Згідно з дослідженнями, фінансові проблеми та непорозуміння стають однією із причин розлучення майже в 40% випадків. А фінансова залежність одного партнера від іншого може посилювати нерівноправ’я у стосунках і загострювати проблему домашнього насилля.

Натомість фінансова незалежність у парі допомагає зменшити кількість конфліктів через гроші та свідчить про більшу довіру між партнерами, переконана голова американської консалтингової компанії KJH Financial Services Кімберлі Говард.

Ми поговорили із сімейними парами, які вже тривалий час живуть разом і мають роздільний бюджет, про те, чому для них важливо, аби в кожного були особисті гроші, як вони ділять спільні витрати та як це пов’язано із вмінням домовлятися.

Саша + Лєна


Живуть разом 4,5 роки, відкладають однаковий відсоток від зарплати на спільні витрати

Про формат роздільного бюджету

Саша: Ми обоє програмісти, але наші зарплати відрізняються, я заробляю трохи більше. Усі витрати ділимо на обов’язкові – оренда, комуналка, їжа – і гнучкі – їжа в закладах, манікюри, зачіски тощо. На обов’язкові витрати ми скидаємося разом, а на гнучкі кожен витрачає із власного бюджету. Кожен із нас платить за квартиру, комуналку та їжу однаковий відсоток зі своєї зарплати, також однаковий відсоток відкладаємо на заощадження. Вони є спільні – майбутня квартира, подорожі – і роздільні – фінансова подушка в кожного своя.

Зараз усі спільні витрати та заощадження ділимо у співвідношенні 63% на 37%. З кожним переглядом зарплат ми перераховуємо цей відсоток. Наприклад, коли різниця в доходах була більша, ми ділили витрати у співвідношенні 80% на 20%. У майбутньому хотілося б, щоби наш дохід був приблизно однаковий, щоби було простіше рахувати.

Тобто кожен із нас витрачає 23% від свого доходу на обов’язкові витрати, ще десь 20% на гнучкі особисті витрати, і близько 50–60% ми відкладаємо. Тобто у відсотковому співвідношенні наші витрати однакові. Усе це ми записуємо в наші excel-таблички з бюджетом, у нас навіть є кругові діаграми з розподілом витрат і заощаджень.

Для мене нескладно вести табличку, мені це подобається. Єдиний мінус такого формату в тому, що коли ти хочеш зробити подарунок, дуже складно не спалитися. Наприклад, якщо ми зараз відкладаємо на якусь спільну купівлю й у цьому місяці я ще й хочу зробити Лєні подарунок, то мені треба буде пояснити, чому на купівлю можу відкласти менше.

Лєна: У нас є доступ до табличок одне одного, але це для зручності планування спільних витрат і заощаджень, а не для контролю того, хто, на що та скільки витратив. Особисто я навіть у свою табличку заглядаю нечасто. Якщо чесно, записувати все це для мене трохи складно, тому коли на початку року ми плануємо бюджет, я прошу Сашу про допомогу. Потім просто орієнтуюся на суму, яку мені треба відкласти на обов’язкові витрати та заощадження, а все, що залишається, можу вільно витрачати на себе.

Наші знайомі, які живуть у Швейцарії, мають спільний рахунок для спільних витрат, і коли вони платять, наприклад, за вечерю в ресторані, просто розраховуються цією карткою зі спільними грошима. Ми теж хотіли б відкрити спільну картку для таких випадків, але, на жаль, в Україні такої можливості немає. Тому я просто надсилаю Саші суму, необхідну на спільні витрати, коли отримую зарплату. Усе, що залишається, – мої гроші.

Гнучкі витрати – особиста справа кожного. Ми витрачаємо на них стільки, скільки заманеться, і не пояснюємо, наприклад, чому цього місяця я витратила 100 доларів на косметику.

Саша: Усі спільні витрати ми ділимо, але є винятки. Наприклад, якщо ми йдемо в ресторан, то плачу завжди я. А от коли плануємо подорож, відкладаємо разом. Раніше, коли наші зарплати дуже сильно відрізнялися, за подорожі в основному платив я. У мене не було такої позиції, що якщо Лєна не вкладає свої гроші, то ми нікуди не їдемо.

