The Village Україна спілкується з київськими фрілансерами – копірайтеркою, програмістом, SMM-консультанткою та фотографинею. Вони діляться тим, як створити робочу атмосферу вдома, як планувати час і до чого бути готовим, коли переходиш на фріланс.

Настя Кириченко

Копірайтерка, проджект-менеджерка, комунікаційниця

На фрілансі 8 місяців


По суті, я не шукала фріланс – він сам мене знайшов

Я працюю на фрілансі з вересня. До цього була в H2D проджект-менеджеркою і на «Громадському» гостьовою редакторкою. Працювала лише на них, ні з ким більше не «зраджувала». Я завжди відчувала якусь відповідальність і відданість працювати лише з однією компанією. Але часто, коли бачила вакансії чи друзі розповідали про роботу – в голові виникали питання: чому лише одне життя і тільки 24 години у добі? Було багато класних робіт, якими я хотіла б займатися, але розуміла, що не можна розірватися. І навіть не думала, що буду фрілансити й матиму кілька проектів. А потім зрозуміла, що все залежить від мого часу і того, як виконуватиму роботу.

Я звільнилася. Було дуже страшно – особливо з бекграундом батьків, які по 10 років працюють на одній роботі й навіть не думають щось змінювати. Навіть думала: чим я заплачу за квартиру, що ж це буде? Але, врешті-решт, усе склалося якнайкраще. Я написала, що вже не займаюся проектами компанії, де працювала до цього, аби люди більше не зверталися до мене із цих питань. Тоді в мене почали запитувати: «То чим ти тепер займаєшся? У нас тут є робота».

По суті, я не шукала фріланс – він сам мене знайшов. Деякі проекти були навіть не пов’язані з моєю попередньою діяльністю. Були люди, які мені казали: «Настя, ти класно пишеш пости у Facebook, напиши нам текст». Так це почало працювати. Усе почалося з того, що мої друзі зі школи-автодрому «Чайка» попросили мене написати кілька текстів для брошур та сайту. Тепер я пишу їм про автомобілі, змагання, дрифт і все на світі. Ніхто навіть не здогадується, що це пише дівчинка, яка взагалі до цього не має ніякого стосунку. Тепер це один з проектів, над яким я працюю постійно. Ми можемо не бачитися з командою місяцями, їм абсолютно все одно, звідки я працюю. Головне, що вони мені дають завдання, а я його виконую. Зараз я займатимуся піаром S34. Спочатку боялася – як так, я ж не маю досвіду в піарі. Пізніше зрозуміла, що раніше я і продюсеркою на зйомках і проджектом на концертах не працювала, а потім навчилася. Тепер коли мене питають, чим я займаюся – важко відповісти, бо не можна обділити якийсь із проектів. Я ж в усі проекти душу вкладаю.

Самоконтроль – найскладніше у фрілансі. Бувають такі дні, що сиплеться з усіх боків. Заходиш у Facebook і від цього всього забуваєш, що саме мав зробити. Тому я просто записую в блокноті завдання із кожного проекту. Інакше просто нереально працювати, у голові все не вкладається. Наприклад, музичному гурту треба організувати фотосесію чи домовитися про зустріч із дистриб’ютором, а в мене тут паралельно має вийти пост про змагання з дрифту – тоді можна просто з розуму зійти. Бувають такі дні, що просто неможливо почати працювати та зосередитися. Тоді я розставляю дедлайни так, щоб відпочити і доробити справи пізніше. Бо коли настає перевантаження – ти стаєш неефективний. Плюс фрілансу якраз у тому, що я можу зайнятися своїми справами – сходити в зал чи піти до лікаря – у зручний для мене час, але потім попрацювати ввечері. Ніхто не вимагає у мене сидіти в офісі – і це найкраще.

