Доторкнися хоча б на фото. Близькі люди, яких розлучив карантин

Карантин дуже обмежив нашу комунікацію з близькими людьми, а особливо – тактильне спілкування. Замість обіймів – наліпки в месенджері, а замість відвертих розмов – довгі переписки.

Разом із Huawei ми знайшли пари, які опинилися на відстані через карантин, і запитали їх, як бути поруч, коли ви фізично не поруч. Усі фото проєкту зняті героями одне для одного на Huawei P40 lite.

Ілона і Владлен

Дніпро – Гореничі (506 км)
Остання зустріч – 10 березня

Ілона: Цього літа нашим стосункам виповниться 5 років. Ми познайомилися в дитячому таборі, Владлен із Києва, а я – з Дніпра. Наступні 3 роки будували стосунки на відстані, повільно, але впевнено. Кожен приїзд, як окремий розділ книжки. Пам’ятаю, називали тоді тижні «днями», мовляв «через 3 дні буду» – звучить трохи краще, погодьтеся. Потім – замість того, щоб вступити в університет у Канаді – я переїжджаю до Києва, ми нарешті постійно поруч. Але тут трапився карантин.

На ізоляції обидва перебуваємо з батьками. На початку березня я їхала у Дніпро без задньої думки, що залишуся тут аж так надовго. Розраховувала на три кофти, двоє штанів. Зараз два місяці, як ми не бачилися з Владленом і, чесно кажучи, уже відчутно.

За чим сумуєте найбільше?

Ілона: Сумую за відчуттям присутності в житті одне одного. Коли разом щось створюєте, плануєте, обговорюєте, але саме в моменті, у ході життя, тут і зараз. Ще сумую за незапланованим зустрічам на каву, обідами й просто мовчанням разом. Коли дзвониш і питаєш: «А ти, часом, не на Золотих? О, супер, підходь, у мене є годинка». Рятує тільки гумор і «прЄколи»: разом жартувати – це запорука міцних стосунків, дуже зближує.

Владлен: Сумую найбільше саме за людиною фізично – дотиками, банальним триманням за руку. Те, на що раніше не звертав уваги, набуло цінності під час карантину. Віч-на-віч усе більш щиро, бачиш емоції людини тут і зараз, а через телефон цього не відчуєш. Ну, і хотілося б разом сходити на якусь вечірку, розвіятися вдвох. Зі своєю другою половинкою й вечірку сприймаєш інакше, емоції від проведення часу набагато яскравіші.

Хочеться бути комусь потрібним, не просто фантазувати, а відчувати. За карантин перепробував різні види занять і розваг, але розумію, що є те, що притягує з моменту як прокинувся і допоки не підеш спати. І я радий, що це мої стосунки, а не тусовки та інші шкідливі звички. На даному етапі переважає емоція очікування, я дійсно вже чекаю, коли це все закінчиться.

Сумую найбільше саме за людиною фізично – дотиками, банальним триманням за руку. Те, на що раніше не звертав уваги, набуло цінності під час карантину. Віч-на-віч усе більш щиро, бачиш емоції людини тут і зараз, а через телефон цього не відчуєш.

Маша і Юра

Київ – Харків (499 км)
Остання зустріч – 17 березня

Маша: Я з Києва, а Юра – з Харкова. Нам довелося пролетіти понад 7000 км, приїхати в забуте Богом американське містечко Seaside Heights і потрапити на випадковий перегляд будинку, щоб познайомитися. Тому перепони й відстань із нами із самого початку. Ми разом майже 2 роки й увесь цей час на відстані – Юра закінчує навчання в Харкові.

Усі фото проєкту зроблені на Huawei P40 lite. Завдяки новітній камері фото створюють ефект близькості навіть між людьми, які далеко одне від одного.

5 додатків для обробки фото:

Vimage: створює анімацію й живі ефекти.

Snapseed: накладати фільтри, додавати кольорокорекцію й кадрування.

PicsArt: зручно працювати з шарами, додавати об’єкти.

Cut Cut: для роботи із тлом, можна додавати текст.

Touch Retouch: прибирає всі зайві елементи в кадрі.

Усі програми доступні у фірмовому магазині додатків Huawei AppGallery і в пошуковому агрегаторі MoreApps

За чим сумуєте найбільше?

