У селищі Дмитрівка на захід від Києва два українські танки та стрілецька рота знищили 10 російських танків, повітряно-десантний батальйон і декілька БМП. Радник голови офісу ОП Олексій Арестович назвав цей бій «героїчним епізодом» і «видатним прикладом військової звитяги» українців. Дмитрівку включили до свого маршруту президенти Литви, Латвії, Естонії та Польщі. Показуємо, який вигляд селище має зараз і що довелося пережити місцевим за той період, поки вони були в оточенні.

Цей матеріал підготували за підтримки наших читачів

На в’їзді до Дмитрівки лежить знищена техніка окупантів, працюють іноземні журналісти. Обгорілі тіла російських військових уже прибрали – «справжню жесть» можна було відзняти в перші дні після бою, кажуть місцеві. Тепер село поступово повертається до звичного життя.

Дмитрівка була в оточенні приблизно три тижні. Росіяни сполучили свої підрозділи в сусідніх селищах, а через Дмитрівку перевозили боєкомплекти, техніку на ремонт.

У місцевих не було води, газу й електрики. Їжу готували на дровах, у дворах влаштували спільні кухні.

«Добре, хоч половину людей умовив виїхати», – розповідає Олександр, який увесь час залишався в селі, щоб допомагати місцевим та українській армії. – «Орки заїхали в село та зайняли крайню хату. Ми їм сказали, що в селі збройних сил немає, ніхто в них тут не стрілятиме. Попросили на танках селом не кататися, бабусь до інфаркту не доводити».

Та зрештою Дмитрівка таки опинилася на лінії вогню, через село періодично літали снаряди. Перший раз цілеспрямовано обстріляли хати з мінометів, коли до селища напередодні бою зайшла українська розвідувальна група. У дворах також знаходили воронки від «Ураганів».

Частина будинків згоріла, деякі були знищені цілком. На вулиці Лісній снаряд упав прямо на хату, уціліла тільки піч. На дереві поряд із будинком висять речі, які віднесло вибуховою хвилею. На щастя, мешканці евакуювалися до того, як почалися обстріли.

Але найстарші жителі здебільшого залишилися в селі. Тетяна Степанівна лежала у своєму будинку, коли прилетів снаряд. Він влучив прямо у фундамент – частина хати завалилася, зірвало дах. Тетяні Степанівні 87, вона вже не ходить і свою домівку спершу залишати не хотіла. Але зрештою стало холодно, і її забрала до себе сестра, яка живе по сусідству, – до Ольги Максимівни на той момент уже переселилися дві сусідки, три собаки та кіт.

У місцевих були квадрокоптери, вони регулярно фотографували позиції російських військових і передавали інформацію ЗСУ. Два дрони збили, але один працював аж до того дня, коли відбувся танковий бій.

«У лісі поряд стояла техніка орків, були землянки. 30 березня наші почали їх там накривати артилерією. Танки завелися та вийшли з лісу – хотіли втекти через Дмитрівку до своїх позицій у районі Забуччя. Розділилися на дві колони. В одній були три танки і три БМП. В іншій – 13 одиниць бронетехніки», – розповідає місцевий мешканець Ігор, ілюструючи знімками з дрона.

На той момент у селі вже були українські танкісти та стрілецька рота батальйону тероборони. Першу колону в Дмитрівці підбили гранатометники – для більшості бійців тероборони, які допомагали ЗСУ звільняти Дмитрівку, це був перший бій. Більша колона бронетехніки пішла на прорив, але біля автошляху зупинилася та заглушила мотори.

«Наші танки стояли за 150 метрів, але через сосни та паркани одне одного не бачили», – каже Ігор. Тоді знову підняли дрон, виявили позиції та стали замовляти артилерію. – «Коли вже почали їх [росіян] «бомбити», деякі стали тікати, наші їх доганяли. А танк як підбивають, він просто стає і всі хати підряд розстрілює. Вони так і не зрозуміли, звідки їх накривали».

Місцеві наголошують, що Дмитрівка не була в окупації – український прапор над сільрадою як доказ фотографували кожного дня. ЖЕК, амбулаторія та пожежники працювали в селі до останнього бою.