 Звісно, якщо сидіти на дивані працювати, то є ризики щось не встигнути

Раніше було складно працювати вдома. Дуже хочеться поїсти, поспати, пересадити рослини. Але нещодавно я переїхала в нову квартиру, де створила собі робочу зону. Тепер на столі немає нічого зайвого: під рукою кава та блокнот. Звісно, якщо сидіти на дивані працювати, то є ризики щось не встигнути. Дуже добре концентруюся під музику: часто слухаю 20ft radio чи Soundcloud у навушниках. Раніше я намагалася працювати в закладах, і мені деякий час це подобалося. Але востаннє, коли я так пробувала працювати – обійшла три заклади і в жодному не було нормального Wi-Fi (це у 2018 році!), і я зрозуміла, що краще працювати вдома. Вранці я прокидаюся і не сідаю в піжамі за роботу, а збираюся наче в офіс. У мене майже щодня є зустрічі, а інколи і цілий день побудований на цьому.

Мені часто не вистачає колективу. Тоді я вписуюся в якусь робочу тусовку до знайомих. У деяких моїх проектах ми зустрічаємося раз на тиждень і стараємося разом проводити час за роботою. Наприклад, з музичними гуртами: вони приїжджають записувати на студії музику, а я паралельно сиджу і займаюся нашими справами – щоб ми не губили зв’язок.

 Вранці я прокидаюся і не сідаю в піжамі за роботу, а збираюся наче в офіс


Кріс Кулаковська

Фотографиня

На фрілансі 4 роки


Фріланс – це наче «американська мрія», але треба бути готовими до всього

Я працюю на фрілансі з літа 2014 року. До цього два роки працювала SMM-менеджеркою в рекламній агенції, куди я прийшла відразу після університету. Я там поступово кар’єрно зростала, але потім зрозуміла, що мені не вистачає кількох моментів у роботі. По-перше, більш живого спілкування з людьми. SMM-менеджер постійно поряд із гаджетами, моніторами і віртуальними людьми. А ще мені не вистачало відчуття користі в тому, що я роблю. Мені хотілося робити щось важливе для соціуму, а в рекламі важливо продавати продукт.

Фотографія тоді була на рівні хобі зі студентських років. Оскільки, окрім неї, не було іншого хобі, я відчула, що це мені справді подобається. Як ми визначаємо, що нам щось до душі – коли не відчуваємо часу. І саме таке відчуття є в мене, коли я займаюся фотографією. Ще коли я працювала в рекламі, у мене був соціальний проект. Він допоміг мені зрозуміти, що фотографія це справді моє. Я пішла в Kyiv Art College на курси з художнього портрету від Сергія Сараханова – це мені остаточно допомогло влитися в цю сферу.

Десь два роки пішло на те, щоб стати на ноги фінансово. Я вдячна батькам, що вони мене підтримали. Мабуть, людина, яка повинна знімати квартиру в Києві, не могла б так просто все кинути і займатися фотографією. Мої батьки – у Києві, і я жила тоді з ними, тому могла дати собі час розвиватися у фото. Але вже за рік-два з’явився стабільний прибуток.

Коли ти фрілансер – то не знаєш, скільки заробиш і який буде твій дохід цього місяця. З графіком теж немає стабільності, але це мені подобається. Не люблю, коли все стабільно, однаково. Я розумію, що мені треба від п’яти зйомок на місяць, щоб я нормально почувалася. Люди самі до мене звертаються, але треба бути активною в соцмережах. Тепер це головний канал комунікації та іміджевої реклами. Сарафанне радіо теж працює: за роки напрацьовуєш багато контактів.

Мій робочий простір – моя квартира. Кажуть, що не можна працювати у себе вдома. Я в ці балачки не вірю. У кімнаті, де я сплю, є робочий стіл, за яким працюю. На стінах висять плакати голої жінки Хельмута Ньютона, який я купила в Берліні, листівки найкращих кадрів про Нью-Йорк від Magnum Photos і кілька моїх фотографій. Мені подобається, коли стіни не голі, а на них щось є. Головне, щоб було затишно. Обов’язково мають бути вазонки, торшер, крісло. І класно, що я тільки прокинулася – і вже через 5 хвилин можу сісти за роботу. Заварила каву, почистила зуби і вже працюю. Та інколи я сильно втомлююся від однієї і тієї ж картинки перед очима. Тоді беру ноутбук і сідаю працювати в кафе. Зазвичай поряд із домом. Оскільки я живу на Подолі – йду в Hum:Hum або First Point. Мені не заважають люди чи музика.

