Карантин вніс корективи у життя всіх, особливо людей з креативної індустрії. Фотографи, оператори, музиканти залишилися без роботи, навіть віддаленої. Хтось адаптується, як може, – влаштовує концерти в прямих ефірах чи проводить лекції. Фотографка Катя Кондратьєва проводить фотосесії через вебкамеру.

 Ізоляція не означає перестати творити. Я зробила серію фото на вебкамеру з людьми з різних міст і країн. Всі ми зіткнулися зараз з одним і тим самим. Але пройти через це ми зможемо, якщо будемо чути себе й один одного. Можливо, зараз, як ніколи, важливо ділитися з іншими своїм оптимізмом і страхами, радощами й проблемами, мріями й відчуттями. У кожному ми можемо знайти частинку свого і зібрати свій власний пазл

Катя Кондратьєва

фотографка

Даша Коломієць, діджейка

Київ, Україна

«Через сьогоднішні події скасували всі заходи, на яких я повинна була грати. Але любов до своєї справи продовжується – під час карантину я граю сети з дому. Щовечора о 20:00 я веду свій подкаст онлайн. На диво, часу зараз стало менше. Мені завжди є чим зайнятися, і я абсолютно не відчуваю, що сумую чи нудьгую.

Я не знаю, як буде далі, але прямо зараз я насолоджуюся цією любов'ю, і вона дає мені величезний ресурс. Раптом відкрила для себе, що жити одному під час ізоляції набагато складніше, ніж з кимось. Стільки моїх знайомих, які живуть з сім'єю, дітьми, скаржаться, що вдома неможливо працювати, їх постійно відволікають. І я раптом замислилася про це. Мені б так хотілося, щоб мій будинок завжди був наповнений людьми. Не випадковими, а найближчими. Так хочеться скоріше побачити рідних, маму. Хочеться обійнятися і відчути рідний запах людини».

Мені б так хотілося, щоб мій будинок завжди був наповнений людьми

Павло Кільдау, режисер

Лос-Анджелес, США

«У мене є відчуття, що це все – глобальний експеримент над суспільством і все відбувається за написаним сценарієм. Я не стверджую, що це правда. У мене немає інформації, щоб бути в цьому переконаним, але єдине, що я можу робити – це довіряти своїм відчуттям. Я відчуваю, що в суспільстві назріла якась загроза. Важливо розуміти, що ми ніколи не дізнаємося правду. Тому що ЗМІ завжди брехали й будуть брехати.

Багато людей помирають із різних причин, але ми про це не говоримо. Коли вмирає вся Африка від голоду – ми про це не говоримо. Коли відбувається війна в Сирії – ми про це теж не говоримо. Ми говоримо лише про те, про що потрібно.

Я дуже сподіваюся, що цей вірус не такий небезпечний, як його зображають. І вірю в те, що постраждалих і заражених буде якомога менше. Але водночас я розумію, що ця ситуація спланована заздалегідь, це все не просто так.

У карантину є свої позитивні сторони. Скажімо, зараз люди проходять практику віпасани: вони стикаються із самими собою. Ти не можеш бути щасливий апріорі, якщо ти не можеш перебувати наодинці із собою. Як тільки ти тікаєш від себе, ти віддаляєшся від справжнього щастя. Тому зараз є можливість кожному з нас пройти практику мовчання. У всьому потрібно бачити позитивні сторони. Безвихідних ситуацій не буває, завжди є надія на щось хороше, що приведе тебе до розвитку. Тому я вважаю, що у нас зараз є шанс присвятити життя перш за все самим собі, побути наодинці із собою. По-моєму, карантин – відмінна можливість для цього».

Ти не можеш бути щасливий апріорі, якщо ти не можеш перебувати наодинці із собою

Олександр Климов, візуальний мерчендайзер

Флоренція, Італія

«Спочатку у мене була версія, що історія з коронавірусом – змова, але коли це торкнулося всього світу, ця думка відпала. Моєму знайомому з Мілана поставили діагноз. На щастя, він уже вилікувався і його виписали. Я дотримуюся всіх запобіжних заходів. Не сумувати мені допомагають книги, фільми, приготування їжі. Добре, що є вебка для підтримки зв'язку з близькими та друзями.

На щастя, з вікна відкривається краєвид на чудовий сад на території мого будинку, в який я виходжу грітися на сонечку. Або провести час із друзями й трьома собаками, які живуть поруч. З цим пощастило, інакше можна і збожеволіти, адже ми досі не знаємо, як будуть розвиватися події.

Моя мрія після карантину – продовжити свою діяльність у сфері моди

Зараз, під час дії комендантської години, ми можемо вийти тільки в аптеку чи в супермаркет, якщо маємо при собі роздрукований або написаний від руки аркуш із зазначенням причини виходу з дому, на випадок, якщо зупинить поліція.

