Люди в місті«Неможливо сидіти на дивані, поки інший прибирає». Ось як пари ділять хатню роботу на двох

Найважливіше завдання жінки − дбати про сім’ю та дім. Так вважають українці згідно з опитуванням соціологічної групи «Рейтинг». 64% кажуть, що жінка частіше готує в сім’ї, а справи у домі покладені на жінок у 43% опитаних.

Однак є багато прикладів партнерських стосунків, де обов’язки у домі розподілені порівну на обох партнерів. Ми поговорили з парами про те, як вони ділять хатню роботу та що змінилося в їхньому побуті під час карантину.

Софія й Олексій

Олексій: У нас не стояло питання про те, щоб ми чітко сіли й сказали: я роблю це, а ти – це. Розподіл обов’язків якось природно склався: хтось взявся за прибирання, інший допоміг.

Софія: Ми радше домовлялися в процесі, не було конфліктних ситуацій. Просто кожен взяв зону відповідальності, яка більше подобається. Льоша, наприклад, здебільшого готує: йому подобається, і робить це смачно.

Олексій: Для мене це якийсь стрес-реліф, подобається відволіктися на кухні. Я переважно майже все готую.

Софія: Є зони, які закріплені за кимось, як готування за Льошою, але він завжди може сказати, що сьогодні не в настрої. Усе дуже гнучко й будується на домовленостях. Зазвичай, якщо він готує, я мию посуд. Адже якщо він витратив час на те, щоб готувати, то я витрачаю час на те, щоб після цього поприбирати.

Щодо прибирання, то ми робимо це разом зазвичай на вихідних. Хтось прибирає у ванній і вітальні, хтось – на кухні й у спальні. Навіть прання ми ставимо по черзі: хто помітив, що кошик заповнений, той і ставить на прання. Також кожен сам прасує свої речі.

Олексій: Я, зазвичай, виношу сміття й пилосошу в кімнатах: Софія сказала колись, що не буде пилососити. {сміється}

Софія: У нас є право сказати, що щось не подобається робити, і завжди можна домовитися, щоб це зробив інший партнер.

Олексій: Не скидаємо одне на одного якусь хатню роботу, але й не буде ніякого скандалу, якщо хтось попросить іншого зробити більше роботи.

Софія: Ми якось усе синхронно робимо. Якщо прибираємо, то разом, бо неможливо просто сидіти на дивані, поки інша людина прибирає. Щоб не було цього відчуття, що хтось нічого не робить.

Олексій: На карантині ми стали більше готувати.

Софія: На Льошу збільшилося навантаження. (сміється)

Олексій: Щотижня виходимо в магазин, тягнемо купу їжі. На карантині ми майже не робимо замовлень і не ходимо в заклади, майже вся їжа домашня. Але це іноді набридає, тепер доводиться щось придумувати й хочеться чогось нового.

Олексій: У мене вдома всім займається мама, але вона з дитинства мене завжди залучала, тому можу підхопити й зробити щось у домі.

Софія: У мене більше за хатню роботу відповідальна мама, але тато ніколи не цурається допомоги: може помити посуд, поприбирати. Пам’ятаю, він прасував мені речі перед школою, і це в мене не викликало якогось дисонансу.

Я згадувала, що як тільки ми з’їхалися з Льошею, моя подруга запитала, чи тепер уся хатня робота на мені, і була дуже здивована, що Льоша мені допомагає. А для мене це просто нормальний побут.

Олексій: Нормально, якщо ти бачиш пил чи щось брудне, одразу це витерти чи прибрати, а не витрачати час на роздуми, чоловіча це чи жіноча робота. Це нормальні здорові стосунки, коли є взаємоповага й розподіл обов’язків, і кожен поважає бажання одне одного робити щось чи не робити. І завжди можна підлаштуватися.

Софія: Це просто партнерські стосунки, і вони стосуються не лише домашньої роботи, є багато аспектів. Це завжди певний компроміс – знайти варіант, який сподобається обом і буде врівноваженим. У нас так і в інших сферах, тому не було жодних питань, коли ми з’їхалися. Ми просто домовлялися, обговорювали в критичних ситуаціях.

Іра та Олексій

Іра: Ми разом уже п’ять з половиною років, живемо разом п’ять років. І, в принципі, ділимо хатні обов’язки навпіл.

Олексій: Ми їх розподілили ще на самому початку, тому зараз, на карантині, нам не важко, бо обов’язки й так чітко розділені.