Якщо ми плануємо великі гнучкі витрати разом, обговорюємо, хто скільки має відкласти на них і скільки часу для цього потрібно, щоби нам обом було зручно. Наприклад, ми плануємо в березні купити очищувач повітря Dyson, він коштує близько 17 000 гривень. Ми домовилися, що я відкладаю 10 000, а Лєна – 7000 із наших особистих гнучких витрат.

Якщо лише один із нас хоче щось придбати, а іншому це не потрібно, то платить той, хто хоче цю річ. Наприклад, я хочу купити пуф, Лєні він не треба, значить – я купую його сам.



Мені здається, коли бюджет спільний, відчуваєш відповідальність перед іншою людиною за особисті витрати



Лєна: А я зараз хочу купити собі новий ноутбук, тому відкладаю на нього сама.

Якщо, наприклад, мені не вистачає власних грошей до зарплати або з’являється якась незапланована витрата, я можу попросити в Саші гроші, а в наступному місяці повернути.

Саша: У нас бувало таке, що хтось із нас витрачав більше протягом місяця й до зарплати не вистачало грошей, але на такий випадок є кредитний ліміт у Монобанку на чорній карті. Ми зрозуміємо, що так забираємо гроші в себе в майбутньому, тому вирішили відмовитися від кредитів і намагаємось жити лише на власні гроші та користуватися білою картою без кредитного ліміту. Так легше контролювати, скільки грошей у тебе насправді лишилося, бо коли дивишся на залишок на рахунку на чорній карті, бачиш свої гроші разом із кредитним лімітом.

Роздільний vs сімейний бюджет

Саша: У нас є спільні інтереси, а є особисті. Подорожі – це спільний інтерес, тому на них ми збираємо разом, а, наприклад, гітара – мій інтерес, у Лєни це косметика, тому на ці речі ми витрачаємо особисті гроші й не пояснюємо, чому витратили певну суму.

Лєна: Мені здається, що Саші просто подобається європейський майндсет, коли кожен платить за себе й у сім’ї немає пострадянського принципу, що зарплата чоловіка – це сімейний бюджет, а зарплата жінки – її особистий. Ще до весілля ми говорили на цю тему та вирішили, що в нас буде роздільний бюджет.

Але такий формат був не завжди, бо раніше різниця в наших доходах була дуже відчутна. Пам’ятаю, у 2015 році, коли ми ще жили в Одесі, у мене була зарплата 7000 гривень, а в Саші нормальна програмістська – розрив був дуже великий. Коли ми переїхали в Київ, пів року я взагалі не працювала й не мала своїх грошей, хіба що мама щось надсилала. Тоді за все платив Саша, а коли мені було щось потрібно, я просила в нього гроші. Це була дурна схема, тому що доводилося просити навіть на шкарпетки, і це було дуже незручно. Тепер ми домовились, що якщо така ситуація трапиться знову, Саша просто виділятиме мені певну суму, яку ми наперед обговоримо.



Для мене дуже важливе відчуття незалежності, у тому числі й фінансової



Саша: Узагалі, в ідеалі в кожного з нас має бути своя подушка, що покриває 3–6 місяців обов’язкових витрат. Тобто якщо я раптом захочу 3 місяці нічого не робити, то в мене однаково будуть гроші, щоби заплатити за оренду квартири та їжу, Лєні не потрібно буде платити за все самій. Тому зараз кожен із нас збирає особисту фінансову подушку.

Лєна: Мені здається, коли бюджет спільний, відчуваєш відповідальність перед іншою людиною за особисті витрати. Наприклад, я хочу купити собі палетку за 30 баксів, якби бюджет був спільний, мені потрібно було б звітувати, скільки я маю витратити й навіщо це потрібно. А коли в кожного є свої гроші, можеш їх витрачати як завгодно, нічого не пояснюючи.

