8 наївних питань про сучасне мистецтво
«А я так зможу?»
Творчість сучасних художників у багатьох викликає здивування або скепсис. У спецпроєкті Hennessy і The Village Україна ми розповідаємо, як розуміти сучасне мистецтво – для всіх, хто цікавиться, але не може розібратися.
Що таке сучасне мистецтво? Де закінчується традиційне і починається сучасне?
Кілька століть тому мистецтво було декоративним предметом розкоші. Сьогодні воно існує не для прикрашання інтер’єрів, а для трансляції досвіду, думок та ідей. Ці зміни відбулися на початку ХХ століття, коли з розвитком технологій втратило цінність просте відтворення візуальних образів. Художники взялися за дослідження і переосмислення світла, кольору, форм і самої сутності мистецтва.
Унаслідок цього виникло безліч нових течій: від експресіонізму до супрематизму. Узагальнюючи, напрями першої половини ХХ століття можна окреслити терміном «модерн», другої та ХХI століття – «контемпорарі». Саме contemporary art зазвичай мають на увазі, кажучи про сучасне мистецтво. Але його основу заклали модерністи, а єдиної класифікації течій досі немає. Та й принципи сприйняття тих і інших багато в чому схожі.
Художник – той, хто пише картини?
Ні. Точніше, не завжди. Створює картини живописець. А ще є фотографи, скульптори, графіки. Але все це жанри образотворчого мистецтва, яке може бути лише одним з інструментів сучасного художника. А може й не бути: є ще інсталяції, реді-мейди, мистецтво дії та багато іншого. Мистецтвом може стати хутряна чашка, зашитий рот або порожня кімната.
Писати картини, ліпити або малювати не обов’язково, щоб бути художником. Можна й навіть потрібно власноруч шукати та винаходити нові форми або інструменти.
Головне – контекст й трактування
Дюшан, Марсель. Велосипедное колесо. 1913 г.
Не потрібно вміти малювати?
Тоді я теж так зможу?
Якщо ставите це питання, найімовірніше, ні. Ба більше, можна вміти малювати і не стати художником. Картини в сувенірних крамницях та на Андріївському узвозі – це живопис, але навряд чи мистецтво. У ХХI столітті немає сенсу просто копіювати пасторальні сцени або сюжети імпресіоністів. У цьому немає нічого нового ні за формою, ні за змістом.
А ось «Велосипедне колесо» Марселя Дюшана – мистецтво, хоча це лише колесо. І художник навіть не зібрав його сам, а виставив готове. Але на початку ХХ століття він першим перемістив звичайний предмет з побутового контексту в художній. Щоправда, після нього виставляти просто праску або табурет теж немає сенсу. Але якщо художник зможе подивитися на них під іншим кутом, створити щось нове, передати власну ідею – сенс з’явиться.
Водночас те, скільки фізичної праці або майстерності вкладено в роботу, є другорядним. Це може бути величезне полотно фарбами або жменя пилу, гігантська скульптура або промінь світла, програмний код або скислий суп.
Тоді хто може стати художником?
Насамперед той, хто живе в сучасному контексті й має власне бачення. Сучасне мистецтво викликає глядача на діалог, говорить про актуальні явища та проблеми суспільства. Тому спочатку потрібно розуміти ці процеси і те, що відбувається в самому мистецтві.
Сучасному художникові потрібна сміливість, навіть відчайдушність. Наприклад, акціоністи як інструмент використовують власне тіло. Так Марина Абрамович у перформансі «Ритм 0» віддає тіло на волю глядача, надавши йому 72 предмети, серед яких пістолет і ніж. А Петро Павлєнський зашиває собі рота грубою ниткою – на знак протесту проти цензури та репресивної політики держави.
Не всі художники випробовують себе на міцність. Але варто не боятися експериментувати, кидати виклик і говорити на складні теми.
Марина Абрамович
Яке це мистецтво? Це не гарно! Я б пісуар Дюшана вдома не повісив. А акціонізм навіть руками не помацати.
Естетичний підхід був визначальним тільки для образотворчого мистецтва і вичерпав себе ще на початку ХХ століття. До того ж критерії естетичного розмиті та суб’єктивні. А навчитися помічати прекрасне в несподіваних речах – цікаво та корисно. Якщо ви естет, спробуйте почати з художників, які переосмислюють античні скульптури або роботи старих майстрів. Татуйований Давид, скульптора Фабіо Віале, ангели і вакханки в київському метро на колажі Олексія Кондакова: у цьому є не тільки іронія, а й певна краса.
