Хто такий Олег Сенцов? До презентації книги «Маркетер» у Києві The Village Україна розповідає про звільненого українського політвязня – як про найбільш відомого українського вязня сумління, режисера, письменника, драматурга та організатора українського кіберспортивного руху.

«Олег Сенцов як особистість [...] є чимось значно більшим, аніж кожна з його іпостасей зокрема», – каже головна редакторка «Видавництва Старого Лева» Маряна Савка. «Цей образ, що склався у медіа та й масовій культурі, живе окремо від справжнього Олега Сенцова. [...] Незалежно від цих образів та очікувань Сенцов має власний план на своє життя, на самореалізацію. І думаю, що багатьох із нас він ще певним чином здивує», – додає співавторка фільму про увязнення Сенцова та Олександра Кольченка в Росії «Етапом через пів Землі» Ангеліна Карякіна. 

Олег Сенцов – український політвязень, який протягом пяти років перебував у незаконному увязненні в Росії за надуманими обвинуваченнями. Буцімто за «створення та керівництво терористичної групи», а також «підготовку терористичних актів» в окупованому Росією Криму Сенцова засудили до 20 років позбавлення волі у колонії суворого режиму. Останні два роки українець відбував увязнення у російському місті Лабитнангі, розташованому за полярним колом.

У травні 2018 року Сенцов оголосив про голодування. Упродовж 145 днів політвязень відмовлявся від їжі – з вимогою відпустити всіх українських політв’язнів, яких утримують у Росії та анексованому Криму. Підтримку йому висловили провідні діячі світової культури, включно зі Стівеном Кінгом, Жаном-Люком Годаром і Мерил Стріп.

Сенцова звільнили з увязнення 7 вересня – разом із десятьма українськими політвязнями та 24 військовополоненими моряками. «Усім добрий день, сьогодні він дійсно добрий. Ми з хлопцями дуже раді повернутися на рідну землю», – перші слова Сенцова після приземлення на території України. 

Виступ Олега Сенцова на YES 2019

Олег Сенцов став вязнем російського режиму, оскільки був одним із найбільш відомих активістів проукраїнського руху в Криму – він підтримував «Автомайдан» і мітинги «За єдину країну». Міжнародне визнання на кінофестивалі в Роттердамі український режисер отримав завдяки дебютному повнометражному фільму «Гамер», присвяченому становленню української індустрії кіберспорту. Це історія про кримського підлітка, який хоче стати професійним кіберспортсменом.

«Фільм має не лише естетичну цінність, а й історичну. [Ця робота] документально зображає те, як починав розвиватися кіберспорт в Україні», – розповідає The Village Україна керівник головного українського профільного сайту про кіберспорт GameInside.ua Геннадій Веселков, який допомагав Сенцову в роботі над проєктом. Додає, що режисер зумів достовірно відтворити перший етап розвитку індустрії в Україні, тому що сам доклав до цього руку: до переходу у кінематограф Сенцов професійно займався кіберспортом, володів компютерним клубом й тренував юнацькі команди. 


Геннадій Веселков

власник GameInside.ua, співвласник CyberZone

Ми познайомилися з Олегом 2002 року, тоді я займався розвитком кіберспорту в Києві й був суддею відбіркового турніру на чемпіонат світу. Олег же займався кіберспортом у Сімферополі, організовував багато турнірів, сам брав у них участь. Причому досить добре, переміг на чемпіонаті у дисципліні StarCraft на рівні країни.

У кожному з регіонів за кіберспорт відповідали окремі люди, і ми намагалися спілкуватися, обмінюватися досвідом. У ті роки Олег активно розвивав сферу, готував відбірковий турнір на чемпіонат України у своєму регіоні, також володів кіберспортивним клубом Fortress. Власне, на ньому кіберспорт у Криму й тримався. Звичайно, там були й інші спільноти, які розвивали сферу, але можна сказати, що він був найбільш яскравим представником кримського кіберспорту і зробив найбільше. У певний момент Олег припинив грати сам і почав приділяти час молодим кіберспортсменам, виховував їх і їздив з ними на турніри – навіть на змагання рангу чемпіонатів світу.