Іра: У мене дуже педантичний чоловік, це його особливість. Є низка речей, які він не просто робить краще за мене, а краще за всіх. Він круто вимиває підлогу й робить усе, що пов’язане з моторною роботою, – у цьому Льоші немає рівних. Усе, що стосується генеральних прибирань, на ньому, а я більше йому допомагаю. Проміжні прибирання протягом дня на мені. Для Льоші прибирання − певна медитація.

Олексій: Я отримую задоволення від цього, якщо не сильно часто. (сміється)

Іра: Навіть якщо перенервував на роботі, він починає пилососити. Раніше я ображалася, що це камінь у мій город, але для нього це такий катарсис після роботи. Завжди мию посуд, відповідаю за чистоту кухонної плити й за все, що стосується дитини: від організації простору доньки до її книг – займаюся пранням і прасую речі. Але Льоша часто мені допомагає з пранням, розвішує одяг.

Генеральне прибирання ми робимо щотижня, але будинок площею 25 м², тому прибираємо щодня, вичищаємо підлогу, розставляємо іграшки й миємо посуд, бо не можемо лягати спати без чистого посуду. Плюс нас лише троє з донькою, зараз вже нарешті почали використовувати посудомийку. Це ще та медитація: звечора завантажуємо посуд, вона шумить як океан, і ти знаєш, що зранку посуд буде чистим і свіжим. {сміється}

У нас є певні закріплені зони. У будинку ми маємо близько 1000 книг, і для мене дуже важливо, щоб там був порядок, тому завжди складаю їх від великої до малої, за кольорами й виданнями. Також тільки я мию холодильник. Льоша, наприклад, робить усе, що пов’язане з ванною, правильно вимиває всю плитку, ідеально вміє вимити дзеркало. У нього на це піде дві хвилини, а у мене – 20, й однаково воно буде в розводах.

Для готування ми часто користуємося сервісами, у яких вже зібрані й розподілені продукти, і потрібно просто йти за рецептом. Льоші це дуже подобається, він так часто готує. Оскільки ми живемо у власному будинку, то іноді готуємо їжу на вогні, за це теж відповідає Льоша. За салати й сирники завжди відповідаю я. А в суботу Льоша готує сніданки − це наша традиція.

Іра: На карантині ми не залишилися без роботи, а просто перейшли в дистанційний режим. Льоша починає роботу о 8:30, а ми з дитиною спимо до 10:00, а після обіду він забирає Мію. У першій половині дня я з дитиною, у другій половині − Льоша. Ми завжди підстраховуємо одне одного.

Олексій: Якщо комусь треба допомога, головне просто правильно це подати. Сказати, що «у мене накладка, підстрахуй», а не «ти повинен» чи «ти повинна». Так виходить усе просто й без конфліктів. Потрібно поважати час свого партнера й те, що ви домовилися про правила.

Олексій: У мене в сім’ї бувало, що тато вдома прибирав. Коли я підріс, то теж почав робити щотижня генеральне прибирання.

Іра: Ми з мамою могли лягати з немитим посудом, але, коли я почала жити з Льошею, він мене перевчив. Звички трохи змінюються, коли живете разом.

Олексій: Головне поділити обов’язки, якщо є можливість. Якщо немає, просто проговорити правила, яких усі будуть дотримуватися. У будь-якому разі потрібно бути дисциплінованим, і все буде виходити.

Іра: Важливо уточнити в партнера, що його мовою означає чистота. Для Льоші чиста підлога − це вже майже чистий будинок. Якщо я приберу все, але підлога буде брудна, у нього буде відчуття, що вдома брудно. Тому зрозуміла, що мені краще сконцентруватися на цьому і тоді не буде ніяких конфліктів. Сімейні традиції дали розуміння, що таке чистота. Для одного − це коли нічого немає на столах, а для когось − свіжа, провітрена кімната й поскладані речі на поличках.

Євген і Женя

Євген: Разом ми трохи понад рік, на якомусь моменті стосунків я просто переїхав до Жені. З самого початку хотів показати повагу до її праці й почав мити посуд, бо Женя готувала. Цей обов’язок закріпився за мною.

Женя: Однак це не означає, що я взагалі не торкаюся посуду, а Євген ніколи не готує. Наприклад, він часто робить сніданки. Обов’язки просто якось самі розділилися, ми не домовлялися, хто що робить. Воно якось саме органічно виходить.

