The Village Україна говорить з людьми, які роблять український дубляж живим. Ми з'ясували, чому герої голівудських стрічок кажуть «гониво» і «пихайлик».

Ілюстрації

ЄВГЕН величев

Фотографії

Діани Андруник

Леся Стахова

продюсерка дубляжу

ФІЛЬМИ: «Ла-ла-ленд», «Мовчання», «Лего. Фільм», «Золото», «Дівчина у потягу», «Рівні».

«І я тобі ще от що скажу: гівно – твій Бетмен, тільки не ображайся»

«Лего. Фільм»

Зелений ліхтар:

– Гей, Супермен! Я – Ліхтар Зелений. Сядемо на зборах поруч?

Супермен:

– Еееее…. мені терміново треба…  на Криптон.

Ліхтар:

– А хіба він не той-во?

«Лего. Фільм»

Я організовую процес: збираю команду, працюю з розподілом ролей між акторами, роблю бюджет проекту. Раніше я ще займалася режисурою дубляжу, але зараз у мене є маленький проект під назвою «донька».

Наше головне завдання не зіпсувати фільм. Ми отримуємо його у чорно-білому кольорі, мовою оригіналу, з водяними знаками. Не видно майже нічого, окрім  ліпсинга (рух губами під час розмови, – ред.). Ми дивимося його кілька разів, визначаємо кількість акторів та кількість часу на запис та мікс. Чим більше реплік у фільмі, тим довше треба працювати над проектом.

Українську назву фільму визначає дистриб’ютор, оскільки від цього залежить успіх в прокаті. Ми маємо знайти перекладача для сценарію, який зробить свою роботу класно. Якщо це комедія – зрозуміє контекст та вигадає класні жарти, запропонує ближчі для українського глядача імена героїв. Є Сергій Ковальчук, він переклав сотні фільмів для кінотеатрів та телебачення («Брати з Грімзбі», «Дедпул», «Вартові Галактики», «Жага швидкості», «Похмілля 3», «Залізна людина»); він часто вигадує нові слова та вислови, наприклад, «буряк мені в дишло» чи «птахани» з Angry Birds.

Багато голлівудських зірок в Україні мають свої голоси. Дженіфер Еністон та Сандра Буллок звучить голосом Катерини Коновалової. Андрій Самінін озвучує Джейсона Стейтема, Метью Макконахі, Джима Керрі, Тома Круза, менеджер якого особисто прослуховував кастинги та затверджував голоси акторів дубляжу зі всього світу.

Іноді ти чуєш цікаві слова або жарти від друзів і вони прекрасно лягають на текст актора. Коли ми записували «Лего. Фільм», моїм улюбленим словом на той момент було «гониво». Ми передивлялися епізод і я кажу: «Кать, давай скажемо «супергониво?». З того моменту персонаж Супермена у мультику каже «супергониво».

Якісь жарти ти просто береш з життя людей навколо. У фільмі «Новорічний корпоратив» один з героїв у  фільмі казав, що вчився у якомусь невідомому канадському виші. У нас тоді асистентом режисера була дівчина, яка закінчила «кульок» (КНУКіМ) за фахом «режисер масових свят». Ми вирішили, що саме «кульок» та ця професія у цьому місці будуть доречними. І воно прозвучало краще, ніж якби ми сказали, як в оригіналі, що це факультет геології канадського університету. Люди часто сміються з цього жарту.

Коли я народила доньку, у нас були кілька фільмів підряд про трагічну історію матері та дитини. А для мене це був новий досвід – материнство, я була тоді така вразлива. І тут доводиться по 5 разів дивитися, як мама втрачає дитину, як діти йдуть від батьків. Це такі особисті речі, вони дуже зачіпають. Коли ти входиш в цей процес, ти не можеш залишатися байдужим.

Макс Пономарчук

звукорежисер

Фільми: «Хоббіт: битва п’яти воїнств», «Шалений Макс: дорога гніву», «Золото», «Новорічний корпоратив», «Похмілля у Вегасі»

– Як же ти не знав, що лист від Чао?

– Я тоді подумав, що це «чао», типу, «бувай»! Ну, знаєш, типу: «Чао»! Аріведерчі! Чіабатта! Пармеджано!»

«Похмілля: Частина 3»

«Ти, падло недодовбане, якщо я ще раз почую, що твоя почовгана стриптизерка саджала моїх дітей на свій мотоцикл, я тобі влаштую армагедець з в-дупу-каліпсисом».

«Новорічний корпоратив»

Я контролюю процес: запис акторів, звукокорекцію, мікс.  Мікс – це коли у тебе є готова картинка та записані голоси акторів, які треба помістити у панораму. У кіно герої ходять в різні кімнати, кричать з-під авто, говорять в літаку, виходять то ліворуч, то праворуч, кричать, говорять по телефону чи за зачиненими дверима. Щоб зробити такий же мікс, як в оригіналі, мені потрібно 6-7 днів.