Тоді Олег вирішив, що треба рухатися далі. Власне, перший фільм він зняв на кошти з продажу комп’ютерного клубу та автомобіля Pegault 407.

«Гамер» – це унікальна штука. Сенцова багато хто критикував за нього, але, на мій погляд, крім естетичної, він має історичну цінність. Ця робота документально зображає те, як починав розвиватися кіберспорт в Україні. Понад те, більшість героїв стрічки, за винятком головного персонажа та його мами, справжні геймери. Сьогодні кіберспорт дуже змінився; та мине час, а залишиться фільм про те, як усе починалося.


Залишити кіберспорт Сенцов вирішив наприкінці 2000-х. У 2008 і 2009 роках відповідно він знімає короткометражні роботи «Добре ловиться рибка-бананка» і «Рік Бика». Повнометражний дебют «Гамер» уперше показують на кінофестивалях «Молодість» та ОМКФ, а також на міжнародному фестивалі у Роттердамі. «Це стрічка, яка показує народження дуже цікавого художника», – розповідає The Village Україна режисер Мирослав Слабошпицький.

У травні 2014 року Сенцова незаконно увязнюють в окупованому Криму під час роботи над новим проєктом, фільмом «Носоріг». У 2018-му він через посередника висловив бажання екранізувати власну пєсу «Номери», цей проєкт автор дистанційно реалізовував із режисером «Кіборгів» Ахтемом Сеітаблаєвим. Наразі розробка перебуває на етапі пост-продакшну.


Мирослав Слабошпицький

режисер («Плем’я»)

Я переглянув фільм «Гамер» на ноутбуці на кінофестивалі в Локарно, після Роттердаму. Мені ця стрічка сподобалася, вона показує народження дуже цікавого художника. Та пригадую, що «Гамер» також брав участь у конкурсній програмі Одеського міжнародного кінофестивалю – і програв там роботі Ахтема Сеітаблаєва «Чемпионы из подворотни» [своєю чергою, «Гамер» на ОМКФ відзначили дипломом Міжнародної федерації кінопреси – ред.].

На жаль, Олег здобув ім’я, привернув до себе увагу настільки дорогою ціною. Але у цьому світі ім’я має велике значення.

Це чудово, що Олег повернувся. Будемо сподіватися, що він почне реалізовувати всі свої задуми. Їх у нього, як я розумію, накопичилося чимало. Є надія, що він отримає необхідну підтримку й ми побачимо ще багато фільмів – до них буде підвищена увага у всьому світі.


У 2015 році друком вийшла збірка оповідань Сенцова. «Це твори, які неможливо екранізувати», – описував автор роботи «Собака» і «Бабушка» вже на першій пресконференції після звільнення. Також за час увязнення українські видавництва видали роботи «Купіть книжку – вона смішна» та «Жизня». Під час увязнення Сенцов написав дві книжки та кілька сценаріїв: «Привіз із собою сумку, там 22 кілограми макулатури: листи, книжки і зошити. 15 зошитів, і всі вони списані».

Після повернення до України Сенцов представляє нову книжку «Маркетер» – збірку малої автобіографічної прози про студентські роки. Як і «Жизня», друком книга вийшла у «Видавництві Старого Лева».


Мар’яна Савка

головна редакторка «Видавництва Старого Лева»

Олег Сенцов-літератор чи Олег Сенцов-режисер – це різні іпостасі Олега Сенцова. І Олег Сенцов як особистість, як той, хто має незламний людський стержень, як той, хто має унікальний досвід боротьби, є чимось значно більшим, аніж кожна з його іпостасей зокрема. Тому до його текстів передусім увага як до таких, які дають певне розуміння феномену Сенцова. Чому він такий. Що формувало його характер.

