Бабин Яр – місце одного з найбільших злочинів проти людяності в історії. У межах двох днів 29–30 вересня 1941 року в київському урочищі розстріляли 33 771 єврея, усього до 1943 року на території під керівництвом німецької окупаційної влади вбили близько 100 тисяч людей, серед них – євреї, роми, члени Організації українських націоналістів і пацієнти психіатричної лікарні імені Павлова.

До 75-ї річниці трагедії Бабиного Яру у 2016 році створили благодійний фонд «Меморіал Голокосту «Бабин Яр»», тоді ж оголосили плани про будівництво меморіального центру на території та провели перше засідання наглядової ради фонду. Очолив наглядову раду керівник Єврейського агентства для Ізраїлю Натан Щаранський, увійшли до неї, зокрема, головний рабин України Яків Дов Блайх і президент Всесвітнього єврейського конгресу Рональд Лаудер; народний депутат Святослав Вакарчук і колишній боксер Володимир Кличко; експрезидент Польщі Александр Кваснєвський і колишній міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер, а також російські олігархи Міхаїл Фрідман, Герман Хан і Павло Фукс й український олігарх Віктор Пінчук, які разом із Лаудером стали донорами проєкту.

З 2016 року посаду виконавчої директорки фонду займала Яна Барінова – представниця Єврейського дипломатичного корпусу Всесвітнього єврейського конгресу. У 2017 році «Історична правда» опублікувала відкритий лист українських істориків до керівництва фонду, у якому його звинуватили в намірі «поєднати Бабин Яр лише з історією Голокосту, ігноруючи інші жертви та інші драматичні моменти його історії». У відповідь Барінова заявила, що процес розробки концепції меморіального центру триває і що її команда «відкрита до діалогу». У жовтні 2018-го науковий радник фонду, нідерландський історик Карел Беркгоф (Інститут досліджень війни, голокосту та геноциду в Амстердамі) із командою підготував «Базовий історичний наратив» – з історичним контекстом трагедії Бабиного Яру.

4 грудня 2019 року фонд повідомив про зміну керівництва, яку попередня команда назвала «раптовою і непоясненою». «Це хвилює, адже це не приватний бізнес, де можна просто всіх звільнити. Такі організації працюють не так. Світ меморіальних музеїв Голокосту маленький, і кількість людей, які можуть і хочуть працювати в цьому, дуже обмежена. Тому довіра дуже важлива. А те, що відбулося, – це підрив довіри, без жодних пояснень. І це дуже непокоїть», – коментував в інтерв’ю LB.ua Беркгоф. Ще раніше проєкт залишив фахівець із проєктування музеїв Дітер Богнер. У керівництві фонду рішення пояснили тим, що попередня команда виконала свою роботу.

Новим генеральним директором фонду призначили Максима Яковера, засновника мережі коворкінгів Chasopys, який раніше очолював інноваційний парк UNIT City та ВДНГ. Водночас художнім керівником проєкту став Ілля Хржановський – російський режисер, відомий за проєктом «ДАУ».

Хржановський реалізував «ДАУ» упродовж майже 15 років, за цей час проєкт перетворився із біографічного фільму про лауреата Нобелівської премії Лева Ландау на мегаломанський скандальний експеримент, який називають «антропологічним артпроєктом» і «сталіністським «Шоу Трумена»». Знімальний майданчик у Харкові площею в понад 10 000 м² перетворили на закритий симулятор радянської доби, у якому всі учасники повинні були жити за правилами тоталітарної епохи – від одягу та білизни до мовних зворотів та атмосфери постійного втручання в особистий простір. Deutsche Welle називала проєкт «найбільш амбітним фільмом в історії», а американське виданння GQ у репортажі зі зйомок – «знімальним майданчиком, який сам себе з’їв».

