«Я довго відкладала розв’язання проблеми на потім, адже розходитися завжди неприємно, тим паче, якщо ви намагалися будувати сім’ю. Тож я навмисно уникала думок на цю тему, записуючись на плавання, додаючи собі ще один проєкт на роботі. А потім почався карантин – а це означає, що жодних відряджень чи додаткових занять, і ми разом із ранку до ночі в однокімнатній квартирі», – розповідає Ксенія, яка через місяць карантину наважилася на розлучення з чоловіком, хоча в їхніх стосунках уже давно були проблеми.

Розповідаємо три історії пар, які з різних причин вирішили закінчити стосунки під час карантину.

Альона Довгопол, 20 років

Ми зустрічалися з хлопцем майже 1,5 року, з них – 1 рік жили разом. Мені 20 років, йому – 22. Зазвичай жили разом із моїми батьками в будинку за містом, інколи залишалися в його батьків. Майже весь вільний час ми проводили разом. У нас були хороші гармонійні стосунки, іноді ми трохи сварилися, часом траплялися негаразди через якісь дрібниці, як і в усіх пар, мені здається. Але, зазвичай, під час таких сварок із нічого, ми розмовляли, і все добре закінчувалося.

Про розрив під час карантину

Ми майже ніколи не сварилися через спільний побут. Сварки й прискіпування були через те, що я іноді ревнувала його до друзів, з якими він міг проводити більше часу без мене. Щоразу в подібних випадках ми обговорювали все та знаходили компроміс, але потім знову відбувалося те саме.

Я більше інтроверт, а він – екстраверт, тому іноді ми сварилися через те, що я хотіла проводити більше часу вдвох, а він – у компанії. Ми дійшли до компромісу, що один вихідний ми проводимо вдома, а в інший – зустрічаємося з друзями. Але коли почався карантин, усе змінилося. Спочатку ми обоє сиділи вдома й дотримувалися самоізоляції, а потім мого хлопця це почало пригнічувати, йому сильно не вистачало спілкування з іншими людьми, і зрештою в нас сильно розділилися думки щодо дотримання карантину. Він хотів проводити вихідні в компанії з 8 друзів, а, на мою думку, це було не зовсім розумно в той час.



Перша розмова на цю тему була в нас ще на початку березня, але ми все обговорили, зрозуміли, що маємо почуття одне до одного, тому вирішили й далі бути разом



Спочатку ми просто сильно посварилися через це та вирішили роз’їхатися. Причина нібито недостатньо серйозна для того, щоби розірвати стосунки, але в мого хлопця є такий прикол, що коли ми сваримося, йому треба побути одному. Зазвичай, після сварок він кудись виходив погуляти, а мене це, навпаки, засмучувало. Так сталося й після нашої першої серйозної карантинної сварки: він зібрав речі й поїхав.

Але це був не кінець. Ще місяць ми бачилися кілька разів на тиждень і продовжували зустрічатися. А потім сталася чергова сварка через дрібницю, яка на весь день зіпсувала настрій. Наступного дня він приїхав до мене, щоби розійтися. Під час наших сварок я деколи могла сказати: «Усе, ми розходимося! Я втомилася від цього всього», але я думала, що все можна змінити, поговорити та дійти до спільних думок. Проте наш розрив стався з його ініціативи.



Спочатку думали, що залишимося друзями, але згодом узагалі перестали підтримувати зв’язок



Перша розмова на цю тему була в нас ще на початку березня, але ми все обговорили, зрозуміли, що маємо почуття одне до одного, тому вирішили й далі бути разом. Але карантин загострив проблеми, і ми закінчили стосунки.

Зараз ми вже місяць не спілкуємося. Спочатку думали, що залишимося друзями, але згодом узагалі перестали підтримувати зв’язок.

