Підсумки року 202250 інтерв’ю The Village Україна 2022 року

Працівник ЧАЕС – про місяць роботи на окупованій військами РФ станції

«Спального місця в мене не було. Де працювали, там і спали, на підлозі на тілогрійках. [...] Частина персоналу не допускала на свої об'єкти росіян, ми ж із напарником майже постійно були під наглядом і навіть не могли розмовляти так, щоб окупанти не чули. І вирішили перейти на українську мову, хоча все життя говорили російською».

Крістіан Борис (Saint Javelin) – про «Святу Джавеліну», меми як інструмент війни та скандальний мурал у Києві

«Я завжди вважав, що українці дуже круті в мемах. Я жив у багатьох країнах, писав репортажі з Європи, Південної Америки, звідки завгодно, але завжди помічав, що українські меми надзвичайно ефективні. Тому що українці мають специфічне, більш темне почуття гумору, і це дуже добре проявляється в мемах».

Джанін Ді Джованні (The Reckoning Project) – про 35 років на війнах і фіксацію воєнних злочинів РФ

«Я бачила на власні очі три геноциди, на жаль. Один у Боснії, один у Руанді, а також геноцид єзидів у Північному Іраку. Тож хотіла провести історію через ці жахливі приклади геноцидів. Під час геноциду в Руанді мільйон людей убили за три місяці. У Сребрениці в Боснії 8 000 чоловіків і хлопчиків холоднокровно вбили в липні 1995 року. Я часто розповідаю про єзидів моїм колегам в Україні, тому що [терористичне угруповання] «Ісламська Держава» хотіло стерти їх з лиця землі, вони хотіли вичистити їхню ідентичність. Я думаю, що це відбувається й в Україні. Метою Росії є не просто завоювати країну – чого їм не вдасться – вони хочуть стерти українську ідентичність».

Аріф Багіров – про виїзд із Сєвєродонецька на велосипеді й урбаністичні ініціативи на сході

«Із самого початку я збирався евакуюватися на велосипеді, бо чому ні? Якщо я 11 років із нього не злізаю. Я на велосипеді обʼїздив всю область, і по 170 кілометрів проїжджав. Тож для мене 70 кілометрів до Бахмута – це не супервідстань. Евакуаційний транспорт на той момент уже не так регулярно їздив. І було б дивно, якби Аріф поїхав на автобусі. У мене принципова позиція: евакуація – це для тих, хто сам не може – жінок, дітей, людей похилого віку. А я – здоровий лоб, можу і сам якось дістатися».

Захисник «Азовсталі» Михайло Діанов – у словах його родини

«Я можу померти, як і коли завгодно – вирішувати не мені. Але в моїх силах вирішувати, як жити. Відважно чи тихо. Ось тут я просто всесильний. Це очевидно. Це аксіома. Якщо у світі відбувається щось погане, можна не робити нічого, а можна зробити щось. Нічого я вже пробував».

«Пасажири Києва» – про відстоювання інтересів громадського транспорту

«З досвіду моєї роботи й громадської діяльності я розумів: якщо немає якоїсь ініціативи, яка обʼєднує експертів, то в галузі транспорту нічого не рухається. [...] І, попри те, що на громадський транспорт, мабуть, припадає найбільша частина поїздок серед киян, не було ніякої організації, яка б консолідувала зусилля людей у цій сфері. Без такої консолідації ми ще до 24 лютого бачили, що громадський транспорт не поліпшували, мʼяко кажучи. А після того, як бойові дії відійшли від Києва й почало повертатися нормальне життя, громадський транспорт відновлювався повільнішими темпами».

Екскурсоводка Юлія Бевзенко – про екскурсії Києвом під час війни та Девіда Леттермана

«Під час війни я зрозуміла, що не все залежить від мене. Мені було це важко зрозуміти про себе. Надзвичайно важко жити, коли не можеш контролювати та планувати, а планувати однаково потрібно, бо без цього нічого не буде».

Єгор Шатайло – про новий стендап-концерт «Тимчасові незручності» та «накручених українців» як аудиторію

«Я писав для людей, як для себе. Бо я накручений українець: нервозний, доведений до сказу ЗМІ, ситуацією у світі. Це все закипає в мені. І я розказую свої приколи для людей, які до мене можуть релейтнутися в цьому стані».