Євген: З Женею працюємо разом, ідемо на роботу разом, вертаємося теж. Ми звикли одне до одного, і з самого початку було нормально пристосуватися одне до одного в побуті. Намагаємося все робити в один вихідний день, який повністю завантажений, але на вихідних теж дуже багато роботи.

Женя: Ми купили робота-пилососа. Це хоч якийсь порятунок, бо ввечері після роботи й моїх курсів англійської мови навіть можемо не встигнути щось зготувати, поки приїдемо додому.

Євген: Нам комфортніше працювати з дому, де нічого не відволікає, і тому швидше виконуємо роботу та є час на побутові дрібниці.

Женя: На карантині ми стали шикарно готувати сніданки й обіди, красиво сервіруємо прийоми їжі. Зазвичай я ініціаторка цих шалених рецептів світу, але Женя завжди мені допомагає помити, почистити, помішати.

Приготування їжі займає багато часу, і миття посуду теж. Це певна підготовка, сам процес готування, а якщо це якийсь заморочений рецепт, то ще більше часу. Виходить, що ти весь день стоїш на кухні. Я зійшла б із розуму, якби Женя не допомагав із посудом.

Євген: Помити посуд − це можливість відпочити, у процесі подивитися відео на YouTube. Також я допомагаю Жені з готуванням, а ще займаюся пранням.

Женя: Я не дуже люблю мити посуд, Євген не любить прасувати, але однаково це робить. Якщо хтось чогось не любить робити, це не означає, що інший змушений буде це робити.

Євген: Коли ми прибираємо, то завжди робимо це разом: я – у вітальні, а Женя – на кухні. Іноді можу перепочити на дивані, поки Женя щось робить на кухні, бо в нас не збігаються заряди бадьорості. Наприклад, уранці Женя одразу прокидається й починає щось зробити. А мені треба ще трохи часу, щоб полежати й уже тоді включатися. Також я дуже швидко видихаюся, коли прибираю. Тому роблю часті перерви під час того, як прибираю, але обсяг роботи в нас однакові виходять.

Женя: Під час карантину все змішалося: ми й готуємо, і прибираємо разом. Просто хтось бере й робить. Немає такого, що якщо стоїть брудний посуд, я його не митиму, бо це не мої обов’язки. Я розумію, що в Євгена немає часу. Або навпаки, коли в мене зустріч на роботі й не встигаю, він бере й робить усе сам. Це навіть не обговорюється.

Євген: Якщо мені надто вже лінь щось робити в домі, можу прямо попросити Женю, хоча це буває нечасто.

Женя: Коли щось дратує в побуті, ми переважно просто про це кажемо. Раніше Женя міг недомити тарілки, але вже вивчив, що я не можу жити з недомитим посудом, – і такого більше не відбувається. Але якщо щось не так, ми просто кажемо, що робімо це по-іншому. Просто розмова, без звинувачень: «Як ти міг, тут засохла яєчня, ти дурень». {сміється}

Євген: Я люблю, коли одяг лежить чітко на своїх місцях.

Женя: Я навчилася це робити. Раніше всюди його розкидувала, у мене одяг висів на всьому, на чому можна було.

Женя: Спільний побут − це питання виховання й прийняття батьківської моделі. На мене дуже повпливав досвід сім’ї: мій тато здебільшого готував, робив багато роботи в домі. Я ніколи не бачила, щоб він просто лежав на дивані за телевізором. І тому, напевно, теж шукала собі адекватного хлопця, який не скаже мені: «Жінко, твоє місце на кухні, давай мені прислуговуй».

Євген: У мене з 13–14 років було заведено, що кожен щось робить у домі. У кожного була зона відповідальності. Готувала зазвичай мама, а всі інші побутові речі: миття посуду, прибирання – кожен робив за собою.

Я радив би парам менше стресувати щодо того, що хтось не хоче виконувати роботу, яку ти також не хочеш робити.

Женя: І в цілому тут більше питання поваги та любові до людини й усвідомлення, що потрібно допомагати. Не обов’язково чітко ділити обов’язки, а просто виручати одне одного в складні моменти. Особливо, якщо двоє людей працюють, то це дивно, що одна людина має «впахувати» на домашній роботі й не мати часу на себе та свої інтереси, а інша людина має просто валятися на дивані й гратися.

Ілюстрація: rawpixel