Не можу сказати, що ми розійшлися суто через карантин, адже незадоволення в стосунках накопичувалося, траплялося більше дрібних сварок, які недостатньо проговорювалися, усе це відкладалося й вилилося в розрив. Проте карантин зіграв у цьому важливу роль. По-перше, у нас були абсолютно різні думки щодо карантину та ізоляції. По-друге, я знаю, що йому складно давався цей час, адже він така людина, якій щодня потрібно багато спілкування. Потоки людей давали йому енергію, а під час карантину з кожним тижнем йому було все важче й важче. До того ж у кожного з нас стало менше часу для себе. Зараз я розумію, що можна було розійтися в різні кімнати й дати одне одному більше простору.

Про висновки

Я вдячна цим стосункам за те, що вони мене змінили, я багато чому навчилася в цієї людини. Не знаю, чи зійдемося ми ще. Хоча я б хотіла, бо на карантині мала час подумати й зрозуміла, що насправді часто помилялася, і зараз би не робила так, як раніше. Але точно можу сказати, що цей час точно пішов на користь: я подумала, проаналізувала все, розібралася в собі. Ну, і головний висновок: важливо правильно налаштувати комунікацію та вміти під час сварки зупинитися, сказати: «Я тебе люблю, допоможи мені перевести цю сварку в конструктив і разом розібратися в причині». Вислухати одне одного, дійти до спільних рішень і висновків, обійнятися.

Ксенія, 28 років

(ім’я змінене за бажанням героїні)

Ми з чоловіком знайомі 4 роки, а наступної осені нашому шлюбу було би вже 3 роки. Я ніколи не хотіла заміж, але в нас було все так класно, що мені здавалося, ніби я знайшла свою людину, немов у фільмі. Ми почали жити разом, а десь через 8–9 місяців спільного життя вирішили одружитися. Дітей у нас немає.

Загалом, у нас були нормальні стосунки, але через певний час після весілля я почала розуміти, що в нас є великі розбіжності в цінностях, у ставленні до таких важливих аспектів життя, як, наприклад, ведення фінансів, діти, погляди на релігію, соціальні та політичні проблеми, спосіб мислення та здатність його змінювати.

Наприклад, у нас абсолютно різний підхід до грошей, а це дуже важливо, якщо ви маєте спільний бюджет. Я за те, щоби частину доходу відкладати, щоб у разі чого мати фінансову подушку. Моєму чоловікові завжди хотілося кудись вкладати гроші, аби вони не лежали. Зрештою ми розділили бюджет. Він міг витратити всі свої гроші, а потім 2 тижні чекати, коли йому прийде зарплата. Мені це не підходило, і нам було дуже складно домовитися. Також у нас дуже різне уявлення про релігію. Я не думаю, що на все воля Божа та якщо за мене помолилися, то я складу іспит. Я складу, якщо вивчу. Я не заперечую, що Бог існує, але не думаю, що правила з Біблії – це правила мого життя. У питаннях політики думки також розходилися. Я за освітою соціолог, тому часто мене дуже глибоко цікавлять якісь теми, а він міг собі дозволити робити категоричні висновки, просто почитавши одну публікацію та ні з чим не порівнявши її.

Але було й багато хорошого. Мені здається, я ніколи не зустрічала настільки добрих, ніжних та уважних чоловіків. Я могла просто прийти додому після роботи, а він казав: «Я бачу у твоїх очах стільки печалі. Щось трапилося?».



Для мене це було великим показником того, наскільки людина може приймати мене: як в активному, веселому та живому стані, так і в стані, коли в мене зовсім немає сил



Наші стосунки були побудовані так, що в мене мій світ, моя робота, мої друзі, а в нього – свої. У чомусь ми перетиналися, але спільного було мало. Певний час ми так і жили, це було нормально.

За час наших стосунків у мене трапилося 2 депресивних епізоди, а за життя їх було всього 3. Коли стався перший, мої батьки, які дуже сильно мене люблять, усіляко намагалися мене підтримувати, але їм було складно прийняти мій стан, і вони його заперечували. А під час інших двох епізодів, чоловік був уважним і співчутливим до мене, дуже сильно мене підтримував, і ми з ним разом пройшли через це. Для мене це було великим показником того, наскільки людина може приймати мене: як в активному, веселому та живому стані, так і в стані, коли в мене зовсім немає сил, я відмовляюся від роботи, лежу 4 місяці вдома, не розмовляю й тільки плачу.

