Люди не в містіЦе люди, які втратили роботу через карантин

Кількість безробітних в Україні під час карантину зросла на 500 тисяч людей – це оцінка Торгово-промислової палати. За даними репрезентативного опитування Info Sapiens, через пандемію коронавірусу близько 60% українців зазнали фінансових збитків.

Ми поспілкувались із киянами, які втратили роботу через карантин: розпитали, як вони справляються із втратою роботи та чим планують займатись далі.

Я працювала у консалтинговій компанії, яка допомагала новим закладам громадського харчування налаштувати бізнес-модель та отримати всі необхідні дозволи для діяльності. Моя позиція – керівник відділу продаж, але я також займалась «холодними дзвінками» і маркетингом. Я працювала там близько пів року й у мене були хороші результати.

Після початку карантину керівництво оголосило, що компанія йде у відпустку на невизначений термін, а команду звільняють. Таке рішення зрозуміле, адже наша цільова аудиторія зараз страждає найбільше. Заклади закриваються, а на доставку працюють далеко не всі.

Я розумію керівництво компанії, на їх місці я б зробила так само. Але від цього усвідомлення легше не стає, бо немає стабільності та віри у майбутнє, все у підвішеному стані. Мене сильно засмутила втрата роботи, бо я викладалася на повну, витратила дуже багато сил і ресурсів для навчання. Ударом також стало те, що все відбулося дуже різко та несподівано: зателефонували й сказали, що роботи у мене більше немає з цього ж моменту. Попри це у мене було багато запланованих витрат і кредитів.

Після звільнення у мене було відчуття втрати, суму та страху. Ніби мене як маленьку собачку вивезли в поле і викинули: я не розуміла, що робити далі. В умовах карантину роботу знайти досить складно.

Я почала розсилати свої резюме і моніторити вакансії, але поки відповідей немає. Стараюсь заробляти на життя роботою у SMM, також у мене є невеликий бізнес: продаю мотиваційні книги в інтернеті. З початком карантину попит збільшився і це тішить, бо є хоча б мінімальний дохід. Найбільше мене хвилює саме фінансова складова, адже наступного місяця може не бути грошей, щоб заплатити за квартиру, за комуналку, за кредити. Мій чоловік також втратив частково роботу і наш дохід різко впав у кілька разів.

Це все складно і важко, але не критично: ми всі в однаковій ситуації й багато українців зараз також сидять вдома без заробітку. Сподіватися на допомогу від держави марно, тож покладатися слід лише на себе і боротися далі, а також – допомагати один одному. Поки реальні прогнози не такі позитивні, тому треба шукати вихід і дуже сильно економити.

Я понад рік працював scrum-майстром у креативному агентстві. Моя робота полягала у взаємодії з командами, а головне завдання – щоб ефективність та продуктивність колег зростала. Звільнили мене на другий тиждень карантину, коли всі працювали віддалено. У вихідний мені зателефонувала HR-менеджер і запланував розмову: вже тоді я знав, що мені скажуть. Керівництво пояснило мені, яка зараз ситуація на ринку, чого очікувати й що нам треба попрощатись.

До свого звільнення я був готовий. Усі ті завдання, які я мав виконати у командах, були реалізовані. Останні кілька місяців ми шукали нові способи, як можна залучити мене до роботи компанії. Змінилася ситуація, агентству потрібно було швидко змінювати усі процеси. За таких умов роль scrum-менеджера не така вже і необхідна. Тому внутрішньо я розумів, що скоро можу втратити роботу і цю новину сприйняв досить спокійно. Рішення компанії було мені зрозумілим.

Карантин для мене зараз як перезавантаження. У мене є трохи заощаджень, які дозволять певний час прожити без роботи. Я вирішив не метушитись і не гнатися за новою роботою. Зараз я можу підготуватися до наступного етапу у своєму житті й визначитись, що насправді зараз потрібно, що можу вивчити чи вдосконалити. Водночас я проглядаю вакансії й розсилаю резюме. Саме на scrum-майстра попит дуже сильно впав: якщо раніше було близько 20 вакансій, то зараз 2-3. Перед карантином у мене також з’явилась собака і багато часу приділяю саме їй: це відволікає від ситуації, яка склалася навколо.

