СпецпроєктиЧого нас навчив карантин раз і назавжди: 8 висновків, які ми забираємо із собою
Ділиться команда The Village Україна й не тільки
Чотири місяці карантину – це ще одне знайомство із собою й дослідження своїх звичок. Доводилося шукати нові хобі, розваги, учитися бути поруч крізь кілометри, налагоджувати нові схеми роботи й ще багато-багато чого.
Команда The Village Україна спільно з Nutella® підбивають підсумки карантину й діляться внутрішніми висновками, які беруть із собою в майбутнє.
Ділитися своїми
переживаннями – не страшно
Софія Данилова
редакторка комерційного відділу
Мiсяць Софії за 30 секунд
Мій карантин був, як один дуже довгий і дивний день. З тих днів, коли дуже рано прокидаєшся й за добу проживаєш окреме життя.
Завдяки карантину я перестала боятися різних дурниць. У тому числі, ділитися власним досвідом за допомогою текстів.
Я досить сором’язлива людина, яка часто сумнівається, переживає через чужі думки та слова. Це іноді заважає бути собою. Але карантин став сильним стресом, який нагадав, що насправді важливо, а що ні. Я «зустріла» карантин за кордоном і ледве встигла повернутися до України. А ще вірус розділив по різні боки закритого кордону мене й мого дідуся, який проходить хімієтерапію в розпал пандемії. Ну який сором за пост в Instagram, Софіє?
Я знаю, що в кожного з нас бувають непрості моменти, «нетипові» життєві ситуації. І на карантині мені стало легше ділитися своїми. Ще й завдяки інструменту, який я люблю – писати історії. Хочу продовжувати регулярно писати й надалі: аби тренувати себе, а ще – щоб ми трішки легше сприймали, яким різним буває наше життя. І радісним також хочеться ділитися!
Не всі вечірки міста
важливі
Мій карантин був для мене трагікомічним. Це взагалі мій улюблений жанр, коли все наче й погано, але смішно. Було відчуття, що я живу в матриці.
Під час карантину я зрозуміла, що є абсолютно даремні заняття, нудні діалоги й поверхневе спілкування. Особливо, на вечірках й тусовках. Точніше, я це завжди розуміла, але була залежною. Думаю, мені просто не вистачало уваги й це комплекси з дитинства. Я намагалася завжди бути на всіх вечірках, не дай Боже пропустити якусь тусовку. Мені навіть не потрібна була компанія, я часто ходила на заходи одна. Звична для мене п’ятниця завжди була дуже насиченою: виставки, перформанси, бари, нічні вечірки.
Зараз я дуже спокійно ставлюся до заходів. Мене влаштовувало, що на карантині нічого не відбувалося й мені не потрібно було кудись іти. Мені сподобалося проводити час з обмеженою кількістю людей, які мені приємні. У планах – бігати босоніж полями з дикими зайцями й умиватися джерельною водою. Я втомилася від міста та шуму.
Маша Ніколаєнко
продюсерка комерційного відділу
Мiсяць Маші за 30 секунд
Чути людей значно цінніше, ніж говорити з ними
Андрій Баштовий
головний редактор
Мiсяць Андрія за 30 секунд
Мій карантин був перевантажений роботою, але наповнений; тривожний, але в Каневі.
Я повернувся до Києва в перший тиждень червня після двох місяців життя в Каневі, де натовпів на вулиці не було й до карантину. А ще є ліс і Дніпро за 5 хвилин від дому.
І ось – я підійшов до улюбленої подільської кав’ярні, замовив фільтр і щось запитав у баристи. Знаєте, цей традиційний ранковий смолток: «Як ви переживаєте карантин? А люди вже почали повертатися?». Фішка в тому, що ти не завжди слухаєш відповідь. Власне, і питання ці ставляться частіше як «реверанси». Бариста відповідає: «Люди повертаються, навіть черги бувають, але намагаємося не поспішати...». І тут я розумію, що я реально сфокусовано, слово за словом, вслухаюся у відповідь бариста. І відірвати мене від цієї розмови може хіба ядерний вибух.
Про що я? Формальні смолтоки – це чудово, через них «тане крига». Але від спілкування я отримую значно більше задоволення, коли фокусуюся на тому, що мені говорять, а не лише на процесі.
Приготування їжі
зближає
Мій карантин був шаленим. В один день усе одночасно й різко змінилося: я не просто залишилася вдома, щоб безпечно працювати, а залишилася з малим сином без няні. У кого є 5-річні діти – ті мене зрозуміють.
Проте, є і хороші висновки. Під час карантину я усвідомила, що дуже люблю свій дім. А ще, що в мене класний чоловік, який, виявляється, непогано готує. Це навіть буває смачніше, ніж у кращих київських закладах. З’явилося кілька коронних страв: сирники за рецептом моєї сестри, смажена картопля із солінням від Діми та вівсянка з підсмаженими грибами.
Хочу це забрати в «посткарантинне» життя, бо це економія й упевненість у тому, що на твоїй тарілці якісні й свіжі продукти. А ще – це зближує та допомагає якісно проводити час разом. Ми з чоловіком, наприклад, разом готуємо: поки я варю пасту, Діма нарізає салат. А якби ми пішли в заклад, думаю, ми б обоє сиділи у смартфонах.
Наті Авдєєва
продюсерка редакції
Мiсяць Наті за 30 секунд
Головне – уміти
слухати себе
Михайло Мирний
дизайнер комерційного відділу
Мiсяць Мiші за 30 секунд
На карантині я пройшов кілька стадій: від заперечення, роздратування й тривоги – до переосмислення, прийняття й насолоди. У кінці карантин став для мене маленьким ретритом.
