У вересні 2020 року співзасновник закладу Сергій Яценко розповів, що Closer можуть закрити через заборону на проведення нічних заходів. Збитки Closer під час карантину склали майже 5 мільйонів гривень. Через це більшість співробітників звільнили. Власникам довелося скасувати чотири фестивалі. А протягом літа організували лише три повноцінні вечірки.

7 грудня Closer оголосив, що починає збирати гроші, щоби не закритись: закладу потрібно оплатити заборгованість за оренду й комунальні послуги. Загалом Closer необхідно зібрати понад мільйон гривень: 600 тисяч до 20 грудня, ще стільки ж – до кінця зими. Станом на 15 грудня клуб уже зібрав понад 22 тисячі євро. Підтримати Closer може кожен охочий, а залежно від розміру донату можна отримати квиток на будь-який івент від Closer і навіть фестиваль. Ми запитали в людей, які допомагають клубу, чому вони це роблять і що їх пов’язує із Closer.

Віктор Янкаускас

31 рік, програміст, продюсер Post Play Theatre

Closer – це простір вільних людей і сміливої культури. Це і спосіб утечі, і найкращі вечірки, і добірний джаз, і простір безпечного спілкування та поваги до кожного. Якщо Closer зникне – програємо ми всі як громада, тому що втратимо важливий компонент культурної різноманітності міста. Мій основний мотив – це любов і повага до цього місця та всіх супутніх проєктів. Я відчуваю свою відповідальність і хочу, щоби цього [закриття клубу] не сталося. Я підтримав клуб зараз і підтримаю, коли оголосять другий етап збору коштів.

Якщо відверто, я навіть здивований, що збір коштів розпочався тільки зараз. Аудиторія Closer надзвичайно лояльна та готова прийти на допомогу – цифри зібраних коштів це підтверджують. Я впевнений, що не тільки Closer, а й усі культурні заклади можуть і повинні звертатися до своєї аудиторії за допомогою у скрутні моменти. Пандемія – це виклик для всіх нас, вижити сьогодні – це наше спільне завдання.

Не маю жодних сумнівів, що Closer і фестивалі, які створює команда – це потужний засіб культурної дипломатії та іміджева історія для України. Тому, вважаю, що була б доцільною і справедливою підтримка культурних закладів державою. Бо, наприклад, Closer як бізнес усі попередні роки справно сплачував податки державі. А щодо карантинних обмежень, то вони мають бути зрозумілими, обґрунтованими та обов’язковими до виконання для всіх.

Юліана Скібіцька

28 років, журналістка, заступниця головного редактора «Заборони»

Я побачила, що Closer запустив донати й у мене навіть не виникало питання, підтримувати чи ні. У цілому, я завжди намагаюся підтримувати класні проєкти в медіа, у культурі, а Closer – це вагома частина культури Києва. І це той самий випадок, коли твій голос реально важливий, коли ти дійсно крапля в океані, але можеш допомогти. Якщо раптом (сподіваюся, цього не станеться) Closer закриється, мені не хочеться сидіти й думати: «А що я зробила, щоби цього не сталося?». Саме тому я зараз підтримую клуб. Вірю, що таких свідомих дуже багато і Closer прорветься. Узагалі, вважаю, що це нормально – просити допомоги. Тим більше тут усе відбувається полюбовно – хто захоче, той допоможе. Заодно це така собі перевірка, наскільки аудиторія Closer міцна й цілісна, чи готова реально допомагати улюбленому закладу. Мені навіть здається, що було б круто, якби клуби якось об’єдналися єдиним фронтом [для підтримки одне одного під час карантину]. Зараз у них багато проблем і, як на мене, разом їх було б вирішувати простіше.

Не можу сказати, що я головна рейверка столиці або техно-діва – ходжу на тусовки рідше, ніж мені б хотілося. Але Closer був моїм першим клубом, де я познайомилася й закохалася в електронну музику і, звичайно, до нього тепер особливе ставлення. Але і в цілому, у клубу є своя особлива атмосфера – завжди, коли приходжу туди, відчуваю себе суперкомфортно і супербезпечно. Мені здається, для багатьох Closer більше, ніж просто клуб, це таке собі місце за інтересами, куди завжди хочеться повертатися. Ну, і це в якомусь сенсі символ Києва – того самого Києва, який дуже хоче бути Берліном.

З одного боку, клуби, бари – це дійсно місця, де ризик заразитися [коронавірусом] набагато вище. З іншого, клуби – це важлива частина культури столиці. Я знаю людей, які переїжджали з Росії та Білорусі (ще до протестів) до Києва за ось цим духом свободи, за атмосферою київських рейвів, за тим, що можна спокійно піти у клуб і не боятися поліції. На жаль, зараз я не бачу, аби влада була зацікавлена ​​в тому, щоби допомагати клубам у цей складний період. Влада мислить лінійно: ось, наприклад, у нас є турбізнес у Карпатах, там багато грошей, давайте запровадимо такі обмеження, щоби вони [гірські курорти] не постраждали. А клуби для держави щось далеке. Столична влада теж поводиться дивно: Мунварта [Муніципальна варта] спокійно трощить Otel, Keller, інші клуби, а влада це ігнорує. Схоже, у нас узагалі мало хто розуміє, наскільки клубна культура важлива для України й, зокрема, для Києва.

Ігор Вейпан

31 рік, фахівець з ISO стандартизації, приватний підприємець

Коли я почув новину про збір коштів, для мене взагалі не постало питання, чи донатити, чи ні. Просто з’явилася нагода підтримати та віддячити місцю, яке подарувало мені багато крутих і незабутніх емоцій і безліч приємних знайомств. Я впевнений, що кожен, хто дійсно любить це місце, вчинив чи вчинить так само.

