«Два роки тому мені захотілося щоби частинка міста була завжди зі мною. Важливих для мене місць у Києві багато, тому я зрозумів, що це мусить бути картина на всю спину», – розповідає Сергій, який набив на спині Північний та Залізничний мости, вагон метро, набережну на Поштовій і кілька районів міста.

Напередодні Дня Києва містяни розповідають історії своїх татуювань і зізнаються в коханні Києву.

Підтримай The Village!

Вікторія Савчук

27 років, спеціалістка з комунікацій


У мене було дві мрії: перша – отримати стипендію Фулбрайта на навчання в США, друга – зробити тату. Навесні минулого року, коли я чекала на результати щодо Фулбрайта, побачила в знайомого тату з листочком каштана (трохи іншого, ніж зараз у мене) і подумала, що це воно. Вирішила: якщо виграю Фулбрайт, то наб’ю собі листочок каштана, щоби відзначити своє досягнення, а також як нагадування про Київ, який я дуже люблю.

На початку травня минулого року я дізналася, що пройшла, а в кінці травня ми з подружкою пішли в студію та зробили схожі тату з листочком каштану. У серпні я поїхала в Америку, вчуся на магістратурі в штаті Огайо, і тепер усім розповідаю цю історію про каштанчик – символ Києва.

Я народилася й виросла в Луцьку, жила там до 17 років, а потім переїхала в Київ навчатися в університеті та залишилася тут працювати. Я прожила в Києві 9 років, і ці роки були дуже важливими для становлення моєї особистості, формування світогляду і близького кола друзів. І, взагалі, у Києві зі мною відбулося дуже багато важливих і крутих штук. Тепер щоразу, коли дивлюся на свій каштанчик, згадую про роки в Києві.

Мішель Чешко

21 рік, графічна дизайнерка й контент-фотографка


Для появи цього татуювання було дві вагомі причини. По-перше, я дуже люблю Київ, в якому виросла, і з яким мені довелося розлучитися ще в підлітковому віці, коли ми із сім’єю переїхали в Таїланд. І коли я повернулася додому, почала виношувати ідею татуювання із символікою міста.

По-друге, у мене завжди були суто романтичні почуття до рідного метрополітену. З одного боку, наші стосунки мали медитативний характер: я могла годинами їздити від кінцевої до кінцевої, слухаючи музику, читаючи книги або готуючись до тестів і олімпіад. З іншого боку, мені завжди було цікаво спостерігати за людьми поза рамками їхнього активного життя на поверхні. Мені здається, що саме метро створює такі умови, де люди буваю самими собою: втомленими після роботи, закоханими, розслабленими, озлобленими.

До того ж, як і в будь-якого молодого жителя міста, у мене з метро пов’язано багато теплих і романтичних спогадів: очікування останнього поїзда після веселого вечора з друзями, очікування першого поїзда після не менш веселої ночі тощо. Тому в мене не виникало сумнівів щодо того, яку символіку вибрати, хоча майстер перепитала, чи не хочу я набити каштан [усміхається].

У мене чотири тату, але найбільше запитань викликає саме це. Більшість людей із першого разу не розуміють, що зображено, і тому потрібно давати підказки. Найчастіше цікавляться незнайомі люди в метро, ​​які спочатку дуже довго дивляться, а потім сором’язливо запитують, чи правильно вони все зрозуміли.

З появою тату в моєму житті з’явилося друге за популярністю питання, перше: «Мішель? Прям у паспорті Мішель?». Тепер мене постійно питають: «А що будеш робити, коли побудують четверту гілку метро?». Тому, якщо ви побачите дівчинку зі схемою метрополітену на лівій руці, будь ласка, придумайте щось цікавіше.

Сергій Леско

24 роки, співзасновник Senate agency


Київ – це моє місце сили, яке мотивує й надихає. Це особливий ритм, який я не зустрічав більше ніде. Це місто, в якому горять очі й відчувається постійна спрага до змін.

Коли я подорожував Європою, мене завжди тягнуло назад. Звичайно, нерозумно заперечувати, що є багато гарних місць, але своє життя я бачу в Києві, мені комфортно в столиці. Я щиро радий, що моя дитина росте саме тут, адже це місто свободи, де кожен сам вирішує, ким він стане й чого досягне.

Два роки тому мені захотілося, щоби частинка міста була завжди зі мною. Важливих для мене місць у Києві багато, тому я зрозумів, що цемусить бути картина на всю спину. Я звернувся до свого тату-майстра Діми Наумова зі специфічним проханням об’єднати різні куточки міста в цілісний малюнок. Через два тижні Діма надіслав мені ескіз, і він був для мене ідеальним. Ми відразу взялися за роботу. Сумарно ми б’ємо це татуювання вже десь 20 годин, а попереду ще годин 10.

Серед найбільш упізнаваних місць у мене на спині: Північний міст, набережна на Поштовій, Залізничний міст, вагон метро, місце, в якому провів студентські роки, і кілька районів Києва. Хотілося б додати ще пару локацій, але на спині більше немає місця.