У квітні прокуратура Харківської області відкрила два кримінальні провадження через зйомки фільму – через факти, які можуть свідчити про порушення прав і свобод дітей під час зйомок сцен за участі немовлят. Ще раніше авторів фільму звинувачували у «нелюдських методах роботи з акторами». Одну з ролей у проєкті виконав російський неонацист і засновник руху «Оккупай-педофиляй» Максим Марцинекич на прізвисько «Тесак», який зараз відбуває покарання в колонії суворого режиму. За його участі знімальна група зафільмувала сцену вбивства свині та розгрому майданчику неонацистами. Група журналістів надіслала відкритий лист до президента Берлінського кінофестивалю, де відбулася прем’єра перших частин «ДАУ», поставивши під сумнів етичність фільму через сцени «несимульованого психологічного та фізичного насильства» та порівнявши режисера Хржановського із Гарві Вайнштейном. Хржановський ці звинувачення відкидає.

«Багато років я займаюся колективною та індивідуальною травмою людини всередині тоталітарного режиму. У проєкті «ДАУ» – це травма тоталітарного радянського режиму, в проєкті «Бабин Яр» – травма нацизму. [... ] Я хочу застосувати всі свої знання, щоб відвідувачі Бабиного Яру змогли прожити історію трагедії, як свою власну. Щоб ця історія у майбутньому ніколи не повторилася», – прокоментував Хржановський призначення художнім керівником меморіального центру «Бабин Яр».

Редакція The Village Україна поспілкувалася з генеральним директором майбутнього меморіального центру Максимом Яковером – про співпрацю з Хржановським, майбутню презентацію концепції проєкту та пропозицію перейменування станції метро «Дорогожичі» на «Бабин Яр».

 Підпишись на THE VILLAGE УКРАЇНА В TELEGRAM – усі головні тексти тут.

– Ми востаннє з вами бачилися в UNIT City, коли ви представляли свого наступника на посаді виконавчого директора інноваційного парку. Коли ми записували вашого колишнього партнера Максима Бахматова, він нам розписав хронологію: на початку вересня вийшов із проєкту, тиждень відпочив, тоді почав говорити з Кличком про посаду радника. Що ви робили після виходу з UNIT City? Як з’явився варіант продовження роботи в Меморіальному центрі «Бабин Яр»?

– У мене є одне хобі, якому я присвятив останні два роки, найближчим часом я про нього розповім. Я маю низку проєктів, ми робимо «Интересный Киев» з Арсенієм Фінбергом, також є Chasopys, ще кілька проєктів. Окрім того, в мене була низка пропозицій піти у владу.

– Чому вирішили не йти у владу?

– Я ухвалював рішення з огляду на те, де моя участь може дати максимальний impact. Після цього я познайомився з кількома членами наглядової ради меморіального центру, мені запропонували стати генеральним директором. У жовтні я познайомився з Іллею [Хржановським].

– Як це було?

– Зустріч була в UNIT City.

– А хто був ініціатором зустрічі?

– Не пам’ятаю деталей. Але це на мене вийшли. Мене запросили познайомитися.

– Що ви знали на момент зустрічі про Хржановського?

– Знав, що це режисер, який робив у Харкові проєкт «ДАУ».

– Який у вас був рівень заглиблення в тему «ДАУ»?

– Я не бачив тоді фільмів. Уперше я переглянув «ДАУ» на Берлінському кінофестивалі. Ілля – це людина, яка 15 років присвятила одному проєкту, яка заради цього проєкту побудувала фактично цілий «Інститут», яка залучила в нього велику кількість видатних діячів культури, яка змогла знайти на це гроші. Зробити настільки масштабний проєкт – це заслуговує поваги.

– Вас із Хржановським у грудні представляли разом – як нове керівництво центру. Вас одразу залучали як одну команду чи ви почали працювати разом у процесі?

– З чого починається проєкт? Є дві ключові людини. Ми просто визначили між собою, хто чим займається. Ілля відповідає за концептуальний і контентний складник, я відповідаю за фінанси й за те, щоб були створені продукти.


Я ухвалював рішення з огляду на те, де моя участь може дати максимальний impact


– Я правильно розумію – частково у цьому проєкті ви хотіли використати досвід, який отримали під час розробки проєкту Музею монументальної пропаганди, коли працювали на ВДНГ?

