МістоЯк коронавірус змінить місто й житло. Розповідають українські архітектори та дизайнери

Насамперед зміниться цифрова інфраструктура. Власне, це новий підхід до будівництва: житлу потрібні smart-системи керування й автономність. Якщо є можливість забезпечити себе енергією, водопостачанням тощо – це буде перевагою.

Будинки, а не квартири

Після коронавірусу люди мають ще більше зрозуміти цінність індивідуальних будинків на противагу квартирам. Звичайно, у нас уже був тренд на таунхауси, але зазвичай вони мають поганий вигляд; [Забудовники] думають про гроші, а не про людей. Зараз у нас у розробці мінікотеджні містечка, які ми проєктуємо вже згідно з новим баченням. Це мінімісто, таке собі екопоселення.

Це варіант, який може бути доступним, користуватися цим зможуть не лише мультимільйонери. Не обов’язково будувати маєток, це може бути будинок на 100 м², де буде загальна зала, спальня, дві дитячі, кухня й тераса. У нас є проєкти, в яких це все розташовується на шести сотках, навіть на чотирьох. Просто треба ухвалити рішення – жити не в місті, а за його межами.

Виділені робочі зони

У всіх можливих видах житла зросте важливість окремих робочих просторів. Якщо раніше кабінет був проявом розкоші, то зараз це невіддільна частина. Це може бути й не окрема кімната, а робоча зона у спальні. Але це має бути повноцінне робоче місце, де дійсно зручно працювати. Наприклад, нещодавно в нас був об’єкт, де ми за запитом виділяли робоче місце.

Руфтопи

Також ми інакше будемо сприймати простір на дахах. Пандемія нас поставила в умови, коли можна бути на вулиці, але не можна бути в соціумі. Тому дах житлового будинку, наприклад, можна буде розділити на кілька зон для окремих родин, аби вони мали можливість відпочивати на відкритому повітрі. У США ця історія вже розвинена, там є багато садів і закладів на руфтопах.

Транспорт

Думаю, це також можливість переглянути наше ставлення до транспорту. Громадський транспорт може не працювати, але пересуватися містом усе одно потрібно буде. Велосипеди, скутери, мотоцикли – усе буде ще доречнішим. Це можливість користуватися індивідуальним транспортом, але не купувати автівку. Звичайно, для цього важливо мати розвинену велоінфраструктуру, що має забезпечити місто.

Автоматизація

Вплив коронавірусу накладеться на глобальний тренд з автоматизацією. Якщо можна буде уникнути певних речей, ми будемо це робити – від черг до заміни офіціантів і голограми чи роботів. Наприклад, під час карантину ми звикли до відсутності фізичного меню в ресторанах: прийшов на літній майданчик, переглянув меню в інтернеті, замовив страву.

Я сподіваюся, що ця ситуація підштовхне нас до повернення до природи. Глобальне суспільство й українське зокрема – дисбалансоване, усі налаштовані на прогрес, інновації й споживальний спосіб життя. У ньому немає рівноваги, гармонії. Зараз же в нас є шанс на сповільнення й повернення до традиції. Адже головна традиція – це природа. Зрештою, що нам усім може найкраще допомогти відновити імунітет? Природа, парки, вода. Давайте, може, зробимо в місті чисту воду? Почистимо Дніпро? Чи дістанемо Либідь або Глибочицю?

Звичайно, це повинно проявлятися і в архітектурі. Для мене місто – це передусім люди. Наприклад, якщо взяти Київ: зруйнований центр, неповага до історичної забудови, занедбана, брудна й майже перекрита річка. Як на мене, місто обрало неправильний шлях розвитку упродовж останніх кількох десятків років. Коли ми кажемо слово «Київ», у першу чергу з’являється [візуальний образ] дніпровських схилів, зелені. Це треба підсилити. Ці базові цінності, ціннісні орієнтири варто реалізовувати й у межах усього міста, і в окремих спорудах.

Кілька днів тому обговорювали із сином [Грішею Зотовим] спільний проєкт, порушили питання спільного громадського простору. Наприклад, як Kalkbreite в Цюриху, де навіть прибиранням займаються представники спільноти. Гріша сказав, що після цієї кризи суспільство протягом тривалого часу буде наляканим, що рух за спільні простори пригальмується. Ми й так до нього насправді не дійшли, а тепер це буде ще складніше. Мабуть, є в цьому частина правди. Але, певно, не варто і вдаватися у крайнощі. Певне дистанціювання точно буде, ми вже бачимо перші приклади, як у випадку з театром у Берліні [Berliner Ensemble]. Але наскільки відчутно це буде, наскільки це довгострокова історія – поки важко сказати.

Звичайно, це впливає на всіх, тому що ця проблема всіх вкусила за одне місце. Ми як майстерня, яка працює в багатьох різних напрямках, поки перебуває у процесі пошуку, аби запропонувати конкретні рішення. Зрештою, подібні зміни не можуть швидко стати відчутними на глобальному рівні.

На своїх об’єктах ми поки більше відчуваємо кризу, а не карантин. Але, звичайно, вже почали проговорювати ситуацію з клієнтами: розраховувати певні сценарії й дії наперед, як реагувати на такі виклики в майбутньому. У нових проєктах, особливо офісних робочих просторах, ми порушуємо цю тему під час формування технічного завдання. Конкретних універсальних рішень поки немає, загалом це зводиться до того, що розташування робочих місць в офісі слід робити більш гнучким. Просто приємно, що інвестори відразу про це говорять, враховують стратегію розвитку офісного простору. Тому що це може статися з будь-якою компанією, наскільки великою вона б не була.

Про зміни в об'єктах для ресторанно-готельного бізнесу

Думаю, зміни у проєктуванні закладів сфери гостинності будуть змінюватися поступово. Напрацьовані схеми щодо посадкових місць і коефіцієнтах посадки настільки фіксовані, що швидко змінити це неможливо. Адже йдеться фактично про зміну фінансових моделей. Тому до цього слід підходити ґрунтовно, а це певний час.