Центр науки «Коперник» у Польщі – один із найкращих наукових музеїв Європи, який відомий своєю інтерактивністю та орієнтованістю на відвідувача. Люди спеціально приїжджають у Варшаву, аби відвідати цей музей, а потрапивши до нього – залишаються до самого закриття. У день музей відвідує понад тисяча людей.

У Київ приїхав представник музею – астрофізик та голова відділу освіти у Центрі науки «Коперник» Якуб Бохинський. Він буде одним зі спікерів науково-популярної конференції INSCINCE, яка відбудеться 13-14 вересня у D12 та UNIT.City. The Village Україна разом із Якубом зробили тур трьома київськими музеями та дізналися – які захоплюють змістом і подачею, а яким ще варто над цим попрацювати.

Фото: Анна Бобирєва

Текст: Олена Скирта

 Підпишись на THE VILLAGE УКРАЇНА В TELEGRAM – лонгріди без новин.

Коли я працював астрофізиком, то проводив більшість часу в роздумах про астрономію. Я порахував, що в обсерваторії перебував менш ніж один відсоток робочого часу. Бо дуже часто вченому не випадає можливості у своїй роботі взаємодіяти з реальним світом. Мені також здається, що я завжди цінував музеї та обсерваторії за їхню науковість і те, що тут можна стикатись із чимось фізичним. З часом починає не вистачати цього в практиці вченого.

Мені завжди подобалось відвідувати музеї світу і бачити цей зв’язок із фізичним. А також дізнаватись, як музеї формують свої програми. Яким чином вони розповідають історії.

Музеї мають свої певні цілі. Перша – зберігати колекції. Друга – розповідати історії через експонати. Є погані музеї, які вирішують, що «все в колекції є цікавим і важливим, тому ми покажемо на стендах усе, що у нас є». Але це приголомшує відвідувача і в підсумку видається хаотичним. Дуже важко вловити і зрозуміти, про що саме йдеться. Інші музеї намагаються використовувати хронологічний порядок, щоб показати розвиток науки або медицини. Є ще емпіричні музеї, які розповідають певну історію, використовуючи ваш особистий досвід. Щось на зразок «створи собі подорож сам». Таким є Центр науки «Коперник». У нас немає чітко структурованих турів, ви самі обираєте, що дивитися, а що ні.

Якуб Бохинський


Для міста музей – частина його простору


Навіщо взагалі людям музей? Ви йдете сюди не конкретно вивчити щось. Можете про це взагалі не думати, але ви ніби дозволяєте музею навчити вас чогось. До прикладу, в музеї медицини ви можете вивчити її історію. Ви йдете залами й багато чого дізнаєтесь. Усе це збережеться в голові краще, ніж якби ви прочитали це в книжці. Йдучи до музею, ви потрапляєте ніби в інший світ. Люди приходять сюди, вириваючись зі свого повсякденного життя, і, наприклад, у музеї медицини починають розуміти, що багато того, що вони бачать тут, можуть спостерігати в сучасному госпіталі. І цих речей не було сто, двісті або п’ятсот років тому – усі вони не з’явились нізвідки, а зроблені людьми.

Так ми отримуємо знання, що дають нам зрозуміти, наскільки комфортним є наше життя тепер. І наступного разу, коли я потраплю у клініку і дивитимусь, як лікарі користуються всіма цими надзвичайними технологіями, то цінуватиму науку більше. Тому що я був у музеї і бачив, що людство мало колись і що має зараз. Таким чином, якщо ви підете у «Коперник», зможете побачити, як функціонує науковий світ на власному досвіді.

Для міста музей – частина його простору. І варто зробити так, щоб містяни мали доступ до нього і використовували цей простір значно більше. Наприклад, щоб проводили більше безкоштовних подій. Музеї у цьому ключі можуть відігравати дуже цікаву роль, бо вони нейтральні, наприклад, у політичному плані. Тому й можуть стати місцем, де люди збираються і обговорюють те, що для них важливо. Центр науки «Коперник» проводить багато семінарів, конференцій. Ми розуміємо, що таким чином можемо стати місцем, де люди будуть вільно дискутувати.

