20 червня в Україні ухвалили рамковий закон «Про управління відходами», його направили на підпис президенту. Це початок реформи, яка має запустити в країні європейські практики поводження зі сміттям. Наприклад, сортування та перероблення замість зберігання на полігонах, розширену відповідальність виробника (коли виробник зобов’язаний забезпечити повну утилізацію упакування свого товару), а також нові норми екологічної безпеки для сміттєзвалищ.

Після ухвалення закону представники низки екоорганізацій, зокрема, Kyiv Green City, «Зелена генерація», «Зелений птах», Environment People Law, Ekoltava назвали цю подію «перемогою». Водночас екоактивісти організації «Україна без сміття» критикували законопроєкт.

Засновниця УБС Євгенія Аратовська написала, що новий закон «не реформаторський» та «аніскільки не євроінтеграційний». На її думку, він не зупиняє викидання відходів на звалища (що є метою реформи) і не імплементує директиви ЄС, зокрема, про захоронення відходів і промислове забруднення. Розбираємося, чому так.

Цей матеріал підготували за підтримки наших читачів

Що значить «рамковий закон» і навіщо він був потрібен

Зараз схема поводження зі сміттям в Україні така: більшість українців просто платять за послуги перевізників, які вивозять відходи подалі за місто, на полігони та сміттєзвалища. Як ідеться в пояснювальній записці до закону, в Україні щорічно утворюється приблизно 400 мільйонів тонн відходів і тільки 6% із них переробляють. Водночас у країнах ЄС переробляють приблизно 40% сміття.

Ухвалення рамкового закону було однією з умов євроінтеграції, бо воно передбачає наближення українського законодавства у сфері управління відходами до європейського.

Рамковий закон – це правова норма з дуже загальним змістом, яка встановлює принципи та напрями реформи, тобто її «рамки». Це не єдиний документ, який регулюватиме управління відходами, потрібні ще багато інших підзаконних актів: галузевих законопроєктів, постанов, методик, наказів, інструкцій і так далі.

Тобто рамковий закон можна назвати базою для подальшої реформи, для створення конкретних механізмів управління відходами.

Як пишуть у Міндовкілля, закон дозволить:

  • впровадити в Україні європейську ієрархію поводження з відходами (запобігання утворенню – повторне використання – перероблення – видалення);
  • закрити старі сміттєзвалища, а ті, що залишаться, привести до європейських норм;
  • зобов’язати органи місцевого самоврядування створити людям умови для роздільного збирання відходів (відкрити муніципальні сортувальні станції);
  • встановити принцип «забруднювач платить» (підприємства, які забруднюють навколишнє середовище, мають сплачувати екологічний податок, який використовуватимуть для усунення негативних наслідків їхньої діяльності);
  • впровадити розширену відповідальність виробника (коли виробник буде зобов’язаний забезпечити повну утилізацію пакування свого товару).

Які положення закону критикують в УБС

Робота над законом була тривалою: від ухвалення в першому читанні до остаточного ухвалення минуло майже два роки, до нього подавали орієнтовно 2000 правок. Фінальну версію закону поки що не оприлюднили на сайті Верховної Ради. Однак дещо про неї вже відомо через публічну дискусію представників екоспільноти та депутатів екокомітету.

Екоактивісти УБС мали свої поправки до законопроєкту, серед яких – визначити терміни зупинки складання сміття на звалищах, використовувати систему Prozorro для конкурсів, а також зафіксувати високі та безпечні температури спалювання сміття на заводах.

Про температуру спалювання сміття

Відомо, що у фінальну версію закону повернули правку про температури спалювання сміття на заводах, яку вимагали внести активісти «України без сміття».

Ця «температурна» правка мала встановити граничні температури для спалювання сміття – щоб газ, який виділяється під час цього процесу, на фінальних етапах спалювання мав температуру не менше як 850°C (інакше є ризик потрапляння в середовище шкідливих викидів).

Така норма була у версії законопроєкту, яка пройшла перше читання, однак у тому варіанті, що дійшов до другого читання, температурну норму прибрали, що й обурило активістів. У екологічному комітеті ВРУ зазначали, що внесуть норму в підзаконні акти про технічні вимоги для сміттєспалювальних заводів, а в рамковому законі її фіксувати необов’язково.

Олександр Коваль, екоактивіст і засновник ГО «Зелена генерація», звернув увагу, що мінімальна температура спалення у 850°C узагалі-то вже є в чинному законодавстві.

У будь-якому разі «температурну» правку повернули. Що з іншими контроверсійними положеннями закону?

Про долю сміттєзвалищ

«Звалища залишаються з нами на невизначений термін, закривати їх ніхто не буде», – пишуть активісти УБС. В організації вважають, що новий закон передбачає «тимчасову легалізацію звалищ», у той час, як практику захоронення відходів потрібно зупинити негайно.