– Із Музеєм монументальної пропаганди це неможливо порівняти, просто тому що тоді була інша проблема. У межах закону про декомунізацію місту треба було кудись прибрати всі пам’ятники. Я тоді був проти того, щоб просто звезти їх на ВДНГ. Тому ми сформулювали, що це можна зробити в форматі музею. Ми визначили місце за першим павільйоном, ближче до лісопаркової частини, і запропонували зробити фактично атракцію. Меморіальний центр – це зовсім інший проєкт і зовсім інші завдання.

– Чому не вдалося реалізувати проєкт Музею монументальної пропаганди?

– На певному етапі цю ідею передали місту, далі цим займалася [київська влада].

– Коли ви з Бахматовим залишали ВДНГ, ви називали головною причиною те, що «законодавча платформа не дає можливості» реалізувати вашу концепцію. Це стосувалося і музею?

– На ВДНГ були десятки проєктів. Багато проєктів ми реалізували, ще щось не реалізували. Загалом законодавство побудоване так, що залучити великого інституціонального інвестора на ВДНГ було юридично складно. «Експоцентр України» має такий захист, щоб його не «розпиляли» – і це добре. Але водночас це стримує великі інвестиції в комплекс. Для того, щоб залучати інвестора, треба узгодження не лише з Державним управлінням справами, а й із великою кількістю міністерств. Залучити приватні інвестиції та захистити їх на ВДНГ було складно.

– Просто оптика зараз така: ви не змогли реалізувати великий науково-популярний та історичний проєкт за допомогою держави, але тепер намагаєтеся зробити щось схоже в «Бабиному Яру» – уже на гроші приватних інвесторів із Росії.

– Ні. Тут різні гроші. Меморіальний центр – це великий міжнародний проєкт. У нас п’ять донорів. Так, це [Міхаіл] Фрідман і [Герман] Хан, які народилися в Україні й у яких родичі загинули під час Голокосту; у Хана 13 людей у Бабиному Яру лежить. Також це Віктор Пінчук, Павло Фукс і Рональд Лаудер. Але ключові рішення ухвалюють не донори, ключові рішення ухвалює наглядова рада. Якою буде концепція і стратегія, на що витрачатимуть гроші, хто керуватиме центром – це прерогатива ради, у яку входять 14 людей.

Виставка фонду «Межа людяності» в Лондоні

Чому «Бабин Яр» змінив керівництво

– До речі, про керівництво. У січні з проєкту вийшов керівник наукової ради Карел Беркгоф [нідерландський історик, фахівець із Голокосту в Східній Європі, працював у комплексі з 2017 року]. Чому з ним не подовжили контракт?

– Ми запропонували Карелу подовжити контракт, але він відмовився. Ми створили два науково-дослідні інститути, які очолили два відомі українські вчені-історики, професори Андрій Руккас та Владислав Гриневич. Вони входять у наукову раду, Гриневич є співавтором книги «Бабин Яр: Історія і пам’ять» та базового історичного наративу комплексу, [напрацьованого попереднім керівництвом центру]. Цей наратив відкритий, він опублікований на сайті проєкту. У межах цих інститутів ми плануємо велику кількість проєктів уже цьогоріч. Концепція, яку ми зараз розробляємо, працюватиме в межах цього історичного наративу. У нас є абсолютна спадкоємність у тому, що стосується історії.

Карел Беркгоф

– В інтерв’ю LB.ua Беркгоф поставив це під сумнів, заявивши про те, що з призначенням нового керівництва центр «змінив моральний компас». Понад те, він заявив, що Хржановський, як художній керівник, узяв на себе повноваження не лише щодо художнього складника, а й щодо наукового: «Раптом він стає на чолі всіх процесів, навіть дослідницьких».

