Київ виходить із карантину: уже можна гуляти в парках, пити каву й відпочивати на літніх терасах у кав’ярнях і ресторанах. Проте однаково варто дотримуватися соціальної дистанції під час прогулянок. До Дня Києва говоримо про безлюдні локації в місті, про які ви могли не знати. Розповідає Софія Грабовецька – гід у капелюшку, власниця бюро екскурсій Walk & Talk. Kyiv Tours.

Підтримай The Village!

Donate

Софія Грабовецька

гід у капелюшку, власниця бюро екскурсій Walk & Talk. Kyiv Tours

НАОМА

Вознесенський Узвіз, 20

Територія колишньої духовної семінарії, а тепер академія мистецтв, рясно прикрашена скульптурами – це все роботи студентів. Влаштуйте змагання з пошуку пам’ятника засновникам міста: Кию, Щеку, Хориву та сестрі Либідь. Підказка: їхній човен припаркований неподалік фундаментів давньої церкви ХІ століття. Дійти сюди найкраще з Львівської площі, проте не поспішайте, адже спершу рекомендую звернути на Киянівський провулок, 7а. Проходите повз шлагбаум БЦ й опиняєтеся на паркінгу з краєвидом на Старокиївську гору, Воздвиженку та далеку Андріївську церкву. Тут дуже романтично, бо майже завжди безлюдно.

Олегівка

вулиця Олегівська

Одна з київських гір, на яку варто підійматися з Нижнього Валу. Ідучи вверх вулицею Олегівською, ви побачите приватні будинки: стилізований під німецьку архітектуру, старий дерев’яний із гарною різьбою, сучасний таунхаус, а на самому верху (на вулиці Олегівській, 43в) будівлю-особняк, ворота якого викладені з жовтої київської цегли та який «охороняють» статуї грифона та сови.

Далі варто дійти до мечеті Ар-Рахма – найбільшої в Україні. Ви можете зайти на її територію і навіть напроситися на екскурсію всередину. За мечеттю розташоване Старообрядницьке та мусульманське кладовища. Якщо пройти в глибину, вийдете на оглядовий майданчик, звідки відкривається краєвид на доволі індустріальний Київ.

Урочище Горбачиха

Лівий берег Дніпра

Історія про урочище Горбачиха бере свій початок із XIX століття. Це піщане узвишшя, яке тягнулося від села Вигурівщина до Русанівської затоки. З кінця ХІХ століття Горбачиха – це урочище, відділене від лівого берега затокою (сучасне озеро Русанівське), яке перетворюється на острів лише під час весняних повеней.

Місце схоже на безлюдний острів. Тут класно ночувати з наметом, порибалити, а також сплавлятися на байдарках. В урочищі можна натрапити на хащі: дикий виноград так оповив дерева, що виникає враження, що опинився в джунглях.

Руїни на Бехтеревському провулку

Бехтеревський провулок, 8

Руїни у дворику на Бехтеревському провулку, 8. Ідіть вуличкою та звертайте в перший або другий дворик. Вважають, що, коли зруйнована споруда ще була будинком, тут жив Іван Нечуй-Левицький – український письменник, закоханий у Київ.

Кажуть, будинок збудували в кінці ХІХ століття на замовлення комерсанта Орлова. Звівши садибу біля Покровського монастиря, власник планував відкрити тут музей ікон, але щось пішло не так. У радянські часи в будівлі зробили гуртожиток, а з 90-х її слід майже зник.

Дача Хрущова

вулиця Герцена, 14

На Лук’янівці є невеликий парк, про який не всі знають, і в народі називають дачею Хрущова. Так, Микита Сергійович тут жив, але історія цього місця почалася набагато раніше.

У 1889 році невелику ділянку на вулиці Герцена придбав місцевий аптекар Бельський. Через декілька років він зводить садибу в неоренесансному стилі за проєктом архітектора Миколи Казанського. До речі, ця споруда збереглася до нашого часу в первісному вигляді. Після революції власність аптекаря була націоналізована. Спершу парк був доступним усім, а в 1930 році ділянку обгородили парканом і перетворили на режимний об’єкт.