В УБС вимагають визначити в законі полігон як «місце видалення відходів», а не «місце захоронення відходів». «У Директиві ЄС №31 відсутнє слово «захоронення» (buried), адже в Європі заборонено викидати відходи без сортування й оброблення на землю. Слово «видалення» означає зберігання оброблених відходів, але аж ніяк не захоронення», – зазначають активісти.

Іншими словами, активісти пропонують негайно відмовитися від практики вивезення сміття на звалище без попереднього оброблення, як-от сортування.

В екологічному комітеті ВРУ усе ж вирішили встановити перехідний період для звалищ, упродовж якого можна буде практикувати захоронення сміття без попереднього оброблення. Також у цей період полігони мають зробити відповідними до європейських норм. Ті сміттєзвалища, які не виконають нові вимоги до завершення перехідного періоду, мають закрити. Тривалість перехідного періоду мають визначити у підзаконних актах.

У самому законі нові «європейські» вимоги до полігонів не прописали, на що також звертала увагу Аратовська. Вона наголошувала, що важливо зафіксувати в законі норми, наприклад, про те, якими системами захисту ґрунтів і вод мають бути оснащені полігони та які відходи не можна на них розміщувати. У Команди підтримки реформ за Міндовкілля на це відповіли, що нові вимоги для полігонів також пропишуть у підзаконних актах. І що це нормальна законодавча практика, бо йдеться про багато технічних норм, які обтяжуватимуть текст рамкового закону.

«Одночасно закрити всі звалища та побудувати нові полігони в період війни й одразу після неможливо. Щодо попереднього оброблення відходів перед захороненням – це тривалий процес, який будується роками. У нашій країні й до війни ситуація з попереднім обробленням була критичною, наразі ж зруйновано багато інфраструктури, яка забезпечувала процес. Лише після розбудови якісної інфраструктури перероблення відходів ми можемо говорити та ухвалювати на рівні закону вимогу, що необроблені відходи не можуть захоронюватися», – зазначила проєктний менеджер реформи управління відходами Команди підтримки реформ за Міндовкілля Тетяна Тевкун.

Про конкурси на обрання сміттєвих перевізників

«Сьогодні громадяни сплачують за послуги управління відходами: збирання, перевезення, захоронення в основному перевізникам, а органи місцевого самоврядування не мають повноважень розпоряджатися коштами та контролювати якість послуг. Через це ми бачимо стихійні сміттєзвалища по всій країні», – писав засновник «Зеленої генерації» Олександр Коваль.

Щоб повернути контроль над управлінням відходів органам місцевого самоврядування, закон пропонує створити в населених пунктах комунальні підприємства-адміністратори, які будуть наймати підрядників для вивезення або перероблення сміття та контролюватимуть їхню роботу за допомогою електронної системи (яку теж потрібно створити).

Підрядників, зокрема сміттєвих перевізників, має обирати комунальне підприємство. Пропонували два варіанти: обирати перевізників на конкурсах або через систему тендерів Prozorro.

Активісти УБС переконані, що потрібно використовувати систему Prozorro та зафіксувати відповідне положення в законі. Однак у версії закону, яка була представлена на другому читанні, про такий спосіб обрання перевізника не йшлося, натомість там було положення про конкурси.

Євгенія Аратовська назвала конкурси непрозорим способом обрання та «корупційним дном». Водночас вона згадала успішний кейс, коли через Prozorro обрали підрядника для утилізації зібраних у Києві батарейок.

Олександр Коваль із «Зеленої генерації», навпаки, вважає, що закупівлі через Prozorro – поганий варіант у випадку з управлінням відходами. За його словами, система Prozorro встановлює насамперед цінові, а не якісні критерії для підрядників, і тому, наприклад, послуги з утилізації небезпечних відходів на Prozorro часто «виграють шахраї без наявного обладнання та технологій лише за критерієм найнижчої ціни».

Корупційний ризик із конкурсами Коваль пропонує подолати так: щоби комунальні підприємства проводили конкурси, але розрахунки для закупівель робили не вони.

Який варіант обрання сміттєвих перевізників зрештою ввійшов до закону, наразі невідомо.

Що в підсумку

Окрім підходу до полігонів і вибору сміттєвих перевізників, активісти УБС критикували низку визначень у законі. Табличку з усіма правками, які підтримували в УБС, можна знайти за цим посиланням.

«Закон уже ухвалено, тому внесення правок неможливе на цьому етапі. Але в будь-який чинний закон можна вносити зміни, тобто на нас чекає великий і довгий шлях попереду. Зараз маємо дочекатися оприлюднення тексту закону. Так чи так, цей закон був потрібен, але ухвалено, м’яко кажучи, не найкращу його версію. Тож пильнуємо за ситуацією далі», – кажуть в «Україна без сміття».

У Команді підтримки реформ за Міндовкілля теж наголошують, що «закон – це механізм, який еволюціонує», і висловлюють готовність вносити зміни до закону в недалекому майбутньому. «Європейські експерти говорять про те, що зміни в їхні закони про відходи вносилися кожні два-чотири роки», – написала проєктний менеджер реформи Тетяна Тевкун.