14 липня о 05:15 російські ракети влучили в будівлю готелю та бізнес-центру «Миколаїв» у Миколаєві. Унаслідок цього зазнала ушкоджень центральна частина будівлі, постраждали декілька поверхів і повністю був зруйнований восьмий поверх бізнес-центру. У цей момент у бізнес-центрі перебували три людини: два працівники й один з орендарів, який ночував в офісі, бо втратив житло внаслідок російського обстрілу. Жоден із них не постраждав.

Ми поговорили зі співвласником БЦ «Миколаїв» Юрієм Надточиєм, який вважає, що потрапляння в будівлю готелю було навмисним і, попри можливі ризики, працює над відновленням його роботи.

Публікуємо свідчення в серії матеріалів про фіксацію воєнних злочинів у російсько-українській війні спільно з ІСАР «Єднання».

Фото: Ірина Надточий, Юрій Надточий


Юрій Надточий

співвласник бізнес-центру «Миколаїв»

Ми придбали частину будівлі готелю «Миколаїв» у кредит у 2004 році. У нас було свої 10 000 доларів, яких вистачило буквально на реєстрацію підприємства та зарплату перших охоронців. Дослідивши ринок, прийшли до висновку, що розвивати готельний бізнес не зовсім доречно, бо місто не має туристичної популярності.

Ми почали потроху ремонт, поверх за поверхом. На перший поверх тоді зайшов бренд «Ельдорадо», а з другого й вище ми, не перероблюючи перестінки, здавали приміщення номерів під офіси. У цьому був умисел: ми розуміли, що такий формат бізнес-центру буде мати попит обмежений проміжок часу, а згодом зможемо повернути будівлю у формат готелю. Тому що локація в будівлі дуже хороша – на перетині двох головних магістралей міста: проспекту Центрального та вулиці Садової.

Ми змінили всі комунікації в будівлі. Через три роки після купівлі в нас не було жодної металевої труби – лише пластик і металопластик із розрахунком, що завтра тут може бути готель. Усі комунікації ми продумували, вони закладалися так, щоби ми могли з мінімальними зусиллями та дуже швидко переформатувати свій бізнес.

Вивіску «Бізнес-центр «Миколаїв» спеціально зробили українською, замінивши попередній російськомовний варіант.

Останніми роками орендарями були переважно салони з надання косметичних послуг, а також бухгалтерські й авдиторські компанії, кадрові агентства та агенції, які займаються нерухомістю. Якось нас обрали, мабуть, локація, можливість припаркувати авто. Навіть знайомі кажуть: «Як зручно у вас. Мені на одному поверсі роблять одну послугу, на іншому – другу. Усе в одній будівлі, такий собі спа-центр».

У лютому 2022 року в нас було, мабуть, 100% заселення офісів. Це в середньому 35–37 орендарів на поверх, 7 поверхів, тобто 230–240 офісних кабінетів. У кожному кабінеті працюють від двох до трьох людей. Нескладно порахувати, що тільки десь 700–800 людей щоденно – це люди, які приходили в бізнес-центр, які заробляють собі на життя, годують свої родини, платять податки, самозайняті. Я вважаю, що це дуже якісний соціальний проєкт, тому що на сьогодні сидіти на шиї держави легко, і хтось, мабуть, цим займається, але ці люди, наші орендатори, – такими не були. Коли в будівлю влучила ракета, орендарів було менше. Уже, мабуть, 15% залишилося працівників.

«Жахливий вибух, хитання будівлі та стовп диму»

Приліт стався 14 липня, по-моєму, о 05:15. Як сказала наша орендарка, у неї кабінет перший на восьмому поверсі від вибуху: «У мене на восьму годину запис уже був. Було б трохи пізніше, і всі би прийшли вчасно, точно не обійшлося би без жертв».

У момент удару в будівлі були: працівник охорони, начальник служби безпеки й один орендар, у якого був розбитий дім ще на початку війни, у березні. Таких було багато, десь п’ять людей, у яких постраждало житло, і вони попросили нашого дозволу перезимувати в офісі. Зараз вони роз’їхалися, але один залишився.

