Український ринок поповнюється новими подкастами, хоча не так давно в Україні їх узагалі не існувало. На заході цей аудіоформат уже давно популярний та успішний, а в Україні лише починає набирати обертів.

Ми говоримо з українськими подкастерами про історії створення власних подкастів. У них різні шляхи, бюджети, кількість прослуховувань, але спільна мотивація. Для чого вони цим займаються, скільки довелося вкласти в запуск подкасту та чи вдається на цьому заробляти – читайте в матеріалі.

Христина Косик

Подкаст «Шит ай ноу Лайв»

Як усе починалося

Подкаст почався з того, що я створила свій телеграм-канал, який називався «Шит ай ноу». Там я писала думки на різні теми. Оскільки я працюю в IT, люди часто запитували мене, як потрапити в цю сферу, про співбесіди, резюме. Було настільки багато реквестів, що захотілось зробити для людей щось тямуще, але безкоштовне.

Мій друг, Діма Малеєв, теж айтішний альтруїст. Якось ми зустрілися з ним на пиво, і я розповіла йому ідею, на що він сказав: «Давай разом зробимо сесію на YouTube і все розповімо». Ми зібрали запитання та зробили ефір на дві години. Оскільки мій канал називався «Шит ай ноу», то ефір ми назвали «Шит ай ноу Лайв», бо ми робили його наживо.

Ми записали ефір і нам сподобалось. Тоді Діма переїхав жити в Америку та сказав: «Слухай, давай ми знову таке щось зробимо, але тепер будемо робити це у форматі подкасту». Ми спробували й нам сподобалося.

Рішення робити подкаст прийшло відразу, але до справи ми дійшли через пів року. Я не могла наважитися, бо не розуміла, хто нас буде слухати. Тоді в Україні не було ринку подкастів, але Діма наполіг. Я легка на підйом й пообіцяла йому, що ми запишемо 150 випусків. Саме в цьому рішенні велика заслуга успіху, оскільки ми відразу грали в довгу. Я знаю, що в мене 150 випусків і мені все одно, скільки людей нас слухає, як нас слухають, бо ми робимо це з любові.

Раніше ми з Дімою слухали англомовні подкасти та розуміли, наскільки це класний формат. Люди дуже змучуються від екрана, в який треба постійно втикати, а аудіоформат доволі пасивний. Можна займатися своїми справами, кермувати, гуляти й паралельно слухати подкаст. Ми розуміли, що це формат майбутнього. Також розуміли, що в Україні успіх цього формату не станеться за один день, тому вирішили йти в довгу.

Етапи створення подкасту

  • Технічна частина

На початку ми гуглили, як робити подкаст, дивилися відео на YouTube. Для нас не було новим дізнаватись, як робити щось уперше. Перший випуск вийшов жахливої якості, ми записували його на Audacity та звичайні навушники Apple. Зідзвонилися в Skype, я записала свою доріжку, Діма – свою. Потім Діма звів звук в iMovie. Він одразу загуглив, куди викладати подкаст, на початку ми вибрали основною платформою SoundCloud.

З часом почали гуглити, як зробити кращий звук, які мікрофони потрібні. Вирішили не заморочуватися й купили мікрофони, як у Джо Рогана. Вся необхідна техніка обійшлась нам приблизно в $3000–4000. Але в нас вийшла більша ціна, ніж в інших подкастерів, через те, що ми брали два набори всього, оскільки Діма в Америці, а я в Україні. Тобто якщо зазвичай подкастери беруть одну звукову карту, нам довелося брати дві.

Те, що ми відразу записувалися окремо, було для нас великим плюсом, бо коли почалась пандемія, люди, які звикли записувати в студії, не могли записуватися, а для нас це не було проблемою.

  • Концепція

Нам імпонувала назва «Шит ай ноу Лайв», тому що вона передбачає вільний формат – про що хочемо, про те й говоримо. Ми відразу позиціювали, що ми два не експерти в жодній із тих галузей, про які говоримо. Якщо ми хочемо в чомусь розібратися – сідаємо й розбираємося в темі, яка нам цікава.

Спочатку ми хотіли, щоб, слухаючи подкаст, складалося враження, ніби слухач сидить у кафе, а за сусіднім столиком дві людини про щось говорять, і це цікаво підслухати. Вже ближче до 10-го випуску ми зрозуміли, що треба, щоб після прослуховування подкасту людині було що цікаве переказати своїм друзям. Тобто ми – розважальний формат із пізнавальним наповненням.

Також у нас є додатковий формат, у якому ми висловлюємо свої думки та намагаємося показати, що можна дискутувати. Ми з Дімою часто маємо різні погляди на серйозні теми й у подкасті показуємо, що можна дискутувати щодо ідей, але не сваритись, як люди люблять робити це у Facebook.

Запуск і розвиток подкасту

Коли ми випускали перший епізод, я не хотіла його публікувати. Записавши подкаст, я була в ейфорії, мені все сподобалося. Після ми пішли на вино, я прийшла додому п’яна, послухала епізод і мені нічого сподобалося: ні мій голос, ні те, що я говорила. Я навіть казала, що ми більше нічого не записуємо, бо це неможливо випускати. Але Діма та мій чоловік наполягли на тому, що ми монтуємо та публікуємо подкаст.

Ми досліджували, як промоутяться подкасти, та знайшли відео, в якому відомий подкастер сказав, що він ні копійки не вкладав у рекламу, й подкаст рухався завдяки сарафанному радіо

Коли ми виставили перший епізод, я думала, що його ніхто не буде слухати, але, на щастя, ми отримали дуже позитивний фідбек. Було цікаво робити наступні епізоди, але я все одно відчувала дике хвилювання та сором, мені нічого не подобалося. Я досі рідко слухаю наші випуски.

Ми набирали аудиторію виключно на особистому соціальному капіталі, оскільки обрали стратегію розвитку «сарафанне радіо». Ми досліджували, як промоутяться подкасти, та знайшли відео, в якому відомий подкастер сказав, що він ні копійки не вкладав у рекламу, й подкаст рухався завдяки сарафанному радіо. Такий спосіб займає довше часу, але це набагато лояльніша й ефективніша реклама. За два роки існування подкасту ми бачимо, що така стратегія працює.

У нас було три хвилі збільшення кількості прослуховувань. На першому етапі епізод набирав 3000 прослуховувань. Перша хвиля прослуховувань була виключно серед людей, які фоловили мене та Діму, або були зацікавлені в подкасті.

Через декілька місяців була друга хвиля, оскільки люди почали радити іншим послухати наш подкаст. З’явилися відгуки про подкаст, нас почали постити незнайомі люди в Instagram. Третя хвиля була через рік після запуску, коли нас почали слухати не тільки у Львові, а й у Києві, Одесі, Харкові. З того часу на кожному епізоді в нас стабільно 20 000–30 000 прослуховувань.

Робота над подкастом

Зараз подкаст обходиться нам дорожче, оскільки ми запустили YouTube-версію й у нас є людина, яка монтує кожен випуск. Я докупила камери, а в Діми була камера, тому що в нього є канал на YouTube.

Також зараз у нас є дівчата, які займаються маркетингом і соцмережами, зокрема TikTok та Instagram. У нас є невелика команда й ми маємо щомісячні витрати на зарплати.

Із самого початку аудіо монтує Діма. Нам немає сенсу брати монтажера, тому що в нас живий формат, ми не вирізаємо «е», «бе» чи якісь факапи. Тільки якщо в нас пропадає зв’язок або стаються грубі помилки. Також у нас хороша техніка, звук навіть не потрібно підтягувати.

Про факапи, труднощі та критику

Оскільки ми записуємо подкаст окремо й на різних континентах, бувають незручності через різницю в часі. Бувало, що в мене зникав інтернет під час запису або виявлялось, що в Діми повна карта. Діма інколи забуває вирізати ці моменти й часто слухачі пишуть нам: «Слухайте, у вас там, усередині, момент, не знаю, чи то так має бути, але, може, виріжте». (сміється) У нас досі таке буває.

Іноді прилітає дивний хейт. У нас був фоловер, який постійно писав, що у нього немає таймкодів у подкасті. Він спамив усім, я навіть думала, що він моїм друзям почне спамити. Він писав нам на всіх платформах про таймкоди. Якось ми робили лайв на YouTube, а він і там почав писати про таймкоди. Діма в камеру сказав: «Я тобі принципово таймкоди не зроблю».

