Камера спостереження: маршрут «Львів – Божа Воля» В’ячеслава Полякова

В’ячеслав Поляков – народився і виріс у Херсоні (1986), живе у Львові. Заробляє на життя дизайном і займається фотографією.

«Знімаю, бо хочу, іншої мотивації не маю. Це мій спосіб комунікувати і думати. Почав виходити з дому з метою виключно фотографувати десь із 2012 року, а просувати свою роботу почав десь з кінця 2016-го. Це спрацювало, і у 2017 році я взяв участь в групових виставка на фестивалях у Кракові, Лодзі та Білостоку, Відні й Києві. Потрапив до FOAM talents (виставка стартує в Амстердамі і подорожує Європою та Америкою). Був надрукований у FOAM Magazine (NL), British Journal of Photography(UK) та інших».

The Village Україна публікує роботи проекту «Львів – Божа Воля» та пояснює, чому на знімках автор вирізає тло.

Фото: В’ячеслав Поляков

Інтернет зробив жахливу річ. Він дав змогу порівнювати. Завдяки інтернету я маю досвід сприймати свій дім, вулицю, сім’ю і країну як щось виключно екзотичне. Норма, затишна в своїй продуманості, звично існує тільки в екрані комп’ютера. Уперше потрапляючи до будь-якої з тих небагатьох країн, що продукують цю норму, я одразу почуваюся як удома. Вихід ж на вулицю з квартири у Львові миттєво створює конфлікт, адже світ за вікном не відповідає очікуваній реальності.

Я маніакально прив’язаний до країни, що зву домом. Мене цікавлять маленькі міста, в яких, подібно до островів, еволюція пішла своїм унікальним шляхом, а час так і не став лінійним. Чи є важливим локальне, що збереглося таким лише через ізольованість? Я шукаю відповіді на свої питання.

У Херсоні, де я виріс, мало що було показати. Натомість усі розказували історії. Це місто, мабуть, і є лише в тексті. Інколи мені здається, що я оповідаю ті самі історії, але візуально. Такі ж вигадані і з претензією на правду. Як, зрештою, і будь-яка фотографія.

В’ячеслав Поляков

фотограф

Проект «Львів – Божа Воля»

Ця історія про тих із нас, з ким життя стається. Що відбувається, коли зв’язок причини і наслідку перестає бути зрозумілим.

Я документую наївну візуальну субкультуру громадського простору, що набула особливого поширення, коли розпад Радянського союзу зустрів глобалізацію. Головною особливістю цієї культури для мене є відсутність свідомого автора. Об’єкти міського середовища формуються випадковою взаємодією не пов’язаних між собою людей, помилками, руйнуванням, дикою рослинністю. Зрештою – ніким. На все воля Божа.

Усі об’єкти, зібрані в книзі, сфотографовані без будь-якого втручання з мого боку. Але в більшості знімків я вирізав тло, аби ізолювати предмети від того хаосу, що зазвичай є їхнім оточенням.

«Львів – Божа Воля» – це маршрут автобуса, що стартує від Янівського цвинтаря і сполучає місто з маленьким селом, загубленим у лісах, на самому кордоні з Польщею. Назва є художнім образом і не прив’язує до географії.