– Це не відповідає дійсності. Наші дослідницькі Інститути працюють у взаємодії з міжнародною науковою радою, до якої, крім Руккаса та Гриневича, входять Мартін Дін та Олександр Круглов. Продовжує роботу Гелінада Грінченко, яка відповідає за напрямок усної історії, а також Михайло Кальницький, який приєднався до нас у квітні. Загалом кількість істориків у проєкті протягом останнього року зросла майже вдвічі. Їх координує мій заступник із питань освіти та науки.


Концепція, яку ми зараз розробляємо, працюватиме в межах цього історичного наративу


– У попередній системі керівництва центром не було посади художнього керівника, яку створили для Хржановського. Чому було необхідно її створити?

– Коли мене призначили генеральним директором, попередньої команди вже не було в проєкті. Тому, на жаль, із більшістю команди не встиг познайомитися. Попередня команда виконала завдання, які перед нею ставила наглядова рада – сформували історичний наратив, провели низку адміністративних речей, оформили ділянку землі. Зараз ми переходимо у фазу, яка буде більш контентною. У цій фазі потрібні інші компетенції. Тому запросили нову команду.

– Хржановський у кількох інтерв’ю згадував, що його бачення концепції центру відрізняється від бачення попереднього керівництва. Як саме?

– Наратив жодним чином відрізнятися не буде. Концепція буде допрацьовуватися з урахуванням кількох факторів. По-перше, ми вважаємо, що необхідно мислити всією територією заповідника. По-друге, проєкт повинен бути більш інклюзивний. Адже в Бабиному Яру загинули не лише євреї, а й роми, військовополонені, пацієнти психіатричних лікарень…

– Українські націоналісти…

– Так. І просто ті, кому не пощастило опинитися не в тому місці не в той час. Тому попередній запропонований проєкт у тому вигляді реалізуватися не може. Концепція повинна охоплювати розповідь про всіх жертв. Зараз ми домовляємося з архітекторами Querkraft Architekten, організаторами конкурсу Phase Eins та іншими експертами музейної справи про серію онлайн-воркшопів для обговорення нової переформульованої концепції. Після цього ми ухвалимо рішення щодо доопрацювання архітектурного проєкту. Ми хочемо донести, що це загальнолюдська трагедія і що вона стосується кожного. Для того, щоб розібратися, чому так сталося. Тому концепція буде обертатися навколо особистого досвіду майбутніх відвідувачів.

Візуалізації проєкту Querkraft Architekten

Роль Хржановського у проєкті

– Наскільки зрозуміло з вашої комунікації й комунікації Хржановського, це так звані імерсивні методи, які використовувалися в процесі зйомок «ДАУ».

– Ми точно будемо будувати інноваційний музей. 15 червня ми плануємо провести презентацію проєктів, які ми будемо робити цьогоріч. Це навіть можна назвати тизерами проєктів. Тоді стане більш зрозуміло, у який бік ми рухаємося.

– Якщо загалом описувати досвід, який отримуватимуть відвідувачі центру – яка ваша інтенція? Яким ви хочете зробити цей досвід?

– Про це ми розкажемо у межах концепції.

Ілля Хржановський © Ольга Галицька

– Ви згадали, що переглянули «ДАУ» на Берлінале. Які були враження?

– Талановито і страшно.

– Чи змінилася ваша думка про Хржановського після того, як ви переглянули фільм?

– До того, як я подивився фільм, ми вже працювали разом протягом трьох місяців.

– Але ви не бачили до цього фільм, не бачили жорсткі методи, які він використовував у проєкті «ДАУ», не бачили сцену з пляшкою із «ДАУ: Наташа».

– Я не експерт у кіно. Я не фейсбучний експерт, у якого є думка про все. Тому мені складно оцінювати кіно – хороше, погане тощо. Хтось любить комедії, хтось любить драми, хтось любить документалістику. Але я почитав, що пише The New York Times, The Guardian…

Фрагмент фільму «ДАУ: Наташа»

– The Guardian назвали «ДАУ» «сталіністським «Шоу Трумена».

– Я почитав рецензії, побачив думку журі Берлінського кінофестивалю, яке точно розуміється на кіно краще, ніж я. Кінокритики, наприклад, оцінили «ДАУ: Дегенерація» дуже високо. Ось це і є показник – чи є це чимось новим, незвичним і великим.