Чи вдається монетизувати подкаст

У нас успішно залетів Patreon. Ми запустили його приблизно рік тому. На той момент я взагалі не знала про Patreon, а Діма якраз працював на Patreon у Каліфорнії. Він бачив статистику подкастерів в Америці та сказав мені: «Ти не уявляєш, як усе можна організувати». Я довірилася йому, ми дослідили, які є варіанти ведення Patreon, які плюшки пропонують подкастери фоловерам. Мені не дуже імпонував формат просто поставити донати, мовляв: «Кидайте нам гроші, тому що ви хочете нам допомогти».

Зараз у нас приблизно $3500 на Patreon. Це повністю покриває виробництво подкасту, в тому числі виплату зарплат нашим працівникам

На мою думку, такий формат не працює в українському менталітеті, має бути взаємообмін. Ми досліджували найбільш популярні й успішні патреонівські акаунти штатівських подкастерів і так дійшли до формату, який у нас є.

Через місяць запуску Patreon ми мали $500. Кількість патронів активно росте, ми постійно публікуємо додатковий контент для них, платформа розвивається. Зараз у нас приблизно $3500 на Patreon. Це повністю покриває виробництво подкасту, в тому числі виплату зарплат нашим працівникам. Також вдається відкладати гроші на майбутню студію, яку ми плануємо відкрити в наступному місяці. Ми хочемо розвивати подкастинг і продюсувати чужий контент.

Час від часу нам вдається робити рекламні контракти. Наразі ми не підписували серйозних контрактів. Зараз повноцінна інтеграція в нашому випуску коштує $2000. Цікаво, що ми почали спілкуватися з агенціями й вони сказали: «Ви дурні! Це потрібно робити серіями. Великі контракти до вас не прийдуть на одиничні інтеграції», але поки ми на цій фазі.

Чи перспективний подкастинг в Україні

Я переконана, що подкасти – це перспективний напрям. Усі тренди потрібно аналізувати з-за кордону, а саме Америки, Європи. До прикладу, тренд Instagram пішов з-за кордону й почав активно розвиватися в нас на два роки пізніше. На мою думку, подкастинг – такий самий тренд, що йде з-за кордону.

Зараз золота ера подкастингу у світі. Запустити зараз подкаст в Україні – це те саме, що взяти машину часу й у 2007 році завести собі Instagram-акаунт.

Цікаво, як він буде розвиватися в Україні: будуть з’являтися шоу й монетизація буде йти виключно від рекламодавців, які зрозуміють цей формат, чи, можливо, сюди будуть заходити серйозні гравці, як Spotify, якому буде цікаво додатково стимулювати розвиток цієї сфери.

Коли мене хтось запитує, чи варто запускати подкаст, кажу, що однозначно так! Зараз золота ера подкастингу у світі. Запустити зараз подкаст в Україні – це те саме, що взяти машину часу й у 2007 році завести собі Instagram-акаунт.

Зараз будь-який подкаст, який буде постійно випускатися, має шанс пробитись. Люди тільки відкривають для себе цей формат. Якщо людина відкриває для себе цей формат вашим подкастом, ви станете першим коханням. Вона буде вас слухати та порівнювати інші подкасти з вашим. У всіх є шанс пробитися. Єдине, що стоїть на перешкоді, – лінь і небажання грати в довгу.

Вадим Кириленко та Нікіта Рибаков

Подкаст «Вуса Гоголя»

Як усе починалося

Вадим: Ідея створити подкаст прийшла до мене в Парижі. Під час прогулянки мій друг показав мені подкаст «The drunk guys book club», у якому хлопці п’ють пиво й обговорюють книжки в невибагливій манері. Цей подкаст став певним референсом. Я відразу скинув його Нікіті й через місяць ми запустили «Вуса Гоголя».

До створення власного подкасту я мало що знав про інші, оскільки тоді не було, що слухати.

Нікіта: Хіба що були подкасти у форматі інтерв’ю на Youtube, але щоб саме подкаст-подкаст – ні.

Вадим: За відчуттям, для мене західних подкастів ніби не існувало, бо не було розуміння, як їх оцінювати, як шукати. Мені здається, ми були ледь не першими, хто почав робити подкаст в Україні. Принаймні я нікого не знав тоді. Ми не бачили великих проєктів на українському ринку та спиралися на західний і російський досвід.

Нікіта: Для нас це не було чимось новим. Ми перенесли наші буденні розмови у формат подкасту.

Вадим: Цікаво, що подкаст існував до того, як він став подкастом. Умовно, до цього він існував на кухні. Ми часто читали книжки, рекомендували їх один одному, збирали фідбек після прочитання. Ми з Нікітою знайомі п'ять років, і саме книги стали ледь не першим спільним інтересом, який послугував точкою дотику. Власне, все це ми перенесли в подкаст.

Етапи створення подкасту

Вадим: Насамперед ми зайшли в гугл і нічого не зрозуміли.

Нікіта: Так, спочатку ми просто гуглили. Думаю, всі так роблять.

Вадим: Якщо чесно, ми трохи схитрили. У нас був знайомий, який розумівся багато на чому. Ми дали йому $20, щоб він підказав нам перші кроки, допоміг змонтувати випуск. Він при нас чистив звук, показував, як і що робиться. Словом, ми купили чужу експертизу.

Нікіта: Цікаво, що з того часу мало що змінилося. Які налаштування були на початку, такими вони й залишилися.

Вадим: Так, на жаль, за два роки ми не виросли в технічному продакшні. Все тримається на тому самому рівні. На етапі підготовки до запуску подкасту ми багато працювали над візуальною та концептуальною частинами.

Нікіта: На запуску весь віжуал і продакшн ми закрили самі, а купівля техніки, хостинг та експертиза нашого знайомого обійшлася нам у $250.

Вадим: Я думаю, що можна запуститися набагато дешевше. Взяти техніку в оренду чи попросити у знайомих. А тоді в нас не було розуміння, як це працює.

Нікіта: Перший епізод ми записували в трусах у мене на кухні.

Вадим: Це було літом і було дуже спекотно, бо ми вимкнули кондиціонер, щоб він не шумів на записі. Ми перезаписували 4–5 разів. Увесь перший сезон відчували ніяковіння, коли сідали записувати подкаст.

Нікіта: Дуже цікаво спостерігати за тим, як ти вчишся розмовляти. Бо перший епізод я монтував два дні, він вийшов дуже поганим. Зараз монтаж займає у нас дві години, тому що нам уже легше говорити в подкасті, відповідно, менше чого потрібно вирізати.

Вадим: Цікаво, що в новому сезоні ми почали говорити українською мовою, і ніяковіння повернулося майже в тому розмірі, як на першому сезоні. Ми ніби знову запустили подкаст, знову складно говорити, підбирати слова. Якщо раніше бар’єром був мікрофон, то зараз це мовний бар’єр.

Нікіта: До того ж тисне відповідальність перед мовою та слухачами.

Запуск і розвиток подкасту

Нікіта: Коли ми виклали перший епізод, відчули полегшення та гордість. Нас підтримало багато людей в Одесі, де ми тоді жили, бо на етапі підготовки ми багато розповідали, що плануємо запускати подкаст. У перший день ми набрали 1000 прослуховувань – для нас це було великим досягненням.

Вадим: Ми благали всіх робити репости. Я вважаю, що просити репост – абсолютно нормально, якщо в тебе дійсно якісний продукт. На мою думку, те, що ми зробили на той момент, було доволі непогано. Як мінімум, такого не було, й література – серйозна тема.

Максимальна кількість прослуховувань одного епізоду в нас – 30 000.

Нікіта: З початку й до першого року ми росли поступово. Перший епізод прослухали 1000 людей, а через рік епізоди набирали 10 000 прослуховувань. Максимальна кількість прослуховувань одного епізоду в нас – 30 000.

Вадим: Подкаст слухають багато людей, але немає відчуття, що ми популярні. Хіба що офлайн-івенти дають це відчути, тому що на них збирається багато людей, які прийшли саме до нас, заплатили гроші. Ми збирали повну сцену на «Куражу», Kyivness. У такі моменти ми відчуваємо, що потрібні. Цифри ефемерні та диджитальні, а коли ми робимо щось у житті, з’являється відчуття вау.