У цей період я була в пошуках хорошого психотерапевта, бо розуміла, що деякі методи мені не підходять. Тоді познайомилася зі спеціалісткою, яка навчила мене правильно про себе піклуватися. Ми також дуже багато обговорювали мої стосунки, і вона відкрила для мене таке поняття, як співзалежність. Часто це стосується людей із сімей, де є алкогольна чи наркотична залежність, хоча в моїй родині такого не було, та, мені здається, що наше суспільство спонукає до того, щоби люди ставали емоційно співзалежними. У моїх стосунках це виявлялося як: «Якщо тобі добре, то й мені добре, якщо тобі сумно, то й мені сумно». Я зрозуміла, що в мене це також є, тому дуже довго не могла наважитися на те, щоби запропонувати чоловіку на якийсь час розійтися, адже боялася, що якщо зроблю людині боляче, то й мені буде боляче.



Усе це відбувалося поступово



Десь 1 рік я відчувала себе дуже некомфортно в цих стосунках, хоча нічого радикально жахливого не відбувалося, щоби можна було просто грюкнути дверима й піти. Але я не могла з ним обговорити те, що мене по-справжньому цікавило чи турбувало, не хотілося ділитися з ним новинами, кількість спільного між нами постійно зменшувалася, ми почали подорожувати окремо, зустрічі зі спільними друзями стали мінімальними – є його коло спілкування й моє коло спілкування. Усе це відбувалося поступово.

Про розрив під час карантину

Я довго відкладала розв’язання цієї проблеми на потім, адже розходитися завжди неприємно, тим паче, якщо ви намагалися будувати сім’ю. Тож я навмисно уникала навіть думок на цю тему, записуючись на плавання, додаючи собі ще один проєкт на роботі. А потім почався карантин – а це означає, що жодних відряджень чи додаткових занять, і ми разом із ранку до ночі у квартирі з однією кімнатою.

Під час карантину мені було настільки емоційно складно, що я почала вести щоденник і просто записувала туди всі свої переживання. В якийсь момент я усвідомила, що попри мої складні історії на роботі, ніщо мене так не турбує, як стосунки з чоловіком. Я дратувалася на нього через дрібниці, у нас не було яскравих сварок, просто було багато дрібного роздратування, навіть у тих ситуаціях, де інша людина тебе б не дратувала. Мабуть, це результат накопичених раніше образ. Я розуміла, що мені не хочеться обговорювати з ним те, що мене хвилює, у мене є десятки друзів, з якими я про це говорю, але тільки не з ним. Мені також незрозумілі його захоплення та плани на майбутнє, тому я не могла їх розділити.



Я довго відкладала розв’язання цієї проблеми на потім, адже розходитися завжди неприємно, тим паче, якщо ви намагалися будувати сім’ю



Я не раз говорила йому, що щось не так, але він вважав, що в наших стосунках усе чудово. Я бачила проблему, а він – ні, його все влаштовувало, він до останнього говорив, що обожнює мене.

Пам’ятаю, коли остаточно зрозуміла, що нашим стосункам настав кінець. Якось я натрапила на статтю в журналі «O, The Oprah Magazine», де герой розповідав, що якщо у вас розпалося «ми» і ви вже не говорите цією категорією, то швидше проведете час із друзями, ніж із партнером; і якщо він не перша людина, якій ви перешлете смішну картинку або розкажете щось сумне, то, імовірно, це закінчиться розлученням. Я згадувала, що в мене вже давно «я», а не «ми». Навіть коли ми переїхали на іншу квартиру, я всім друзям казала, що я переїхала, забуваючи про чоловіка. У нас давно розпалася спільність.

Після прочитання цієї публікації, я сіла, намалювала «Квадрат Декарта» (техніка для ухвалення рішень) і почала розкладати своє питання: розлучатися найближчим часом чи ні. Я не хотіла робити це на емоціях, тож намагалася все раціонально зважити. З усіх боків вийшло, що потрібно розлучатися. Але й до цього я вже дуже багато про це думала.