Але цінність сучасного мистецтва не в естетиці, а передусім у його ідеях та новизні. Ми вже зрозуміли, що робота не завжди повинна бути складною у виконанні. Бути естетичною вона так само не повинна, хоча й може.
І як тоді відрізнити артоб’єкт від купи сміття?
З’ясуйте, чи перебуваєте ви в музеї. Пошукайте поруч табличку. Якщо серйозно, навіть це може не допомогти. Дослідження межі між художнім висловлюванням і дійсністю – одна з провідних тем всього сучасного мистецтва. Художники саджають пшеницю на мангеттенських звалищах, пригощають тайської їжею у музеях, інтегрують свої роботи в міський простір. У багатьох жанрах глядач сам є учасником або співавтором.
А як тоді зрозуміти, що хотів сказати автор?
Для початку достатньо сприймати й взаємодіяти. Більшість робіт не має чіткого трактування і залишає місце для особистої інтерпретації. Можна милуватися, обурюватися або критикувати: мета художника – не залишити вас байдужим і допомогти пережити новий досвід. Автор хотів, щоб ви зацікавилися і замислилися. Або й взагалі не думав про вас.
Феліпе Пантоне
Добре, що мені робити, щоб на цьому всьому розумітися?
Відвідувати музеї та галереї: багатьом скептикам сучасного мистецтва бракує глядацького досвіду. Виходити із зони комфорту, намагатися зрозуміти незвичне. Аналізувати свої емоції від побаченого. Зберігати дитячу допитливість, свіжість і гостроту сприйняття.
Читати мистецьку літературу, не боятися ставити питання експертам, художникам і кураторам. Для розуміння сучасних художників не потрібно володіти витонченим смаком, але важливо розуміти контекст і передумови їхньої творчості.
Як і гра на музичному інструменті або вивчення мов, розуміння сучасного мистецтва вимагає часу. А найкращий результат дасть поєднання теоретичних знань і постійної глядацької практики. Головне не забувати про задоволення від процесу.
КОМЕНТАР ЕКСПЕРТА
Видатне мистецтво завжди було концептуальним і часто вкрай сміливим для свого часу. Хоча сьогодні навіть твір з цікавою історією та меседжем може здатися просто декоративним. Експозиція давньоєгипетського мистецтва в Мюнхені починається з неонової інсталяції Мауріціо Наннуччі у вигляді напису «All art has been contemporary».
Є думка, що саме художник сьогодні наділений сакральним правом називати щось мистецтвом. Інші вважають, що це право належить мистецтвознавцю або куратору. Але важливіше подивитися на суперечливу роботу і поставити собі питання: що я відчуваю? Чи змінює ця історія щось у мені? Який стан вона в мені викликає? Цей шлях наділяє речі змістом. Я – за зміст.
Мені здається, що художниками стають ті, хто просто не може ними не стати. Сучасне мистецтво – це роздуми про сучасний світ. Твори – ілюстрації думок, станів чи історій художників.
Даша Кольцова
художниця та кураторка
постер до к/ф “Маніфесто”
Що почитати
Раджу почати з листів та автобіографій художників, а ще – з вивчення культурології, психології та філософії. Вони зроблять для вас цікавим і багатошаровим будь-який сучасний твір. А вже потім переходити власне на книги про мистецтво, наприклад, видавництва Ad Marginem Press.
Що подивитися
Лекції Ірини Кулик у «Гаражі», інтерв’ю та фільми художників: «Ніколи не вибачайся» Ай Вейвея, «У присутності художника» Марини Абрамович, «Сходи до неба. Мистецтво Цай Гоцяна», «Маніфесто» з Кейт Бланшетт.
Чому художники ховають обличчя ?
Анонімність і знеособлення як
художній інструмент
Містифікація – популярний творчий прийом у всі часи. Як і чому художники, письменники та музиканти приховують свою особистість? Навіщо їм вводити нас в оману? У спільному проєкті The Village Україна і Hennessy розповідаємо про найвідоміші приклади.
Еволюція псевдоніма
Перші анонімні майстри були в далекому минулому, тому їхні прізвища, справжні або вигадані, просто не дійшли до нас. Традиція роботи під псевдонімом також відома сотні років. Мотиви можуть бути різними: ім’я може відображати ідеї автора, факти з його біографії або просто звучати гарніше за справжнє. Іноді вигадане ім’я доводиться брати під тиском обставин: гендерні стереотипи (Жорж Санд), політичні переслідування (Олександр Грін) або потреба вирізнятися серед однофамільців. Утім, цікавіше, якщо псевдонім стає частиною творчості або ефектною містифікацією. Наприклад, у Чехова були десятки вигаданих імен, а Ромен Гарі завдяки псевдоніму став єдиним письменником, який отримав Гонкурівську премію двічі – під справжнім ім’ям та як Еміль Ажар.
