На вулиці Пушкінській у Києві, що поряд зі станцією метро «Театральна», невдовзі можуть облаштувати наземний перехід над підземним, кажуть у «Київавтодорі». Цього уже з 2015 року вимагають активісти та мешканці міста. Пояснюють, що наземний перехід був запланований у проєкті реконструкції вулиці, але потім чомусь зник звідти. Активісти влаштували на вулиці акцію і вимагали повернути перехід до проєкту, а відтак облаштувати його. Цей перехід спростить пересування містом для маломобільних груп населення, вважають активісти.

The Village Україна запитує активістів та експертів про те, навіщо місту наземні переходи над підземними та що заважає їх появі.


Анна Гуз

авторка проєкту «Громадського бюджету-2020» щодо переходу на «Театральній», активістка ініціативи Urban Initiatives Crew, проєктна менеджерка A+C Україна

Перехід на Пушкінській є логічним, оскільки з іншого боку Богдана Хмельницького є аналогічний регульований перехід. До того ж автомобілі однаково стоять на світлофорі й наземний перехід можна навіть облаштувати через вулицю Хмельницького, абсолютно не перешкоджаючи автомобільному трафіку. Цей перехід дасть можливість людям, яким потрібно просто перейти дорогу, не спускатись і не підніматись довгими сходами в підземний перехід.

Це район мого дитинства і моєї бабусі з дідусем, тому я дуже гостро сприймаю кожну підземку, бо знаю, як їм важко. У мами проблеми з колінами, і сходи для неї випробування. Тому ми з нею або мало ходимо центром, або шукаємо шляхи без підземних переходів. Там поруч також живе сім’я з дитиною, у якої ДЦП. Дитині потрібно відвідувати процедури на Хрещатику, і сім’я обмежена у просторі, оскільки спуститися в підземку не може. Вихід – шукати пласкі шляхи.

Підземний перехід на «Театральній» біля Музею історії Києва дублює наземний перехід зі світлофором через Пушкінську © Влад Самойленко

У багатьох інших містах Європи підземних переходів, як у нас, зазвичай немає. Якщо є вихід з метро, то він освітлений і переважно без сходів. Якщо ж є підземка – то вона все одно дублюється наземним переходом. А в нас відмовляються робити наземний перехід навіть на таких вузьких вулицях, як Пушкінська, лише через те, що він буде дублювати підземку.

Але наземні переходи замість підземних – це прояв людиноцентричності міста. У Києві понад 50% мешканців маломобільні – це люди, яким важко пересуватися містом через травми, обмежену рухливість, люди з маленькими дітьми. Навіть жінки на підборах або люди з важкими сумками вважаються маломобільними. Києвом справді складно пересуватися пішки через велику кількість переходів під землею. Наші міста будували та продовжують будувати, орієнтуючись радше на потреби власників авто. Саме тому громадськості доводиться акціями відстоювати право на безбар’єрне пересування містом пішки.


Влад Самойленко

представник ініціативи Urban Initiatives Crew, організатор акції за наземний перехід на Пушкінській

Практика західних міст щодо наземних переходів у Києві почала впроваджуватись не так давно. Наразі вже облаштовані переходи поруч із Бессарабським ринком, біля ЦУМу, на перехресті Валів та вулиці Костянтинівської.

Ініціатива про відновлення наземних переходів поруч із «Театральною» зароджувалась у 2015 році. Але тоді активісти зупинились в адвокації. Пізніше наша команда Urban Initiatives Crew подала проєкт для участі в «Громадському бюджеті» з пропозицією відновити наземні переходи на «Театральній» та «Льва Толстого». За проєкт проголосували понад 1000 киян, але, на жаль, цього не вистачило, щоб його реалізували. Згодом КМДА все ж доручила розглянути можливість реалізувати цю та інші ініціативи.

Наземний перехід через Верхній та Нижній Вали облаштували у липні 2019-го © Ірина Подлєсна
Наземний перехід через Хрещатик біля ЦУМу вікрили ще влітку 2018-го © КМДА

Коли з’явилися плани реконструкції вулиць Пушкінської та Богдана Хмельницького, ми разом з громадськими організаціями «Доступно.UA» та U-cycle скерували в поліцію, Центр організації безпеки дорожнього руху та департамент транспортної інфраструктури КМДА пропозиції щодо облаштування наземних переходів на вказаному перехресті. Ми стежили за процесом, і нам відомо, що сторони погоджувалися на такі зміни.

Перехід на Пушкінській необхідний, бо сучасний підхід щодо планування міст полягає у створенні максимального комфорту для людей, особливо в центральній частині міста. У розвинених містах для зручності мешканців створюють пішохідні/велопішохідні зони, закопують або переоснащують підземні переходи, роблять наземні переходи, які дублюють підземні, щоб людина не відчувала фізичних бар’єрів під час пересування.

На Богдана Хмельницького наземний перехід ще не облаштували, але це не заважає пішоходам уникати спуску під землю – вони просто перебігають дорогу © Влад Самойленко

Провівши двічі заміри пішохідних трафіків, ми зафіксували, що близько 700 людей щогодини змушені спускатися в перехід без потреби потрапити в метро або ж обходять паркани, щоб не спускатися під землю.