Я згадувала, що в мене вже давно «я», а не «ми»



Після першого місяця карантину, я наважилася на розмову про те, що мене наші стосунки не влаштовують і мені дуже складно бути з ним разом. Я сказала, що не хочу швидко вирішувати, тому запропонувала місяць пожити окремо та зробити висновки. За місяць життя окремо я зрозуміла, що одній мені краще, і я б хотіла, щоби так тривало й далі.

Тож нещодавно в нас відбулася розмова, і ми вирішили розійтися. Я запропонувала це, а він підтримав. Ми обоє поплакали, подякували одне одному за чудові моменти та попросили пробачення за те, що було не так. Звісно, це неприємно, сумно та боляче – бачити, коли людина, яка була для тебе дуже близькою, так сильно засмучується.

Хоча зараз я тільки переживаю це все, я із вдячністю ставлюся до карантину, адже він дуже сильно наближає до тебе проблеми з найближчими людьми, і так їх можна дуже добре роздивитися та перестати уникати розв’язання конфліктної ситуації. Ми не розійшлися через карантин, у нас і раніше були проблеми, але карантин пришвидшив процес. Не знаю, скільки ще я б могла протягнути в цих стосунках, якби не карантин.

Ми ще не розлучилися офіційно, вирішили зробити це, коли зможемо безпечно пересуватися містом.



Звісно, це неприємно, сумно та боляче – бачити, коли людина, яка була для тебе дуже близькою, так сильно засмучується



Про особисті висновки

Мені здається, що це абсолютно ок, коли люди розходяться, якщо їм не вдається побудувати хороші стосунки. Якщо стосунки не влаштовують тебе, немає сенсу продовжувати їх через жалість до партнера.

З цієї ситуації я зробила для себе низку висновків. Чомусь, у мої 28 років мені здавалося, що я все знаю про стосунки, але виявилося, що це не так. Ми розійшлися, але я розумію, що люблю цю людину, хоча він мені й не подобається. І, виявилося, що для того, аби бути в парі задоволеним, недостатньо любити, потрібно ще класно дружити та мати багато спільного. Кохання буває недостатньо для того, щоб усе було ок. Дуже важлива емоційна близькість у парі, це для мене важливий пріоритет.

Також я зрозуміла, що наші рішення жити разом, а потім одружитися – були дуже швидкими. Зазвичай, на початку стосунків ми не бачимо величезний шматок особистості, який не хочемо помічати. Ми бачимо в людині лише те, що нам подобається, ідеалізуємо її та підживлюємо цей образ власними ілюзіями. Я думаю, що на цьому ми протрималися десь півтора року. А потім, коли ти стикаєшся з реальністю, з якоюсь складною ситуацією, ти розумієш, що твій партнер зовсім не такий, яким ти собі його уявляла, у нього є також інші сторони. Одна справа, якщо ці риси ти можеш прийняти й тобі з цим ок, а інша справа, коли від цього жахаєшся й розумієш, що це не для тебе.

Я вважаю, що якщо ви з партнером у чомусь не домовляєтеся, важливо сісти й обговорити це, але я стикалася з тим, що людині було настільки важко обговорювати неприємні теми, які стосуються його злості, що йому простіше було перемовчати, вийти в іншу кімнату чи на пробіжку. Це уникання конфліктних ситуацій було настільки сильним, що воно зрештою призвело до розриву. Дуже важливо ділитися своїми глибокими переживаннями, але цього, на жаль, не було з боку мого чоловіка.

© Вадим Корнійчук

Вікторія Тимченко, 24 роки

Ми з хлопцем познайомилися в Instagram і зустрічалися вже рік. Певний час – трохи більше, ніж пів року – у нас усе було добре, це були дуже хороші та щасливі стосунки. Але згодом вони почали псуватися: між нами ставалися конфлікти на рівному місці, ми абсолютно перестали одне одного розуміти. З часом дрібні конфлікти почали переростати в дуже великі сварки, які просто не контролювалися. Поступово накопичувалося багато негативу, і стало дуже важко.

Про розрив під час карантину

На карантині ми почали сваритися набагато частіше. Якщо раніше сварки відбувалися раз на тиждень або раз на два тижні, то на карантині ми сварилися майже щодня.

