Наприкінці травня 2021 року в підземному переході під Нижнім і Верхнім Валом (вихід зі станції метро «Контрактова площа») прибрали всі МАФи. Минуло чотири місяці, але ремонт там так і не почали. Перехід залишається темним, майже неживим сплетінням тунелів. За винятком осередків стихійної торгівлі, яка потроху повернулася до нього.

Інший вихід із метро «Контрактова площа», що веде на вулицю Спаську, мають реконструювати та зробити замість лабіринту виходів із неінклюзивними сходами пандус з амфітеатром. Принаймні так передбачено проєктом «Нова Контрактова».

Але подібні плани не розповсюджуються на перехід на Валах. На нього поки що чекає тільки ремонт. І той – тільки у 2022 році.

«Терміни, кошторис та обсяги будівництва (ремонту – ред.) опрацьовуються й будуть визначені найближчим часом, – відповіли на запит The Village Україна в ШЕУ Подільського району, на балансі якого перебуває перехід. – Відмова від існування цього переходу не передбачається».

Засипати, повернути кіоски, влаштувати паркінг чи зробити новий «Метроград» або «Глобус»? Ми запитали в містян, які пов’язані з Подолом, як вони бачать майбутнє переходу під Валами.

Андрій Гонтовий

співвласник шоколадного виробництва 13beans, жив і працював на Подолі, зараз проводить тут дозвілля


Я пропоную зробити в цьому переході паркінг. Підземні переходи – це не дуже зручно для громадян, пішоходи мають ходити верхом. А замість підземних переходів можна робити паркінги. Замість «Метрограду» теж потрібно зробити паркінг, наприклад. Я не знаю, чи це можна технічно реалізувати на Контрактовій, але думаю, що все можливо.

Нам потрібні паркінги, бо ми маємо якось вирішувати питання з паркуванням. Ми не можемо нормально проїхати вулицями, в нас затори, оскільки всі узбіччя запарковані. І дуже просто змусити автомобілістів користуватися цими паркінгами. Якщо ти став не в тому місці, тобі вліплять штраф – і все. Пам’ятаєте, як у кав’ярнях і ресторанах палили? Це було лише кілька років тому. Уже зараз ніхто не пам’ятає, що таке було. Так буде і з паркінгами. Якщо будуть паркінги, то рано чи пізно люди будуть їх використовувати.

Для того, щоб було зручно пересуватися містом, усі мають користуватися громадським транспортом, машин має бути якомога менше, а переходи мають бути наземними, а не підземними. У нас досі вважають, що машина – це розкіш, тому для неї мають бути привілеї. А насправді головне – це пішоходи. Замість цього переходу на Контрактовій, наприклад, могли б машини під землю пірнати, а люди б ходили верхом, як зроблено в багатьох країнах Європи.

Оксана Кметь

фріланс-копірайтерка, працює на Подолі


Добре, що прибрали той безлад із МАФами, який там був. Але все-таки залишати цей перехід порожнім не можна, бо він дуже темний і пустий. Я вважаю, що МАФи цьому переходу все-таки потрібні. Це мають бути хороші МАФи, з гарним дизайном й у помірній кількості. МАФи ж теж несуть функцію. Інколи буває дуже незручно, коли виходиш із метро і не можеш собі банально купити якусь найнеобхіднішу річ. Наприклад, батарейку чи зарядку для телефона. Чи просто випити каву, якщо ти змерз. Якщо в переходах почалась ця стихійна торгівля, значить, на це є попит, це потрібно людям. Єдине, що цієї торгівлі стало надто багато, вона була в неоформленому вигляді, заважала проходу та й просто мала негарний вигляд.

Ідеальний варіант для цього переходу – це три-чотири кіоски. Один – із кавою і сендвічами. І бажано біля нього поставити якісь стільці або лавочку, щоб це була зона відпочинку. Другий кіоск – із дрібною технікою, наприклад. Ще один – із квітами, наскільки я знаю, вони завжди актуальні. І можна ще кіоск зі шкарпетками або дрібною косметикою чи аптечний кіоск. Якщо три-чотири таких кіоски просто розставити в різні кутки переходу, вони будуть забезпечувати рівномірне освітлення. І цей перехід буде живим. Це не буде пустельна чорна труба, як зараз. Це буде більш комфортний простір, не захаращений, у якому є необхідне.