Ми знали, скільки людей було в будівлі, і коли працювали ДСНС, підтвердили, що було три людини – і всі троє живі. Оскільки цей приліт був, здається, восьмою чи дев’ятою з десяти ракет за обстріл, то, відповідно, уже після цих прильотів та оголошення повітряної тривоги, усі працівники спускалися в імпровізований підвал-бомбосховище. На момент обстрілу всі були там.

Вони описують це як «жахливий вибух, хитання будівлі та стовп диму». Будівля була укутана ним, і, виходячи з укриття, працівники не розуміли, що вони побачать, коли пил осяде: розломи, розвали чи взагалі не побачать будівлю. За їхніми словами, сила вибуху була така, що можна було припустити, що будівля склалася. Але, слава богу, хоча будівля постраждала й не слабко, але функціонально вона залишилася, і первинно експерти дали висновок, що її можна відновлювати. Це наша надія.

«Сила була така, що двері виламувалися разом із коробкою та летіли в напрямку вікна»

У нас стріляли ракетою С-300. Я це чув із вуст спеціалістів ДСНС, які прибули до нас на локацію в перші хвилини. Вони вивчали уламки. У нас було пошкодження іншого нашого бізнес-центру касетним снарядом. Ті уламки принципово відрізняються від уламків, які були зібрані після прильоту в бізнес-центр «Миколаїв».

Чим вони відрізняються? Вони дуже легкі, це титановий сплав. Дуже міцні. Ці уламки не гнуться чи дуже важко гнуться. У них характерні краї розриву оболонки ракети. Видно, що це не той металолом, який ми збираємо на вулицях. Шахта будівлі, де основний провал, ще не досліджена, там, найімовірніше, у глибині можна буде відшукати маршовий двигун ракети й елементи ураження.

Якби це був снаряд РСЗВ «Смерч», наприклад, це був би пробитий дах, розбитий один офіс, одне перекриття, плити не були б виламані, як це було після С-300. Наскільки я на цьому розуміюсь.

Ракета, яка влучила в наш бізнес-центр, потрапила в центральну частину будівлі, прямо в зону холів на поверхах. Це там, де поверхові холи, сходові марші, ліфтові шахти. Якщо брати згори, як залетіла ракета, машинне відділення, технічний, восьмий, сьомий, шостий, п’ятий, четвертий – усі ці поверхи просто-таки зруйновані. Склалися плити вниз і впали на перекриття між третім і четвертим поверхами.

Як я розумію та можу судити за відео, де зафіксований момент вибуху нашими камерами відеоспостереження, основний розрив снаряду відбувся на восьмому поверсі, і вибухова хвиля своєю міццю максимально пішла восьмим поверхом.

Починаючи від епіцентру вибуху, тобто центру будівлі, і проходячи далі до краю будівлі, вибухова хвиля, коли йшла коридором, гнула металеві двері. У них стан такий, ніби слоненя полежало на цих дверцятах, потопталося. Вони повністю півмісяцем вигнуті та вирвані зі своїх місць монтажу разом із коробкою. Сила була така, що двері виламувалися разом із коробкою та летіли в напрямку вікна. У перших двох кабінетах, найближче до епіцентру вибуху, ці двері вибили вікна, і вікна з рамами вилетіли просто на вулицю.

Далі від епіцентру вибуху руйнування були вже в меншому ступені. У відсотковому зіставленні 60–65% дверей на поверсі не підлягають експлуатації далі. Ще 10% худо-бідно працюють, але це робота зараз, поки воєнний стан, потім їх однаково треба буде замінити. І та сама ситуація з вікнами.

Слава богу, що двері взяли на себе удар. У тих кабінетах, де двері залишилися на місці, практично не постраждало майно орендарів. Ну, впала ваза, перевернувся стіл, стілець, щось розбилося, але я бачив, що дзеркала та лампи стояли на місці. Це не говорить про те, що нас пожалів хтось, агресор слабенько вдарив. Ні, я не хочу цього сказати. Мабуть, конструкція будівлі зіграла, двері взяли на себе всю масу удару. Як бачите, у коридорі вибухова хвиля ламала гіпсокартон протяжністю 60 метрів – це, власне, довжина коридору.