Про факапи та труднощі

Нікіта: Ми записували перший сезон, коли я був у рейсі. У нас була велика різниця в часі й поганий інтернет. Я не міг відправити Вадиму цілий файл і різав свою доріжку на 10 частин, потім він це заново клеїв.

Вадим: Пам’ятаю, я був у відпустці в Братиславі. Ми записали подкаст, і Нікіта скидає мені 10 аудіодоріжок. У мене також поганий інтернет, я не можу їх завантажити, збираю подкаст на колінах у кореша вдома на околиці Братислави.

Нікіта: З усім тим, за час існування подкасту ми жодного разу не пропустили термін виходу нового епізоду.

Вадим: Бувало, що ми переписували подкаст у день випуску та збирали його за кілька годин, але випускали в необхідний час.

Чи вдається монетизувати подкаст

Вадим: Нам вдається монетизувати подкаст через Patreon.

Нікіта: Ми запустили Patreon декілька місяців тому й зараз отримуємо $200 донейтів на місяць. Ми пропонуємо різні бонуси нашим патронам. Головний бонус – закритий книжковий клуб. Раз на місяць обговорюємо книгу з нашими слухачами.

Вадим: Хороші гроші дають офлайн-івенти. За годину івенту можна отримати $500. Якби не ковід, ми могли б робити івенти 2–3 рази на місяць. Ми б дуже хотіли проводити івенти, можливо, разом з іншими подкастерами. Хочеться вводити культуру офлайн-івентів, тому що це дуже круто, але поки це складно через ковід. Наразі це одна з найбільших наших задач.

Нікіта: У нас поки не купують рекламу, але ми й ставили таку мету. Лише зараз думаємо про це та змінюємо формат під монетизацію.

Вадим: Ми не думали заробляти на подкасті, коли запускали його. Просто є щось, що сидить усередині, що хочеш випустити назовні, бо неможливо тримати в собі.

Нікіта: Я думаю, якщо першочергово поставити собі мету заробити – це не спрацює.

Ми не думали заробляти на подкасті, коли запускали його. Просто є щось, що сидить усередині, що хочеш випустити назовні, бо неможливо тримати в собі

Вадим: Так, головне горіти тим, що ти робиш. Якщо ти гориш, люди це відчують і будуть слухати тебе, тому що ти любиш те, що робиш, тебе це хвилює, тобі не байдуже. Це як в університеті – бувають викладачі, які приходять на лекцію, і видно, що їм байдуже та студенти їх не слухають. А буває – приходить викладач і видно, що він досі переживає та любить те, що робить. Його хочеться слухати, тому що це викликає емпатію. Теж саме в подкастах.

За два роки ми трохи втратили свій вогник, але ми розвиваємося. До прикладу, почали вести подкаст українською мовою. Причиною цього стала втрати вогника. Нам хотілося нових викликів.

Нікіта: Також це особиста позиція.

Вадим: Поки не можна назвати україномовний сезон якісним, це наша перша спроба, але я впевнений, що в майбутньому всі наші спільні продукти будуть виходити українською мовою та будуть якісними.

Крім того, що новий сезон україномовний, він присвячений українській літературі. Також ми почали активно займатися нашим Instagram. Дизайн закриваємо ми, а сторінкою займається дуже талановита авторка.

Ставлення до подкасту

Вадим: Подкаст завжди буде першим більш-менш успішним продуктом, який ми створили. Коли в тебе вийшло створити успішно наявний продукт, тобі легше робити інші в контексті особистої та спільної творчості.

Нікіта: Я солідарний із Вадимом. Подкаст дав нам упевненість у тому, що ми можемо робити більше. Крім того, ми прокачали наш літературний скіл. Хоч у подкасті ми переважно перечитуємо книжки, які вже читали, але зараз ми помічаємо речі, про які раніше не замислювались. Зараз у нас є досвід, завдяки якому ми можемо аналізувати книгу, як вона влаштована, який бекграунд автора.

Вадим: Ми хочемо продовжувати займатися подкастом, робити більше та краще. Є логічні етапи розвитку продукту й у нас є чіткі плани та цілі.

Чи перспективний подкастинг в Україні

Вадим: Я не дуже вірю в перспективність подкастів на українському ринку. Мені здається, подкастинг досяг свого піку і прослуховування не сильно зростуть. Усю аудиторію, яку можна було захопити, ми захопили.

Нікіта: До того ж формат подкасту актуальний, коли ти в русі, а через пандемію люди мало переміщуються.

Вадим: Також подкаст досі складний формат для дорослої аудиторії. Подкасти слухає переважно молодь. На цей час не можна жити тільки коштом подкасту. Як сабпродукт Youtube-каналу чи медіа – подкасти необхідні. Їх буде ставати більше, але вони не зможуть стати медійною основою, на мою думку.

Наразі подкасти важко монетизувати на рівень хорошого життя. Ми знаємо, як живуть блогери, я знаю, скільки коштів можна заробляти на рекламних інтеграціях в Instagram. До прикладу, Instagram може мене годувати, а подкаст – ні. Тому ми активно розвиваємо нашу Instagram-сторінку, бо вона може принести нам більше.

Річ у тім, що в нас у команді немає сухого менеджменту, який допоміг би нам заробляти на мерчі, наприклад. Ми вдвох доволі творчі, нам стрельнуло – ми зробили й забили. Поки подкаст рухається й буде рухатися на нашому ентузіазмі – це круто. Приємно, що ти досі залишаєшся людиною, яка створює продукт і думає, як зробити його краще.

Катерина Гайдут

Подкаст «Человеку нужен человек»

Як усе починалося

Я займаюся інтерв’ю понад 10 років. Це моя стихія, мій океан. Був час, коли я кожного ранку виходила в парк біля дому на прогулянку й мені дуже подобалося одночасно слухати щось цікаве. Тоді я відкрила для себе подкасти. Я знайшла російськомовний подкаст дівчинки з Москви. Вона брала інтерв’ю в дівчат і говорила з ними про професію. Подкаст називався «Это не просто».

Кожного ранку я виходила на прогулянку і слухала цей подкаст. В один момент я сказала собі в цьому парку: «Стоп, я ж теж роблю інтерв’ю. Хочу створити свій подкаст, тільки з українськими дівчатами». Ми багато розмовляли з подругами, ділилися своїми емоціями й часто повторювали фразу: «Человеку нужен человек». Бо ми розуміли одна одну. Тому мій подкаст отримав таку назву.

Як створювався подкаст

Від моменту виникнення ідеї до початку створення подкасту минув тиждень. Перше, що я зробила, – написала Насті Мозговій. Я знала, що в неї є свій подкаст. Тому вирішила не гуглити, а запросила Настю на каву, тоді вона відповіла на всі мої запитання.

У мене був диктофон, який я придбала ще до подкасту. На початку я записувала на нього. Я записувала розмови в кав’ярнях, намагалася знаходити місця та час, аби не було надто гучно. Але в деяких інтерв’ю чутно, що цокають чашки або бариста вирішив збити молоко. Проте мені казали, що це додавало шарму. Тоді я тільки починала, тому багато експериментувала.

На початку мій подкаст – це були кав’ярні, iMovie й чиста та глибока розмова. Запуск подкасту обійшовся мені в 0 грн 0 коп

У мене не було вимог щодо студії. Я робила ставку виключно на людей і розмову, саме цю годину тет-а-тет. Студія була другорядним моментом для мене. Процес пошуку студії може сильно сповільнювати процес запуску, а в кав’ярні почуваєш себе розслаблено.

Більшість випусків я монтувала сама. Я вчилася цього самостійно, для мене це було дуже цікаво. Спершу Настя Мозгова порадила одну програму, але від неї сильно перегрівався ноутбук. Тому я користувалася iMovie. Мої перші музичні вставки робила саме там і використовували музику з iMovie.

На початку мій подкаст – це були кав’ярні, iMovie й чиста та глибока розмова. Запуск подкасту обійшовся мені в 0 грн 0 коп. Але десь пів року тому я знайшла Дмитра, який допомагає мені з монтажем, коли є прив’язка до великих брендів, бо я можу не встигати.

Гостей я завжди вибираю інтуїтивно. Я бачу, що в людини в серці є інформація, яка виривається назовні й розумію, що її треба вислухати. Складно описати цей процес, але я дуже вдячна дівчатам, які приходили до мене. Це популярні блогери, в яких сотні тисяч підписників, а вони приходили до дівчинки, яка тільки починала створювати свій подкаст. Я дуже вдячна їм за довіру.