 З графіком немає стабільності, але це мені подобається. Не люблю, коли все стабільно, однаково

Я можу прокинутися о шостій, якщо потрібно на зйомки. Але зазвичай – це восьма-дев’ята. За день до того я складаю план на день. Коли немає зйомок – залишаюся вдома обробляти фото. Фотографія – це не тільки натискання на кнопку. Це організація процесу, режисування, пошук локації, обробка, а не лише саме зображення.

Фріланс – це наче «американська мрія», але треба бути готовими до всього. Прикольно, коли хтось за тебе все вирішує: є начальник і план, що тобі треба зробити. Бути фрілансером – це постійно вчитися планувати свій час, особливо той, коли немає роботи. Наприклад, взимку у фотографів завжди просідання у зйомках, треба кудись дівати час. Коли випадаєш, то починаєш думати: «Може, я нікому непотрібна?» Зараз я вже звикла. Треба просто завжди бути в русі. Той, хто активний і вміє бути собою – тому в кайф бути фрілансером. Якщо вже вийшли на фріланс – то, напевне, ви на шляху до тієї роботи, яка приносить задоволення. А така робота робить нас щасливими.

 Якщо ви вже вийшли на фріланс – то, напевне, ви на шляху до тієї роботи, яка приносить задоволення


Женя Гаврилко

Бренд-менторка, піар- та SMM-консультантка; тревел-блогерка

На фрілансі півтора року


Фріланс – це велика можливість переосмислити життя і наповнити вільний час тим, що тебе створює і робить щасливим

На фріланс я перейшла півтора року тому. До цього була піар-директоркою Oh My Look! та G. Bar, а потім пішла у «вільне плавання». Я дуже втомилася і хотіла місяць нічого не робити. Але не вийшло: через три дні я вже була партнеркою у Katsurina Blanket. А через пiвроку запустила свiй воркшоп із cерiї overeducated на тему «Iнстаголiк: як привчити Instagram», за рiк вiдбулося вже 2 сезони та 10 тренiнгiв. Я запустила тренінги, бо зрозуміла, що не зможу всім охочим провести консультації. У середньому мені надходить від трьох до десяти пропозицій на день, але я не вмію розтрачуватися на багато проектів. Я все-таки однолюб. Зараз створюю свої офлайн-воркшопи та консультую бренди про те, як побудувати бренд і відносини з аудиторiєю за допомогою соціальних мереж.

Я вважаю, що не всім людям потрібен свій бізнес і не всі люди повинні працювати самі на себе. Організуватися – це великий челендж. Я не людина-план, а людина-спонтанність. Поки найкраще, що я змогла в собі розвинути – це навчитися себе слухати, ловити момент, любити себе і виділяти на себе час. У якийсь момент на мене почало давити відчуття, що 2000 людей у черзі на мої тренінги тільки в Києві, здавалося, що я маю провести їх усі, бо на мене чекають. Але я люблю робити це лише тоді, коли в мене максимальна кількість сили та енергії, щоб віддавати. Тому я дала собi час.

Зараз у мене тайм-аут на кілька місяців, я допомагаю лише благодійним проектам. Просто відчула, що за шiсть років я якось дуже запрацювалася. І час все змінювати. Я зрозуміла, що все моє життя – робота, і це мене дуже збентежило. Усе-таки в житті є сім’я, друзі, ти сам, твій особистий та духовний розвиток. Я вірю в те, що можна працювати і добре заробляти, отримуючи від цього задоволення, і без постів про те, як ти втомилася. Бо це якісь перегони за досягненнями – не для результату, не для задоволення, не для відчуття щастя, а щоб усі бачили, що ти працюєш. Тому я вирішила пригальмувати, аби створити для себе такі умови і розуміння роботи, які були б мені комфортними. Я бачила в подорожах різних людей – хто працює цілодобово, хто працює по 3-4 години на день, але дуже якісно. В інший час ці люди живуть: будують стосунки, займаються спортом, вчать французьку, ліплять з глини, виховують дiтей, ходять на прогулянки. Я зрозуміла, що фріланс – це велика можливість переосмислити життя і наповнити вільний час тим, що тебе створює і робить щасливим.