Моя мрія після карантину – продовжити свою діяльність у сфері моди. Серед моїх знайомих є люди, які залишилися без роботи зовсім. Є одне побажання: поставитися до всієї ситуації серйозно, не контактувати з людьми й залишатися вдома. Це найкращий варіант для кожного з нас, як би сумно вам не було».

Олена Мух, художниця

Балі, Індонезія

«Я полетіла на Балі в останній день, коли можна було полетіти з України. І, зізнаюся, що в останні дні вже стала трохи підвладна загальній паніці. Я дуже сумнівалася, летіти чи ні, тому що навіть коли сідала в таксі, щоб дістатися аеропорту, таксист зустрів мене зі словами: «Ну що, в останню путь?». Досі звучать у голові ці слова. Але все ж я прислухалася до свого серця. Тільки після прильоту сюди я тотально прийняла ситуацію.

Я розумію, що на цю подію можна подивитися з різних сторін. Ми можемо говорити: «Як шкода, що ми не можемо протистояти цьому, помирають люди, лікарі тяжко працюють, страждає економіка, хтось застряг на краю світу», але я розумію, що цю ситуацію змінити не можу, я її приймаю і не хочу її оцінювати, не хочу давати їй як плюс, так і мінус. Так, така ситуація є, і ми її можемо прожити тільки підтримуючи один одного, відправляючи свою любов і підтримку в різній формі.

Так, така ситуація є, і ми її можемо прожити тільки підтримуючи один одного, відправляючи свою любов і підтримку в різній формі

Острів порожній, аеропорт закритий. Не можна навіть поплисти на сусідні маленькі острови типу Нуса Пеніда або Гілі. Всі класи йоги й медитації скасували. Зате ресторани відкриті, але там, на відміну від звичного потоку людей, практично ніколи нікого немає: максимум кілька відвідувачів. Вчора тут було велике свято Ньєпі – день тиші, зазвичай перед ним протягом кількох днів проводять великі церемонії. І навіть їх скасували.

Оскільки я перебуваю далеко від близьких, перше, що хотілося б зробити відразу після карантину – це обійняти рідних. Хочеться знову відчути свободу, яку ми насправді недооцінювали. Ми дуже звикли до того, що на вихідні можна полетіти в Європу або в будь-який інший куточок світу. Але зараз із нами відбувається стовідсоткове уповільнення. Потрібно прийняти це, сповільнитися, залишатися вдома і почекати, поки цей період пройде. У кінцевому підсумку все обов'язково буде добре».

Софі Віллі, музикантка

Сігнагі, Грузія

«Нам хотілося змін. Можливо, виїхати жити до Франції або Америки. Але в жовтні нас щось зупинило. Ми почали замислюватися про те, що світ перевертається. Подумали: «А раптом щось станеться? Що, якщо закриють кордони й ми не зможемо повернутися?». Через сумніви вирішили залишитися в Грузії. А через кілька місяців сталося те, що ми бачимо зараз.

У мене з'явився страх. Багато близьких залишилися в місті, серед них ті, кому за 60 і вони в зоні ризику. Тепер, коли я з маленькою дитиною, відповідальність інша – потрібно думати й про дитину, й про себе. Є страх дефіциту продуктів: на полицях у супермаркетах зникло все відразу після того, як оголосили карантин. Кілька днів було неможливо щось купити. Страшно від того, що все у світі зупинилося і завмерло. Був божевільний темп – виробництво, машини, перельоти, а зараз Земля медитує. Екосистема була зруйнована, зараз відновлюється.

Я часто замислювалась: «Як довго це може тривати?». І тепер ми отримали уповільнення, проводимо час вдома з рідними, згадуємо про свої хобі. Стільки всього можна робити, перебуваючи вдома. На все з'явилося багато часу, який потрібно якісно використовувати. Зараз класну картинку можна влаштувати й у себе вдома. Все в наших руках. Зневіра – найжахливіше, що може бути в цій ситуації. Якщо сумувати, ти нічого не зміниш, ти тільки зруйнуєш самого себе. А якщо вірити й сподіватися, бачити хороше в цьому, то ми переможемо і виживемо.

Невідомо, скільки триватиме цей період, але я впевнена, що він позитивно вплине на людей. Після карантину мені дуже хотілося б помандрувати в цьому очищеному просторі й побувати в тих місцях, у яких я ще не була, відновити концерти й запис альбому. Накопичилося стільки всього, про що хочеться сказати своїм слухачам. Хочеться швидше цим поділитися».

На все з'явилося багато часу, який потрібно якісно використовувати

Іван Дорн, музикант

Київ, Україна

Фото: Катя Кондратьєва

текст: Наті Авдєєва

Літературна редакторка:

Ніка Пономаренко

Верстка: Анна Шакун