Примусове переміщення з окупованих територій на територію країни-окупанта мирних мешканців, у тому числі дітей, – це порушення Четвертої Женевської конвенції про захист цивільного населення та воєнний злочин.

Платформа «Діти війни» повідомляє про 7552 примусово переміщені дитини на окуповану територію чи в Росію, посилаючись на дані Національного інформаційного бюро. 55 дітей вдалося повернути.

Платформа була створена Міністерством реінтеграції разом із Національним інформаційним бюро за дорученням Офісу президента України та повідомляє зведені дані про дітей під час війни. Утім, це лише ті діти, про можливе переміщення яких повідомили через цю платформу їхні родичі, знайомі чи очевидці.

З приміткою на сайті йдеться про 628 тисяч таких дітей – за даними з відкритих російських джерел інформації. Хоча РФ не підтверджує цю статистику та не повідомляє про долю цих дітей.

Як в Україні намагаються повернути кожну дитину та чому саме примусове переміщення й усиновлення українських дітей-сиріт може стати доказом геноциду з боку РФ, – у матеріалі із серії про фіксацію воєнних злочинів у російсько-українській війні спільно з ІСАР Єднання.


Пошук рішення


На початку березня в Маріуполі від артобстрілу будинку на проспекті Будівельників загинула жінка, ім’я якої ми не називаємо з метою вбезпечити її рідних. У неї було двоє синів (9 і 11 років). Коли про смерть доньки дізналася її мама, то почала шукати онуків – у тому числі написала в телеграм-канали з пошуку рідних. В одному із них їй повідомили, що хлопчики – живі, спочатку були в підвалі сусіднього дому, а потім їх забрали в лікарню в Донецьк.

За словами адвокатки та правозахисниці «Харківської правозахисної групи» Тетяни Самодерженкової, після цього зв’язок із жінкою обірвався. Згодом у тому ж телеграм-каналі вона подякувала всім, хто їй допоміг, і повідомила, що з дітьми все гаразд, вони – у Донецьку. Дізнатися, чи вдалося жінці виїхати з онуками на підконтрольну територію України, в Росію чи інші країни, наразі неможливо. Зв’язку з нею правозахисники так і не мають.

Російська сторона називає такі вивезення «евакуацією», яку міжнародне гуманітарне право дозволяє лише у випадку, якщо дитині необхідна медична допомога, оскільки є загроза її життю та здоров’ю, і якщо є вагомі причини військового характеру. Однак навіть за таких обставин РФ повинна була погодити переміщення дітей з Україною або вивезти на територію третьої країни, що не є учасницею конфлікту. Усю інформацію Росія повинна була передати Міжнародному комітету Червоного Хреста, а після завершення бойових дій, звільнення територій чи встановлення над ними остаточного контролю дітей мають повернути в Україну. Цього Росія, звісно, не робить.

Радник – уповноважена президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар’я Герасимчук у коментарі The Village Україна зазначає, що назвати точну цифру дітей, які були примусово переміщені наразі складно, оскільки частина української території досі перебуває під окупацією Росії, а в деяких регіонах ведуться активні бої. За її словами, росіяни не мають певного алгоритму дій щодо вивезення дітей.

«Якби було розуміння [як саме діє Росія щодо дітей], нам би це дуже полегшило роботу. Здебільшого немає ні списків дітей, яких вивозять, ні куди їх везуть. На портал «Діти війни» пишуть їхні родичі, знайомі чи випадкові свідки – так ми дізнаємося про конкретний випадок депортації»,

– зазначає Герасимчук.

Виняток становлять діти із санаторію в Маріуполі, що перебували там 24 лютого – у день повномасштабного вторгнення, додає Герасимчук. Там було 16 дітей, 13 із них уже повернули, триває процес повернення ще двох.

«Станом на 12 вересня повернули 55 дітей. Так, здавалося б, це дуже мала цифра, але кожне повернення дитини – це спеціальна операція, окрема складна історія. І в кожному випадку був супровід держави та співпраця представників дитини»,

– каже Герасимчук.

Програмна директорка благодійної організації «СОС Дитячі містечка» Дар’я Касьянова, чия організація долучилася до повернення та возз’єднання із сім’ями 25 дітей, зазначає, що є випадки, коли повернути дитину – «дуже-дуже складно або практично неможливо». Розповідати такі історії дітей вона відмовилася, щоби їм не нашкодити.

«Здебільшого це діти, у яких загинули батьки. Хтось із дітей може бути поранений. Якщо є родичі, вони можуть оформити опіку, але треба ще забрати дитину. Їхати навіть у Донецьк, дорогою до якого ведуться бойові дії, – не завжди просто. Ми повністю супроводжуємо цей процес. Буває, що родичі відмовляються їхати. А буває, що навіть чоловіки їдуть і забирають дітей. Тобто в кожному випадку ситуація складається по-різному. У кожному випадку шукаємо індивідуальне рішення»,

– додає Касьянова.

Вона отримує чимало звернень від рідних чи близьких щодо пошуку дітей, оскільки займається цим із 2014 року. Щоби знайти інформацію про переміщених дітей, правозахисники моніторять відкриті джерела – російські ЗМІ, соцмережі українські та російські. Іноді хтось із дітей, кого вдалося повернути, розповідає про інших – із ким був вивезений чи перебував разом.