Уміння слухати й чути себе стало головним відкриттям карантину, яке я заберу із собою. Я усвідомив, що не важливо, в якому стані перебуває світ, якщо ти в гармонії й рівновазі із самим собою. Тільки ти вирішуєш, як реагувати й приймати ті чи інші ситуації. У цьому мені допомогла регулярна практика йоги та медитації, якими я зайнявся на карантині.
Якось посеред карантину я опинився ввечері в центрі міста, під дощем і зі зламаним ноутбуком. Я витратив усі збереження на його ремонт (який зробили не до кінця), у мене не було грошей доїхати додому на таксі за місто, а ще – я був у сандалях під зливою. Здавалося б, я мав бути злим, роздратованим і розчарованим. Але спокій, який я знайшов на карантині, дозволив мені прийняти цю ситуацію: найгірше вже сталося, а дощ скоро закінчиться. Після – у мене був один із найкращих вечорів за останній час: з вечерею, друзями й чистим небом над мостом.
У будь-якій рутині має бути час для маленьких радощів
Мій карантин нагадував сон, який просто не може бути реальністю. А кожен наступний день був схожим на попередній. І так по колу.
Але я швидко збагнула, що потрібно придумати собі ритуали, які допоможуть не зійти з розуму від одноманітності. І почала я з найпростішого – зовнішності. Масаж обличчя вранці, розтяжка ввечері, патчі під очі три рази на тиждень, маска для волосся один раз на тиждень, прищі – не давити. Як результат – я все ще трішки сумна, але вже краще виглядаю.
Тоді я додала ще кілька приємних речей. Кожної п’ятниці почала ходити в пекарню, аби починати суботу з улюбленого шоколадного круасана. Через день телефонувала мамі в кінці робочого дня. Готувала собі салати на обід, замість холодної гречки під робочі листи. Усе, аби не зійти з розуму, зберегти життєрадісність, продуктивність і фігуру. І мені це справді дуже допомогло, особливо круасан.
Я збережу ці важливі звички, адже вони допомагають зупинитися серед метушні днів, подбати про себе, нагадати собі про себе. Часу більше, ніж я думала. На турботу про себе його завжди вистачить.
Даша Кулик
проджект-менеджерка комерційного відділу
Мiсяць Даші за 30 секунд
Мого району достатньо
для щастя
Іра Лесишин
редакторка стрічки новин
Мiсяць Іри за 30 секунд
Мій карантин був спокійним і домашнім. Але й вибору проводити його якось інакше в мене не було.
За цей час я усвідомила, що все необхідне для розваг і життя можна знайти поруч із домом. Не обов’язково їхати в центр, щоб зустрітися з друзями чи прогулятися.
Я живу в Києві п’ять років, але ніколи не відчувала себе тут «як удома». До карантину я рідко бувала вдома, постійно бігала на зустрічі в центр чи на Поділ. А через карантин я нарешті усвідомила, що мій дім − ось тут, на «Дружби Народів». Тепер я сприймаю свій район, як щось рідне й дороге для мене. Виявилося, що все необхідне є поруч − кав’ярні зі смачною кавою, величезний Ботсад, ярмарки зі свіжими овочами й фруктами, перукарня, де можна освіжити зачіску на літо.
Під час карантину я обирала для прогулянок тихі маленькі вулички, де раніше ніколи не була. Кожен похід за продуктами перетворювався на дослідження району, в якому я живу. Тепер у нас є улюблена ятка зі стиглою полуницею, парк, де я виграю у хлопця в нарди, і таємні куточки Печерська, де можна сховатися від шуму міста.
Це була найбільш осмислена весна в моєму житті
Я заходила в карантин із внутрішнім прогнозом: переживемо, видихнемо, переоцінимо і, нарешті, побачимо цей «цілий світ в краплині роси на листочку у своєму саду». Так і сталося.
Пригода з карантином показала, що не так важливо від чого й де ми ізолюємося, як те, з ким: із собою, сім’єю, коханими, найріднішими друзями. Хто ті близькі люди, з ким хочеться продовжувати робити звичні речі в незвичних обставинах, готувати презентації на роботу й сирники на сніданок або просто зупинитися й подивитися з балкона, як красиво сідає сонце.
Ми з Nutella® вирішили зібрати колекцію цих душевних і щирих сімейних моментів і нових традицій, які сталися з усіма на карантині. А щоб солодше було ділитися спогадами – доповнили це перевіреними рецептами десертів і хештегом #1рецепт1ідея?.
Найправильнішим рішенням нашої родини на початку карантину було облаштування хоум-офісу на дачі. Це була найбільш осмислена весна в моєму житті – я заберу із собою з карантину спів кожної пташки на березі Десни, усі відтінки ароматів бузку, повну галерею дощових макрофотографій маминих півоній і багато внутрішньої тиші.
Що лишилося для мене незмінною офісною звичкою – ранкова кава, щоб увімкнутися в роботу. А оскільки я люблю прості рецепти й банани, то мій #1рецепт класичний – тост із Nutella® і бананом. Запиваю кавою з дачної глиняної чашки, яку батьки колись купили на фестивалі «Трипільське коло».
Анна Руденко
бренд-менеджерка
Nutella®
Мiсяць Анни за 30 секунд
#1рецепт1ідея
Більше часу проводити із сім’єю
Іра Коркушко, директорка PRentkovych Agency
Більше часу проводити з сім’єю
Іра Коркушко, директорка Ptentkovych Agency
А який твій головний висновок карантину й улюблений рецепт із Nutella®?
Ділися в соцмережах із хештегом
#1рецепт1ідея
Коментарі
Підписатись