Запуск і розвиток подкасту

Я майже завжди викладаю подкаст, кажучи: «З Богом!». У мене не було страху, коли я публікувала перше інтерв’ю. Просто хотіла, щоб воно дійшло до людей, яким це потрібно.

Для дистрибуції подкасту я обрала сайт Anchor. Це сайт-конгломерат, який поєднує різні платформи – Apple Podcasts, Google Podcasts, Spotify – на яких і виходить подкаст. Я його не просуваю і дуже ціную людей, які підписуються на подкаст. Їм не потрібен мій анонс. Вони чекають, знають і слухають.

Я завжди відчувала зворотний зв’язок, ще з першого випуску. Пам’ятаю, на початку мені писали: «Я була в Америці, і для мене ваш подкаст – це зв’язок з Україною, з дівчатами, які там працюють». Хтось узагалі сказав, що подкаст став кроком, аби повернутися в Україну.

Подкаст поступово зростав, у мене не було низьких прослуховувань і не можу сказати, що був нереальний стрибок. Дійсно, все було поступово

Подкаст поступово зростав, у мене не було низьких прослуховувань і не можу сказати, що був нереальний стрибок. Дійсно, все було поступово. Хіба що в мене є один дуже загадковий випуск. Це епізод із людиною, яка абсолютно непопулярна в Instagram й інших соціальних мережах. У нього є проєкт про чай. Ми поговорили з ним про те, як чай упливає на мозок, як завдяки йому ми можемо бути свідомими. Він не робив жодного анонсу, а випуск набрав приблизно 40 000 прослуховувань.

На початку гостями подкасту були тільки дівчата, з якими ми говорили на різні теми. Потім мені стало цікаво, що чоловіки думають про жінок і в цілому їхній погляд на світ. Я зрозуміла, що ми по-різному мислимо. Було цікаво розширити формат. Я подумала, а чому б ні, і почала брати інтерв’ю в чоловіків. Здається, вони вийшли цікаві.

Чи вдається монетизувати подкаст

У мене виходить монетизувати подкаст. Не кожного разу, але я над цим працюю. До мене приходили великі бренди. До прикладу, ми співпрацювали пів року з H&M. Це перший великий бренд, який прийшов у мій подкаст. Потім до мене звернувся бренд Stella Artois й сказав: «Весь наш офіс слухає ваш подкаст. Ми хочемо, щоб ви нас прорекламували». Восени я планую записати інтерв’ю з одним брендом, але це поки секрет. Також до мене за рекламою приходять подкастери, і я з радістю їх рекламую.

У мене є ціль – робити рекламу не кілька разів на місяць, а щоб кожен випуск мав рекламодавця. Але для цього треба докладати зусилля

Заробіток залежить від кількості сил, які я готова в це вкладати. Зараз всі рекламодавці приходять самі. Я нічого для цього не роблю. У мене є ціль – робити рекламу не кілька разів на місяць, а щоб кожен випуск мав рекламодавця. Але для цього треба докладати зусилля. Зараз я шукаю людину, яка зможе шукати рекламодавців і поставить цей процес на рейки. На мою думку, ідеально, щоб реклама вимірялася в тисячах доларів на місяць, і це цілком можливо.

Ставлення до подкасту

Мій подкаст – це моя маленька незалежність. Мій подкаст – це місія. Мій подкаст – це ретрансляція. Я перебуваю між людей, які хочуть щось сказати, і людей, які хочуть це почути. Для мене це дуже важливий проєкт, тому що в мене немає обмежень, очікувань. Ніхто нічого від мене не очікує, і я також. Усе перебуває в потоці.

Я дуже люблю цей проєкт і будь-який факап сприймаю як досвід. Бувало, що не записувався звук, бувало, що записався звук, але ми вирішили перезаписати розмову, бувало, що я не публікувала інтерв’ю, тому що мені воно не сподобалося. Я чесно казала людині: «У мене не вийшло вас розкрити. Якщо ви хочете, давайте ми ще раз зустрінемося, ви послухаєте мої подкасти. Я ставлю запитання в лоб. Якщо ви хочете розкритися – я готова». В цьому і є незалежність і свобода.

Чи перспективний подкастинг в Україні

Подкастинг стає конкурентоспроможним, кількість прослуховувань зростає. Якщо ти робиш якісний продукт – головне, щоб це було від серця, по-чесному й із користю. Менше для его, більше для людей. Щоб люди знаходили у твоєму проявленні себе щось для себе.

Володимир Анфімов

Подкаст «Інше інтерв’ю»

Як усе починалося

Я давно чув про подкасти, але вони мене ніколи не цікавили. За три місяці до створення власного подкасту я відкрив для себе нову хвилю американських подкастів. Я почав слухати «This American Life», «StartUp», Джо Рогана. Тоді я побачив у цьому новий подих і новий підхід до того, як може звучати аудіо.

Я працював на радіо понад 10 років, тому аудіоформат мені дуже близький і я його люблю. Але в якийсь момент радіостанції перетворилися на синтетичну субстанцію, де роль ведучих зводилася до того, щоб оголошувати пісні та читати прогноз погоди, що свого часу стало причиною мого звільнення. Залишалося все менше місця для цікавих роздумів, гостей і нестандартних розмов.

Ідея «Іншого інтерв’ю» полягала в тому, щоб створити подкаст у форматі інтерв’ю, який було б цікаво слухати мені самому

Я пішов із радіо у 2013 році й у мене зник інтерес до аудіоформату. Потім, із відкриттям нової хвилі подкастів, я знову повернувся до нього. Також мені завжди подобався формат інтерв’ю – це класний спосіб відкрити для себе цікавих людей, дізнатися, чим вони живуть, які в них ідеї.

Відслуховуючи все, що було на українському ринку на той момент, я не міг знайти для себе інтерв’ю, які б мене влаштовували. Все, що я чув, мене дратувало. Один ведучий ставив запитання й, не дослуховуючи відповіді, починав говорити про себе, інший – не готувався до інтерв’ю й робив експромти.

Ідея «Іншого інтерв’ю» полягала в тому, щоб створити подкаст у форматі інтерв’ю, який було б цікаво слухати мені самому. Я дозволив собі абсолютну свободу й саме через це мені страшенно подобаються подкасти. Бо коли я працював на радіо, треба було дотримуватися формату. Я не міг дозволити собі запросити письменника, політика або філософа й годину говорити з ним. А в подкасті я можу це робити. Я сам обираю, з ким спілкуватися, сам обираю теми, мені це дуже подобається.

Як створювався подкаст

На початку я гуглив, як робити подкасти. Оскільки цей формат виник на заході, я намагався читати, дивитися та слухати весь англомовний матеріал. Я знайшов подкаст про те, як робити подкаст. Також знайшов книги та відеоуроки. Зараз я розумію, що дуже серйозно підійшов до цієї справи.

Це пояснюється тим, що я працював у великій структурі та звик до того, що аудіо має бути якісним. Я не міг собі дозволити робити подкаст на колінці й потім дотягувати якість звуку. Хотів одразу зробити продукт, за який мені не буде соромно.

Я добре заморочився на старті. Перед запуском подкасту в мене була фотосесія, над обкладинкою працював дизайнер, над звуком працював мій товариш і відомий у своєму колі звукорежисер. Ідея, підбір гостей, запитання, перемовини зі співрозмовниками, сенсовий монтаж – усе це було на мені. На запуску я не купував апаратуру й виклав гроші лише на хостинг, дизайнера та фотосесію. Це були разові витрати, в районі декількох тисяч грн. Для записів я орендував студію звукозапису.

Коли я тільки починав робити подкаст, основним фільтром у виборі гостя була глибина людини. Свого часу, працюючи на попстанції, я наївся неглибокими інтерв’ю з неглибокими людьми. Я хотів, аби до мене в подкаст приходили люди, з якими можна поговорити про філософію, релігію, життєві проблеми й багато інших тем, які в комерційному радійному секторі зазвичай не порушують.

За два мікрофони я виклав 10 000 грн, щомісяця я плачу $15 за хостинг і 5000 грн на місяць мені обходиться монтаж

Тільки я розігнався й почав запрошувати гостей у студію, почався карантин. Я зрозумів, що це надовго. Я не міг запрошувати гостей у студію, а робити канікули не хотів, бо подкаст тільки запустився й набирав обертів.