Дмитро Сухолиткий-Собчук – про фільм «Памфір» і прем’єру на Каннському кінофестивалі

«Якщо я намагався в «Памфірі» створити щось на зразок подібності до картин Босха, то, коли все почало відбуватися в лютому – завершення роботи над фільмом, війна, селекція – мені здалося, що я сам став частиною такої картини Босха. Усе змішалося настільки, усе несеться настільки, що ти не зупиняєшся, не можеш відмітити якісь свої емоційні зрушення. Війна, мені здається, забрала в нас емоційне осмислення, перетворила його на кілька простих емоцій: страх, ненависть, прийняття та бажання з цією енергією щось зробити. Ми звели все до кількох критичних діапазонів».

Аліна Горлова та Ліза Сміт («Бачення метелика») – про прем’єру в Канні та кіноволонтерство

«Головний досвід, який ми привезли? Для мене все-таки це відчуття того, що ми з європейцями живемо в паралельних світах. Не хочеться узагальнювати й говорити про всіх, але у випадку з пересічним громадянином Франції, який мені зустрічався, про щось більше, ніж слово «солідарність», не йдеться. Вони кажуть це слово, але ти відчуваєш, що за ним немає жодного розуміння, це просто слово для смолтоку.

Вони нас не розуміють і, напевно, не можуть зрозуміти. Поки в них салюти, кава-брейки та своє нормальне заможне життя на Лазурному узбережжі».

Репер Otoy – про брата на «Азовсталі» й альбом «Околофронт»

«Однозначно використовую ненависть у творчості. Це відчуття перманентної злості, бажання вбивати, знищувати до останнього – це те, що сублімується і дає можливість перевести емоцію в якісь дії. По суті, це така батарейка, одна з небагатьох зараз. Я тому намагаюся в собі це втримувати, бо розумію, що є великий ризик впасти в стан овоча, пасивний стан.Бо як ти можеш не відчувати зараз ці емоції та називати себе активним громадянином? Ти ж бачиш, що відбувається, ти бачиш усі ці акти тероризму. Спрямовувати цю енергію на конкретні дії – посилення України, послаблення Росії на всіх фронтах – це те, що треба зараз робити».

«Паліндром» – про новий альбом, совок і надію на нову музичну індустрію

«Знаєш, про що я задумувався: у нас зараз у багатьох сферах ніби обнулюється лічильник, у багатьох сферах усе починається з нуля. То було б класно й шоу-бізнес зробити нормальним, яким він і має бути. А не ця крінжова хуйня, яка роками по колу крутиться: одні й ті ж прізвища, дуже часто це якісь гидкі люди, як показує історія й досвід».

Сергій Чирков – про стендап-концерт «Онук мародера» та найкращий рік для українського стендапу

«По-перше, шановні читачі цього інтерв’ю, я хотів наголосити, що я, Сергій Юрійович Чирков, став українськомовним коміком задовго до повномасштабного вторгнення Російської Федерації. І це неофітство припало в мене на коронавірус. І я, Сергій Юрійович Чирков, випустив перший українськомовний стендап в українському YouTube. На який вам тоді було плювати, бо ви всі дивилися Сабурова. А тепер шо: «Ой, Сєрьожа…» Де ви раніше, блять, були?».

Продюсер Володимир Яценко – про рішення приєднатися до ЗСУ й українське кіно під час війни

«Режисер, сценарист, продюсер – це три людини, які створюють світи. Сценарист і режисер спершу створюють їх на папері, тоді продюсер втілює їх у реальність, перетворює на реальні емоції, які люди відчувають під час перегляду в кінотеатрі. Це може прозвучати тупо, але ви в певному сенсі приймаєте на себе роль колективного бога. А на війні дуже багато бога, на війні, власне, і є тільки бог».

Наталка Ворожбит – про драму війни та новий фільм з останньою роллю Руслани Писанки

«Напевно, люди в якомусь сенсі вже збочені. Якщо ти не сидів у паркінгу та не чув вибухи, то ти якийсь несправжній українець».