Юра: Сумую за спільними подорожами. Ех, пам’ятаю часи, коли можна було з’їздити в Мінськ або Берлін на концерт на кілька днів. Зараз такого вже не скоїш. Але найбільше, звичайно, сумую за Машею. Сумно від того, що вже так довго не можемо побачитися, але я впевнений, що скоро все налагодиться й перший доступний квиток на «Інтерсіті» до Києва буде мій!

Маша: Найбільше сумую за спільним проведенням часу, і неважливо, що це: прогулянка вулицями нової для нас країни, перегляд серіалу чи приготування сніданку разом. Як співав великий поет і філософ: «Два роки тому я б назвав це розминкою». Ми загартована пара. До карантину ми бачилися раз у 2–3 тижні й кожні 2–3 місяці їздили в якусь подорож. Звичайно, ми дуже сумуємо одне за одним, але що довші розлука й очікування, то приємніша буде зустріч.

Ми загартована пара. До карантину ми бачилися раз У 2–3 тижні й кожні 2–3 місяці їздили в якусь подорож. Звичайно, ми дуже сумуємо одне за одним, але що довші розлука й очікування, то приємніша буде зустріч.

Юля та Оля

Львів – Рівне (211 км)
Остання зустріч – 15 березня

Юлія Ніколайчук: З сестрою у нас різниця 11 років, але це не заважає нам бути на одній хвилі й мати дуже близькі стосунки. Чотири роки тому я переїхала до Львова, а сестра залишилася в Рівному. До карантину ми регулярно бачилися раз на 3–4 тижні. Востаннє встигли зустрітися 15 березня, потім Оля мала приїхати до Львова на свій день народження. Але почався карантин.

Спілкуємося щодня, реально щодня, не пам’ятаю жодного, щоб ми не списалися. Стараємося ділитися всім, що переживаємо, записуємо голосові та відеоповідомленнями в Telegram, кидаємо мемасіки. Ну, а ще турботу на відстані ніхто не скасовував. Наприклад, на Великдень сестра напекла пасочок і передала мені «Новою поштою» декілька штук. На перший погляд, дрібниця, але почуваєш себе не так самотньо в цій ізоляції (ізолююся сама).

За чим сумуєте найбільше?

Оля: Швидше б повернути наші дурнуваті танці й жарти, які зрозумілі тільки нам. Спільні прогулянки, які приносять приємну втому, але після яких можна разом пити каву. Я буду бубоніти, що кава не дуже, а Юля закотить очі, люблю її за це. Сумую за розмовами до 2:00 години про те, що вже набридло обговорювати в аудіоповідомленнях, але все ще залишається дуже важливим для мене. Не знаю, як Юля це витримує! Просто не вистачає сестринської енергії й присутності. І я ненавиджу, коли Юля їде від нас.

Юля: Дико сумую за посиденьками до ночі на кухні. За відвертими розмовами з келихом вина. За Оліним, коли приїжджаю: «Там гречка в каструльці, поїж, я скоро буду». За: «Що тобі приготувати?», коли збираюся в Рівне. За простим «помовчати вдвох». Ось цього всього реально бракує. Іноді накриває хвиля суму, бо не вистачає близьких поруч. Це, напевно, найдовша перерва – здається, давно так довго не бачилися.

Швидше б повернути наші дурнуваті танці й жарти, які зрозумілі тільки нам. Спільні прогулянки, які приносять приємну втому, але після яких можна разом пити каву. Я буду бубоніти, що кава не дуже, а Юля закотить очі, люблю її за це.

Усі фото проєкту зроблені на Huawei P40 lite. Завдяки новітній камері фото створюють ефект близькості навіть між людьми, які далеко одне від одного.

До системи камер Huawei P40 lite входять чотири об’єктиви

• основна камера 48 Мп для якісної деталізації,
• ультраширококутний об’єктив 8 Мп для зйомки пейзажів,
• макрооб’єктив 2 Мп,
• боке-об’єктив 2 Мп для зйомки професійних портретів,
• алгоритми штучного інтелекту для вдосконалення ваших фото та зйомки вночі

Платформа додатків Huawei AppGallery

• В AppGallery вже доступні популярні українські додатки — «Дія», Monobank, Megogo, Divan.tv, «Нова Пошта», LeoWallet тощо.

• Пошук додатків став зручнішим завдяки додатку MoreApps, доступному в AppGallery.

• Він надає користувачам посилання на перевірені джерела, де можна завантажити бажаний додаток чи гру.