Через відсутність можливості записуватися у студії, багато хто записувався через зум або скайп, але оскільки в мене профдеформація з приводу того, що звук має бути якісним, я купив usb-мікрофони. Ми домовлялися з героями, що напередодні я відправляю їм кур’єром або сам підводжу мікрофон. Ми зустрічалися в спеціальній програмі й записувалися там – це забезпечило гарний рівень звуку.

Я не пожалкував про це, бо навіть зараз, коли можна зустрічатися з людьми, мікрофони стають у пригоді. До прикладу, сьогодні ми записувалися з ONUKA так само. Вона живе за містом, я передав мікрофон і ми записали подкаст. А декілька тижнів тому з Антоном Слєпаковим ми записувалися в студії. Тобто зараз змішаний формат.

За два мікрофони я виклав 10 000 грн, щомісяця я плачу $15 за хостинг і 5000 грн на місяць мені обходиться монтаж. Нещодавно я зробив хорошу інвестицію і придбав пульт і кілька мікрофонів. Це мобільна студія, яка дає можливість записувати подкасти будь-де. До прикладу, я можу приїхати до героя в офіс і записувати подкаст там.

Перехід на українську мову

Спершу мій подкаст виходив російською мовою. Я експериментував, мені було цікаво подивитися, як і що зайде. Потім у мене стався сенсовий зсув. Це сталося на інтерв’ю з Антоном Ходзою. Наша розмова була українською, а інтро й аутро – російською. Слухач написав мені: «Це круте інтерв’ю та цікава розмова, але чому інтро й аутро російською?».

Я зрозумів, що в Україні й так багато російськомовного контенту, а класного україномовного не вистачає. З того часу я вирішив додати ще один фільтр до вибору гостей – крім того, що це має бути цікава, глибока людина, вона має бути україномовною

У цей момент в мені дещо змінилося. Я зрозумів, що в Україні й так багато російськомовного контенту, а класного україномовного не вистачає. З того часу я вирішив додати ще один фільтр до вибору гостей – крім того, що це має бути цікава, глибока людина, вона має бути україномовною. Починаючи з другого сезону моїми героями є люди, які говорять українською мовою. Це проблема, тому що є багато спікерів, які підходять під формат і з якими було б цікаво поговорити, але я не можу їх запросити, тому що вони не спілкуються українською.

Розвиток подкасту

Я дуже хитрий. Коли я думав над форматом подкасту, ще однією причиною вибору формату інтерв’ю з відомими людьми було те, що я розраховував, що після виходу епізоду вони будуть ділитися ним у своїх соцмережах. Цей план виявився успішним.

З перших випусків я бачив хорошу статистику. Люди почали відкривати для себе цей подкаст. Протягом місяця подкаст потрапив у найкращі 5 Apple Podcasts у категорії «Суспільство та культура». Завдяки тому, що люди приходили в подкаст і ділилися ним, слухачі відкривали його для себе.

Зараз випуски набирають від 2000 до 5000 прослуховувань, що, звісно, не є межею

Справжній прорив стався після випуску з блогером Антоном Ходзою. У нього 60 000 підписників і він дуже рідко дає інтерв’ю, не розкриває своє справжнє ім’я, як він виглядає. Його поява в подкасті стала ексклюзивною подією. Він виклав цей випуск у себе в Facebook. Тоді стався справжній прорив і кількість слухачів дуже зросла. Подкаст знову опинився в топі своєї категорії й довго там тримався.

Зараз випуски набирають від 2000 до 5000 прослуховувань, що, звісно, не є межею. На мою думку, це хороші цифри для інді-подкасту, зробленого своїми силами.

Хочу похвалитися, що вчора Apple Podcasts додав «Інше інтерв’ю» в розділ рекомендацій. Зараз це єдиний український подкаст, який Apple Podcasts рекомендує для прослуховування. Дуже раджу всім колегам-подкастерам скористатися можливістю фічерингу від Apple Podcasts, тому що це позитивно впливає на кількість прослуховувань. Я вже це бачу.

Чи вдається монетизувати подкаст

Коли я вигадав «Інше інтерв’ю», то не планував робити його на 100% комерційним продуктом. Якби я хотів заробляти на цьому подкасті, обирав би інших героїв, формат і стилістику. Я робив цей подкаст передусім для себе й людей, які хочуть цікавих відкриттів у жанрі інтерв’ю.

Проте в мене було декілька кейсів монетизації, коли я продавала спонсорство в подкасті. Одного разу це була компанія, яка займається продукцією догляду за тваринами. У мене є пес, Атлас, про якого я час від часу згадую в подкасті. Тому це була природна інтеграція. Другий кейс – міжнародна IT-компанія, у співпраці з якою я робив випуск з учасником українського гурту «ДахаБраха», який відомий за кордоном. Це також була гарна інтеграція, базована на тому, що компанія має українське коріння, але знана в усьому світі.

Також у мене є Patreon. Патрони мають ранній доступ до нових епізодів та отримуються бонусний контент – частини інтерв’ю, які не потрапляють в основний випуск. Також нещодавно я зробив банку в monobank, куди люди можуть скидатися грошима. Все разом на 60% покриває собівартість виробництва подкасту.

Я роблю подкаст не з комерційною метою. Для мене важливі гроші, але вони ніколи не були пріоритетом для мене. Робити щось виключно для того, щоб це приносило гроші, я не буду. Мені було цікаво для самого себе відкрити сферу подкастів і спробувати конвертувати весь свій досвід за часи роботи на радіо у формат подкасту. Я задоволений результатом.

Ставлення до подкасту

Для мене «Інше інтерв’ю» – це суцільне задоволення. По-перше, подкаст допоміг мені відкрити для себе українців, про яких я не знав. Час від часу мої знайомі або слухачі підкидають варіанти спікерів й хоча б раз на тиждень я гуглю ці прізвища й відкриваю для себе нових людей.

Коли я спілкуюся з людьми, дізнаюся про них набагато більше. Це як читати класну книгу. Мені здається, я помудрішав за півтора року спілкування з героями подкасту. До прикладу, Ігор Козловський – релігієзнавець, який провів багато часу в полоні бойовиків на Сході. Цінні інсайти, про які він розповідав, збагатили мене. Або інтерв’ю з Едіт Євою Егер – це жінка, яка пройшла досвід концтаборів і написала про це книгу, коли їй було за 90 років. Цю розмову я ніколи не забуду. Досвід її життя мене багато чого навчив. Також розмова з Ярославом Грицаком – українським істориком. Його спогади про те, як розвивалася музика і ставлення до музики в часи його молодості, мене захопили.

Коли я спілкуюся з людьми, дізнаюся про них набагато більше. Це як читати класну книгу. Мені здається, я помудрішав за півтора року спілкування з героями подкасту

Майже після кожного інтерв’ю я надихаюся, відкриваю для себе нове й дуже радію, коли отримую зворотний зв’язок від слухачів, які так само відкривають для себе по-новому людину. Дуже цінно, коли пишуть: «Ого, я не знав, що ця людина настільки глибока» або «Я не знав про такі події в житті цієї людини».

Чи перспективний подкастинг в Україні

Я вірю, що в подкастингу є майбутнє. Треба час, аби більше людей зрозуміли та відкрили для себе подкасти. Це медіа дозволяє поєднувати декілька процесів одночасно й отримувати корисну інформацію.

Я дивлюся, що відбувається на заході, й не розумію, чому Україна має стати винятком зі світового тренду подкастингу. Я вважаю, золота ера подкастів в Україні на низькому старті

На мою думку, перспективність подкастингу також залежить від подкастерів. Я був свідком неприємних ситуацій, коли люди вперше вмикали подкаст, слухали його й казали: «Ой, ні. Подкасти – це не моє». Потім я слухав цей подкаст і розумів, чому людина зробила такий висновок – подкаст був погано зроблений. Тому перед усіма, хто займається напрямом подкасту, стоїть відповідальність перед тим, аби робити свою справу якісно. Я дивлюся, що відбувається на заході, й не розумію, чому Україна має стати винятком зі світового тренду подкастингу. Я вважаю, золота ера подкастів в Україні на низькому старті.

