Саша Корбан – художник-мураліст родом із Донеччини. За словами Саші, його головне кар’єрне досягнення – це можливість кожного дня займатися улюбленою справою, яка приносить задоволення та прибуток. Це те, про що він лише мріяв у юності. Саша – представник молодого покоління, яке прагне творчої самореалізації, змінює правила гри та штовхає індустрію до змін. І головне вірить, що в кожного з нас достатньо ресурсів і потенціалу, аби змінювати цей світ. Маленькими, позитивними кроками.

Ця філософія близька бренду Hennessy Very special, що підтримує представників креативної індустрії та запускає глобальну компанію ALL I NEED про героїв-творців з України та світу. Тому разом із брендом ми створюємо серію інтерв’ю із представниками творчих професій про їхній шлях до успіху. У першій історії ми розповідали про фотографа Віталія Юрасова.  Цього разу говоримо з муралістом Сашею Корбаном, чиї роботи є в Києві, Італії, Малайзії й Іраку.

Саша Корбан

33 роки, художник-мураліст

Творчість присутня в кожній дії та процесі, неважливо, чи ти малюєш, чи вариш борщ. Творчість – це енергія

Олександр Корбан – один із героїв глобального проєкту ALL I NEED про представників креативних професій від Hennessy Very Special. Адже він вірить, що ніколи не варто зупинятись на шляху до творчої реалізації та руйнувати усталені кордони. До проєкту долучилися колеги індустрії з інших країни світу: говоримо про натхнення, креатив і складнощі професії.

Про першу розмальовану стіну в рідному місті

Я народився в Кіровському [місто Хрестівка із 2016 року – ред.], невеличкому шахтарському містечку на Донеччині. З дитинства полюбляв малювати, але професійно цього не навчався. Починалося все з аматорських скетчів у зошиті, згодом сам вивчав і пробував різні техніки. Я закінчив спеціалізовану спортивну школу, займався футболом, згодом працював у шахті – як і більшість місцевих. Навіть не думав, що малювання стане покликанням та основною діяльністю.

Визначальним став один момент. Ще в підлітковому віці друзі запропонували просто спробувати помалювати на стіні – тоді все це в нас тільки з’являлося, й ледь не кожен пробував. Ми купили два балончики з фарбою й пішли «на стінку». І з першого натискання на кнопку балончика я зрозумів: це любов. Так, справжня, як у кіно.

Ми ще не розуміли, як це працює, як поводитися із фарбою. Пам’ятаю, вона текла просто нереально. Але навіть зараз, коли згадую ті почуття, в мене мурашки на шкірі. Перша стінка була біля нашої школи, вона стала для нас місцем зустрічі. Кожен хотів намалювати щось класне й щоб якомога більше друзів і знайомих це побачили. Перший млинець був, як кажуть, нанівець, але емоцій від цих перших спроб – на цілий феєрверк. Тоді я зрозумів, що хочу розвиватись саме у цьому.

І з першого натискання на кнопку балончика я зрозумів: це любов. Так, справжня, як у кіно

Напрям моїх робіт можна окреслити як мікс реалізму та поп-арту.

Після закінчення навчання й далі практикувався, розвивав техніку. Звісно, я не весь час малював, було й так, що приблизно рік нічого не робив. А ще ж я п’ять років пропрацював на шахті, це також забирало час. Згодом мене вперше запросили на фестиваль графіті. Це була моя мрія – отримати запрошення в інше місто, побачити та створити щось нове та більше. У Кіровському всього 20 тисяч населення, тому я мріяв відвідати великі міста, поспілкуватися з художниками. Читав тематичні журнали, слідкував, що й де роблять інші. Поступово мене стали запрошувати частіше, почав багато подорожувати Україною. Дивився, як працюють художники, у яких напрямах. Це допомогло зрозуміти, що, мабуть, я не найкращий у світі шахтар і не хочу займатися цим усе життя, а хочу малювати. Звісно, звільнитися з шахти мені було нелегко, та вдалося це не відразу – ця робота також «затягує». Але все ж я обрав свій шлях.

Зараз мої роботи є в Миколаєві, Маріуполі, Одесі, Запоріжжі, Полтаві, на Донеччині, в Каховці. І, звісно, в Києві. До речі, в Києві не так багато, як здавалося б. Також я малював у Грузії, в Італії, Малайзії, Туреччині, Еміратах і навіть в Іраку.

Напрям моїх робіт можна окреслити як мікс реалізму та поп-арту, але в цілому я не схильний обмежуватися суворими рамками. Цікавлюсь різними жанрами та стежу за художниками, що з ними працюють. Мені подобається творчість багатьох муралістів і графіті-художників, як українських (AEC Interesni Kazki, Keno та загалом команда Kickitt, Саша Гребенюк, Шум, Wius), так й іноземних (Fintan Magee, Belin, Case (MaClaim Crew), Herakut, Telmo&Miel, Smug, Guido van Helten, Luis Gomez).

Як Олександр створює мурали

У роботі з муралами для мене процес цікавіший, навіть важливіший за результат. Я без вагань можу замалювати власну роботу й уже робив це неодноразово. Але кожен мурал – це завжди нова історія, а також певний період мого життя. Потім, коли бачу в місті свою роботу – згадую, що зі мною відбувалося, коли працював над нею. Про що я думав, що відчував. Для мене це найцінніше.