Наші сварки були дуже банальними. Наприклад, мій хлопець вважав, що я не поважаю його, бо під час розмови з ним, сиджу в Instagram. У мене там робота або я просто часом відволікаюся, переглядаю стрічку. Але він думав, що це неповага до нього, тому в нього постійно були претензії щодо того, що я приділяю цій соцмережі забагато уваги. Сварка через це стала остаточною крапкою в наших стосунках. Окрім цього, у нас було ще багато побутових сварок, наприклад, щодо того, що ми будемо їсти на сніданок. Це були дрібниці, які навіть не варті того, аби через них сваритися.

Я намагалася знайти для нас якісь спільні заняття, але не бачила в цьому підтримки, і через це ми теж сварилися майже кожного дня. Згодом ми вже не могли перебувати в одній квартирі. Тому пробували на певний час роз’їжджатися, але потім з’їжджалися знову. Починалися сварки – і все повторювалося.



Мені здається, що всі ці дрібні сварки з нічого траплялися тому, що ми обоє вже втомилися, але були ще не готові до того, аби остаточно розійтися



© Вадим Корнійчук

Під час карантину ми дуже часто сходилися та розходилися, давали одне одному якісь шанси, думали, що ще можна щось виправити, намагалися розмовляти, але зрозуміли, що це не має ніякого сенсу. Тому на початку травня ми вирішили розійтися остаточно.

Ініціатором розриву був мій хлопець. У нас сталася велика сварка через Instagram, а потім він собі надумав, що я йому зрадила, хоча я вважаю, що за рік стосунків не дала жодного приводу для таких припущень. Через це він і вирішив поставити крапку в наших стосунках.

Я думаю, що глибшою причиною всіх наших сварок було те, що ми не могли дійти спільного бачення стосунків. У нас завжди були різні уявлення про те, як треба будувати їх, але певний час ми думали, що це не буде сильно заважати. Потім стало зрозуміло, що це дійсно важливо. Якщо погляди на майбутнє в нас були практично однакові, то підходи до будування стосунків у нас були зовсім різні. Я вважала однією з наших найбільших проблем те, що після сварок ми не пропрацьовували ситуацію та наші недоліки, а просто забували про це. Але це все одно не забувалося й боліло. Просто на якийсь час ми увагу перемикали, а згодом знову поверталося все, але вже клубком із різних незадоволень, який тільки збільшувався. І цей великий і заплутаний клубок дуже сильно заважав нам жити.



Я намагалася знайти для нас якісь спільні заняття, але не бачила в цьому підтримки, і через це ми теж сварилися майже кожного дня



Мені здається, що всі ці дрібні сварки з нічого траплялися тому, що ми обоє вже втомилися, але були ще не готові до того, аби остаточно розійтися. Ми зустрічалися рік і знали одне одного вже дуже добре, були дійсно близькими, тому просто не могли наважитися завершити стосунки.

Думаю, що карантин також зіграв у нашому розриві велику роль, він став початком наших постійних сварок. Ми й раніше жили разом певний час, але тоді в нас не було якихось сварок чи непорозумінь настільки часто. Якраз під час карантину мого хлопця звільнили з роботи, і його це дуже гнітило. Тож, мені здається, що на наші взаємини додатково вплинув емоційний стан кожного з нас.

© Вадим Корнійчук

Про висновки

Я дуже багато винесла для себе з цих стосунків. Я зрозуміла, що дуже важливо чути людину, яка поруч із тобою, намагатися зрозуміти її, навіть якщо це важко. Думаю, що потрібно шукати компроміси. Також вважаю, що дуже важливо говорити про будь-які проблеми, які між вами виникають.

Зараз ми інколи списуємося або зідзвонюємося. Я розумію, що хотіла б відновлення стосунків, адже в цей період, коли ми не були разом, я дуже багато чого для себе зважила та зробила певні висновки. Я проаналізувала наші стосунки та помітила те, чого раніше не помічала. Проте в мого колишнього хлопця інша думка про це, і я вирішила її прийняти.

Обкладинка: Вадим Корнійчук