Віктор Чистяков

«Чувак подкаст»

Як усе починалося

Півтора-два роки тому я намагався зробити щось на Youtube і знайти формат, у якому не буду себе дратувати. Спочатку спробував робити гумористичні скетчі. Оскільки я займаюся стендапом, думав, що сподобаюся собі в цьому жанрі, але ні.

Потім я почав робити новинні блоки зі своєю певною оцінкою, але цей формат я теж прикрив. Тоді канал на Youtube також називався «Чувак». Це моє слово-паразит, ми так спілкуємося між собою із друзями, тому я й обрав таку назву.

Через рік повернувся до цього, але розумів, що треба робити те, в чому зможу розвиватися. У той момент мій мозок потроху почав чахнути через те, що займаюся однією й тією ж справою. Я проводжу заходи й не даю мозку нові процеси та завдання, щоб він розвивався.

Я розумію, що хочу робити подкаст і рухатися в цьому напрямі. Паралельно мій друг Віталік запускає подкаст свій подкаст «Узкий взгляд». Усе навколо говорило: «Ну! Давай, роби вже свій подкаст».

Я три роки думав над цим. І в якийсь момент хтось із моїх знайомих знову запускає подкаст. Я телефоную дружині й кажу: «Ну ось, і він уже запустив подкаст». Дружина каже: «Вітя, не біси мене. Бери гроші та йди, купуй мікрофони». У той день я купую мікрофони, і з цього моменту починається підготовка до запуску подкасту, яка тривала приблизно півтора місяця.

Етапи створення подкасту

  • Технічна частина

Мені пощастило, що перед самим карантином ми з дружиною купили квартиру, й одна кімната була повністю порожня, в ній стояв лише велосипед. Я подумав, що занадто жирно виділяти цілу кімнату під велосипед, і ми вирішили, що там буде подкастерська. На початку там не було ні комп’ютера, ні монітора, ні стола. Я будував цю студію повністю з нуля.

Я купив два мікрофони, кожен із яких коштував приблизно 3000 грн, два дроти по 500 грн, аудіокарту за 7500 грн. Комп’ютер разом з екраном, клавіатурою та мишкою обійшовся мені у приблизно 27 000 грн. А колонки мені надіслала мама з Дніпра.

Звичайно, я думав, як прибрати ехо. Для цього придбав акустичний поролон, що обійшлося мені у 5000 грн. Я думав, що це буде дешевше. Потім зрозумів, що можна оббивати не всі стіни, а просто поставити перед собою декілька метрових панелей, і цього буде цілком достатньо, щоб прибрати ехо.

Згодом почав думати над приблизною картинкою подкасту. Я прийшов із готовою ідеєю до Макса, знайомого моєї дружини, який працює оператором-постановником і знімає для багатьох українських артистів. Я запитав у нього, що він може порадити, як реалізувати цю ідею. Він допоміг мені тим, що дав потестити камеру, підказав, які налаштування поставити, щоб я просто спробував.

Я робив багато тестів, із різними налаштуваннями камери. Ми з дружиною довго сиділи та підбирали картинки, які будуть кольори. Дуже дякую Максу, який віддав мені огризки спеціального паперу, який кладеться на лампу та створює певний відтінок кольору світла. Завдяки його огризкам у подкасті з’явився фірмовий жовтий колір тла.

Це тло зроблене з банерного полотна, яке просвічує світло. Я заходив на безліч форумів, аби зрозуміти, яка тканина мені потрібна. Хотів, аби ззаду було світло, яке буде рівномірно падати на мене, бо в мене не було можливості купити додаткове. Я просто гуглив тканину, яка просвічується, й на якомусь форумі натрапив, що для підсвітлення ізсередини використовують банерне полотно. Я домовився й поїхав на якусь промзону за цим банерним полотном, яке обійшлося мені в 1500 грн. І повісив удома цей банер.

Наступний етап – купівля світла. Я розумів, що мені потрібне яскраве світло. Навіть запитував у Макса, яка частота світла потрібна, щоб воно не мерехтіло в кадрі. Тобто я настільки заглибився у процес підготовки, що думав над тим, щоб у мене світло в кадрі не мерехтіло. Я купив звичайний прожектор світла, він обійшовся мені в 300 грн, і мені все підійшло.

  • Концепція та виробництво подкасту

Найскладніше було зрозуміти, хто в мене буде в гостях. Я думав тільки на перспективу, бо розумів, що подкасти – це гра в довгу. Я почав писати в замітках орієнтовний список людей, яких хотів запросити. На початку весь список гостей складався з дівчат. Так склалося, що мені цікаво та комфортно спілкуватися з жінками. Але розумів, що треба якось розбавляти цей список чоловіками. У списку були люди, які мене цікавлять і заряджають.

Половину з цих людей я ще не запросив, бо виявилося, що навколо мене велика кількість незнайомих мені людей, яких я із задоволенням запрошу. Дивлячись на людину й те, що вона робить, я спонтанно вирішую запросити її в подкаст.

Наприклад, слухаю подкасти й розумію, що там говорять розумні хлопці, я хочу їх запросити. Так було з Вадимом Кириленком із подкасту «Вуса Гоголя». Послухав і зрозумів, що він розумний хлопець із хорошим почуттям гумору, ми зможемо знайти спільну мову, тому й запросив його до себе в подкаст. Так само було з Марком Лівіним. Я зрозумів, що мені буде, про що з ним поговорити, і покликав його.

До мене в подкаст приходять як люди, з якими я знайомий і розумію, що нам буде, про що поговорити, так й абсолютно не знайомі мені люди. Наприклад, у мене в гостях була Анастасія Мартиненко. Вона займається екоактивізмом. Я хотів зачепити цю тему, оскільки сам намагаюся щось змінювати, аби не шкодити природі. Я шукав ідейну людину.

У мене було декілька варіантів гостей, у яких було більше підписників і можливість зробити свайп, що важливо для поширення подкасту, але я побачив там звичайну комерцію, у яку не хотів влазити. В Анастасії я побачив конкретно її дослідження, у якому йдеться про бренд України, який найбільше забруднює. Я розумів, що за цією роботою стоїть велика праця й вона не просто так цим займається, тому запросив саме її.

Я думав тільки на перспективу, бо розумів, що подкасти – це гра в довгу

А перший подкаст я записував зі своєю знайомою Сашею Шабаліною. Після багатьох тестових спроб сів за монтаж. Перед цим заходив на всі Youtube-канали, де вчать редагувати звук, зібрав велику кількість інформації, зрозумів основні принципи того, як вирівнюється звук, і методом тику почав його редагувати.

Я почав монтувати й розумію, що не виходить. Спочатку монтував Сашину доріжку, потім – свою. Методом тику намагався зробити звук приємним, і мені сподобався результат. Наступного разу спробував трошки інакше відредагувати звук, і мені ще більше сподобався результат. Я зафіксував ці налаштування, і досі з ними добре виходить редагувати звук.

Запуск і розвиток подкасту

Я нікому не говорив, що створюю подкаст. Уявіть, у мене у квартирі ціла студія, я постійно пропадаю, займаючись налаштування мікрофонів, звуку, камери, а ніхто із друзів про це не знає. Я хотів усіх здивувати, порадувати своїм контентом і, звичайно, почути слова підтримки. Так і сталося.

Я розповів про подкаст в Instagram і скинув своїм друзям у бесіду відео, у якому кажу: «У мене був невеликий секрет. Пам’ятаєте кімнату, де стояв велосипед? Зараз тут подкаст-студія». Всі почали сміятися, потім я надіслав картинку, і всі такі: «Вау». Мені хотілося створити цей ефект вау й довести самому собі, що можу це зробити. У день, коли виклав подкаст, я прийшов до друзів, отримав багато підтримки, їм сподобався вайб першого подкасту. Я розслабився й видихнув.

Аудиторія почала приходити із 3–4 подкасту. Тоді почали з’являтися абсолютно не знайомі мені люди, які писали слова підтримки. Зараз у мене ще маленька аудиторія, 1800 підписників, але я безмежно радий тому, що в мене є.

Я читаю всі коментарі й люблю лайкати все, що мені пишуть, відповідати людям. Я люблю контактувати зі своєю аудиторією. На мою думку, я маю контакт із невеликою аудиторією, а потім, коли вона виросте, утвориться певне ком’юніті, з яким зможу активно спілкуватися.