Ми маємо два головних аргументи за облаштування переходу:

  1. Це сучасна і перевірена практика. Такі рішення наближають нас до цивілізованих та розвинутих міст. Практика дублювання наземними переходами підземних достатньо поширена за кордоном.
  2. Близько 55% мешканців Києва є маломобільними групами населення, для яких через велику кількість підземних переходів місто стає агресивним. Підземні переходи ускладнюють рух для велосипедистів, користувачів моноколіс, самокатів і решти індивідуального екологічного транспорту.

Основний аргумент опонентів наземного переходу – зменшення пропускної здатності ділянки. Це думка суто про пересування приватним автотранспортом та його швидкісний рух, а не про тих, хто пересувається без авто. Центр міста вже й так насичений великою кількістю машин, які гальмують загальний трафік. Тому з появою кількох додаткових світлофорів, можливо, виникне лише кількасекундна затримка, яка не вплине на пропускну здатність.

Сучасні практики в державних та комунальних організаціях розуміють не всі. Причиною є радянська школа проєктувальників, суперечливі стереотипи, які вбивались у голови з дитинства. Туди ж можна віднести хибний меседж, який досі можна почути в громадському транспорті, про безпечність підземних переходів.

Це у той час, коли в них люди падають, ламають кінцівки, вони часто в занедбаному стані, їх затоплює. А у віддалених від центру районах підземні переходи нерідко стають місцем пограбувань, бійок і зґвалтувань. Ми шукаємо можливості для адвокації сучасних рішень, їх просування та поширення у Києві. Але коли ми кажемо «сучасні підходи», то вони є сучасними лише для пострадянських країн, бо чимало країн Європи проходили цей шлях перетворень, починаючи з 1970-х років.

Переходу на «Театральній» бути. Бо є вдалі приклади відновлених наземних переходів, які не виправдали страхи столичних посадовців про те, що «місто стане», «відбудеться колапс», «армагедон» тощо.


Анна Даниленко

ексспівробітниця департаменту транспортної інфраструктури КМДА, авторка проєкту про наземний перехід на Подолі

Для створення першого у Києві за два роки наземного переходу через Верхній Вал і Нижній Вал довелося витратити півтора року, провести безліч нарад, переконати в необхідності створення багатьох посадовців. І для мене це була історія успіху – взаємодії громади Подільського району, ініціативи «Київ дружній до батьків і дітей» та представників п’яти комунальних підприємств, які відповідають за територію. Коли перехід з’явився, ми навіть влаштували вечірку і подякували всім причетним. Окрім важкості всіляких процедурних моментів і пошуку фінансування, довелося зіткнутися з певним опором ідеї переходу. Бо, на жаль, в нас цінності автомобілецентризму досі домінують над принципами банального гуманізму – і людей заганяють у переходи лише, щоб машини могли їхати без затримок.

Той факт, що 43% населення фізично важко проникати в похмурі підземки, на жаль, не дуже розуміють ті, хто зазвичай ухвалює транспортні рішення стосовно проєктів реконструкції вулиць Києва – сильні, здорові, молоді чоловіки, які користуються власним авто. Однак у місті працює частина людей, які можуть відстоювати ідеї доступності та інклюзивності й готові слухати та чути, тому дуже важливо пояснювати якісь нові для міста речі.

Місто та відповідальні за його комфорт посадовці декларують і підтримують політику доступності та інклюзивності, і це записано в стратегії розвитку до 2025 року. Тому в проєкті Пушкінської пішохідний перехід був. Але в останній момент перехід кудись зник. Мене через певну політичну протидію змогли усунути від процесу контролю проєктів у департаменті. З офіційної сторінки «Київавтодору» активісти дізналися про те, що переходу не буде, хоча за його створенням стоять роки боротьби, проєкти громадського бюджету, численні звернення. Тому провели акцію, активісти об’єдналися і самостійно намалювали перехід. На акції був присутній представник «Київавтодору», який пообіцяв, що перехід облаштують. Чи це правда – дізнаємось невдовзі, роботи планують закінчити до кінця вересня. Однак якщо на переході не облаштують пониження бордюрного каменю, то позитивних змін доведеться чекати ще 3-5 років, до того часу, поки не зміниться менеджмент міста.

Активісти влаштували акцію на Пушкінській та намалювали перехід балончиком © Валентин Низковолосов

Один з улюблених аргументів противників переходів звучить як «місто зупиниться» чи «підземні переходи безпечні». Хоча у всьому світі переходи засипають, створюючи зручні міста для людей, а не для машин. Бо водій має почекати 20-25 секунд, поки горить пішохідна фаза, сидячи в зручному кріслі, а пройти перехід літній людині з хворими ногами займає 7 хвилин, і це більше нагадує тортури. Дуже часто не тільки автомобілісти виступають проти переходів, самі пішоходи кажуть, що їм чудово і зручно під землею, головне, щоб машини їхали.

Створення переходу буде означати, що місто починає дбати про людей. Ще однією з вимог активістів є публічний доступ до проєктів, про що була пряма вказівка від міського голови на засіданні транспортної комісії. Чи готові чути і слухати представники «Київавтодору» тих, хто захищає створення зручних умов для пішоходів та маломобільних – ми теж невдовзі побачимо. А від цього залежить, чи будуть у місті якісні та продумані проєкти зі зручними переходами.


Обкладинка: Анна Шакун для The Village Україна