Масі Найєм

адвокат, правозахисник, має офіс на Подолі


Суто як перехід він виглядає жахливо. Це може бути місце для артпроєкту. Цей перехід може виконувати значно більшу функцію, ніж просто перехід: нагадувати всім про історичні події або імена відомих людей і навіть банально статті Конституції України, де, окрім обов’язків держави перед суспільством, є також обов’язки суспільства перед державою.

Тобто треба усвідомити, що це краще, ніж телевізор: люди точно прочитають. І там може бути корисна інформація, гарний соціальний проєкт.

Щоб організувати такий соціальний проєкт — можна просто хоча б оголосити про нього. Є безліч громадських організацій, які піклуються про місто. Особисто мені, якби я був митцем, було б приємно, якби якась моя ідея була там реалізована.

Ярослав Денега

остеопат, живе, працює і тусить на Подолі


Варіант із пустим, чистим, освітленим переходом із робочим у ньому туалетом мені подобається. Але це утопія. Зараз цу ньому прямо під вивісками про заборону торгівлі та штрафи торгують квітами й одягом. Лише питання часу, коли почнуть торгувати ковбасою, розчинною кавою та контрафактними цигарками. Повз це все щодня на роботу проходить значна частина працівників подільського відділку поліції, наприклад. Фактично перехід уже маргіналізувався, але інакше, ніж очікувалося. Пошарпані стіни, сліди торгівлі чудово доповнюють цю постапокаліптичну картину.

Варіантом вирішення бачу лише добре врегульовану торгівлю з точками, котрі відповідають, щонайменше, нормам пожежної безпеки. Подібних кейсів у Києві вистачає, просто треба нормально зробити.

Щодо фактичного існування цього переходу. Наземна альтернатива вже більш-менш нормально функціонує, а сам перехід зручний лише для користувачів метро, яке саме собою недружнє до маломобільних верств населення. Тож прибирати його сенсу не бачу.

Олександр Рак

урбаніст, працював і навчався на Подолі, зараз зустрічається тут із друзями


Після зникнення торгівлі в переході стало доволі лячно перебувати у вечірні години, але місця для проходу стало більше.

Вважаю, що цей підземний перехід має бути повністю продубльований наземними. Частково це вже сталось – за останні роки з’явились переходи через Костянтинівську зі сторони «Монстру на Подолі» та через Вали. Якщо так буде, то взагалі не буде потреби спускатись під землю, і цей перехід можна буде пристосувати під інші цілі. Тим більше, що він – один із найбільших у місті, якщо не найбільший. Наприклад, частину можна пристосувати під велопаркінг і веломайстерню (щоб мати змогу підкачати колеса, щось поремонтувати тощо). Іншу частину віддати під торгівлю.

Засипати вважаю недоцільно, бо якщо об'єкт уже побудований, то його цілком можна пристосувати та ще заробляти з оренди тих самих торговельних приміщень. Проте потрібен розрахунок, адже підземні об’єкти доволі дорого утримувати та ремонтувати. З іншого боку, Поділ – це центральна частина міста і попит на торговельні площі там має бути великим.

«Метроград» – приклад, як не треба робити. Це підземний торговельний центр, у який заганяють людей, бо альтернативних шляхів немає. Але за наявності наземних переходів пристосування таких об’єктів під торгівлю мені здається логічним.

Олександр Клейменов

10 років працював на Подолі


Підземний перехід під Валами можна або ненавидіти, або любити. Я впевнений, що причини для ненависті пояснювати не треба, але я належу до другої групи. Поясню, чому.

Перехід під Валами поєднаний із виходом із метро. Тому відразу винесемо за дужки позицію: «Навіщо туди взагалі спускатися, там скрізь можна пройти по землі». Якщо вам треба в метро або ви виходите з метро, ви все одно опиняється в переході. Якщо є можливість пройти ним під великим перехрестям, аби не чекати на світлофорах, або щоб не виходити під дощ чи сніг раніше, ніж треба, то чому б не скористатися цим переходом, якщо він уже там є?

Я довгий час працював неподалік Валів і ходив цим переходом ледь не щодня. Мушу сказати, що це був мій найулюбленіший підземний перехід у Києві. Адже він був сповнений життям. Це була квінтесенція Подолу, бо на Подолі завжди торгували. Можна сперечатися, чи дотримувались у цьому переході всіх заходів протипожежної безпеки, та за всі роки я не пам’ятаю, щоб там хоч раз траплялась якась небезпечна ситуація. Ба більше, перехід має багато виходів для швидкої евакуації, деякі з яких, щоправда, багато років перекрито через «будинок-монстр» (який обурює набагато більше, ніж перехід).