Найімовірніше, пошкоджені ліфтові шахти. На сьогодні я не можу нічого про це сказати, бо в нас тільки зараз з’являється можливість це вивчати. Ми вже домовилися, що будуть виходити спеціалісти на об’єкт і робити якусь «дефективку». Тобто ми фіксацію провели, я написав заяву в поліцію та компетентні органи, щоб надалі виставляти суму компенсації. Але технічний стан будівлі будемо вивчати предметно ще згодом.

Ми ухвалили рішення спробувати за мінімальний термін розвантажити будівлю, тобто не допустити подальшого некерованого руйнування. Це навіть вторинно, первинно – запобігти заподіянню шкоди нашим орендаторам і відвідувачам бізнес-центру. Зараз продовжується робота через чорний хід, а центральну частину ми перекрили.

«Однозначно стріляв агресор»

У місті є також готельний комплекс. Я з прикрістю завжди проїжджаю повз нього, за два квартали від нас буквально. Там залетіла [авіаційна] бомба ФАБ, яку бачили свідки – на той час був зовсім інший принцип обстрілу міста. Бомба впала на будівлю, і вона не підлягає відновленню. Вона ще поки стоїть візуально, але зазнала таких пошкоджень, що її вже відновити не можна. Це зовсім сумно, і я розумію, чому там ніхто нічого не розбирає.

Однозначно, у наш бізнес-центр стріляла сторона конфлікту – агресор. Судячи з відеокадрів і проаналізувавши кут входження ракети в будівлю, ми зробили чіткий висновок про те, що ракета була випущена з південного напрямку. Південний напрямок від міста Миколаєва – це Херсон. А, як ми знаємо, Херсон, Херсонська область на сьогодні окуповані армією Російської Федерації. Тому тут двополярності бути не може. Розповіді про те, що «Байден обстрілює місто», залишимо тим бабусям, які в це вірять.

Я би ніколи в житті не міг припустити, що навіть С-300 треба витрачати на вбивство абсолютно мирної, повністю цивільної будівлі, яка ніяк не належить до воєнних об’єктів. Я берусь стверджувати з дуже великою ймовірністю, що це не була помилка, що це не був промах.

Найімовірніше, агресор хотів просто-таки залякати містян, скажімо так. Тому що готелі й узагалі такі місця масового перебування людей – це такі об’єкти інфраструктурні в будь-якому місті. Вони значущі для міста.

Відповідно, знищення такого об’єкта або його пошкодження, це обов’язково якийсь резонанс. Тобто перестає працювати система опалення чи водопостачання, електроенергія не подається, якщо це інженерні комунікації в місті чи, як я сказав, 700–800 людей втрачають робочі місця.

«Для мене ворог був ще у 2014 році зрозумілий, а нині тим паче всі маски зняті»

Не хочеться співати ворогу дифірамби, що це 100% потрапляння, бо це ворог, і наші однаково краще, але вони потрапили точно. Розуміючи це, я допускаю, що предметно цілилися в нашу будівлю, можливо, з розрахунку, що тут можуть жити представники правоохоронних органів чи ЗСУ. Але на момент потрапляння ракети не жили точно. Причому не жили достатньо довго, понад два тижні.

Хоча до цього були хлопці, підрозділ поліції, який, я так розумію, був на підсиленні в місті для забезпечення порядку в місті. Але вони жили не в нас, вони жили в частині сусідів (готель «Миколаїв»). Це був нижній поверх, який узагалі не постраждав. З одного боку, це взагалі пшик, навіть якби вони були в будівлі, але, з іншого боку, я не хочу, щоб хтось намагався довести, що могли би сильніше, не треба.

Мабуть, хтось із навідників, зрадників, сєпарів змалювали їхню присутність у будівлі, якось передали цю інформацію. Найімовірніше, так. На жаль, серед містян є така категорія людей, які за 1500 гривень готові співпрацювати та зраджувати своїх.

Ворогом я вважаю будь-кого, хто прийшов зі зброєю на мої землі: когось «денацифікувати», когось рятувати – мені це без різниці. Хто прийшов – ми бачимо. Це не Крим і «добрі чоловічки», ворог не соромлячись позначив себе як Російська Федерація. Для мене ворог був ще у 2014 році зрозумілий, а нині тим паче всі маски зняті.

Цей матеріал підготовлений у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю видання The Village Україна і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.