Киянин Сергій Миронов реставрує старовинні двері в історичних будинках міста. Він робить це з власної ініціативи та своїм коштом, аби зберегти частину архітектурної спадщини міста. Через занедбаність таких дверей ЖЕКи або мешканці будинків змінюють їх на сірі металеві. З кожним роком таких історичних артефактів у місті стає все менше.

Ми запитали Сергія, чому він вирішив зайнятися відновленням дверей, як влаштовує процес і який зворотний зв'язок отримує.

Раніше ми розповідали історію дизайн-директорки бюро spiilka, яка своїми силами озеленила клумбу зі сміттям у центрі міста.

Усе, що відбувається з Києвом – частина моєї історії

За першою освітою я економіст і раніше моя робота була пов’язана з фінансами. Зараз я отримую другу освіту за спеціальністю історія й археологія, адже історія – це те, що цікавить мене ще з дитинства. Для мене все починалося з воєнної історії, але що старшим я ставав, то більше цікавився історією Києва – мого рідного міста.

Буквально нещодавно в одному з будинків на Костьольній дуже красиві царські вхідні двері, висотою майже три метри, замінили на металеві двері стандартного розміру, а зайву висоту просто заклали цеглою

Я тут народився і виріс, мої батьки також корінні кияни, тож усе, що відбувається з Києвом – частина моєї особистої історії. Пам’ятаю, як ще в дитинстві звертав увагу на історичні артефакти. Для мене це те, що створює атмосферу міста. Тому мені дуже неприємно спостерігати, як із кожним роком автентичних деталей у місті стає все менше. Ці зміни набрали таких масштабів, що, гуляючи центром, я міг недорахуватись не лише старовинних дверей, але й цілої будівлі.

Це підштовхнуло мене почати досліджувати старі будівлі Києва та їхні оригінальні деталі – двері, сходи, під’їзди, різноманітні деталі – на випадок, якщо скоро їх не стане. Я почав заходити в старовинні житлові будинки, знайомитися з їхніми мешканцями, переважно старенькими людьми, заходити у квартири, де збереглися автентичні інтер’єри й атмосфера. Усе це я фотографую та публікую в Instagram Vanishing Kiev. Я розумію, що рано чи пізно ці літні люди підуть із життя, а їхні діти чи внуки, яким дістанеться квартира, найімовірніше, не думатимуть про збереження архітектурної спадщини, а просто замінять її на масмаркет.

Людям бракує розуміння, що коли ти живеш в історичному будинку, то двері до твоєї квартири – це вже не твоя особиста справа, а питання міського середовища й архітектурної спадщини

Наприклад, буквально нещодавно в одному з будинків на Костьольній дуже красиві царські вхідні двері, висотою майже три метри, замінили на металеві двері стандартного розміру, а зайву висоту просто заклали цеглою. Я не засуджую людей, які це зробили, адже в нас загалом немає культури збереження архітектурної спадщини. Людям бракує розуміння, що коли ти живеш в історичному будинку, то двері до твоєї квартири – це вже не твоя особиста справа, а питання міського середовища й архітектурної спадщини.

Старовинні двері хотіли закласти цеглою, а я вирішив відновити їх

Що більше я цікавився цією темою, то більше мене зачіпало, коли автентичні дерев’яні двері, що простояли в будинку 120 років раптом змінювали на безлике сіре залізне «дещо». Коли кількість знищених дверей, які я пам’ятаю, стала зашкалювати, я зрозумів, що не можу просто сидіти, склавши руки. Вирішив, що маю власними силами зберегти хоча б якусь частину архітектурної спадщини міста.

На пояснення, що мене зацікавили старовинні автентичні двері, вони відповіли, що нічого красивого й естетичного в них немає. Та сказали, що збираються закласти їх цеглою

Спочатку мене гальмував страх: у мене не було знань і досвіду в реставрації. Все, що я вмів, це реставрувати в домашніх умовах старі тумби, стільці та столи, які я випадково знаходив на вулиці.