Звільнення для мене стало можливістю і новим викликом, який варто пройти, щоб далі було ще краще. Це такий вихід із зони комфорту: мені самому цікаво, впораюсь я з цим чи ні. Жалітись чи звинувачувати когось не варто. Будь-яка важка ситуація – це не кінець світу і життя на цьому не закінчується. З кожної проблеми варто шукати щось хороше і знаходити способи з нею впоратись.

Я працювала головною редакторкою медіа про книжки та літературу. Моїми функціями було готувати плани публікацій, стежити за новинами книжкового ринку, координувати роботу авторів-фрілансерів, готувати інтерв’ю та інші матеріали про книжки, налагоджувати співпрацю з партнерами – видавцями, фестивалями, культурними й бізнес-інституціями та організаторами подій. Я працювала на цій посаді понад рік.

Роботодавець мотивував звільнення оптимізацією витрат. Припустив, що це може бути тимчасово, і якщо ситуація стабілізується – відновимо співпрацю. Моє звільнення було досить різким: сьогодні мені повідомили, а завтра вже був останній робочий день. Це було другим ударом після самого звільнення, бо передати усе напрацьоване за понад рік неможливо впродовж одного дня.

Спершу я була шокована. За відгуками професійної спільноти, за мого керівництва наш напрямок розвивався досить стрімко і ми досягли значних результатів. З доволі нішевого майданчика вдалося вирости до впливового медіа, за публікаціями якого стежать, де можна знайти актуальну інформацію про книжкові новинки, розлогі інтерв’ю з гравцями ринку – письменниками, перекладачами, ілюстраторами та видавцями, з яким прагнуть співпрацювати. Для мене це було найскладніше: я вклала дуже багато зусиль у цей проєкт, помічаю, що в мене й досі щодня з’являються ідеї для нових матеріалів.

Після звільнення я написала пост у Facebook про те, що шукаю роботу. Ніколи цього не робила, але так порадили колеги. Отримала кілька пропозицій, але роботи на умовах, які б мене влаштували, я поки не знайшла. Окрім того, зараз більшість компаній на ринку не готові брати на роботу нових людей, а проєкти ставлять на паузу і чекають закінчення карантину. Я розумію роботодавців, які не готові зараз брати на себе зобов’язання виплачувати зарплату ще одному співробітнику. Також багато видавництв відправили своїх працівників у відпустки за власний кошт.

Моє звільнення сталося досить невчасно для мене, зокрема, через карантин. Бо якби втратила роботу в інший час, усе працювало б як зазвичай, а у роботодавців не було б браку фінансів. Не хотілося опинитись у такому становищі, але так сталось і потрібно йти далі. Ми всі у ситуації, коли ніхто нічого не може прогнозувати й невідомо, хто виживе з гравців ринку.

Для нас усіх цей період у житті – випробування. Можливо, звільнення не було б для мене такою великою проблемою. Так сталося, що у хлопця закінчився випробувальний термін і він не отримав позицію. Через карантин у компанії зменшилася кількість замовлень і вони скорочували штат. Тобто ми вдвох зараз залишилися без постійної роботи.

Зараз, окрім пошуку роботи, я також займаюся редактурою та коректурою текстів як фрілансерка. Цим я займалась і до звільнення, але зараз просто виконую більший обсяг роботи, оскільки з’явилося більше вільного часу. Але це не те, на чому я б хотіла зосередитись, тож зараз моніторю вакансії в медіа та у PR.

Карантин сприймають по-різному, хтось каже, що важко зосередитися на роботі. У мене такого не було, бо звикла працювати з дому і розподіляти свій час, тому в тих умовах, що склались, моя продуктивність не зменшилася. Можна посміятись із того, що на карантині з’явилися нові можливості, а можна змістити фокус і справді звернути на них увагу. Наприклад, попрацювати над тим, щоб налагодити режим дня, корисніше харчуватися, почати регулярно займатися спортом.

У нас є необхідний час, щоб запровадити нові звички і якісно покращити своє життя, стати ефективнішими та здоровішими. Не треба ставити собі надзавдання, бо тоді мозок може запротестувати. Але за час карантину цілком реально навчитися простому, що буде корисним у майбутньому побуті й на тій роботі, яка знайдеться.