Відчутно, що в основі його текстів біографічні події. Це ніби ревізія власних спогадів, відчуттів, осмислення і переосмислення молодості. Одначе я не можу стверджувати, що там нема вигадки. Ми про це з ним ще не говорили.

Як це – редагувати Сенцова? Ми усвідомлювали всю відповідальність і перед Олегом, і перед суспільством. Намагалися якомога тісніше (наскільки це було можливо) з Олегом спілкуватися у процесі підготовки обох книжок. Також через наше видавництво відбувалося спілкування з іноземними видавцями. Ми розуміли, як складно отримувати Олегу хоч якусь інформацію, але водночас нам було важливо, щоб він був усередині видавничого процесу і бачив, що відбувається з його книжкою. Так виникла ідея зробити двомовні видання, зважаючи на те, що Олег Сенцов пише російською і аудиторія його читачів буде не лише україномовною.

Але українські переклади його творів нам були засадничо важливі. Перекладачем обрали Сергія Осоку, який є одним з найкращих майстрів короткої прози. Він переклав обидві книжки Олега. До речі, книжку короткої прози «Маркетер» Олег писав в увязненні, маючи лише ручку та папір. Потім ці тексти розшифровувала і набирала його довірена особа Анастасія Чорна. 


Історія увязнення Олега Сенцова та Олександра Кольченка в Росії найбільш детально описана в документальному фільмі «Громадського» «Етапом через пів Землі». «Сенцова і Кольченка утримували в СІЗО в Москві, судили в Ростові, перевозили етапами на Урал і аж до російської Арктики. На двох вони проїхали майже 20 тисяч кілометрів – це половина шляху довкола світу. Для них ця подорож триває тільки Росією. І тільки в’язницями», – описують роботу авторки фільму Ангеліна Карякіна, Наталія Гуменюк, Анна Цигима та Наталія Каплан. 


Ангеліна Карякіна

головна редакторка Hromadske.ua, співавторка фільму «Етапом через пів Землі»

Для мене Олег Сенцов – людина, яку незаконно ув’язнили за свої переконання. За останні п’ять років це була історія багатьох людей; багато хто радикально змінив своє життя після початку війни: хтось пішов на фронт, хтось змінив місце проживання і почав займатися зовсім іншими справами. Сенцова з-поміж людей, які активно ввімкнулися у зміни в країні, вирізняє те, що він постраждав за це настільки жорстко і жорстоко. П’ять років ув’язнення в арктичній зоні, втрата дому і родини – це дуже висока ціна.

Звісно, тепер цей образ, що склався у медіа та й масовій культурі, живе окремо від справжнього Олега Сенцова – людини, яка має свої емоції і яка нині повинна вирішувати багато побутових питань, зрештою. Незалежно від цих образів та очікувань Сенцов має власний план на своє життя, на самореалізацію. І думаю, що багатьох із нас він ще певним чином здивує.

Я бачу, що у людей є очікування щодо того, як Сенцов буде діяти, як буде себе проявляти – разом з людьми, які займалися його справою та активізмом. Не хочеться говорити за нього, але мені здається, що йому складно жити в цих очікуваннях. Зрештою, у кожної людини має бути вибір – робити те, що ти хочеш.

До того ж варто подбати про людей, які повернулися, адже фактично вони повернулися додому ні з чим. Очевидно, що їхня реабілітація та реінтеграція займе немало часу. Сподіваюся, що українська влада оперативно відреагує, і ці люди отримають всі умови для того, щоб повернутися до нормального життя: і медичну реабілітацію, і житло, і роботу тощо. Важливо, щоб про них не забули.

Водночас треба пам’ятати, що, за даними правозахисників, у російському ув’язненні продовжують перебувати щонайменше 86 українців. Я навіть не можу уявити, у якому стані перебувають вони та їхні родини – ті ж Виговський, Захтей тощо. Це дуже складно, це велике випробування. Долі цих людей потребують такої ж уваги, як долі 35 політв’язнів, які повернулися.


Фото: Андрій Баштовий для The Village Україна