З розвитком технологій псевдонімів стало недостатньо для підтримки інкогніто. Багато сучасних артистів уникають появи на публіці, ховаються від камер та не дають інтерв'ю – наприклад, так робили солісти популярної в 90-ті групи Enigma. Інші йдуть далі й роблять приховане обличчя частиною сценічного образу: музиканти Daft Punk із шоломами, діджей Marshmello у зефірній масці або гітарист-віртуоз Buckethead з відром KFC на голові.
Неназваність, знеособленість – одна з провідних тем у роботах Мартіна Маржели, видатного дизайнера-деконструктивіста. На бірках його одягу немає імен та логотипів, обличчя моделей приховані різноманітними масками, а перший аромат видали під назвою Untitled. Сам Мартін також не з’являється на публіці, навіть після того як залишив керівництво брендом.
Маски у сучасному мистецтві
Сучасні художники також часто звертаються до теми анонімності та масок. Джиліан Верінг, одна з ключових представниць бритарту, в проєкті Album представила серію автопортретів у силіконових масках власних родичів. Дует художників Broomberg & Chanarin збирали балаклави як символ захисту приватності та протидії репресивним заходам держави. У проєкті Checking Invoices стиліст і фотограф з’являються на вулицях у модному вбранні з прихованим обличчям.
Анонімність – особлива традиція вуличних художників. Тут приховувати обличчя та підписуватися псевдонімом – найперше правило. У більшості міст через графіті можуть притягнути до відповідальності за вандалізм. Стритарт – від самого початку жанр провокаційний і бунтарський. Анонімність є способом уникнення відповідальності. Художники зазвичай носять одяг з капюшоном, часто використовують респіратори, які до того ж захищають від вдихання фарби.
Роботи таких митців зазвичай стосуються складних соціальних і політичних тем, за гумором і яскравою картинкою прихована жорстка критика суспільства. А анонімність додатково працює на користь свободи висловлювання.
Колись маргінальний жанр стритарт сьогодні став одним з провідних напрямів у сучасному мистецтві. Видатні художники вже не побоюються переслідувань, а їхні роботи оцінюють у тисячі й навіть мільйони доларів. Але для багатьох анонімність стала принципом, маніфестом і важливою частиною образу.
Хто вони, генії з вулиць?
Найвідоміший приклад – художник, який ховається під ім’ям Бенксі. Він також найдорожчий і найзагадковіший. Про його особистість досі існують лише припущення. Вважається, що народився художник у Бристолі, за однією з версій його ім’я – Роберт, або Робін Бенкс, за іншою – Робін Каннінгем. Є припущення, що за образом Бенксі ховається Роберт дель Ная, один із засновників Massive Attack. Можливо, тому що він теж із Бристоля і малює графіті. Трафаретна графіка Бенксі має гострий соціальний підтекст. У художника безліч наслідувачів по всьому світу, вартість деяких його робіт – понад мільйон доларів. Найвідоміший приклад – «Дівчинка з повітряною кулею», що була продана торік на Sotheby’s за мільйон фунтів. Одразу після продажу робота самознищилася за допомогою вбудованого в її раму шредера.
Бельгійський художник ROA також не розкриває свого імені та не дає інтерв’ю на камеру. Його роботи – чорно-білі зображення звірів, риб і птахів. Сумні й навіть моторошні, вони змушують задуматися над долею дикої природи та нищівною діяльністю людства. JR – французький художник, який поєднує фотографію та стритарт. Наприклад, у проєкті Portraits of a Generation він розмістив на вулицях Парижа чорно-білі портрети малозабезпечених мешканців передмість. Ще одна робота Face 2 Face – фотографії ізраїльтян і палестинців одні навпроти одних. Їх розміщено у палестинських та ізраїльських містах і по обидва боки ізраїльського розділового бар'єра.
Banksy, Дівчинка з повітряною кулею
"Хочу, щоб впізнавали не мене, а мої роботи"
Проте не всі художники схильні критикувати й засуджувати. Алек Монополі – син успішного фінансиста та автор відомого персонажа з вусами і тростиною з економічної гри. Тема грошей – одна з провідних у його роботах. Обличчя він не показує, але капіталізм не засуджує. Навпаки, успішно співпрацює з брендами швейцарських годинників та автомобілів.