До звільнення працював у компанії, яка допомагала пацієнтам із лікуванням за кордоном. Я був лікарем-координатором: збирав історію хвороби пацієнта, вивчав його захворювання і, відповідно до інформації, шукав спеціаліста, клініку і ту процедуру, яка потрібна. Уся робота та прибуток компанії були зав’язані на поїздках до інших країн. Через карантин та закриття кордонів, пацієнти стали звертатися менше, тож керівництво вирішило скоротити команду. До цієї роботи я працював у «швидкій» і влаштувався на нову роботу буквально за місяць до початку пандемії.

Моє звільнення мене не дуже засмутило. Більше переживав не за роботу, а за своїх близьких і рідних через коронавірус. Я розумів, яке це захворювання і яку шкоду може нанести людині. Я живу з батьками, а моя робота – це постійний контакт із людьми, тож через свою діяльність можу бути для них загрозою. Зараз я вдома на карантині й ризик того, що зможу заразити сім’ю – мінімальний.

Зараз я закінчую медичний університет і планую вступати на інтернатуру: хочу стати хірургом. Навчаюсь дистанційно та намагаюсь покращити свої навички та знання. На карантині готуюся до випускного іспиту і вчуся накладати шви на спеціальному тренажері.

Компанії закриваються і людей звільняють зараз досить часто, на жаль. Звичайно, це неприємно, бо я залишився без заробітку, але звільнення пішло мені на користь. Під час роботи у мене був дуже важкий режим: я прокидався о 6:00 ранку, їхав на пари, а з 14:00 до 22:00 працював на роботі. Я не встигав закінчити дуже багато справ, які мені дійсно були потрібні.

Карантин для мене – шанс розв'язати усі проблеми, а також підтягнути навчання, бо це те, чим планую займатися надалі. У моїй професії дистанційне навчання – не найкращий вихід, але все ж є можливість вдосконалити навички та навчитись нового, що точно знадобитися у майбутньому.

Зараз я не шукаю роботу. Карантин закінчиться, пандемія відступить і все повернеться на свої місця. А як раз тоді мені дуже знадобляться ті знання, які можу отримати зараз, самостійно вивчаючи медичні матеріали.

Я працювала у міжнародній ІТ-компанії, яка займалась івент-технологіями. Ми створювали додатки для різних фестивалів, заходів та іншого. Конкретно я працювала аналітикинею: аналізувала дані, щоб допомагати менеджерам продавати ще більше послуг. У цій компанії я працювала майже два роки: починала зі стажування і плавно дійшла до останньої позиції.

З початком карантину ми працювали віддалено й одного дня керівництво запланувало спільний дзвінок у Zoom зі всією командою: нічого особливого та надзвичайного. Але у розмові нам повідомили, що через складні умови на ринку компанії доводиться звільнити більшість штату. Зі 100 людей у команді залишилося всього 15-20 співробітників.

У компанії досить прозоро розповіли, що відбувається на ринку, ми отримали усі відповіді на питання, нас забезпечили допомогою через звільнення. Тому не було злості чи образи на керівництво, скоріше розуміння. Водночас було дуже страшно, адже зараз не найкращий час втратити роботу. Ми з колегами одразу почали допомагати один одному, підтримувати, ділитися вакансіями чи корисними ресурсами. Це, мабуть, найкраще, що ми не залишились із цією проблемою наодинці.

Моє звільнення стало для мене дуже великою несподіванкою, я навіть заплакала під час дзвінка і наступні три дні була у дуже пригніченому стані. Згодом прийшло прийняття, я почала аналізувати ситуацію. Зрозуміла, що у мене є дах над головою, без їжі я не залишусь і загалом все добре: просто деякий час потрібно буде витратити на пошук нової роботи.

Коли я почула про своє звільнення, думала, що це безвихідна ситуація. Зараз я сприймаю це, як нову можливість і змогу змінити своє життя на краще. У мене звільнилося дуже багато часу на ті речі, які постійно відкладала. Втрата роботи збіглася з початком нових курсів і це також допомогло мені швидше відновитися і відволіктися.

Я зрозуміла, що моїх заощаджень вистачить на певний період і я можу не шукати одразу нову роботу. Цей час я приділяю навчанню, а згодом планую шукати роботу, але на трохи іншу позицію. Тож звільнення і карантин підштовхнули до змін. Зараз мені страшно за своє майбутнє, гадаю, як і багатьом. Але я сподіваюся, що за декілька місяців усе повернеться до норми.

Фото Мар'яни Хемій: Валентин Кузан; Ілюстрація: rawpixel