Для мене «Кло» – це, у першу чергу, якісна музика, а вже потім – атмосфера, тусовка та відпочинок. Це місце, де я можу послухати зірок електронної сцени світового масштабу. Я з дитинства захоплююсь електронною музикою й для мене важливо, щоби таке місце існувало в нашій столиці.

Той, хто цікавиться електронною музикою, знає, що Closer є одним із найкращих клубів світу у цій сфері. Крім того, команда Closer організовує найкрутіші українські музичні фестивалі. Лише Strichka минулого року увійшов до найкращих 10 світових фестивалів електронної музики. Нічого подібного я не чув про жодний інший український фестиваль. Завдяки цьому до нас із року в рік з’їжджаються найвідоміші діджеї, послухати яких раніше можна було лише за кордоном, і приїздить безліч любителів електронної музики з усього світу. Тому тут можна особливо не пояснювати, наскільки важливий у туристичному та культурному планах Closer для Києва та України в цілому.

Я проти вечірок і рейвів під час пандемії COVID, особливо, коли ми маємо такий високий рівень захворюваності. Але я й проти того, щоби держава закривала очі на проблеми в індустрії культури, що виникають унаслідок адміністративних обмежень, та, ще гірше, щоби [держава] займалася лише терором і залякуванням, що ми спостерігаємо останнім часом. Це стосується не лише Closer, а й багатьох інших культурних осередків у Києві. Має бути продумана державна політика, щоби такі місця, як Closer, що формують позитивний імідж країни за кордоном і сплачують чималі податки, як мінімум, змогли пережити пандемію.

Те, що Closer просить про допомогу в нинішніх умовах – абсолютно нормально. Це питання виживання. Клубна індустрія такого рівня в нас узагалі просто може померти. І померти з незалежних від неї причин. А на її відновлення знадобиться купа часу, який втрачати зовсім не хочеться. Водночас мені дивно бачити хейтерство з цього приводу в соцмережах, адже кожен із нас має право вирішувати, кому та як допомагати. І будь-який заклад – чи то клуб, чи то культурний простір – що опинився у скруті, має таке ж саме моральне право звернутися до своїх шанувальників за допомогою, щоби пережити складний період.

Олексій Сирота

30 років, QA Engineer

Перше моє знайомство з клубом відбулося навесні 2014-го року. Я з гуртом Cold Comfort уперше приїхав виступати в Київ і концерт мав бути саме у Closer. Уже тоді мене вразив звук у приміщенні, особливо те, як звучала електронна частина нашого апарату (бас і драм-машина). Але першою нічною вечіркою для мене стала Brave! Factory наприкінці 2015-го (відома тим, що тоді до клубу після четвертої ночі завітали хлопці в балаклавах і зброєю). Попри це, я був вражений рівнем організації фестивалю, звуком, відвідувачами – і з того часу почав навідуватися туди частіше, в основному на концерти та лайв-виступи музикантів, хоча час від часу був і на вечірках. Якби не Closer, я б не почав серйозно слухати електронну музику. Після візитів до клубу почав сприймати її зовсім по-іншому.

За останні п’ять років Київ став популярною точкою на карті клубної культури світу. Усе це не в останню чергу завдяки цьому клубу, а також фестивалям, які з ним пов’язані (Strichka, Brave! та Black! Factory). Здається, держава й конкретно Київ не усвідомлюють (або ж не хочуть усвідомлювати), наскільки важливим явищем є Closer у культурно-туристичному аспекті. І це прикро. Саме тому я допомагаю клубу зараз. І хоч я не маю стосунку до Closer як організатор чи співпрацівник, мені не все одно, що буде з клубом. Вважаю нормальним, що в нас часто працює практика, коли люди колективно допомагають ініціативам чи бізнесу не зачахнути. Погляньте, скільки зумів Closer зібрати коштів на цей час – чи це не найкращий комплімент для бізнесу? А на місці інших клубів я б також не соромився просити про допомогу – кількість донатів буде прямою пропорцією лояльності їх аудиторії.

Настя Соснова

30 років, гостьова редакторка Bihus.Info

Я задонатила для Closer, бо не бачу причин цього не зробити. Принаймні для себе. Мені просто подобається це місце: люди, проєкти, ком’юніті, яке вони створили навколо (окремою любов’ю люблю танці на Причалі). Майже весь останній рік мені бракувало цієї атмосфери легкості та безтурботності й буде дуже сумно, якщо її не стане в майбутньому.

Для мене Closer – найкомфортніше місце для танців. Прекрасна штука, щоби відволіктись від буденних проблем. І без різниці, чи це якийсь кльовий привоз чи грають резиденти – музика завжди буде крутою. Тут почуваєш себе водночас і вільно, і в безпеці, а це дуже цінно. Коли приходжу в Closer, точно знаю, що до мене не будуть чіплятись або ще щось гірше.

Я давно не в тому віці, щоби відвідувати дискотеки щотижня або щомісяця: у докарантинні часи раз на квартал було достатньо, щоби натанцюватися. Але насправді це місце не тільки про дискотеки. Тут влаштовують і концерти, і лекції, і фестивалі. Мій перший візит Closer узагалі припав на джазовий вечір.

Гадаю, абсолютно нормально [для Closer] просити в такій ситуації про допомогу. Не бачу в цьому взагалі проблеми, хто може допомогти – задонатить, хто не може – пройде повз. Спиток – не збиток. Водночас вважаю, що була б не зайвою підтримка держави або хоча б міської влади в такий період. Як і іншим представникам галузей, які постраждали від локдаунів і карантинів вихідного дня. Держава взагалі має допомагати своїм громадянам або хоча б не шкодити.

Фото і Обкладинка: Анна Бобирєва