Феліпе Пантоне – художник, який у своїй творчості досліджує сучасні технології. «Я приховую обличчя, щоб за запитом у Google люди бачили не мене, а мої проєкти. У цьому значно більше сенсу, ніж у зовнішності, яку я не обирав», – говорить митець.
Пантоне – автор найбільшого у світі графіті у вигляді QR-коду, а також проєкту Configurable Art, в якому кожен може стати співавтором художника і створити роботу за допомогою онлайн-конструктора. У вересні він представив у Києві колаборацію з брендом Hennessy: дизайн етикетки для Hennessy Very Special Limited Edition та роботи із серій Configurable Art та Kinetic Wall. Гості закритого заходу мали змогу кастомізувати їх на свій смак. Також Пантоне створив інсталяцію Hennessy, що складається зі ста фрагментів різних форм і кольорів.
КОМЕНТАР Художниці
Коли тебе не знають в обличчя – це зручно. Можна не вбиратися на світські заходи, не робити фотосесій, не вітатися з друзями з фейсбука та навіть не старіти, адже ніхто не бачив тебе молодим.
Мій псевдонім Kinder Album – на честь «Дитячого альбому» музиканта Сергія Курьохіна. Такі альбоми є в багатьох відомих композиторів: Чайковського, Шумана. Мініатюри з дитячого альбому Чайковського дуже прості у виконанні, ніби написані дитиною. Мені сподобався цей формат: розмовляти про серйозне, але легко та за допомогою простих інструментів. Перші малюнки я зробила фломастерами та дитячою медовою аквареллю.
Анонімність дає мені свободу. Інших люди зустрічають «по одежі», а мене – за моїми роботами. Також у мене було два стритарт-проєкти, для яких анонімність потрібна з міркувань безпеки. У кожного художника свої причини приховувати ім’я. Перефразовуючи Енді Воргола, можна сказати, що кожен має право на власні 15 хвилин анонімності.
Кіндер Албум
Художниця, що ховає своє обличчя
Хто такий Феліпе Пантоне?
Величезний QR-код, конструктор патернів та маски для Instagram
Феліпе Пантоне – сучасний художник, який поєднує у своїх проєктах стритарт і цифрові технології. Його роботи можна побачити по всьому світу: від Нью-Йорка, Лондона та Парижа до Бангкока й Сінгапура. Одна з них є в Україні: мурал «Крізь галактику до зірок» Пантоне створив 2012 року спільно з іспанським художником Dems333. Робота розташована в Кам’янці-Подільському. Тоді молодий художник ще перебував у пошуках власного стилю.
27 вересня у Києві пройшла закрита презентація спільного проєкту Феліпе Пантоне та Hennessy для гостей з України, Казахстану, Азербайджану, Білорусі, Грузії, Вірменії, Узбекистану та Киргизії. В рамках колаборації художник розробив дизайн етикетки Hennessy Very Special Limited Edition з яскравою графікою у власному впізнаваному стилі. Також він представив сім робіт з колекцій Configurable Art та Kinetic Wall з можливістю персоналізації та особисто поспілкувався з медійниками. Журналісти шанобливо поставилися до бажання Феліпе зберігати анонімність, тому не фотографували його обличчя.
Біографія
Феліпе Пантоне народився в Буенос-Айресі, у дитинстві переїхав до Іспанії, де з 12 років почав малювати графіті. Пізніше він закінчив факультет образотворчого мистецтва університету Валенсії, де сьогодні розміщена його студія.
Як більшість стритарт-художників, Пантоне приховує своє обличчя. У перших роботах він експериментує з різними напрямами: фотореалізм, каліграфія, 3D. Згодом у художника склався власний стиль, у якому поєднуються кольорова графіка, оптичні ілюзії, динамічні та цифрові елементи.
У своїй творчості Феліпе Пантоне досліджує зв’язок майбутнього та минулого, образотворчого мистецтва й нових технологій. «Я зростав і навчався як традиційний художник, і тепер моя мета – відійти від академізму, щоб вільно творити за допомогою інструментів, які працюють найкраще», – каже Пантоне. Наприклад, він став першим сучасним художником, який створив маски для Instagram.
творити вільно ooo
Найважливіші роботи
Основою для робіт Пантоне може стати міст, інтер’єр торгового центру або вінтажний Chevrolet Corvette. Його інструментами є колір і світло, шрифти й оптичні ілюзії. «Лише завдяки світлу є можливим не тільки колір, а й саме життя. Світ і колір разом – основа візуального мистецтва», – підкреслює художник.
