчила російському акценту.

– Ви присвятили цей фільм двом акторам, який свого часу затверджували на головну роль – Жану Рошфору та Джону Херту. Але врешті її зіграв Джонатан Прайс. Я нещодавно переглядав «Бразилію»: важко повірити, що це той самий актор, якого ви зараз зняли у ролі Дон-Кіхота.

– Насправді Джонатан хотів зіграти цю роль, мабуть, років 15. Але я увесь цей час його уникав. Він не підходив на цю роль: то був занадто молодий, то ще щось. Але, коли врешті я зустрівся з ним, аби обговорити «Чоловіка, який вбив Дон Кіхота», це зайняло зовсім мало часу. Я побачив, що це його роль. Джонатан почав знаходити гумор навіть у тих сценах, у яких комедії не повинно було бути. Він настільки довго чекав на цього персонажа, що, отримавши можливість його зіграти, повністю у нього перевтілився. З першого ж дня зйомок він був надзвичайний. Тож мені як режисеру навіть не довелося нічого робити. Я просто дивився на нього і аплодував.

 Коли ми говоримо про «Дон Кіхота», ми завжди маємо на увазі двох персонажів – власне Дон-Кіхота та Санчо Пансу.

– А що вас переконало, що Адам Драйвер впорається із роллю Тобі?

– Кумедно, але до цього я не бачив жодного фільму, у якому знімався Адам.

– Навіть «Зоряні війни»?

– Ні, нові «Зоряні війни» я дивився. Але не думав, що те, що він грає там, актуально для «Дон Кіхота». Зустрітися з Адамом мене переконала моя донька Еймі (продюсерка «Чоловіка, який вбив Дон Кіхота», – ред.). Ми пішли разом на ланч у лондонський паб – і Адам одразу мене прихилив до себе. Цей хлопець разюче відрізнявся від того, що я про нього думав! Він чудовий актор, він може зіграти будь-яку роль. Коли ж ми почали знімати фільм, Адам виявився навіть кращим, ніж я думав. Адже досі він не робив нічого подібного: цей фільм показує, наскільки кумедним, романтичним і красивим він може бути. Ну і те, яким бовдуром він може бути теж. Словом, Адам – це один із найбільш приємних сюрпризів для мене у цьому проекті.


Коли я починаю говорити, мене неможливо зупинити


– Чому, на ваш погляд, ви зупинилися саме на цій історії – «Дон Кіхоті» Сервантеса?

– Це ж одна з великих книг! Що приваблює мене, так це те, що коли ми говоримо про «Дон Кіхота», ми завжди маємо на увазі двох персонажів – власне Дон-Кіхота та Санчо Пансу. Адже вони уособлюють дві іпостасі людської природи, наші дві половини. Усі люди мають ці дві протилежні схильності – мрійливу і прагматичну. Колись ці протилежності борються між собою, а колись – підтримують нас. Це необхідно для того, щоб знайти свій шлях у цьому світі.

 Я не маю жодного уявлення, що означає термін «Gilliamesque».

– У «Чоловіку, який вбив Дон Кіхота» є одразу кілька сцен, які важко описати. На думку спадає хіба що прикметник «Gilliamesque». Але як ви би самі описали це визначення?

– Я не маю жодного уявлення, що означає цей термін. [сміється] Інколи я чую, як люди обговорюють мої роботи, або читаю рецензії, у яких використовують це визначення. Але я не знаю, про що вони говорять. [сміється] Я просто роблю те, що мені цікаво, що мене надихає і захоплює. Певно, мої фільми мають певний впізнаваний стиль, адже саме я ухвалюю всі важливі рішення у своїх проектах. Близько двох третин ідей під час роботи над фільмами можуть пропонувати інші люди. Але тільки я вирішую, які з них залишаться у фільмі. Тож так, ці роботи визначає мій смак.

– Тобто із назвою книги «Gilliamesque: Перед-посмертні мемуари» ви свідомо загравали з цим терміном?

– Так! Власне, це не повинна була бути автобіографія, це повинна була бути книга про моє мистецтво. Просто, коли я починаю говорити, мене неможливо зупинити. Тому вийшло так, що я розповів про усе життя. [сміється]

– У стартових титрах перераховують список продюсерських компаній, які взяли участь у виробництві фільму – їх до десяти. Це свідчення того, наскільки складно зараз знімати незалежне кіно?

– Саме так. До того, як Бранко залишив проект, ми співпрацювали з Amazon Studios – і мені все дуже подобалося. Але врешті ми випускали проект із іншими командами.

– Як ви ставитесь до того, що стримінгові сервіси на кшталт Amazon i Netflix отримують дедалі більший вплив на кінематограф?

– Ці сервіси створюють багато робочих місць для талановитих людей – і це добре. Але я все ж хотів би переглядати фільми на великому екрані. Кіно слід переглядати саме так. (Netflix не практикує прокат фільмів до появи у сервісі, – ред.)

– Тобто для вас важливо, щоб ваші фільми переглядали саме у кінотеатрах, а не на Netflix?

– Ми створюємо фільми, щоб показувати їх у кінотеатрах. Це традиція, яку зберігають від початку історії кінематографу. Це окремий ритуал – перегляд стрічки разом із іншими людьми у кінозалі. З іншого боку, я усвідомлюю, що значно більше людей побачить мій фільм по ТБ, а не в кінотеатрі. Це реальність. Але, коли я знімаю кіно, я думаю саме про великий екран.


Насолоди від робочого процесу повинно бути достатньо


– Важливою частиною вашої кар’єри також є анімація, і в цьому фільмі ви також використовуєте анімаційні техніки. Що ви думаєте про сучасну анімацію? Чи дивитеся сучасні мультфільми?

– Найкращим у фільмах «Монті Пайтон» було те, що ми могли робити все, що хотіли. Анімація – це те, що зробило мене тим, ким я є. Проте в анімації зараз є одна велика проблема. У жанрі працює студія Pixar – і вона зразково виконує свою роботу. Тож зараз багато хто намагається її копіювати – так само, як раніше копіювали Disney.

– Як копіювали і ваш стиль.

– Є кілька людей, які копіюють і мій стиль. Це робити досить просто – це можна робити і вдома. [сміється] Власне, це дуже добре, адже поріг входу до анімації зараз як ніколи низький. Усе необхідне для цього зараз можна знайти в інтернеті. Проте, значно більше всі копіюють Pixar, а також відому японську студію…

– Studio Ghibli Хаяо Міядзакі?

– Саме так! Я тільки завжди плутаю, вони «Ґіблі» чи «Джиблі». [сміється] У них дуже впізнаваний стиль. Також цим може похизуватися студія Laika, вони часто наважуються на творчі експерименти. Але, думаю, що таких студій повинно бути більше. Особливо з огляду на те, що всі необхідні інструменти зараз максимально доступні. Тепер для створення анімації не потрібні великі камери, з якими я працював свого часу. Треба просто комп’ютер. Люди повинні робити те, що хочуть. Якщо вони досягнуть у цьому успіху і стануть відомими і багатими – добре. Але, навіть якщо так не трапиться, насолода від робочого процесу повинна бути достатньою нагородою.

– «Чоловік, який вбив Дон Кіхота» можна назвати проектом вашої мрії. Але чи є у вас інші проекти, які ви хотіли б втілити в життя найближчим часом?

– У мене зараз дійсно немає жодних планів. А що, ви хотіли б мені щось запропонувати? Можливо, у вас є сценарій, який я міг би поставити? [сміється]

Трейлер фільму «Чоловік, який вбив Дон Кіхота»