У що ми віримо, яку цінність несемо та як зустрічаємо негаразди й випробування – ці речі важать навіть більше, ніж матеріальний успіх. Особливо в непрості часи, коли так потрібні спільний дух і добрі справи.

Наступна історія – про ветерана Романа Набожняка, який започаткував власний бізнес після повернення з війни, щоб заново адаптуватися до мирного життя та допомагати іншим людям із військовим досвідом.

TRust your spirit

Профайл

Роман Набожняк

Ветеран, власник кав’ярні та кондитерської Veterano Brownie

ДОБРА СПРАВА:

відкрив монокондитерську Veterano Brownie, що стала прикладом місця, де успішно взаємодіють люди із військовим досвідом та без, місцем адаптації до життя після війни та підтримки своїх.

Про мотивацію та досвід військової служби

Я був військовослужбовцем Збройних Сил України протягом 2015–2016 років, брав участь у російсько-українській війні. Коли думав про те, чи було це рішення для мене чимось неординарним – зрозумів, що це був цілком логічний крок, який продовжував те, як я відчуваю цей світ, себе в ньому та події навколо. По-іншому я просто не міг.

TRust
your
spirit

TRust
your
spirit

Я не був і не є професійним військовослужбовцем. Щобільше, я не був зобов’язаний їхати служити за загальною програмою мобілізації. І ухвалював фінальне рішення десь пів року. У серпні 2014-го, під час боїв під Іловайськом, я відчув емоційний пік. Я був на мітингу біля Генерального штабу, де вимагали надати важке озброєння добровольчим батальйонам, які на той час уже були в Іловайську. Подивився навколо і зрозумів, що нічим не можу допомогти. Я дуже хочу, але те, що я роблю зараз – майже нічого не вартує.

Тоді ж у мене з’явилися знайомі в батальйоні «Айдар», яким ми допомагали. На той час я працював в IT-компанії та займався фінансовою й волонтерською допомогою армії. І спілкувався безпосередньо з бійцями – почав відчувати, що недостатньо просто надсилати кошти. А що ще я можу зробити? Мабуть, тільки поїхати добровольцем.

Під час серйозних боїв за Піски та Дебальцеве остаточно зрозумів, що маю бути там. Написав своєму потенційному командиру в «Айдарі», він відповів: «Чувак, мені тут не потрібне м’ясо, тому, будь ласка, пройди вишкіл, медичну підготовку, отримай водійське посвідчення». Я зрозумів, що в той момент був би тягарем для підрозділу, а не якоюсь допомогою. Згодом я звільнився з роботи, пройшов вишкіл, з’їхав зі своєї знімної квартири. Коли вже жив у брата, на мішках із речами та готовий їхати в будь-який момент, – подзвонив знову та попросив допомогти знайти підрозділ, у якому я все ж міг бути корисним. У той час були окремі підрозділи, які повертали під контроль України населені пункти в так званій «сірій зоні». В одному з таких я й опинився.

Війна – це постійні дії в ситуації невизначеності. Коли виходиш на такі завдання, як-то кажуть: «Вся жизнь пролєтаєт пєрєд глазамі». Розуміючи, що можеш не повернутися – замислюєшся: чи тим я займався в цивільному житті? Чим я дійсно хотів би займатися? Я взагалі на своєму місці? Напевно, саме війна запустила в мені цей постійний процес рефлексії, коли… Як це зараз модно казати? Намагаєшся слухати себе і розуміти, чи ти в тому місці, де ти маєш бути.

Повернення до цивільного життя

У мене було 14 місяців служби, з яких 10 – безпосередньо на лінії зіткнення. Демобілізація відбулася дуже раптово, від моменту виконання бойової задачі до розуміння того, що я цивільна людина та можу більше не носити форму, пройшло не більше трьох діб.

Період адаптації забрав у мене приблизно два з половиною місяці. Порівнюючи свій досвід із багатьма іншими ветеранами, я знаю, що пройшов його досить усвідомлено, продуктивно й не так травматично, як буває. Я багато читав про цей процес, у мене не було упереджень щодо того, щоб іти до психотерапевта та займатися терапією. Проте пам’ятаю, як перші два тижні я прокидався вночі кожні дві години, тому що біологічний годинник налаштований заступати на пост.

Одразу після цього ми з дружиною вирушили в подорож Азією, яка також стала своєрідним реабілітаційним заходом, тому що я фізично вирвав себе з військового інформаційного середовища. У мене не було інтернету, я не читав новини. Не думав увесь час як допомогти хлопцям, як надіслати їм свій одяг, відремонтувати для них машину.

Про відкриття власного бізнесу

Я люблю готувати. Це історія ще з дитинства, проте довгий час я не думав, що це може стати бізнесом. У мене немає жодної профільної освіти, а до першого брауні всі мої експерименти з випічкою були провальні.

Проте зараз я розумію, що все сталося досить логічно. Після повернення з війни, коли ми з дружиною починали жити разом, я полюбив готувати вечері та запрошувати додому друзів. Щоразу шукав якісь нові рецепти та ідеї, чим усіх здивувати. Випадково натрапив в інтернеті на найпростіший рецепт брауні, і він вийшов із першого ж разу. Ми з дружиною з’їли за ніч цілий кілограм, а згодом я почав готувати його на всі наші вечірки.