«Шалений Макс» – дуже складний по звуку фільм. Існує стандарт гучності Dolby для кінотеатрів. 7 – це позначка, якої мають дотримуватися в усіх залах. Але кінотеатри часто економлять ресурс використання гучномовців, ставлять 5 або 4. Тому глядач не відчуває сповна те, що хотіли сказати творці фільму. «Шалений Макс» було дуже важко зводити, тому що, по-перше, багато обробки, багато персонажів, які постійно щось кричать, дуже великі перепади в динаміці. Через емоційність звуку ти знаходишся в постійній напрузі. Це важко і для акторів, бо вони не люблять зривати зв’язки. Класно, коли у фільмі три персонажі, вони просто собі сидять в кімнаті та розмовляють.

Якщо потрібно озвучити стадіон, аеропорт, ресторан, нам завжди приходить окремо відео без оригінальних діалогів, і окремо оригінальні діалоги. Так режисер дубляжу може почути, як звучить діалог без музики та ефектів, щоб зрозуміти контекст, емоції, гучність. Галас ми залишаємо в оригіналі, а діалоги на фоні перекриваємо записом масовки. Це, зазвичай, 5-7 акторів. Режисер дубляжу їм каже: «Ресторан, розмовляємо». і вони починають: «Ну що там, підемо до тебе?» чи «Класна була ніч». Якось ми записували актора, який грав голосом Дідуся, у темах ресторану він казав: «Та хіба ж це пиво? От у мої роки було пиво». Або: «Та хіба ж це дівчата? От у мої роки були дівчата». У нього були такі історії.

Часто буває, що елементарне слово у правильному контексті розриває зал. Наприклад, у фільмі «Новорічний корпоратив» героїня каже: «Диви, який в мене пихайлик» (цим словом замінили слово «вібратор»).

Лідія Громовенко

режисерка дубляжу / перекладачка

Фільми:  «Ла-ла-ленд», «Мовчання», «Сімейне пограбування», «Золото», «Мерзенна вісімка», «Вовк з Уолл-Стріт»

За освітою я – театральний критик та вихователька. Мій батько був актором, він привів мене на ICTV у 1992. До 1997 я працювала акторкою дубляжу. Якось колега мені сказав: «Ліда, акторів багато. Перекладачів хороших немає. Ти розумієш англійську, ти відчуваєш мову». Я спробувала. 19 років я – перекладач, 7 років я – режисер.

Коли я режисер, мені потрібно правильно підібрати акторський склад. Це перше завдання. Може бути прекрасний текст, чудовий режисер, але якщо актор не попадає в тему, нічого не вийде. Потім актора треба ввести в роль. Комусь я кажу: «Міша, чувак агонь, відбитий тип, ти все зрозумів». А комусь: «Серденько, він дуже переживає, страждає». Потрібно пояснити мотивацію, пояснити, що це за людина, що вона переживає і що актор має передати своєю грою та голосом.

Потім потрібно попрацювати з текстом. Яким би чудовим не був перекладач, коли ти поклав текст і актор починає говорити, буває, що текст не лягає. Щось ми змінюємо чи допрацьовуємо на ходу. Пригадую «Прибульці 3. Революція». Актор Михайло Кришталь записував голос для Мсье Уй. Герой там на когось свариться в оригіналі, а Міша каже: «Скотиняка ти така». Актор починає відчувати роль, входити в образ – і тоді воно працює. Мені треба тримати всю картину в голові – ми ж пишемо по одному актору. Іноді потрібно зупинитись, перевірити: відповів він на запитання, чи просто ляпнув якусь фразу.

Ми дуже сміялися, коли робили «Сутінки». Це ж треба серйозно записувати, а воно ж тупесеньке. Це були наші улюблені записи, бо ми там просто угорали всі. Бувають сцени, коли герой щось каже і 100% у рота лягає якийсь матюк. Ми для сміху запишемо і кайфуємо собі.

Я дуже люблю перекладати, редагувати тексти, мені приємно, що мої слова слухає вся країна. Люди приходять дивитися кіно, вони не мають думати про те, що це перекладено, здубльовано. Їм має бути класно. І мені подобається робити так, щоб їм було класно. Треба просто багато книжок читати в дитинстві та любити мову, і все.

З останніх робіт, які я перекладала, дуже запам’ятався «Новорічний корпоратив». Там була пісенька однієї героїні, ми її вигадали на ходу, тому що там вона співає німецькою. Можна було повторити її, але ми вирішили, що зробимо смішніше і з відомих нам німецьких слів зробили пісню. Потім півгодини сміялися, і не могли заспокоїтися, і всім показували.

«Айне кляйне Швайне, Фрідріх Ганс унд Фріц.

Дас іст грос фантастіш унд лібе діх».

Ну, і ще, з улюбленого: «хай мені срака трісне». Це вже я знайшла.

Я страшенно не люблю всяку пакость, де кровяка, кишки і так далі. Я не знаю, навіщо це знімають і навіщо купують, показують у нас. Такі фільми робити важко. Ще дуже важко, коли тварини у кіно страждають.

Редакція дякую за допомогу у підготовці матеріалу студії Pie Post Production