Джерелом натхнення для мене є музей науки «Експлораторіум» у Сан-Франциско. Це взірець не лише для нашого центру, а й для більшості наукових установ.

Фінансування для музею треба обирати залежно від того, які у вас цілі. Центр «Коперник» підтримують суспільними і приватними коштами. Це гроші з Міністерства національної освіти, Міністерства науки і вищої освіти, спонсорські і партнерські програми. Виходить пропорція 50/50.

Якось я відвідував приватний музей у Тбілісі. Це був маленький науковий центр, але дуже чудовий, тому що він був на 100% приватним. З одного боку, це означало легкість у розвитку, готовність змінюватись і відсутність потреби в постійних дозволах. З іншого, він не мав такого масштабу, як музей у Варшаві. Для досягнення національного або навіть інтернаціонального значення вам треба мати доступ до комбінованого фінансування або бути успішним у бізнесі. Я думаю, у нашому випадку доступ до обох варіантів фінансування відкриває гарні перспективи. Наприклад, щоб провести експериментальні акції, ввести щось нове і сміливе, ми не хочемо ризикувати бюджетними грошима, тому використовуємо приватні джерела. Водночас, щоб дістати розмаху національного центру, ми використовуємо бюджетні кошти.

Музей медицини

Зміст

У музеях зберігаються матеріальні свідки історії. Я люблю спостерігати над розвитком технологій. Тут ви бачите прадавні інструменти, які використовували у хірургії, а потім більш сучасні версії. Розглядаєте їх, і десь посеред цього процесу відбувається злам. Ви розумієте, що до цього моменту інструменти були схожі на знаряддя для тортур, але відтепер вони все більше нагадують те, що ми можемо бачити в лікарнях сьогодні.

Додам, що все, що лікарі робили із людським тілом, вони робили без знеболювання. Операції були повні болю, криків, якщо тільки людина не знаходила, як приручити біль. І я люблю роздивлятись перші інструменти, які допомогли впровадити анестезію, бо це означало, що людина перестала так страждати від процесу лікування. Ні болю, ні криків.

Подача

Мені подобається те, як тут поєднуються мистецтво і наука. Я очікував, що ми матимемо хронологічний і науковий тур, але він виявився ще й емоційним. І це важливо, особливо в музеях. Коли подорож музеєм чіпляє емоційно, вона перетворюється на особисту. Таким чином інформація зберігається довше, може впливати на вас якийсь час і щось змінити у світогляді.

Була картина про Голодомор. Зовсім не наукового характеру – радше символічне зображення, але дуже емоційно заряджене. Я ледь стримав сльози, коли стояв перед картиною. В синергії науки і мистецтва вони мають змогу передавати інформацію і торкати почуття.

Найважливіша річ у музеях, на мою думку, саме робота персоналу. Наш гід Василь – прекрасний приклад. Він здатний розповісти буквально все можливе про той експонат, на якому зупинився ваш погляд. До того ж він чудово вміє виділяти головне, залежно від того, що цікавить особисто вас. Ну й відзначу його пристрасть і закоханість у справу. І це все незамінне у будь-якому музеї. Найгірше, що може зробити його директор – це вирішити «я буду мати найкращу, найновішу, найінтерактивнішу виставку, але люди, персонал мені там ні до чого». Так він забирає у музею всю пристрасть і запал, які втілені в його працівниках.

Зручність

У музеї не було обладнання для людей з інвалідністю, тому поки що він не пристосований для всіх відвідувачів. Центр «Коперник» стежить за цим. У нас є підйомники там, де потрібно, щоб люди мали доступ до всіх експонатів.

Національний науково-природничий музей НАН України

Зміст

Усі музеї, які ми відвідали, мають схожі проблеми та переваги. У цього музею дуже велика колекція, яку збирали десятиріччями. Вона є незамінною, оскільки такі колекції тяжко збираються і довго накопичуються. Але в мене є зауваження щодо подачі матеріалу та її структури. Це саме той підхід, при якому на стенди виносять усе, що є в музеї, і я вважаю його шкідливим для відвідувачів. Утім, природничий музей у Києві послуговується саме цим підходом.