Національне інформаційне бюро повідомляє про 628 тисяч депортованих з України дітей, посилаючись на відкриті російські джерела інформації. За даними посла США в ООН Лінди Томас-Грінфілд, лише протягом липня з підконтрольних РФ районів України до Росії були перевезені понад 1800 дітей.

Посилатися на російську статистику щодо переміщених дітей не варто, вважає юристка Регіонального центру прав людини Катерина Рашевська, оскільки ці дані певною мірою занижені. Та й загалом заяви посадовців РФ щодо цієї кількості різняться.

«Вони дають кількість переміщених дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з інвалідністю, утім, серед цих цифр ми не бачили тих, чиї батьки тепер були вбиті внаслідок бойових дій або не пройшли так звані «фільтраційні табори», кого розлучили з батьками. А такі випадки – непоодинокі»,

– зауважує Рашевська.


Примусове всиновлення


Наприкінці квітня в одному з телеграм-каналів російської окупаційної адміністрації в окремих районах Донецької області з'явилося повідомлення про передання 27 дітей-сиріт з України під тимчасову опіку в сім’ю в Московській області. Найстаршій – 17 років, наймолодшому – три. У липні російські пабліки повідомили про дев’ятьох дітей із Донецька, яких всиновили в Росії. Схожих повідомлень – чимало. Як стосовно дітей-сиріт, так і дітей із багатодітних сімей, які залишилися без батьків.

«Я бачила такі сюжети, новини. Не думаю, що такі випадки – масові. У РФ і раніше була проблема з великою кількістю дітей-сиріт, ніхто не квапився їх усиновлювати. Думаю, що [такі повідомлення] – частина російської пропаганди. Та навіть якщо це – поодинокі факти, то звісно, вони є порушенням прав дитини»,

– вважає Дар'я Касьянова з благодійної організації «СОС Дитячі містечка».

Точної кількості усиновлених українських дітей у Росії також немає. Російські ЗМІ пишуть про окремі випадки усиновлення, не зазначаючи загальної цифри.

Катерина Рашевська згадує, що подібна ситуація з усиновленням почалася у 2014 році після анексії Криму – Росія оголосила програму «поєзд надєжди» та почала передавати дітей, позбавлених батьківського піклування, на усиновлення. За словами Рашевської, до окупації на півострові їх було понад 4000. Скільки українських дітей тоді всиновили та хто, – невідомо.

Вона зауважує, що частина цих дітей на момент повномасштабного вторгнення досягла повноліття та внаслідок пропаганди вони стали ворогами української нації, а також були примусово залучені до воєнних дій фактично проти свого народу. І, на жаль, ці процеси наразі неможливо зупинити.

«Є факти, коли дівчинці, яку депортували, не дали подзвонити тітці, щоби та її забрала. Є також свідчення дівчини, яка є найстаршою серед братів, і її шантажували тим, щоби погодилася на всиновлення в Росії, інакше її розділять із братами. Жахливо й те, що українських дітей, ніби пиріжки на базарі розбирають – хтось узяв п’ятеро, хтось семеро, каже російська пропаганда. Але ж в Україні не так багато сімей із такою кількістю дітей. Тобто і чужих між собою дітей намагаються об’єднувати в сім’ї. Це пов’язано з тими заохоченнями, які дає за це російська влада – фінансову допомогу, ордени… Плюс – спрощена система набуття російського громадянства саме для дітей-сиріт із так званих «ДНР» і «ЛНР» та України, що якраз дозволяє росіянам усиновлювати українських дітей [російське законодавство забороняє усиновлювати дітей без російського громадянства]», – зазначає Рашевська.

Усиновлення українських дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей-сиріт підпадає під дію Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, прийнятої Генасамблеєю ООН у 1948 році.

«Згідно з Римським статутом, це передання дітей однієї групи іншій, недопущення продовження української нації, а в деяких випадках (із кримськими дітьми) виховання ворогів своєї нації»,

– зазначає Рашевська.

Рашевська каже: щодо такого злочину треба довести спеціальний умисел – дії, які умисно направлені на знищення українців як нації. Регіональний центр прав людини, де вона працює, збирає дані, які стосуються злочинів геноциду Марії Львової-Бєлової – уповноваженої з прав дитини за президента РФ. Саме на її сторінках у соцмережах публікуються повідомлення про переміщення та всиновлення в Росії українських дітей-сиріт. Дані правозахисники планують подати в Міжнародний кримінальний суд.

«Міжнародний кримінальний суд керується дуже високими доказовими стандартами, тому довести злочини геноциду досить складно. Щодо ситуації в Україні представники МКС просять подавати інформацію щодо конкретної особи – що зробила, чим це підтверджується. Майже кожна заява Львової-Бєлової щодо перевезення українських дітей-сиріт – це фактично фабула кримінального провадження. Вона сама нібито усиновила хлопчика Філіпа з Маріуполя. Нібито втратив батьків… Ми не знаємо, чи правда це, чи – частина російської пропаганди. Цілком очевидно, що Марія Львова-Бєлова – людина Путіна, що виконує конкретне завдання – незаконно роздати українських дітей у російські сім’ї. Думаю, вона буде клієнткою МКС», – зазначає Рашевська.

«Росія не робить нічого нового – вона взяла практики нацистських режимів. Тоді це було визнано геноцидом і злочини РФ в Україні також будуть визнані геноцидом»,

– вважає правозахисниця.

Цей матеріал підготовлений у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю видання The Village Україна і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.