Усім сподобалося, а головне – мені сподобалося дивитися, як люди це їдять і їм смачно. Я й досі від цього кайфую.

Ще тоді одна з подруг запропонувала ідею готувати брауні на продаж. Але остаточно цей задум сформувався в голові під час подорожі Азією.

Я вже згадував, що після повернення до цивільного життя ми взяли квитки в один кінець і полетіли на місяць у Непал, потім були три тижні в Індії. Коли трошечки мізки прочистилися та почали закінчуватися гроші, з’явилося розуміння, що прийдеться одного дня повертатися та щось робити.

Ідея власного бізнесу приходила й раніше, але у форматі «ну, було б прикольно коли-небудь щось робити своє». Не більше. А під час подорожі вже була ця ідея з брауні. Я почав відшукувати рецепти, експериментувати, порівнювати смаки в різних закладах. Ідеальний для мене брауні знайшов у Starbucks у Нью-Делі. Згодом склався візуальний концепт – розмір, текстура, класична подача з морозивом. Також у той час Льоня Остальцев, співзасновник Veterano Group, написав пост про те, що якщо ви ветеран і у вас є бізнес-ідея – пишіть, ми допоможемо, проконсультуємо. І пазл склався.

Запуск, кураж, вигорання, переродження

Veterano Brownie – це монокондитерська та кав’ярня. Спершу ми запустилися як домашнє виробництво навесні 2017-го року. Два роки я власноруч робив брауні в нашій квартирі на Оболоні. Пам’ятаю, найбільше замовлення було на 36 кілограмів, і я цілу добу змішував тісто, випікав, пакував. А в березні 2019-го ми вже відкрили на Подолі заклад із кавою та власним виробництвом. У мене від початку була приблизна стратегія: розпочати з пробного домашнього виробництва, потім відкрити кав’ярню, далі – мережу закладів по Україні. А з часом – відкритися за кордоном, над чим ми й працюємо зараз.

Кав’ярню-кондитерську ми відкривали з командою, що повністю складалася з ветеранів і ветеранок, переселенців і переселенок. Перших кондитерів я навчав із нуля. І закінчився для мене цей рік у кабінеті психіатра, до якого я звернувся з клінічною депресією. Я просто «згорів» за 9 місяців із моменту відкриття. Тому що все працювало завдяки якимось надзусиллям, і так просто не могло продовжуватися. Я до цього ніколи не працював на керівній посаді, й в армії теж був на рядовій позиції. Тобто для мене це був новий, суперстресовий досвід, і ще й перший рік бізнесу. Коли вперше втілюєш бізнес-план, водночас намагаєшся налаштувати закупки, виплачувати кредит, вести бухгалтерію тощо. Проте найскладніше в цьому було працювати з людьми.

TRust your spirit

Ще від початку Льоня Остальцев сказав, що моя ідея закладу як місця адаптації, можливостей для переселенців та ветеранів – ідеалістична, мовляв, ти просто загнешся. Я тоді сказав «ні, подолаю», та врешті Леонід виявився правий, адже коли мова йде про бізнес, перш за все важливо, щоб люди, які працюють в ньому, професійно виконували свою роботу. Цей досвід прийняття став першим важливим уроком у бізнесі.

Фокусуючись на соціальній складовій, ти звужуєш воронку пошуку спеціалістів, а ринок праці у сфері гостинності в Україні й без того проблемний. Я вважав, що якщо сам навчився цієї справи, то зможу навчити й інших, проте не розрахував власні можливості. Скільки коштує, навіть не рахуючи гроші, просто часу, зусиль, енергії, нервів навчити людей, прожити з ними всі факапи? А потім вони йдуть, і все починається спочатку. Це важко.

У грудні 2019-го я зрозумів, що просто більше не можу. На що Льоня мені сказав дуже класні слова, які я досі пам’ятаю: «Чувак, це твій бізнес. Його зробив ти, придумав ти, почав ти й ти можеш це закінчити. Хочеш – закривайся, не хочеш – придумай, що переробити, реорганізуй. Я тебе підтримаю в будь-якому твоєму рішенні. В цьому і прикол власної справи: як ти вирішиш, так воно і буде».

Ми з дружиною порадилися і вирішили, що спробуємо впоратися, зберегти справу, тому що віримо в цей бізнес, продукт, у цінність, яку ми створюємо. Ми вирішили надавати перевагу під час працевлаштування ветеранам і переселенцям, але насамперед орієнтуватися на професійні якості співробітників. І це спрацювало. Це був перший важливий крок до того, щоб стати тим бізнесом, яким ми є зараз. Тоді в команді з’явилися люди, які з нами й дотепер. Ми пройшли з ними COVID-19 та багато інших непростих ситуацій, і це професіонали, робота яких дозволяє мені працювати на розвиток бізнесу замість того, щоб тонути в поточних проблемах і задачах. Зараз разом зі мною у Veterano Brownie працює 14 співробітників.