Але одного разу сталася ситуація, що підштовхнула мене до дій. Я гуляв неподалік від велотреку, зайшов у проїзд поруч і побачив там двоє старовинних дверей. У момент, коли я фотографував їх, мене помітила пара, яка живе в цьому будинку, і почала розпитувати: «Хто ви такий? Що ви фотографуєте? Тут нема чого фотографувати». На пояснення, що мене зацікавили старовинні автентичні двері, вони відповіли, що нічого красивого й естетичного в них немає. Та сказали, що збираються закласти їх цеглою.

Спершу я намагався переконати їх, що не потрібно нищити двері, але десь на п’ятій хвилині діалогу зрозумів, що ці люди просто не розуміють цінності архітектурної спадщини. Тоді я вирішив власноруч відреставрувати двері, щоб жителям будинку не захотілося позбутися їх. Страх зробити щось не так зник, бо двері все одно хотіли знищити. Тож я вирішив спробувати.

На перші двері витратив 10 000 гривень

Досвіду реставрації дверей у мене не було, а у відео на YouTube зазвичай двері відновлювали в умовах столярного цеху з професійною апаратурою. Тому перші двоє дверей поблизу велотреку я реставрував методом проб і помилок і витратив на це 10 000 гривень.

Спочатку використовував інструменти доволі хаотично та перепробував різні: дрилі з різними насадками, кутову шліфмашинку з різними колами, металеві щітки, будівельний фен, змивки та розчинники, наждачний папір. Усе це дорого мені обійшлося, зате дозволило набити руку та зрозуміти, які інструменти справді потрібні. Зараз регулярно використовую орбітальну шліфмашинку, полірувальні кола на дрилі, будівельний фен і наждак. Але на цьому зупинятися не збираюся, бо що більше різноманітних електроприладів, то якісніше можна виконувати роботу.

Починаю реставрацію з миття дверей, бо зазвичай вони дуже брудні. Далі з допомогою фену розігріваю лак і фарбу та знімаю їх шпателем. Якісно зняти фарбу – найважливіше в процесі реставрації. Що більше старої фарби залишиться, то гірше на неї ляже нова фарба. Під неї потраплятиме волога, а деревина з часом почне гнити. Після того, як дістаюся до деревини, полірую поверхню та вручну знімаю залишки фарби. Це дуже важливий і тривалий етап. Далі просочую двері спеціальним антисептиком і ґрунтую. Останній етап – фарбування двома-трьома шарами нової фарби.

Усе це в доволі некомфортних умовах. Ти стоїш на драбині, на висоті три метри під сонцем або дощем і намагаєшся дуже примітивним інструментом очистити 15 шарів фарби. Це не жарт, на одних дверях, які я реставрував, було 15 шарів радянської олійної фарби – це 6–7 мм фарби, яку потрібно було зняти. Навіть будівельний фен, що дує температурою 600 градусів, не розчиняє таку кількість із першого разу.

На реставрацію йде від 20 до 40 годин

Я відреставрував уже п’ять дверей – біля велотреку та на вулиці Тургенєвській. У Києві є ще багато дверей, з якими мені б хотілося попрацювати, але мій вибір залежить від того, чи вдасться отримати доступ до електроенергії. Одного разу жителі будинку, де я збирався реставрувати двері, пообіцяли, що дадуть мені доступ до розетки. А коли я приїхав, виявилося, що нікого немає вдома. Після цього випадку домовляюся про розетки з бізнесами, що розташовані на першому поверсі будинку.

Кожні двері потребують різних зусиль, часу та грошей. Над першими двома я працював 6–7 годин на день протягом тижня. Всього витратив на це 40 годин. Але з кожним разом я роблю це швидше та якісніше. Наприклад, останні двері відреставрував за 20 годин і робив це більш розслаблено.

