8 березня The Village Україна щороку традиційно пише репортаж з київського Маршу Жінок. Частина площі, на якій збираються учасники акції, оточена нацгвардійцями, поруч чергують поліцейські у захисних обладунках, трохи далі – кінна поліція.

Учасників маршу оглядають перед тим, як пропустити на площу. Правоохоронець у синьому жилеті поліції діалогу допомагає людям на візках проїхати на марш.

Головна вимога цьогорічного Маршу жінок – ратифікації Стамбульської конвенції, аби зменшити кількість насильницьких злочинів в Україні. Україна підписала цей міжнародний договір 2011 року. Документ зобов’язує державу криміналізувати насильство щодо жінок та домашнє насильство та захищати жертв.

«Нам кажуть, що ми вигадуємо, що насправді насильства немає, а сварки та бійки у сім'ї – це особиста справа родини. Нас переконують, що ми самі провокуємо насильство. <...> Ми не будемо більше терпіти зверхність, зневагу, сексизм, сексуальну об’єктивацію та насильство. Наші потреби – це невід’ємні права людини», – заявляють організатори. – «Ми виступаємо проти ультраправого, домашнього, сексуального, економічного, психологічного та будь-якого іншого насильства».

«Б‘є значить сяде!» коротко узагальнює цьогорічний маніфест плакат однієї з учасниць маршу.

Слухати промовців складно. Постійно заважає звук із сусідньої акції, спрямований на учасниць та учасників маршу. Традиціоналісти традиційно зібралися поруч – під пам‘ятником княгині Ользі. Це «Марш проти абортів». Вони б‘ють у барабани, намагаючись власною аудіосистемою перекричати Марш жінок. За 40 хвилин промовець опонентів маршу помітно стомиться. Його слова стане складніше розпізнавати: чітко чути лише «Cлава Україні! Героям слава!».

«Люди, які приходять зривати наш марш, в паніці. Вони розуміють, що вони з нами нічого не зроблять», – реагує промовиця з маршу жінок.

«Не існує «чоловічих» і «жіночих» справ! Є лише не твоя справа!» – додає плакат поруч.

Учасники маршу стоять з українськими прапорами та веселковими стягами. Посеред юрби – жінки у відьомських ковпаках та мітлами, пофарбованими у бузковий. «Права – жінкам, квіти – клумбам!» – скандують учасники маршу. У колоні велосипедисток до одного з байків причепили напис «Крути педалі, качай права!»

З юрби помітно вирізняються жінки в чорних вуалях з домовиною. На домовині напис – «фемінізм».

Колона рушає вниз вулицею до майдану Незалежності. «Прийдіть до Xриста, не все ще втрачено, ми ще можемо вас врятувати!» – промовець із табору поборників консервативних цінностей прощається з маршем. Обурюється: «Ви можете виходити на вулиці тільки під посиленою охороною поліції і тільки за гроші».

«А скільки нам заплатили?» – жартома перепитує свого друга учасник маршу, який іде ближче до кінця колони. Учасники маршу розтягнулися Михайлівською.

Просимо сусідку по колоні показати її плакати. «Я не хлопчик, просто у мене коротка зачіска», написала вона на картонці.

Ще один сусідній плакат – гастро-феміністичний: «Борщ готує той, хто вміє».

Поруч пробігають поліцейські та нацгвардійці. Їхня робота – супроводжувати марш. Біжать вони не через сутичку, а просто щоб рівномірніше заповнити простір навколо колони після повороту на Хрещатик. Учасники маршу на перебіжки правоохоронців не реагують зовсім.

На Майдані дівчата з «домовиною фемінізму» помітно не встигають за темпом, у якому рухається колона. Гуглимо, що значить напис на їхньому прапорі – «Срібло троянди» – це антифеміністична група, яка має на меті «популяризацією традиційного погляду на жінку, згідно з яким вона є мудрою, сильною та активною особистістю». Жінки у чорному продовжують відставати.

Ближче до Європейської учасники маршу займають усю проїжджу частину, а кричалки вже не такі скоординовані – кожен скандує щось своє, що ближче до серця.

Марш завершується унизу Володимирського узвозу на Поштовій площі. Організатори дякують усім, хто долучився, учасники видають чи то «гучним вереском», чи то «Бойовим кличем».

Дівчина складає плакат про «коротку зачіску» та ховає його під пальто, рушивши углиб Подолу. Сховати символіку – одна з безпекових рекомендацій від організаторів.