The Village розповідає про хороші звички та прості дії, які можуть зробити життя кращим. У новому випуску ілюстраторка Ася Міцкевич розповідає, чому перфекціонізм заважає нормально жити та як від нього відмовитися.

Ася Мицкевич

ілюстраторка

Я вважала себе перфекціоністкою ще зі школи, тому знаю про цей невроз не з чуток. Для мене відпочинок ніколи не асоціювався ні з чим хорошим, а ідеально зроблена робота була єдиною причиною гордитися собою. Понад те, навіть мій стиль як ілюстраторки тривалий час був наповнений надто великою любов’ю до деталей – хворобливе прагнення до досконалості просвічувало через усю мою творчість.

На мій погляд, перфекціонізм – це спроба ізолювати себе від критики тих, хто тебе оточує. Критика сприймалася не як корисний відгук, а як атака – от я і старалася зробити все настільки ідеально, щоб не було до чого причепитися. Я залежала від думки оточення, боялася когось розчарувати. У погоні за досконалістю почала віддавати роботі 80% свого часу, розівчилася відпочивати та перестала дозволяти собі нічого не робити. Роблю – значить існую! Знайомо?

Особливо важко стало в кінці 2017 року. На той момент я була фрілансером близько п’яти років. У жовтні 2017-го я отримала своє найбільше замовлення на ілюстрацію – від ООН. Я працювала дуже багато і в результаті вигоріла, а потім звалилася з високою температурою на тиждень. Мій арт-директор на проекті, індус, який живе в Кенії, телефонував мені та нагадував, що проект не важливіший за моє здоров’я і він зачекає, а я лежала в напівмаренні й не могла повірити, що мій роботодавець турбується про мене більше, ніж я сама.

Так я зрозуміла, що перфекціонізм, який переростає в трудоголізм, заважає мені жити. І вирішила, що з цим пора розібратися. За той час, що я контролюю своє прагнення ідеального результату, сходила з шляху пошуку балансу між життям і роботою кілька разів, але найголовніше, що я зрозуміла, – єдина людина, якій я щось винна, – я сама.

Ось п’ять речей, які допомагають мені бути неідеальною та які я раджу спробувати іншим.

Зрозуміти, що всім однаково, наскільки ідеальний ваш проект. Краще зробити добре, але зробити, ніж розбитися та зробити ідеально. Все одно, скільки часу чи разів переробити потрібно було, головне результат.

Простіше ставитися до малих помилок, які робить хтось і робите ви самі. Це про прийняття. Я перестала зберігати файли в десяти копіях, тому що бачила невеликий недолік, і ніхто не вмер.

Нагадувати собі, що зміни не відбуваються раптово. Перфекціонізм заважає прийняти недосконалість світу та неможливість змінити все швидко та відразу. Варто навчитися відпускати ситуації з-під контролю хоча б один день на тиждень. Важко, б’є по его, але воно того вартує.

У погоні за можливостями не упускати життя. Перфекціонізм не менше ніж трудоголізм заважає насолоджуватися життям. Я знаю, що роблю щось круто, і у цьому є свій кайф, але життя – це не тільки погоня за ідеальним результатом, і воно проходить повз, доки я продовжую прагнути ідеального образу працівника.

Громадська підтримка професійних успіхів, перфекціонізму та трудоголізму працювала проти мене, коли я вигорала, всі починали говорити, що не варто було стільки працювати і як я не мала слушності. Тому варто подумати двічі, чи важливе це ефемерне схвалення успіхів та кайф від нього.

ТЕКСТ: Маша Шаталіна