Зараз у мене ще маленька аудиторія, 1800 підписників, але я безмежно радий тому, що в мене є

Також із четвертого епізоду я запустив подкаст на аудіоплатформах. Я не знав, як це робиться, знайшов «Анкор», через який максимально зручно завантажувати подкасти на аудіомайданчики. Тоді ж запустив Patreon.

Моя аудиторія – це здебільшого відеоглядачі. Ще на самому початку розумів, що мені хочеться робити не тільки аудіо, але й відеопродукт. Я візуал, тому мені було важливо створити гарну картинку, якісний звук і, звичайно, викладати розумні та цікаві думки від мене та людини, з якою я веду бесіду.

Робота з подкастом

Команда подкасту складається із двох людей – із мене та моєї дружини, яка у всьому мені допомагає. Я намагаюся спланувати день запису так, щоб у дружини були вільні півтори-дві години. Вона слідкує за камерами. Все, що від неї необхідно, це в певний момент натискати «Рек», аби камери не стопились, і я міг усе нормально змонтувати. Також слідкувати, щоб людина не випадала з кадру й не потрапляла в розфокус. Коли таке трапляється, вона просто каже: «Вітя, підійди», тому що не розбирається в цьому. Я не хочу її сильно напружувати, але в цих моментах вона мені дуже допомагає.

Я досі монтую подкаст самостійно, під пильною увагою дружини, яка виступає в ролі режисера і підказує, що краще залишити в подкасті, бо складно самому оцінити себе з боку. Я людина, яка ненавидить монтувати, але розумію, що якщо віддавати монтаж комусь, я все одно буду витрачати стільки ж часу, бо потрібно продивитися матеріал, відібрати певні шматки. Тому я вирішив, що краще буду робити це сам.

Я вмикаю в собі дитину й просто запитую себе, що мені цікаво в цій темі. Як дитина запитую: «А що це? А як?». Саме в такому простому діалозі створюється вайб

Час роботи над подкастом буває різним. Наприклад, розмова з Катею Джейкобс, яка розповідала мені про медитацію, була настільки легка, що я ввечері вже змонтував подкаст і виклав його наступного дня. Бувають подкасти, які я монтую тиждень, або через роботу, або я лінуюсь, або буває складно змонтувати якусь думку.

До розмови з деякими гостями я готуюся. Наприклад, я не можу сказати, що я знаю багато про екоактивізм, тому готуюся до тем, які мені цікаві. Я вмикаю в собі дитину й просто запитую себе, що мені цікаво в цій темі. Як дитина запитую: «А що це? А як?». Саме в такому простому діалозі створюється вайб. Досвід роботи ведучим допомагає мені підтримувати розмову, втримати увагу людини та розкрити її, щоб їй було цікаво зі мною спілкуватися.

Чи вдається монетизувати подкаст

Я під’єднав монетизацію на Youtube, але вона немає ніякого сенсу. Мені накапало $10, враховуючи, що в мене годинні-півторигодинні подкасти, в яких розставлена реклама. На щастя, Youtube розумно розкладає рекламу на моментах, де в мене перебивки, але сенсу від цього мало. Я поставив монетизацію, бо припускаю, що тоді Youtube вигідно показувати мої відео. Це моє бачення, можливо, це не так.

Зараз на місяць я отримую $30–40 з Patreon

Також у мене є Patreon, де мене стабільно підтримують 8–12 патронів, які отримують за це деякі плюшки. У мене є лот на $3 -– тоді я кажу людині 15 разів «Дякую» в подкасті, за $5 доларів людина має можливість подивитися окремий відрізок подкасту, який я вирізаю спеціально для Patreon. Також я ставлю фото цієї людини на заставку телефону й у подкасті показую, що цей мій патрон.

Зараз на місяць я отримую $30–40 з Patreon. Я не чіпав ці гроші й потім вивів звідти $150. До речі, один патрон, крім того, що оформив підписку, окремо скинув мені гроші на світло. Мені було так приємно. Така підтримка дає зрозуміти, що заради таких людей ти повинен робити подкаст дуже-дуже довго, тому що їм подобається. Підтримка допомагає впевнитися, що ти рухаєшся в правильному напрямку.

Ставлення до подкасту

За пів року подкаст точно додав мені впевненості. Він виконує функцію нетворкінга, бо в подкасті я можу спілкуватися з людиною, яку я до цього не знав і просто вирішив запросити. Також я вкладаю у нього функцію трохи розкачати мене, бо займаючись проведенням заходів, у мене не так багато часу йде на те, щоб підготуватися до заходу та провести його. Весь інший час я про щось думаю, прокрастиную. А зараз подкаст займає весь мій вільний час.

Також є ще один важливий момент. Півтора року тому я ходив на кастинг на радіо. Я завжди хотів працювати радіоведучим, бо розумів, що це хороший трамплін у медіапростір. Тоді робота на радіо асоціювалася в мене з подкастом, що я можу реалізовувати себе і там, і тут. Як тільки я не пройшов кастинг, створив свій подкаст і подумав: «У мене буде своє радіо». Хлопці з радіо говорили, що їм сподобався мій подкаст. Зараз я розумію, що немає нічого страшного в тому, що я не потрапив тоді на радіо. Можливо, це був додатковий поштовх для того, щоб я створив самодіяльне радіо в себе вдома, яке я роблю, як хочу.

Мені в житті не вистачало цього самого позиціювання. Я не хотів бути Вітьою-ведучим

Я респектую людям, які горять тим, що вони роблять. Я не горю тим, аби заробляти на подкасті. У мене попереду є ціль – я хочу дійти до певного самопозиціювання. Якось у подкасті Костя Трембовецький сказав мені одну правильну річ, що якщо ти будеш рік робити щось постійно, це до тебе прилипне. До прикладу, якщо ти рік робиш подкаст, то через рік будуть говорити: «О, це Вітя, він займається подкастом».

Мені в житті не вистачало цього самого позиціювання. Я не хотів бути Вітьою-ведучим. Це не настільки цікава професія, аби я пишався нею. Я повинен розуміти для себе, чим я займаюсь і хто я є, що я створюю і якими сенсами наділяю це. Мене влаштовує, що я займатимуся подкастом і буду вважатися подкастером. Мені це навіть подобається. Я точно буду продовжуватися цим займатися, бо із самого початку я розумів, що подкасти – це гра в довгу. Хочу створити навколо себе ком’юніті в ютубі та на Patreon. Patreon дає можливість побачити пряму підтримку людини й те, наскільки твій продукт цінний.

Чи перспективний подкастинг в Україні

На мою думку, перспектива не тільки за розмовними вайбовими подкастами, до яких я належу, а також за профільними. До прикладу, науковими чи навіть документальними. З точки зору фінансового успіху, на українському ринку спеціалізовані подкасти вигідні як для рекламодавця, так і для ресурсу, який вирішив робити подкаст.

Поки я не заробляю з подкасту, він забирає в мене багато ресурсу та часу, але я розумію, що моя ціль – власний розвиток

Роблячи персоналізований подкаст, потрібно напрацьовувати аудиторію і бути готовим до того, що за рік ти можеш нічого не отримати. Ти маєш дуже хотіти зробити подкаст і ставити собі іншу мотивацію та ціль,

Поки я не заробляю з подкасту, він забирає в мене багато ресурсу та часу, але я розумію, що моя ціль – власний розвиток. Саме це рухає моє бажання продовжувати робити подкаст. Можливо, з часом у мене зникне бажання цим займатися, але, на щастя, зараз і в перспективі цього немає. Я роблю це на характері. Якщо сказав – значить, я це зроблю.

Дар’я Чиж

Подкаст «Сорітелінг»

Як усе починалося

Я давно слухала подкасти й розуміла, що ця платформа почне швидко розвиватися, як соціальні мережі колись. Мені подобались не тільки українські, а й закордонні подкасти. Я слухала подкасти від The Village, «Человеку нужен человек» від Каті Гайдут – один із моїх улюблених. На мою думку, подкасти – крутий формат, оскільки на слух людина сприймає набагато краще.

Ідея записувати інтерв’ю у форматі подкасту виникла після того, як я брала інтерв’ю в людей із креативних сфер. Я розуміла, що їх повні історії ти не напишеш у великій статті, бо її ніхто не прочитає. Звісно, можна написати історію, але все одно доведеться видаляти багато моментів. Шлях людей дуже цікавий і мені хотілося розказувати історії повністю. Так я прийшла до того, що хочу записувати інтерв’ю з людьми з креативної сфери.