Саша: Для мене важливо, щоби ми обоє були фінансово незалежними. Мені здається, коли в сім’ї спільний бюджет, з’являється багато приводів для претензій. У моїй сім’ї був приклад спільного бюджету, усе це закінчилось не дуже добре. Тато заробляв багато грошей, мама – мало. Коли мама хотіла щось купити, їй постійно доводилось звітувати, навіщо ці гроші, куди вона їх витратить, а тато завжди висував претензії, що вона забагато витратила. Бувало й навпаки: тато міг витратити багато грошей, а мама потім казала: «За що ми їсти будемо?». Я думаю, якби в них був роздільний бюджет і кожен вносив би свою частину на обов’язкові витрати, було б менше приводу для конфліктів, а в мами була б мотивація шукати кращу роботу.

Лєна: Для мене дуже важливе відчуття незалежності, у тому числі й фінансової. Я не хочу залежати від чоловіка. Знаю, що в деяких сімей склалася ситуація, коли є сімейний бюджет, у який більшу частину вкладає чоловік, і жінка не відчуває дискомфорту через це, аж поки не починається аб’юз. Тоді вона розуміє, що не може піти від нього через фінансову залежність. Звісно, це не наш кейс, але однаково хочеться відчувати себе незалежною.

Наталія + Максим


Живуть разом 7 років, розділили між собою спільні категорії витрат на житло, їжу та дитину

Про формат роздільного бюджету

Наталія: Ми вдвох працюємо в IT: я – Product Owner, чоловік – Android-розробник. Але так склалося, що моя кар’єра розпочалася раніше. Я працюю в цій сфері вже близько 10 років, а чоловік – лише 5 років, до цього займався SEO-оптимізацією, потім змінив професію й починав усе з нуля. Тому весь час, скільки ми разом, моя зарплата завжди була відчутно більшою, зважаючи на різницю в досвіді роботи.

Для нас це не є проблемою. Існує стереотип, начебто в сім’ї чоловік має заробляти більше, але наші стосунки від самого початку не про стереотипи, а про партнерство, раціональне розподілення обов’язків і зарплатні. Ми обговорювали цю тему й дійшли до того, для нас обох це ок. Тим паче за кілька років наші доходи зрівняються, тому що зарплати розробників ростуть швидше, ніж у менеджерів в IT.

Максим: Якийсь період мені було дискомфортно через те, що моя зарплата менша, і я отримував підвищення на 1000 гривень, а дружина – на 5000 гривень. Але я розумію, що це більше стосується розвитку у професії та різниці в досвіді роботи. Хоча зараз у Наташі досі вища зарплата, у мене вона теж не маленька, тому жодних комплексів із цього питання в мене більше немає.

У деяких моментах у мене виникали негативні емоції через це, але це більше стосувалося не конкуренції, а того, що я, наприклад, не можу купити дружині дорогий подарунок так, щоби вона цього не помітила, використовуючи лише свої гроші. Але водночас не можу сказати, що це якось вплинуло на наші стосунки, у нас не було сварок чи непорозумінь через це.

Наталія: Раніше в нас був спільний бюджет: ми приносили додому зарплати, складали їх умовно в один гаманець, 20–30% відкладали на перший внесок на нашу майбутню квартиру, а решту витрачали на різні потреби – сімейні та особисті.

Пізніше, коли ми обоє виросли в зарплатах і зібрали гроші на перший внесок, зникла необхідність скидатися на купівлю квартири. Зараз платежі за наше майбутнє житло я щомісяця відводжу у відділ продажів, коли отримую зарплату. Порахували, що нам немає сенсу ділити навпіл цей платіж, бо якщо кожен із нас покладе 50%, у мене залишиться багато грошей, а Максим витратить майже всю зарплату. Це буде нерівноцінно.



Не буває такого, що хтось просто витратив гроші на себе й не може заплатити, наприклад, за їжу



Тому ми інтуїтивно розділили витрати: я вкладаю кошти в нашу майбутню квартиру, а чоловік платить за оренду квартири, у якій ми живемо зараз, за їжу та побутові потреби. Наші обов’язкові витрати у відсотковому співвідношенні до наших зарплат однакові.