На перші двоє дверей я витратив 10 000 гривень, не рахуючи купівлі болгарки, дрилі, будівельного фену та захисту на обличчя й очі. Зараз на матеріали для реставрації одних дверей витрачаю приблизно 2000 гривень. Усе це – мої гроші.

Саме тому, що я роблю все власним коштом, у мене не було проблем із місцевими жителями. Звісно, не всі розуміють, навіщо я відновлюю старі двері, але оскільки я не прошу за це грошей, вони мовчки погоджуються. Є й такі мешканці, які мені дякують. Переважно це літні люди.

Одного разу прийшли представники ЖЕКу та почали запитувати, що я роблю та навіщо. Я все пояснив, і більше запитань до мене не було. Я планую й надалі продовжувати відновлювати двері, нікого не запитуючи. Якби я домовлявся з комунальними службами, то навряд чи щось вдалося б зробити.

Хочу, щоб люди зрозуміли, що історичні деталі можна не знищувати

Ідея моєї роботи в тому, щоб люди помітили історичний артефакт, порівняли його з оточенням і задумалися над збереженням архітектурної спадщини.

Наприклад, дві мої останні роботи – це залишки від старовинних дверей. ЖЕК виламав старовинні різьблені стулки та поставив на їхнє місце сірі металеві двері. При цьому верхня частина дверей, фрамуга, залишилася, тільки її завішали рекламою. Саме її я взявся реставрувати. Я подумав, що якщо поверну автентичним деталям максимально близький до оригіналу вигляд, не змінюючи середовище навколо них, завдяки контрасту люди помітять, що металеві двері тут недоречні. Можливо, хтось подумає: «Чорт забирай, а могло ж бути інакше. Можна було не знищувати автентичні елементи, а просто їх відреставрувати».

Я планую й надалі продовжувати реставрацію. Маю на приміті декілька дверей: на вулиці Льва Толстого, на Саксаганського, на Великій Житомирській і на Подолі. Які двері оберу наступними, залежить від низки обставин. Але головне – домовитися з кимось із бізнесів на першому поверсі про доступ до електрики. Зараз я розумію, що обсяг робіт настільки великий, що мені буде складно впоратися з цим самому. Тому якщо знайдуться охочі допомогти, зможу швидше почати роботу.

Окрім дверей, мене також цікавлять інтер’єри під’їздів. Скоро працювати на вулиці буде неможливо через погоду, і тоді я планую перейти до реставрації в під’їздах. На жаль, у нас дуже швидко зникають автентичні підлогові покриття – плитка, терраццо, мармур. Коли в них з’являються тріщини, для мешканців чи ЖЕКу це стає приводом, аби замінити їх на дешеву плитку з масмаркету. Але якщо замінити плиточки, що потріскалися, на такі самі оригінальні, покриття можна залишити. Тому наступний етап, за який мені б дуже хотілося взятися, – це реставрація плитки. У мене вдома є невелика колекція автентичної царської плитки, і я планую з допомогою її частини поповнити плиточки, що потріскалися, в декількох будинках.

ЖЕК виламав старовинні різьблені стулки та поставив на їхнє місце сірі металеві двері. При цьому верхня частина дверей, фрамуга, залишилася, тільки її завішали рекламою. Саме її я взявся реставрувати

Є дуже велика ймовірність, що ми – останнє покоління людей, які бачать Київ у більш-менш автентичному вигляді. Можливо, наступні покоління ніколи не відчують атмосферу Києва, що відрізняє його від інших міст. Я ще пам’ятаю місто зовсім іншим: коли в кожному під’їзді жили літні люди, які одне одного знали, коли в будинках було багато рослин, котів, особлива дворова аура та багато автентичних деталей. Усе це певним чином ріднить людей із місцем, створює шарм, атмосферу та більш особисті стосунки між людиною та середовищем.

Я роблю те, що можу, щоб хоч якось зберегти частинки історичного Києва. Загалом я роблю це для себе. Бо якщо історичні артефакти продовжуватимуть знищувати, мені буде ще складніше жити в моєму рідному місті, яке стає чужим.