Кожен мурал – це завжди нова історія, а також певний період мого життя

Про пошуки локацій

У роботі з муралами для мене процес цікавіший, навіть важливіший за результат. Я без вагань можу замалювати власну роботу й уже робив це неодноразово. Але кожен мурал – це завжди нова історія, а також певний період мого життя. Потім, коли бачу в місті свою роботу – згадую, що зі мною відбувалося, коли працював над нею. Про що я думав, що відчував. Для мене це найцінніше.

Працюючи над муралом, намагаюся дослідити довкілля

Про підготовку до артпроєкту

Зазвичай спочатку розробляю ескіз, також прототип малюнка створюю на полотні. Крім того, роблю візуалізацію – як усе виглядатиме на стіні та у просторі міста. Малюю я сам, але в мене є невелика команда асистентів, що допомагають із технічними питаннями. Їх я долучаю для участі в масштабних проєктах.

Працюючи над муралом, намагаюся дослідити довкілля, поспілкуватися з мешканцями будинку та сусідами, дізнатися їхню думку. Наприклад, ми неодноразово збирали підписи, щоб ухвалити створення малюнка. Часом траплялися дивні ситуації. Наприклад, одного разу я малював під мостом, приїхала спеціальна служба, що відповідає за їхній стан у Києві. Погрожували штрафом, судом, ледь не ув’язненням. Викликали поліцію, ті приїхали та сказали: «Да он красавчик!». Навіть зробили селфі та в інстаграмі на мене підписалися. Покарань ніяких не було.


Про сезонність, вандалізм та інших райтерів

Сезонності в нашій роботі немає. Звісно, на морозі працювати важко, та я робив мурали й узимку. Просто це займає більше часу, працюєш короткими уривками по 15–20 хвилин. Тому в зимовий період намагаюсь більше працювати в майстерні з полотнами або над проєктами в інтер'єрах. Або ж, якщо над муралами, то в теплих краях, як минулої зими в Малайзії. [посміхається ред.]

З вандалізмом я не стикався. Хіба на «заброшках» та в андеграунді десь на парканах райтери [графіті-художники ред.] перекривали, звісно, мої роботи. А, може, колись і я чиїсь старі, це нормальна практика у графіті. А навіть якщо це трапиться з моїм великим муралом – я вже казав, що ставлюся до своїх робіт спокійно, іноді й сам зафарбувати не проти. На улюблені та неулюблені я свої роботи також не поділяю. Не можу сказати, що якимись із них пишаюся, а якісь – неважливі.


ставлюся до своїх робіт спокійно, іноді й сам зафарбувати не проти

Про графіті-спільноту та поради молодим художникам


Я чітко знаю одне: починати щось робити треба тільки, якщо ти дійсно це любиш. Малюнок це, книга або вистава – що завгодно. Якщо любиш свою справу всім серцем – тобі буде неважливо, що казатимуть за спиною. До речі, я позитивно ставлюся до конструктивної критики, це допомагає розвиватися. Завжди аналізую кожну свою роботу – щоб наступного разу зробити ще краще. А от на хейт заради хейту не реагую й нікому не раджу.

Радію, коли бачу в молоді цікавість до творчості та муралізму зокрема. Мені подобається працювати з дітьми, залучати їх до роботи. Зазвичай ми виділяємо для цього окрему ділянку на локації або навіть віддаємо їм частину муралу, щоб кожен міг спробувати себе в малюванні. Потім зафарбовуємо, але можемо й залишити, як є – в залежності від ідеї та результату.

життя триває, мистецтво знаходить нові ідеї та форми в будь-яких суспільних змінах і подіях

На хейт заради хейту не реагую й нікому не раджу.

Пандемія внесла свої корективи й до нашої роботи. Художники стали набагато менше подорожувати, скасовували проєкти в різних країнах. Фестивалі також перенесли або скасували. Та життя триває, а мистецтво знаходить нові ідеї та форми в будь-яких суспільних змінах і подіях. Наприклад, з’явилося багато муралів із героями-лікарями або персонажами в масках. Цікаво, як це все скінчиться та що буде після.

УСЕ, ЩО ТОБІ ПОТРІБНО ДЛЯ ТВОРЧОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ – ЦЕ ТИ САМ

У нас уже достатньо ідей, азарту та натхнення, аби перетворити хобі на справу життя. Про це, наприклад, історія Віталія Юрасова, який навчився працювати у власному темпі та не вигорати від улюбленої справи. Ця філософія близька і бренду HENNESSY.

HENNESSY VERY SPECIAL (V.S) – ОДИН ІЗ НАЙПОПУЛЯРНІШИХ КОНЬЯКІВ У СВІТІ, ВИТРИМАНИЙ У ДУБОВИХ БОЧКАХ. Це класичне поєднання, яке залишається незмінним із XIX століття. Асамбляж цього напою створили ще у 1865 році тоді його позиціювали як коньяк із трьома зірками. У 70-х роках XX століття серія отримала нову назву VERY SPECIAL, але зберегла фірмові рецепт і смак.

Куди рухатися далі?

Hennessy Very Special – це напій, який не виходить із моди вже 250 років. Смак коньяку залишається незмінним, але його дух продовжує розвиватися. А ще це напій про креативність і сміливість. Саме тому бренд підтримує художників і щорічно створює з ними лімітовані колаборації.

Тому HENNESSY VERY SPECIAL пішли далі та запустили глобальну кампанію ALL I NEED про представників креативних індустрій з усього світу. Її мета об’єднати творців, надихнути та створити спільноту однодумців, які вірять – ніколи не варто зупинятися у креативній реалізації.

The Village Україна разом із Hennessy Very Special в серії матеріалів вирішили розвінчати головні міфи про споживання міцного алкоголю. 

Матеріал підготовлено за підтримки