Також приблизно порівну ділимо обов’язкові витрати на дитину. Зазвичай няню й розвивайки оплачую я, а Максим – їжу та памперси. Одяг для доньки теж купую я, бо мені важливо самій його обирати.

Усі інші гроші, які залишаються після обов’язкових витрат, ідуть на особисті потреби кожного з нас. Але якщо в чоловіка закінчується зарплата раніше, це окей, що він буде витрачати на продукти для сім’ї мою, бо зазвичай у мене все одно залишаються вільні гроші в кінці місяця.

Перехід на роздільний бюджет у нас відбувся дуже органічно, ми не влаштовували спеціальних обговорень, просто вирішили, що нам обом так зручно.

Максим: Не можу сказати, що наш бюджет на 100% роздільний, адже бувають ситуації, коли ми трохи обмінюємося коштами. Наприклад, з кожної зарплати я скидаю гроші дружині й вона кладе їх на наш рахунок для спільних заощаджень на ремонт. Сума не фіксована, іноді виходить надіслати 7000 гривень, іноді – 3000 гривень. Якщо щось з обов’язкових витрат мені треба оплатити готівкою, можу попросити гроші у дружини, тому що з її картки можна зняти гроші без комісії.

Гроші на позапланові витрати для когось із нас можемо взяти зі спільного рахунку на ремонт, але завжди це обговорюємо. Наприклад, нещодавно дружина сказала, що їй потрібно терміново полікувати зуби та взяти для цього кошти зі спільного рахунку. І це окей, тому що зараз ця витрата необхідна.

Але поза цим у кожного з нас є особисті гроші, ми вільно оплачуємо купівлі суто для себе та не звітуємо, на що витратили та скільки.



Перехід на роздільний бюджет у нас відбувся дуже органічно



Наталія: На спільні великі купівлі та подорожі ми теж відкладаємо разом, але не 50% на 50%, бо це нерівноцінно відносно наших зарплат, а 40% на 60% або 30% на 70%, у залежності від місяця, ситуації та конкретної суми. Кожен такий випадок ми завжди обговорюємо.

Якщо ми йдемо разом у ресторан, зазвичай не ділимо рахунок, просто одного разу плачу я, іншого разу – він. А якщо рахунків два, наприклад, за їжу та кальян, то хтось сплачує один рахунок, а хтось – інший. Тобто ми не вираховуємо все до копійки.

Великі купівлі, які хтось із нас хоче зробити для себе, ми теж зазвичай обговорюємо разом. Пам’ятаю, якось Максим хотів купити для себе конструктор Lego, що складався в машинку на радіокеруванні. Він коштував близько 7000 гривень. Ми обговорили це й дійшли того, що такі витрати зараз не на часі, це не те, що потрібно терміново й без чого неможливо жити.

Про вміння домовлятися й ділити обов’язки

Максим: У нас ніколи не буває суперечок через гроші, бо ми загалом відповідально ставимось до своїх обов’язків щодо сімейних витрат. Не буває такого, що хтось просто витратив гроші на себе й не може заплатити, наприклад, за їжу. А все, що поза обов’язковими витратами – особиста справа кожного з нас.

Бувають ситуації, коли Наташа робить якісь імпульсивні купівлі. Наприклад, вона купила нові джинси, а через тиждень приходить і розповідає, що знову проходила повз магазин, не стрималась і купила ще одну пару. Звісно, я не розумію цього, бо мені вистачає двох пар джинсів на цілий рік, я не купую нові так часто. Але я з цього можу лише пожартувати, не буду висувати претензії, бо дружина купує це за особисті гроші. Якби через такі купівлі ми не могли забезпечувати базові сімейні потреби чи відкладати гроші на квартиру, тоді, можливо, були б питання. Але оскільки такого в нас немає, то й немає проблем.

Наталія: Наш формат роздільного бюджету не змінювався й тоді, коли в нас народилася дитина. Я була в декреті всього 2 тижні після народження доньки, а потім працювала дистанційно. Перші 4 місяці чоловік домовився на роботі, щоби три дні на тиждень працювати з дому, допомагаючи мені. Ночами ми не спали по черзі, у нас було чергування. А коли малій було 4 місяці, ми найняли няню, бо стало складніше поєднувати роботу з доглядом за дитиною.