Костянтин Почтар

29 років, музикант (5 Vymir, Postman)


В мене є друг Рома. Колись Рома сказав, що хоче татуху з каштановим листком – символом Києва. Я одразу зацінив і теж собі захотів таку. Але це була його ідея, тому я чесно й довго чекав. Пройшло 8 років. Рома не зробив татуху, а я вирішив, що часу пройшло вже нормально, і можна цю ідею втілити.

Те, що ви бачите на моїй руці – так званий «альтернативний» логотип Києва. У моїх батьків збереглись старі металеві жетони метро, де був цей знак, старі значки. І з дитинства саме каштановий лист був для мене символом мого міста і досі ним є. Осучаснений варіант дуже хороший. Він має бути гербом Києва.

На зворотній стороні вінілу мого нового альбому City Freak акцент зроблений саме на логотипі. Made in Kyiv.

Влад Климчук

29 років, режисер


Коли я народився в 1990 році в Києві, у пологовому будинку батькам разом зі мною видали ось таку медаль із написом «Народженому в місті-герої Києві». Рік тому я приїхав із навчання в Штатах до Києва на літо і знайшов медаль у бабусі вдома. Накотилася ностальгія, і я вирішив зробити найбільш банальне тату з можливих у столиці – листок каштана.

Настя Івченко

співзасновниця агенції Public Kitchen


Я легко ставлюся до життя. Декілька років тому була в Одесі, ішла вулицею, побачила тату-салон і вирішила зробити тату прямо зараз. Я корінна киянка, дуже люблю Київ, тому набила собі код міста білим чорнилом. Каштан на тілі найчастіше – це банально. А я не люблю банальність, вона завжди однакова. До того ж мені здалося символічним набити код найкращого міста на світі й зробити це не в самому Києві.

Євгенія Люлько

25 років, фотографка


Це тату з’явилося так само раптово, як і всі інші. Мені пощастило, що один із моїх найкращих друзів – Ярослав Жук – ще й тату-майстер. Тому багато робіт на мені – це спонтанне: «А давай наб’ємо тобі!» десь у барі на Подолі. І це не є винятком.

Якось ми сиділи з Ярославом і думали, що ж таке мені набити. І тут я згадала, що в київського гурту 5 Vymir була крута обкладинка альбому «Містолінія» із цим мостом. Поділ для мене є місцем сили, тому я подумала, що було б класно мати частинку його на собі. Символічним також є те, що Подільський міст уже багато років був недобудований, тому тату ми так і не доробили до кінця. Але мені й так подобається.

Катя Киркиченко

24 роки, консультантка в магазині одягу


Я народилася в Києві, живу на Троєщині. У мого тата єврейське коріння, і за законом Ізраїлю, я можу отримати громадянство цієї країни й там жити. 1 вересня 2017 року я поїхала вчитися в Ізраїль за програмою на 8 місяців. Вивчала там мову, жила в гуртожитку, а після закінчення програми здобула громадянство.

Але через проблеми зі здоров’ям була змушена повернутися до Києва. Приїхала – набила тату на пам’ять, так би мовити (קייב – це означає «Київ» на івриті).

У лютому 2019 року знову вирішила повернутися в Ізраїль, але жити самій у чужій країні виявилося складно, тому вже у вересні того ж року знову повернулася додому.

Київ дуже люблю! Це – найкраще місто.

Мартин Попітак

20 років, студент


На одній реггі-тусовці в чувака на передпліччі я побачив контурну мапу Троєщини й подумав, що це дуже класна ідея, і мені би теж хотілося мати якесь татуювання, пов’язане з Києвом, адже я люблю це місто і планую тут жити. Перше, що спало на думку – метро. На це в мене було багато причин, а найцікавіша з них у тому, що мене часто називали метросексуалом. Тому я подумав, що тату з метро – це доля.

Я звернувся до подруги, яка б’є кольорові татухи, і намалював ескіз із гілками метро та із бруньками відповідних кольорів. Вона сказала «Круто, мені подобається, давай бити». Вона трохи перемалювала мій ескіз і набила мені метро на ребрах.

Руслана Донцова та Валерія Лісова

19 років, студентки


Мене звати Руся, а мою подругу, яка має таке саме татуювання – Лєра. Ми зробили свої татуювання минулої осені, оскільки влітку обидві закохалися в Київ і вирішили залишити щось на собі, аби вшанувати це прекрасне місто. Я сама не з Києва, але все життя прожила тут. Лєра з Кривого Рогу, кілька років тому переїхала до Києва. Через те, що вона не жила тут усе життя, допомогла мені по-іншому поглянути на Київ незамиленим поглядом. Тож улітку 2019 року я по-справжньому зрозуміла, який же Київ крутий! Зараз мені 19 років, я щаслива, що вчуся та живу в Києві, радію, що Київ розвивається і змінюється, і я в захопленні від того, що беру участь у цьому розвитку.

Даша Коломієць

19 років, студентка, фотографка


Для мене Київ – місто сили та спокою, бо тут я знаходжу натхнення майже скрізь, тут усі мої найближчі люди. В якийсь момент свого життя я відчула себе абсолютно щасливою: завдяки людям, що мене оточують, місцям, емоціям – усе це було пов’язане саме з Києвом. А першою асоціацією з ним був каштан. До того ж київських друзів, які дуже вплинули на мій розвиток як особистості, я колись зустріла в таборі «Каштан», тому вдалося об’єднати всі ідеї в одну.