Я відразу запропонувала ідею подкасту виданню Studway, в якому працюю, Так ми запустили подкаст, у якому спілкуємося з людьми з креативних індустрій про їхній шлях у професії.

Шлях людей дуже цікавий і мені хотілося розказувати історії повністю

Проте в Україні існує багато подкастів, і нам було цікаво зробити продукт, який будуть слухати і який буде запам’ятовуватися своїм форматом. Ми вирішили, що будемо запитувати людей не тільки про успіх, а й про факапи. Так виникла ідея назвати подкаст «Сорітелінг». Сорі й телінг – це як гра слів. Ми запитуємо в людей про моменти, за які їм було «sorry about». Потихеньку почали реалізовувати проєкт, шукати гостей, знаходити мікрофони, записувати випуски, монтувати.

Етапи створення подкасту

Ми знайшли мікрофони через мою головну редакторку – вона взяла їх у свого хлопця, який працює в EdEra. Так ми почали записувати подкаст. На початку ми робили записи в офісі редакції. Це місце трохи пустує, там дуже тихо, до того ж локація зручна для наших героїв.

Коли я почала монтувати подкаст, зрозуміла, що мені не подобається якість звуку. Команді також не дуже подобався результат. Ми зрозуміли, що потрібно щось змінювати, бо так нас не будуть слухати. Я написала студії Києво-Могилянської академії й вони погодилися, щоб ми записували подкаст у них, до того ж безкоштовно. У студії налаштовані звук і мікрофони, мені потрібно лише увімкнути техніку та поставити запис.

Монтажем я займаюся самостійно. Мені було нелегко монтувати. Я починала на різних платформах, але обрала Adobe Audition. Це найзручніша програма для монтажу. На початку зведення звукових доріжок займало в мене багато часу, я нервувала, програма злітала. Я думала, що більше ніколи не буду цього робити. Але коли ми почали записувати подкаст в студії й у нас була одна звукова доріжка, все стало набагато легше. Тепер на монтаж я витрачаю до двох годин часу. А на початку я могла просидіти за монтажем тиждень, аби зробити все більш-менш нормально.

У створенні подкасту допомагає команда нашого медіа. Є дівчина Інна, яка займається соцмережами та допомагає з просуванням, візуальними компонентами й обкладинками подкасту. Також є керівниця Studway, Лєра, з якою ми погоджуємо теми та героїв, і Дарина – наша редакторка, яка підказує мені в дечому. Пошуком героїв і запитаннями для інтерв’ю займаюся я.

Ми хочемо донести думку, що якщо в тебе щось не виходить або ти сумніваєшся в собі – це абсолютно нормально. Якщо на шляху трапляються помилки → це також окей. Головне – не повторювати їх і продовжувати робити те, що маєш, і шукати себе

Найцікавіша робота для мене – шукати та підбирати героїв, спілкуватися з ними. Зазвичай, гості подкасту – це люди з креативних індустрій, які можуть розповісти про свій шлях, надихнути й, можливо, змотивувати інших рухатися до своєї мети. Найчастіше я шукаю героїв для подкасту через Instagram. Це люди, за якими я давно слідкую та знаю, що вони класні, мені хочеться з ними поспілкуватися. Або це люди, які потенційно можуть бути цікавими нашій аудиторії, а саме студентам.

Наша аудиторія – це студенти, школярі, молодь, яка шукає себе та свій шлях у професії. Люди, які зараз навчаються або вступили не на ту спеціальність і намагаються зрозуміти, куди їм рухатися далі.

Щоб наші слухачі не впадали у відчай, повірили у свої сили та зрозуміли, що все в житті можливо, ми запрошуємо гостей, які на своєму прикладі показують, що для того, аби стати креативним копірайтером чи маркетологом, необов’язково закінчувати маркетинг.

У всіх різний шлях і ми намагаємося це показати. Ми хочемо донести думку, що якщо в тебе щось не виходить або ти сумніваєшся в собі – це абсолютно нормально. Якщо на шляху трапляються помилки → це також окей. Головне – не повторювати їх і продовжувати робити те, що маєш, і шукати себе.

Це відгукується мені. Немає сенсу робити те, що тобі не близько або те, що ти б сам не слухав. Писати матеріал, який би сам не прочитав. Я вступила на юриста й після першого курсу почала шукати можливості в журналістиці. Розуміла, що буде нелегко, але виявилося й не дуже складно. Ти можеш зробити будь-що, якщо реально цього захочеш. На моєму шляху з’явилися люди, які показували, що все можливо. Я розуміла це в інтерв’ю з людьми, яких я слухала, бачила чи з якими зустрічалася. Подумала, якщо ці історії будуть записані й люди їх почують, комусь вони також допоможуть.

Запуск і розвиток подкасту

Коли ми випустили перший епізод подкасту, я хвилювалася. Ми записали перший епізод з нашою головною редакторкою Юлією, тому це було не стресово. Але ми записували цей епізод в один мікрофон. Спочатку я записувала свої запитання, а потім Юля відповіді. Це було дуже неживо та награно.

Коли ми запустили подкаст, я була дуже рада, але розуміла, що це тільки початок і далі буде багато роботи. Мені було трохи лячно, але я дуже хотіла, щоб у нас все вийшло.

Спочатку ми викладали подкаст на платформі SoundCloud, але довелося її відключити через фінансові труднощі. Зараз ми поширюємо подкаст через Anchor. У цілому, в нашого подкасту понад 8000 прослуховувань, а середня кількість прослуховувань одного епізоду – від 200 до 500.

Чи вдається монетизувати подкаст

Поки ми не монетизуємо подкаст. Але ми хочемо знайти спонсорів, які зацікавлені в підтримці молодих креаторів і розвитку креативних індустрій. Пропозицій від рекламодавців чи спонсорів ще не було. Хіба що була пропозиція від компанії записати партнерські випуски з їхніми героями. Але, на мою думку, щоб це була довгострокова перспектива, а не одноразова акція, треба знайти спонсорів або мати лояльну аудиторію, яка зможе підтримувати тебе через Patreon або мерч подкасту. Я вважаю, основна можливість підтримувати подкаст існує завдяки лояльній аудиторії.

Подкаст – це розвиток нашого медіа, мій розвиток і також розвиток наших слухачів

Я не маю першочергову мету заробляти на подкасті. Я записала інтерв’ю із двадцятьма людьми й майже нічого за це не отримала. А продовжую робити подкаст, бо розумію, що не можу цього не робити. Я не можу не розповідати про людей.

У цій історії є більший сенс, аніж монетизація. Звичайно, було б круто, якби ми монетизували проєкт. Я впевнена, що Studway також був би радий цьому, бо завдяки розвитку подкасту до медіа з’явилося більше уваги. Подкаст – це розвиток нашого медіа, мій розвиток і також розвиток наших слухачів. Це все створюється на власному ентузіазмі.

Ставлення до подкасту

Подкаст – ніби моя дитина. Я дуже люблю цей проєкт і вірю, що він може бути корисним для людей, а також успішним. Мені здається, якщо в тебе є речі, якими ти «гориш», вони обов’язково матимуть сенс.

Так, інколи в мене бувають складні моменти, коли я думаю, що не буду робити подкаст, не без цього. Часом я думаю, що роблю одне й те саме, аудиторія повільно росте. Інколи герої не діляться нашими епізодами або я не отримую, чого хотіла, що засмучує.

У такі моменти я зустрічаюся із друзями, йду кудись спеціально й забуваю, що роблю подкаст. А потім мені можуть сказати, що послухали випуск і герой їх змотивував. Або я проходжу в Octo Tower, зустрічаю знайомого й він каже, що він і його друзі чекають нового виписку, куплять вино й разом будуть слухати мій подкаст. Коли ти чуєш таке, це драйвує та мотивує продовжувати займатися цим.

Чи перспективний подкастинг в Україні

Я вірю в аудіоформат, бо він дуже зручний. Сподіваюся, що українські рекламодавці будуть більше звертати уваги на подкасти та молодих подкастерів і зрозуміють, що це класна платформа. На заході вона вже давним-давно розширилася, й у неї вірять. У нас поки не дуже. Але я бачу, що з’являється багато крутих ініціатив. До прикладу, на Megogo та НВ уже з’явилися подкасти. Зараз відбувається активний розвиток цього напряму й, можливо, реклама в подкастах також з’явиться.