 Я вважаю, що не всім людям потрібен свій бізнес і не всі люди повинні працювати самі на себе

Інколи ностальгую за колективом. Я зрозуміла, що коли ти працюєш у колективі, довкола креативна енергiя та пiдтримка. А коли працюєш сам – нiхто не скаже: «Боже, яка класна ідея!» Часто хороші ідеї у мене народжуються в діалозі, тому саме його мені не вистачає. Але є друзі-фрілансери, тому дуже часто працюємо разом – у кафе чи в когось удома.

Я ще не визначилася, як працюватиму далі, тому, мабуть, і взяла паузу. Мене періодично кидає: то я хочу відкривати свою благодійну організацію, то ремонтувати всі балкончики міста, то запускати бренд домашнього простору, то шити костюми. Поки я не уявляю, яка має бути робота, щоб я захотіла працювати на когось фултайм.

 Зрозуміла, що все моє життя – робота, і це мене дуже збентежило


Макс Фрай

Програміст

На фрілансі 5 років


Людина, яка не може відключитися від всього, бути на самоті, нікуди не ходити – не може професійно програмувати

Я вже п’ятий рік на фрілансі. До цього я працював в офісі щодня. Потім зрозумів, що хочу підлаштувати графік під себе. Наприклад, хочу довше поспати вранці, то чому я маю йти в офіс? Я ж можу пізніше зробити те, що повинен. Мені було дуже легко перейти на фріланс. Я досі пам’ятаю відчуття: стоїш у центрі Києва посеред білого дня, розумієш, що тобі нікуди не треба, ти вільний. Потім ще кілька місяців щоранку прокидаєшся і розумієш: так круто, що сам можеш вирішувати, що робити. Роботу було знайти легко. Не знаю, як в інших сферах, але в програмуванні стільки роботи, що людей не вистачає.

Тепер я займаюся більше проектами, пов’язаними із соціальними мережами – це боти, накрутки. Беру замовлення, коли є бажання. У Facebook маю десь 23 тисячі підписників, тому люди мене самі знаходять. Я просто пишу пости про те, що роблю, а потім до мене звертаються зацікавлені. Наприклад, останній мій проект – сайт huevo.me, де вбиваєш назву ліків, а тобі видає симптоми, за яких їх треба пити. Це на випадок, коли тобі погано, у тебе 20 таблеток у шафці, а ти не знаєш, для чого вони. Пост про цей проект набрав 1000 лайків, і до мене звернулася мережа аптек, які захотіли теж зробити такий сервіс.

Інколи вдома дуже важко працювати, бо багато що відволікає, тим паче, у мене зараз з’явилася собака. Тому я сам знімаю офіс, тут тиша. Коворкінг, кафе – це не для програмістів. Узагалі, я вважаю, що програмісти зазвичай інтроверти. Людина, яка не може відключитися від всього, бути на самоті, нікуди не ходити – не може професійно програмувати. Бо треба дуже багато часу витрачати на розвиток у цій сфері. Але, звісно, завжди є винятки.

У мене наразі 15 проектів. Частково мої, частково фріланс. Я переключаюся між ними: зміна роботи мотивує. Якщо робиш щось одне постійно – починає набридати. А якщо ти створюєш гру для мобільних телефонів, потім сайт, тоді ще щось інше – то немає відчуття, ніби займаєшся одноманітною роботою. Я користуюся сервісом Notion, де записую завдання. Там є календар, можна створювати картки на всі проекти, додавати коментарі, розставляти важливість.

Працюю я майже завжди. Це навіть не робота, а хобі, бо мені це дуже подобається. Я не змушую себе працювати, для мене це – життя.