У ньому показано неймовірно велику кількість експонатів, але без відповідного наративу, без історії чи концепції, що лягла б в основу виставки і могла б об’єднати розрізнені предмети. Наприклад, коли я був у Женевському природничому музеї, там поряд зі звичайними колекціями проводили виставку, присвячену мурахам, на якій можна було їх скуштувати, бо в майбутньому людству, ймовірно, доведеться споживати комах.

Я вже наголошував, що люди, які працюють у музеї – надзвичайно важливі. Ви не можете швидко навчити нового гіда, зазвичай це займає великий проміжок часу. Хороший гід має бути добре обізнаний, знати експонати й багато деталей з виставкового матеріалу. Тому ці люди незамінні. І я дуже радий, що київський музей має таку людину – професійного і досвідченого гіда. Він однозначно є прикладом пристрасного й обізнаного працівника. Я спитав його про специфічний тип мінералів корунд, і він привів мене прямо до нього і розповів усе, що мене цікавило. Це було дивовижно.

Подача

Щодо інтерактивності – у музеї були пояснювальні звукові таблички біля експонатів. Коли натискаєш на кнопку, ти мав би почути пояснення до того, що перед собою бачиш. Але вони не функціонували. На мою думку, це потрібно виправити. Адже звукові таблички були єдиним способом для відвідувача взаємодіяти з експонатами. Це той самий тип наративу, як і підпис з описом предмета.

Розповідати про експонати можна не тільки послуговуючись підписами і допомогою гідів. Можна зробити з цього інтерактив, коли відвідувач сам робить крок уперед і взаємодіє з виставленим предметом, сам для себе відкриває його особливості. У Женеві на згаданій виставці мурах був тераріум, зроблений зі скла і з мурашником усередині, без будь-яких підписів і табличок. Куратори хотіли показати, що відвідувач мав сам визначити, що це і як мурахи збудували його. Таким чином це один зі шляхів розповіді, коли інформацію подано невідкрито і прямо.

Зручність

Це досить очевидно, що музеї мають бути оснащеними і надавати доступ всім відвідувачам. Громадські інституції, зрештою, мають бути доступними громаді. Ви не можете запускати новий центр без відповідного оснащення або відкривати старі будівлі наукових центрів без підйомників та пандусів. Те ж саме стосується обладнання для людей з порушеннями зору чи слуху. Це має бути доступно для різних осіб за замовчуванням.

Національний музей історії України

Зміст

Одна річ, яка мені подобається у музеях – коли вони реагують на те, що відбувається навколо. Подумайте, коли нам хтось говорить про «музей», то ми сприймаємо його виставки як щось, що минуло вже дуже давно. Якщо ми говоримо про музей історії України, то коли власне закінчилася історія України? Вона є досі, і ви робите історію щодня і в цей самий момент. Ми підійшли до виставки, яка присвячена Майдану, і я був приємно здивований тим, що події 2014 року вже увійшли в музей історії. Тому що дуже рідко хто використовує нову історію. Музей історії України – якраз такий приклад. Там були артефакти, фотографії, і це дуже круто. Думаю, що українців та туристів це особливо емоційний момент.

Подача

На третьому поверсі була кімната, де зібрані фотографії людей, які загинули під час репресій, війни, революції. Це популярна практика для музеїв історії. За стилем та подачею вона відрізняється від інших залів у музеї та запам’ятовується. Виставка подана через історії людей, і так гість вибудовує емоційний зв’язок. Виникає думка, що замість цих людей там міг би бути я. А це найважливіше – побудувати емоційний зв’язок з історією та намагатися її прожити або використати її урок.

Зручність

Звісно, сучасний музей має дбати про доступність для людей з інвалідністю. Я знаю, що часто музеї розміщені в старих будівлях і їх тяжко пристосувати для всіх відвідувачів.