Чому вирішила не йти в декрет? Оскільки в сім’ї я заробляю більше, моя зарплата – основа нашої фінансової стабільності. Якщо я буду без роботи, нам буде дуже важко, прожити ми зможемо, але відкладати на квартиру – ні.

Ще одна причина не йти в декрет у тому, що для мене дуже важливо не бути залежною від когось. Якби я припинила працювати, я б залежала від чоловіка фінансово, також залежала б від дитини, бо ми б не мали можливості найняти няню. Мені дуже важливо мати фінансовий контроль, інакше я почуваюся в небезпеці.

Напевно, на це вплинуло те, що я виросла в дуже бідній сім’ї, мене виховувала моя прийомна мама сама, вона працювала вчителькою й мала невисоку зарплату. Нам було дуже тяжко, із самого дитинства я не могла дозволити собі багато з того, що могли дозволити собі мої однолітки. Тому в дорослому віці моєю головною ціллю було не опинитися знову в таких умовах і не дозволити того, щоби моя сім’я так жила. Мені здається, саме це й зробило мене «досягаторкою» в певному сенсі.

Наступна причина в тому, що я бачу багато кейсів того, як жінки після тривалого декрету потім не знають, що їм робити. Іноді життя складається так, що люди хочуть розійтися, але через фінансову незахищеність часто жінки залишаються у стосунках, у яких більше не хочуть бути. Це для мене теж страшно. Звісно, це не наш кейс, але ми ніколи не знаємо, що може статися в житті.

Максим: Ми ділимо не лише бюджет, але й усі обов’язки в сім’ї між собою. Якщо дружина знає, що буде ввечері зайнята на роботі, а зазвичай це заплановано, то вона каже про це й ми домовляємось, що дитина на мені. Дружина може побути з дитиною вранці, удень вона з нянею, а ввечері зі мною. А може бути й навпаки: якщо в мене горять терміни на роботі й потрібно допрацювати ввечері.

Якщо не брати до уваги догляд за дитиною, то домашні обов’язки ми також ділимо. Наприклад, у суботу дружина може піти з дитиною гуляти, поки я готую для нас вечерю вдома, а в неділю все відбувається навпаки. Здебільшого в нас справедливий розподіл і партнерство. Ми в усьому домовляємося та намагаємося знайти рішення.



Для мене дуже важливо не бути залежною від когось



Наталія: Наші обов’язки в сім’ї розподілені гармонійно, тож у мене немає стресу через те, що я маю і працювати, і доглядати за дитиною, і займатися побутом. А тому немає значення, хто заробляє більше, а хто менше, бо всім вистачає та всім комфортно в такому форматі.

Роздільний vs сімейний бюджет

Максим: Найбільш незручний момент у спільному бюджеті траплявся тоді, коли я хотів зробити дружині подарунок і потрібно було пояснити, куди поділась та чи інша сума. А коли кажеш: «Візьму 1000 гривень, готую тобі подарунок», момент сюрпризу втрачається.

Наталія: Коли в нас був спільний бюджет, а я хотіла взяти звідти гроші для себе, потрібно було постійно рахувати, скільки часу лишилося до кінця місяця, чи можу я взяти цю суму для себе без шкоди сімейним витратам. Брати ці гроші було складніше, тому що кожну витрату потрібно було проговорювати.

Тепер, коли ми розділили бюджети, кожен із нас чітко знає, скільки в кого обов’язкових витрат і скільки вільних грошей на себе.

Особисто для мене головний плюс роздільного бюджету в тому, що завжди є відчуття, що в мене є гроші – те, чим я можу вільно розпоряджатися. Звісно, ти не можеш витратити всі гроші на себе, іноді треба підстрахувати чоловіка, іноді з’являються позапланові витрати. Але набагато легше бачити суму на своєму особистому рахунку та контролювати її. Це дуже класно та емоційно вільно.