Зберегти бізнес під час пандемії

Водночас із цим я розпочав медикаментозне лікування депресії, яке тривало приблизно пів року. Тому вийшло так, що в березні 2020 року це допомогло «витримати удар», коли оголосили перший локдаун.

Загалом це не було для мене новиною, я слідкував за розвитком пандемії у світі та розумів, що рано чи пізно це торкнеться України. Тому підготовку ми розпочали ще до того, як про локдаун у Києві почали говорити ЗМІ. Найперше вирішили, що закриватися ми не будемо, придумаємо, як реорганізувати бізнес. Завчасно оновили сайт і за кілька днів до оголошення локдауну відкрили безкоштовну доставку. Щоб зберегти команду та дати їм можливість заробляти, ми запропонували працювати на доставці. Завчасно замовили захисні засоби, а коли все понеслося – разом з усіма працювали кур’єрами.

Veterano Brownie
у цифрах:

25

кг

благодійних брауні
готують на День
Святого Миколая

15

людям допомогли
адаптуватися до
цивільного життя

24

смаки брауні
пропонують у закладі

36

денна кількість
доставок брауні
на локдауні

Зараз я розумію, що якщо ми би були просто кав’ярнею без власного виробництва – це був би кінець. А так була чітка бізнес-задача: повернути ревеню до рівня, який був до COVID-19, наростивши продажі через доставку. Кілька тижнів ми думали, як повернути обіг за кавою, і вирішили працювати на дистриб’юцію кавових зерен із нашими партнерами CafeBoutique. До цього в нас зерен на продаж не було, хоча гості часто про це запитували.

TRust
your
spirit

Також ми запустили продаж наборів для приготування брауні, брауні-мікси. Це була продукція, яку можна було доставляти по всій Україні, на відміну від готових десертів. І це принципово розширює ринок.

Під час пандемії я почав більше уваги приділяти прогнозуванню та плануванню. Тобто це спонукало до процесів, про які досі не надто замислювався, тому що щодня рахував кожну копійку. Зараз у кінці кожного року я роблю поденне планування на наступний. Це той кістяк, який допоміг нам зосередитися на розвитку та маркетингових активностях.

«Будь таким, як ти є, роби те, що ти хочеш»

З часом соціальна складова нашого бізнесу сформувалася у три головні напрями. Перший – це адаптація людей із військовим досвідом і переселенців. Другий – допомога сім’ям загиблих військових. До пандемії це було на регулярній основі, проте і зараз, наприклад, на День Святого Миколая, коли в нас купа корпоративних замовлень – ми відмовляємося від деяких, тому що резервуємо виробничі потужності під подарунки для дітей із таких сімей. Згодом, коли ситуація з локдаунами стабілізується, розробимо детальний довгостроковий план цього напряму. І третя історія – про приклад для інших військовослужбовців, які сьогодні повертаються із зони бойових дій.

Приклад того, що займатися роботою, яка не приносить тобі достатньо задоволення – не обов'язково, а пробувати робити щось своє – не страшно

Я взагалі військовий досвід розглядаю як суперсилу для ветеранів та ветеранок, тому що коли ти пережив у своєму житті моменти ризику своїм життям – ризикувати грішми або бізнес-проєктом не йде ні в яке порівняння.

Допоки я живий, поки в мене на місці голова та працює мозок – я можу зробити все, що завгодно. Єдина умова – бути живим. Зараз найперше завдання – зберегти й стабілізувати бізнес в умовах пандемії та нової реальності. Також я навчаюся у KMBS на програмі MBA, щоб масштабувати проєкт, створити нові формати для Veterano Brownie в Україні, а під час поїздки до США за програмою UBL PIE серйозно задумався над планом виведення Veterano Brownie на ринок Сполучених Штатів.

Veterano Brownie – це історія, яка насправді почалася ще під час Майдану. Вона про те, щоб слухати себе, слідувати своєму внутрішньому голосу, своєму духу. Розуміти, що ти хочеш у цей момент від життя, і що можеш зробити для життя, де ти маєш знаходитися. Це єдина річ, яка має значення.

Ми всі різні й усі такі, як ми є. Я хочу, щоб інші ветерани розуміли, що байдуже, чого від тебе хоче суспільство. Будь таким, як ти є, роби те, що ти хочеш. І це найважливіше, що ти можеш зробити в цьому житті.

Для мене дуже важливо показувати своїм прикладом, що тобі необов’язково слідувати якимось суспільним нормам, необов’язково повторювати чийсь шлях успіху. Ти сам можеш створити успішну історію. Треба просто намріяти, уявити, захотіти та зробити.

TRust your spirit

Довіряйте своєму духу.

Залишайтеся вірними своїм цінностям

Підтримуй тих, хто лише шукає свій шлях. Будь прикладом та опорою.

Сім'я Расселів і бренд Wild Turkey досягли успіху завдяки вірі у власні цінності. Саме тому компанія хоче допомогти й іншим розвивати власні ідеї.

Матеріал підготовлено за підтримки