– Питання межі дозволеного у мистецтві – це питання не до мене як журналіста і не до вас як менеджера. Щодо цього вже триває величезна дискусія. Але є конкретна скандальна ситуація. Режисера звинувачують...

– «ДАУ» – це авторський проєкт. «ДАУ» та меморіальний центр – це різні проєкти. Для того, щоб предметно обговорювати щось про центр, дочекаймося, поки ми представимо перші проєкти. Уже тоді можна буде обговорювати, що ми пропонуємо.

– Це були б два різні проєкти, якби не слова Хржановського про те, що він збирається використовувати в центрі використовувати ті самі чи схожі методи, що й у «ДАУ».

– Я не скажу вам зараз нічого нового. Ми плануємо будувати інноваційний музей ХХІ століття. Коли ми презентуємо концепцію, тоді буде предмет обговорення. Заздалегідь він повинен пройти розгляд наглядової ради, у якій є досить видатні та авторитетні люди.


Якщо буде представлене щось, із чим я буду категорично не згоден, але наглядова рада його ухвалить, я просто вийду з проєкту


– Ви як генеральний директор відповідаєте за рішення художнього керівника?

– Ми координуємося за всіма проєктами. У нас ще не було ініціатив, які ми запустили й з якими я був не згоден. Стратегічні речі, своєю чергою, ухвалює наглядова рада.

– А як це загалом працює? Умовно, є рішення, яке пропонує художній керівник Хржановський. Для того, щоб воно було узгоджене та інтегроване у концепцію, ви повинні його схвалити як генеральний директор?

– Коли ми заходили в проєкт, одразу домовилися, що ми [з Іллею] діємо синхронно. Якщо буде представлене щось, із чим я буду категорично не згоден, але наглядова рада його ухвалить, я просто вийду з проєкту.

– І поки таких випадків не було?

– Ні.

– А що для вас буде цієї планкою? Що буде для вас максимально допустимим у цьому проєкті?

– Ми повертаємося до розмови про концепцію, а я не можу про неї говорити, поки триває внутрішня робота в режимі діалогу.

– Так, але це логічне запитання з огляду на обраний вашим художнім керівником метод. Для вас особисто – де ви проводите для себе цю межу?

– Наше завдання – побудувати видатний проєкт, інноваційний проєкт. Будь-який інноваційний проєкт викликатиме дискусію. Навіть просто новий проєкт неодмінно буде викликати дискусію. Комусь буде подобатися. Хтось буде критикувати. Ще хтось буде казати, що він зробив би краще. Я ставлюся до цього, як до нормального процесу.

[У процесі підготовки проєкту] ми проїхали й подивилися подібні комплекси від Ізраїлю до Берліна й Вашингтона. Бачили також POLIN у Варшаві. Кожен із них – по-своєму видатний продукт свого часу. Тепер ми ставимо собі запитання: якщо музей побудовано у 2000 році – це зараз по суті новий музей. Але його звели майже за десять років до появи iPhone. Уявляєте, як змінився світ за цей час? Якщо ми відкриємо меморіальний центр у 2025 чи 2026 році, то, умовно, у 2050-му він буде новим. Тепер запитання: яким повинен бути центр, щоб він був актуальним за кілька десятків років? Це складне запитання.

Меморіал жертвам Голокосту у Берліні © Таїсія Куденко

– Суб’єктивна думка: я кілька разів був у Меморіалі жертвам Голокосту в Берліні. Щоразу це надзвичайно сильні враження – по-перше, через архітектурне рішення. Це дуже простий метод, але він працює і зараз. Навіщо у такому разі використовувати настільки радикальні заходи, як пропонує Хржановський?

– Я пропоную дочекатися публікації перших проєктів, і ми повернемося з вами до цієї дискусії.

– Я відштовхуюся від конкретних цитат Хржановського – про те, що він збирається використовувати умовний «метод «ДАУ»» і в новому проєкті.