Ігор Смілянський – про «Укрпошту» під час війни, вірусні марки та зміну іміджу державної компанії

«Це війна, у якій ми про майбутнє, а Росія – про минуле. У них люди не бачать своїх керівників, а зі мною, наприклад, будь-яка людина може підійти та поспілкуватися, без охорони».

Дмитро Циганков («Сільпо») – про збитки від війни та як в Україну доїжджають банани

«У критичний момент ти розумієш [що таке критична інфраструктура]. Мабуть, коли немає критичної ситуації, то це так і не сприймається, сприймається, як належне. Пошта працює, банки працюють, усе гаразд, можна тихенько сидіти й критикувати конкурентів. [...] Ну тобто коли ми не можемо в певний населений пункт довезти харчові продукти, то настає розуміння, що це не просто бізнес, а частина інфраструктури, без якої дуже складно виживати».

Євген Тришин (Glovo) – про сервіси доставки під час війни та найпопулярніші страви

«Я давно вже помітив, бо працював у ритейлі до Glovo, що трансформація ритейлу в Україні відбувається так само, як і в будь-якій іншій країні. У нас є відмінності від того, як змінюється сфера у порівнянні з Китаєм. Але, якщо взяти США чи будь-яку країну Східної чи Західної Європи, у нас будуть ті самі ознаки розвитку сфери. Оскільки наші користувачі в цьому тренді, їхній патерн поведінки змінюється так само, вони є дуже інноваційними».

KFC Ukraine – про відновлення роботи навесні та конкуренцію з McDonald’s

«Коли ми почали всередині вести діалоги в команді щодо відновлення бізнесу, нас мотивували дві речі. Перший аспект – ми всі чули заклик влади про відновлення економіки: «Там, де є можливість, будь ласка, працюйте». Ми це підтримали. Зрештою, війна закінчиться, після цього нам треба буде етап відновлення, який також буде непростий. Наскільки саме – залежатиме від того, з якою економікою ми туди зайдемо. Що міцнішою буде економіка, то легше нам буде за рік, два, п’ять чи десять років. Тому ми вирішили відновлювати роботу, щоб зберігати економіку там, де це сьогодні можливо».

Шеф-кухар Юрій Ковриженко – про відкриття ресторану української кухні Mriya в Лондоні

«Mriya – це ідея кулінарного посольства України. [...] Мені вже сьогодні вночі снилася ситуація, як я якихось москальок виганяю з ресторану: «Пішли нахєр звідси, щоб я вас не бачив!» Реально сниться це. Є багато переживань, багато нервів, я майже не сплю зараз. А коли сплю, то сняться жахи у вигляді москальок. [сміється]».

Алекс Купер (Kyiv Food Market, Shalom) – про нову мережу Avi та бізнес під час війни

«Узагалі наша позиція як компанії – показувати віру в країну й перемогу, зокрема завдяки запуску бізнесів у цій ситуації. Перша думка завжди урізати все й відкладати гроші. Найпростіше було б зараз відкладати долари, які приносить KFM, а не вкладати їх у нові проєкти… Але ми позитивно налаштовані. Ну, і просто ми це любимо, це ж дає роботу. Може, когось теж надихає щось робити. Ясно, що ми працюємо в умовах, коли завжди є ризик, у будь-який момент може щось статися. Якщо щось станеться, усі скажуть: «Та понятно, шо не треба було відкривати». Але ми так само робили й під час ковіду».

Міралі Ділбазі та Олена Лисицька (Mirali) – про відновлення роботи в режимі fine dining

«Якби в мене спитали, яким я бачу ресторан Mirali з погляду сервісу та їжі: сервіс повинен бути тільки винятковий, тобто сервіс не може бути, що офіціант прийшов і не налив тобі води чи не спитав щось важливе, а їжа повинна бути така, що в тебе ніби щось вибухає в голові. Найкращі страви, які я придумав, вони якраз такі: ти від цієї страви нічого не очікуєш, але в тебе в голові: «Вау!». Я хочу, щоб вечеря запам’ятовувалася, щоб ніколи не було так, щоби людина пішла з ресторану та сказала, що в нас нудно».