Феліпе Пантоне – автор найбільшого у світі мурала у вигляді QR-коду заввишки 25 метрів і завширшки 30 метрів. Розташований він у бельгійському місті Хасселт, але відсканувати цей код можна також на сайті художника. У такий спосіб Пантоне говорить про глобалізацію і діджиталізацію мистецтва. Код містить лічильник переглядів, тому після сканування ви побачите кількість людей у всьому світі, які зробили те саме.
У торішньому проєкті Configurable Art художник розвиває ідею колективної творчості. На сайті він представив конструктор з графічних елементів, виконаних у своїй впізнаваній стилістиці. За допомогою онлайн-редактора можна скласти з них свій унікальний принт і замовити його виготовлення. Крім того, Феліпе Пантоне залучив до роботи інших художників: Futura, Vhils і Hell’O Collective. Кожен з них створив для проєкту комплект графічних блоків у своєму стилі.
Коллаборація з Hennessy
Феліпе Пантоне розробив яскравий дизайн етикетки для Hennessy Very Special Limited Edition. Крім того, він створив інсталяцію Hennessy, що складається зі ста пронумерованих фрагментів різної форми та кольору. Проєкт став дев’ятою колаборацією бренду з сучасними художниками. Раніше серед них були Futura, Скотт Кемпбелл, Шепард Фейрі та Раян Макгіннесс. Головний принцип відбору полягає в схожості цінностей художників та бренду.
Цікавий факт: саме дім Hennessy вперше запропонував класифікацію коньяків за допомогою позначок трьох зірок. Маркування VS, VSOP та XO, що наразі є універсальним, – теж винахід дому Hennessy.
Упродовж століть бренд не лише зберігає власні традиції, а й успішно адаптує тренди нового часу. Тому на етикетках лімітованої серії знамениті три зірки Hennessy, вперше використані ще 1865 року Морісом Хеннессі, правнуком засновника дому Річарда Хеннессі, стали тривимірними. Їх доповнює блискавка – символ швидкості та сучасних технологій.
«Моє мистецтво поєдналося з Hennessy Very Special, щоб показати його особливий погляд на світ. Усім митцям важливо постійно переосмислювати себе та свої роботи, щоб підтримувати цей вогонь натхнення. У мистецтві, як і в створенні коньяку, цінне лише те, що ти лишаєш по собі», – коментує Феліпе.
Катя Тейлор
кураторка, засновниця Port.agency
КОМЕНТАР ЕКСПЕРТА
Феліпе Пантоне – блискучий приклад того, як варто будувати особистий бренд, якщо ти художник. Анонімна знаменитість – це останній писк моди у світі мистецтва.
Я люблю історії, тому мені цікаво спостерігати за тим, як невідомий стритартист стає видатним у всьому світі. Те, що він робить – видовищно й цікаво. А ще тут можна побачити зв’язок минулого та майбутнього.
Наприклад, Пантоне – великий шанувальник Віктора Вазарелі й частково його послідовник. Вазарелі досліджував оптичні можливості мистецтва. Опарт – це ніби відгалуження абстракціонізму, яким Пантоне теж не нехтує. Його так само, як абстракціоністів, цікавить колір і форма. У такому мистецтві немає місця для реальних речей, тут усе відбувається за межами побутового людського досвіду.
Крім того, він розвиває фундаментальну теорію Кандинського про колір – можливо, навіть несвідомо. А створюючи нові форми, часто звертається до кубофутуризму. Мені цікаво дивитися на те, що він робить крізь призму історії авангарду. Пантоне її розвиває у нових засобах і масштабах.
На кого ще звернути увагу?
Карнелія Паркер – британська художниця, що працює з масштабними інсталяціями із соціальним підтекстом. Найвідоміша її робота – це колаборація з Тільдою Суїнтон, де остання лежала кілька днів у скляному боксі. Їнка Шонібаре – британський художник нігерійського походження. Він досліджує проблеми раси та класу за допомогою різноманітних медіа: від скульптури до кіно. Характерний елемент його робіт – тканина з індонезійським дизайном, яку виготовляли в Нідерландах та експортували до колоній Західної Африки. Як не дивно, саме ці патерни із зовсім іншої культури стали символом африканської незалежності у 60-ті.
Сучасне мистецтво і Hennessy
МАТЕРіал підготовлено за підтримки
Коментарі
Підписатись