– Тоді треба про це запитати в нього.

– Я запитую у вас, як у генерального директора, як у людини, що відповідає за рішення керівництва центру.

– Коли ми представимо концепцію, у нас із вами буде предметне обговорення. Ви ставите одне й те саме запитання.

– Я поки не отримав відповіді, тому змушений уточнювати.

– Я розумію. Є вакуум інформації, тому він заповнюється здогадками. Але цього не варто робити. Ключове зараз – зробити перші продукти.

Наглядова рада

– Яка роль наглядової ради в щоденному процесі керування проєктом?

– Основне завдання ради – формування стратегії. Зокрема, ухвалення концептуальних рішень, а також затвердження бюджету й призначення менеджменту.

– Чи бачили члени наглядової ради текст комунікації центру від 22 квітня, [у якому керівництво реагувало на початок провадження Харківською прокуратурою]?

– Це офіційна позиція фонду на той момент.

– Чи отримували ви фідбек від членів наглядової ради щодо ситуації?

– Який зараз є фактаж? Є зображення з ігрового кіно, після якого почалися публікації. Не переглянувши фільм заздалегідь і не розібравшись, люди почали висловлювати думки. На мій погляд, це думки, засновані на емоціях. Зараз триває розслідування. Я впевнений, що компанія «Феномен-Україна» надасть усі документи, які вони, звичайно, мають – як відбувалися зйомки, як надавали дозволи дитбудинку, органів державної влади, зокрема, підрозділу обласної адміністрації, документи щодо наявності опікунів. Будуть певні висновки.

Я читав відгуки людей, які працюють у кіно: «Відколи це не можна знімати дітей?». Ми знаємо мільйон фільмів із дітьми. І ніхто там не мучить дітей. Це навіть безглуздо. А людину вже звинуватили. Виходить публікація, що він мучитель дітей, що він уже винний. Це жахливо… [пауза] Думаю, що в 30-х роках його б уже розстріляли, без суду і слідства. Але по факту – про нього вже пишуть як про винного. Ніхто не скасовував презумпції невинуватості.


Думаю, що будь-яке місто було б щасливе отримати унікальну культурно-наукову інституцію світового масштабу


– Триває слідство, воно вирішить. Але це ж питання етики загалом. Так, наприкінці минулого року ще не було можливості переглянути «ДАУ». Але про цей проєкт говорили ще десять років тому, і вже тоді висувалися сумніви в необхідності використання настільки жорстких методів. Проєкт щонайменше неоднозначний, заснований на дуже суперечливому методі...

– Я не можу коментувати «ДАУ». Думки різняться – від жаху до захоплення.

– На ваш погляд, наскільки виправданим було рішення залучати в проєкт центру людину, яка вже тоді мала таку репутацію?

– Поясню з позиції наглядової ради, у склад якого входять авторитетні діячі культури й правозахисники. Іллю запросили для того, щоб запропонувати нове унікальне бачення художнього складника проєкту. Команда продовжує роботу над концепцією майбутнього меморіального центру. Після того, як ми опублікуємо низку проєктів, можна буде про це говорити.

– До слова про наглядову раду, чи не бачите ви конфлікту інтересів у тому, що членом наглядової ради є Володимир Кличко, а його брат, мер Києва і голова КМДА, видавав дозвіл на земельну ділянку?

– Думаю, що будь-яке місто було б щасливе отримати унікальну культурно-наукову інституцію світового масштабу, у яку приватний капітал готовий вкласти понад 100 мільйонів доларів. Будь-який мер був би щасливий. Тому абсолютно логічно, що мер Києва підтримує цей проєкт. Володимир – визначний українець, який має великий авторитет у світі. Його залученість до наглядової ради має велике значення, адже свідчить, зокрема, про готовність Володимира інвестувати свою значну репутацію та авторитет у цей проєкт.

– Але чи бачите ви в цьому конфлікт інтересів?

