Громадський простірЯк відновити зв’язок Києва з Дніпром і що робити з Набережним шосе

Чому Дніпро нерозривно пов’язаний із Києвом і чому цьому зв’язку заважає Набережне шосе – The Village Україна запитує у представників Французької школи ландшафту у Версалі Брюно Таннана і Матильди Сівр та англійського архітектора Шона Янґа про важливість річки у сучасному місті.

Київ і Набережне шосе

Спорудження шосе на берегах річок було поширеним явищем у 70-х роках ХХ століття. Це явище, яке можна було простежити у багатьох країнах. Зменшення рівня економічної активності водного транспорту звільнило багато місця на берегах річок. Тож цю можливість вирішили використати за рахунок розбудови інфраструктури. Чиновники вважали, що більш важливо, аби люди могли швидше пересуватися містами, ніж могли прогулюватися уздовж річки.

На щастя, сьогодні з’являється тренд із поверненням цих просторів до первинного вжитку. Можна сказати, що поступово люди починають відвойовувати цю територію в автомобілів.

Показовим у цьому випадку є приклад Парижа та Сени. Сорок років береги Сени були призначені для автівок. Та у 2012 році рух машин на цих дорогах заборонили. При цьому міська влада вирішила відмовитися від перебудови та адаптації доріг: нині люди можуть гуляти чи влаштовувати певні заходи прямо на колишніх шосе.

Подібний тренд спостерігається і в Нью-Йорку – причому і у випадку з Гудзоном, і у випадку з Іст-Ривер. Усе більше людей пересувається по цих набережних пішки чи на велосипедах. Утім, ці позитивні зсуви, на жаль, поєднуються із суттєвими проблемами – зокрема з джентрифікацією.

У цьому сенсі Київ має великий потенціал. Та для його втілення у життя необхідно передусім врахувати масштаб міста. Це питання потребує сміливого і зваженого рішення. Адже ми усвідомлюємо, що керування потоками автомобілів у межах міста є надзвичайно складним процесом.

Конфлікт інфраструктури і природи

Між природою та інфраструктурою завжди буде багато конфліктів, доки влада не винайде більш продумані варіанти поєднання інфраструктурних проектів із річками.

Це все призначено для того, щоби викликати у містян бажання досліджувати береги річки, щоб вони повернули собі природний контакт з водоймою. Адже річка завжди перебуває поза будь-яким рухом. Можна сказати, що вона завжди над усім рухом.

Дніпро і Тайн

Це нагадало мені історію про англійське місто Ньюкасл. Коли я був юнаком, місцева річка Тайн була справді небезпечним місцем. В індустріальному центрі, з якого фактично розпочалася індустріальна революція, річка почала першою приймати на себе удар. У неї зливали відходи, крім того, вона страждала від постійного руху суден.

Певна річ, цей процес зайняв тривалий час. Та нині Тайн перетворилася на певний культурний хаб. Одним з його каталізаторів стала ревіталізація млина Baltic Flour: цей індустріальний об’єкт перетворили на центр сучасного мистецтва Baltic Centre for Contemporary Art. Окрім мистецької функції, цей проект став проривним ще в одному плані: після реконструкції він відкрив людям вільний прохід до берега річки. Тож через це водойма вже не здавалася настільки небезпечною.

Та наявність одного подібного проекту не є панацеєю. Повноцінно відновити зв’язок містян із річкою може тільки серія подібних об’єктів уздовж річки. У такому випадку кияни будуть ходити між цими об’єктами і звикати до постійного контакту з Дніпром.

Ані у випадку з Тайн, ані у випадку з Дніпром навряд чи мова йде про те, щоб відтворити досвід Швейцарії, де майже кожна водойма є настільки чистою, що люди звикли у них плавати. Та цей зв’язок міста та річки не варто недооцінювати.

Після того як річковий транспорт припинили використовувати настільки активно, як у ХХ столітті, втратила потужності ціла галузь транспортної сфери. Та я схильний бачити у цьому потенціал. Люди можуть побачити у річках нові способи застосування. Насамперед щодо рекреації. Адже річки дають рідкісну можливість відчути єдність із природою прямо посеред великого міста.