З 1934 по 1937 роки на дачі проживав тогочасний нарком внутрішніх справ Всеволод Балицький, який був одним з організаторів сталінських репресій. Він не жалів людей, але й не шкодував коштів для розбудови маєтку. Саме за його ініціативи в парку облаштували доріжки, систему штучних озер, збудували місточки, альтанки та встановили скульптури. Але вже в 1937 році Балицького проголошують ворогом і розстрілюють. Після того садиба деякий час використовувалася як табір для дітей співробітників НКВС.

Після звільнення Києва сюди перебирається Микита Хрущов разом із дружиною. Саме в цей час парк набуває ледве не царської розкоші: в озерах плавали золоті рибки, доріжками гуляли павичі, поговорюють, що навіть у спеціальному будиночку мешкали ведмеді.

Після Хрущова тут деякий час жив партійний діяч Петро Шелест. А от Володимир Щербицький від київської дачі відмовився, і з того часу територія парку разом із будинками перейшла інституту педіатрії, що в 80-их роках в’їхав у нові бетонні корпуси поряд.

Косий капонір

Госпітальна 24, на території військового госпіталю

Косий капонір побудували в 1844 році як оборонну споруду Госпітального зміцнення в системі Київської фортеці. Це напівпідземна споруда з товстими стінами з цегли й каміння, у них розташовані амбразури й бійниці для гармат і рушниць. Наземна частина Косого капоніра виходила на схили Черепанової гори. Капонір розташований під кутом до земляного валу фортеці й тому отримав назву «косий».

Як і вся Київська фортеця, Косий капонір ніколи не використовували для бойових дій. Спочатку використовували для зберігання зброї й артилерійських запасів. На початку 60-х років ХІХ століття капонір перетворили на політичну в’язницю: звідси на Лису гору возили на страту в’язнів. Щоб унеможливити втечу в’язня, маршрут карети був щоразу іншим.

Сьогодні тут розташований музей «Історія використання споруд Київської фортеці» (зараз він офіційно не працює − ред.). На саму територію варто приходити на заході сонця й спостерігати, як воно освічує дах стадіону «Олімпійський».

«Зелений театр»

Радянський кінотеатр просто неба, частина якого – казематна стіна середини XIX століття. Її звели, коли зміцнювали Печерську фортецю. Провалля, як називалася місцевість, де тепер стоїть «Зеленка», вирішили перекрити двома підпірними стінами, стилізованими під фортечні споруди. Верхня не мала військового значення, нижня закривала проходи до Ланцюгового мосту й охороняла Подільські ворота.Через обидві йшов підземний хід. У ньому були прокладені чавунні водопровідні труби.

Кінотеатр з’явився в 1949 році. Тоді влада вирішила взятися за це місце й руками німецьких військовополонених вибудувала локацію, де старше покоління переглянуло майже всі трофейні кінофільми. Деякі кияни пробиралися на сеанси через підземелля, старою каналізацією та дренажною системою. Згодом у місті почали з’являтися інші місця – й «Зеленка» втратила свою популярність. Місце намагалися відновити останніми роками, проте воно знову порожнє. Ба більше, театр неодноразово горів, тож не дивно, що його окутує безліч легенд. Одна з них розповідає, що нібито від «Зеленого театру» йдуть підземні ходи аж до Чернігова, і в них заховані золоті скарби. Інші кажуть, що ходи − це портали в інший вимір, де безслідно зникають люди й звідки періодично з’являються привиди. «Зеленку» досі охороняє Хазяїн. З ним обов’язково треба привітатися подумки під час візиту в це місце, аби не накликати на себе біду.

Фото: Костянтин Гузенко, Анна Бобирєва

Фото Софії: Дар'я Миронець