– Віталій Володимирович підтримує цей проєкт, він був одним із його ініціаторів. А в чому ви бачите конфлікт інтересів? Ми ж будуємо не ТРЦ, не будинки чи комерційний проєкт. Це проєкт, який має значення у світовому масштабі. У цьому проєкті немає прибутку, немає комерції.

Реалізація проєкту та пропозиція перейменування станції метро

– Велика частина з того, про що ми зараз говоримо, стосується не так проєкту, скільки комунікації центру. Як ви зараз оцінюєте пропозицію щодо перейменування станції метро «Дорогожичі» на «Бабин Яр»?

– Пропозицію щодо перейменування вулиці, площі чи станції метро може висунути кожен киянин. Будь-яка організація, включно з The Village Україна. Далі є процедура: ти подаєш пропозицію, її розглядає комісія, що засідає кілька разів на рік, відтак проходить електронне голосування киян; якщо кияни ухвалюють таке рішення, то його виносять на розгляд Київської міської ради.

– Це фактично була перша ініціатива вашої команди, як нового керівництва центру. Чи варто було починати комунікацію з цього? Адже ця історія показала, що в місті немає консенсусу щодо цього питання.

– А щодо чого в Києві є консенсус? [сміється] Які ініціативи в Києві всі однозначно підтримують? Коли ми робили ВДНГ, частина місцевих мешканців абсолютно не сприймала певні пропозиції.

– Але зараз є консенсус за підсумками вашої роботи – це успішний кейс Яковера і Бахматова.

– Так завжди виходить. Коли я задумував Chasopys, ніхто не розумів, що я роблю. Але за чотири роки це стало абсолютним трендом. Коли ми робили UNIT City, не всім було зрозуміло, що ми робимо. Та зараз кожне друге місто хоче мати маленький UNIT City. Коли ти робиш великі нові проєкти, оцінити їхні результати можна лише за чотири–п’ять років.Так само буде і з меморіальним центром.

– Інформація про можливу реалізацію проєкту у 2025 році ще актуальна? Як на терміни вплинув скандал навколо Хржановського та коронавірус?

– Через коронавірус ми були змушені скасувати офлайн-активності та зосередитися на онлайні. Я вважаю, що 2025 чи 2026 рік – це реалістичні терміни. Загалом тривалий процес будівництва – це нормальна практика для подібних центрів. Якщо я не помиляюся, у випадку з POLIN від ідеї до реалізації минуло 19 років.


Це велика амбіція зробити щось, завдяки чому у світі буде менше насильства


– Чому ви ухвалили рішення перемістити офіс фонду ближче до Бабиного Яру?

– Я вважаю, що ми повинні бути на об’єкті. Повинні відчувати це місце, перебувати тут постійно – вся команда повинна бути пронизана цим духом. Працювати в модному офісі над проєктом Бабиного Яру – це було б неправильно. Тому зараз ми сидимо у тимчасовому приміщенні, невеликій квартирі, у якій багато старих книг, фотографій.

– Я правильно розумію, Хржановський під час карантину зараз перебуває в Росії?

– Так.

– Це впливає на роботу над проєктом?

– Ні, зараз же всі працюють із дому.

– У вас були моменти, коли ви шкодували про рішення очолити цей проєкт?

– Я скажу так: я думав, що буде простіше. Я не очікував, що в єврейському світі стільки політики.

– Чому ви погодилися очолити проєкт?

– Це велика амбіція зробити щось, завдяки чому у світі буде менше насильства. Зробити так, щоб ця Катастрофа, Голокост, не повторилася.

Ми – країна, де вбили 1,5 мільйона євреїв і де не побудували жодного значного музею, присвяченого [Голокосту]. Це дивно і неправильно. Це треба виправити. Тут у нас є шанс побудувати науково-культурну інституцію світового масштабу і поставити планку для майбутніх музеїв України. І мені просто цікаво робити проєкти, які змінюють щось навколо і які змінюють тебе.


Текст: Ярослав Друзюк

Редактор: Андрій Баштовий

Літературна редакторка: Ніка Пономаренко

Верстка: Анна Шакун