Мені щодня було цікаво йти цим переходом на роботу і з роботи – слухати уривки розмов продавчинь, кидати швидкий погляд на прилавки, зустрічати голуба, який розмірковано прогулювався або просто сором’язливо ховався від дощу, на якусь мить вдихати аромати паличок з аюрведичного кіоску. Там можна було купити смачну випічку і зарядний шнур колезі на день народження. Охайні продавчині роками погоджувались продати мені четвертинку сирної запіканки та бажали гарного дня. А скільки я там купив квітів! Щоправда, квіти там можна купити й зараз. Але життя звідти пішло, і купувати там навіть квіти вже не хочеться.

Коли в переході позносили всі торговельні точки, я, звісно, сподівався, що то заради ремонту. Але вже бачив подібні «очищення» в інших переходах, після яких жодного ремонту не починалося, а перехід набував вигляду руїни. Так само сталося і під Валами: замість гомону і світла від кіосків – неприємна тиша, напівтемрява, обідрані стіни, які вже вкриваються чорнилами графіті й іншими рідинами. Перехід не закрили та не закопали, не перетворили на підземний паркінг (для якого він замалий, а для розширення треба було б копати історичний Поділ), його просто виплюнули користувачам в очі й під ноги, немов обгризену кістку.

Торгівлю, безумовно, можна було реорганізувати, не знищуючи її повністю. Основна частина переходу досить широка, тому торговельні точки проходити не заважали. Я вже не кажу про те, скільки людей втратили місце роботи – багато продавців не змінювались там роками. І де тепер купувати деякі дрібниці, наприклад, батарейки для ручних багажних ваг, я досі не з’ясував.

Кажуть, у звільненому просторі можуть зробити велопарковку, немов в Амстердамі. Але я сумніваюсь, що хтось у нас забажає зберігати власний велосипед на такій стоянці, щоб зранку, вийшовши з метро, забирати його і їхати ним до роботи.

Я зробив фото новоствореної розрухи та запитав у фейсбук-групі, чи людям такий перехід подобається більше ніж те, яким він був. І багато хто сказав, що так: саме ось такий «новий» подобається більше. Мені здається, є люди, які настільки не сприймають будь-яку торгівлю поза стандартним магазином, що це вже перетворюється на карго-культ: хай будуть обідрані стіни та сутінок, але ж без лотків і МАФів! Багато хто радіє через покращення протипожежної безпеки, хоча мені здається, в переході в тому стані, як зараз, небезпека пожежі набагато вища – просто тому, що ніхто не зверне уваги, якщо десь щось займеться. Поки була торгівля, ті, хто там працював, постійно прибирали та стежили за порядком. Саме тому там було досить безпечно. Тепер ідеш цим переходом, немов якимось темним провулком, який не обіцяє жодної приємної зустрічі. Радіти такому способу вирішення проблеми МАФів – це все одно, що радіти, що з твого будинку виселили всіх мешканців, тому тепер у дворі скрізь не стоятимуть машини. Так, не стоятимуть, але ж і світла у вікнах ввечері не буде, і сусідів не буде, і у дворі почнуть вештатись не найприємніші особи.

Узагалі, якщо пройтись київськими підземними переходами поза центром міста, нескладно помітити, що найгірше виглядають ті, де нема організованої торгівлі. Вони темні й часто смердючі. І такими зрештою стають переходи, із яких торгівлю прибирають. Я навіть не кажу про причини цього прибирання. Дуже сумніваюсь, що це роблять, піклуючись про користувачів цих переходів. Бо тоді б одразу робили ремонт, робили б перехід світлим і безпечним – саме такий вигляд підземні переходи з радянської спадщини мають, наприклад, у Ризі або в інших містах Східної Європи, де їх раніше любили будувати.

Через бездумне, неестетичне, я б сказав, ураганне прибирання торгівлі, перехід під Валами не набув кращої нової якості, але втратив ту цікавість, яку більше в Києві особливо не знайдеш. А хто так його не любив, завжди міг переходити вулицю наземними переходами.

Фото: Анастасія Шумілова для The Village Україна