У людей, що перехворіли на COVID-19, виробляються антитіла, які захищають від повторного зараження. Утім, антитіла залишаються в організмі не назавжди, а їхній рівень може бути різним: у пацієнтів, що легко перенесли хворобу або взагалі не мали симптомів, він нижчий, а у тих, хто мав тяжку форму – вищий. Поступово кількість антитіл падає – і людина може захворіти знову.

В Україні вже фіксують такі випадки повторного інфікування COVID-19. За даними Центру громадського здоров’я, їх лише 0,25% загальної кількості інфікованих. Поки немає точних даних, як довго тримається імунітет після першого зараження та який рівень антитіл потрібен для захисту. Але у ЦГЗ припускають, що більше шансів повторно захворіти мають люди, які перенесли захворювання в легкій формі.

Ніна Приданюк, що разом із родиною мешкає під Києвом, уперше захворіла влітку 2020 року. Тоді лікарі не змогли діагностувати в неї коронавірусну хворобу. Лише пізніше, зробивши тест на антитіла, вона зрозуміла, що вже має захист. Але антитіла не врятували жінку: у листопаді вона разом із родиною захворіла знову. ПЛР-тест на COVID-19 показав позитивний результат. Історію хвороби Ніна розповіла The Village Україна.

Ніна Приданюк, 34 роки


Першого разу я перехворіла влітку. Наприкінці червня в мене з’явилося незрозуміле відчуття. Мучило безсоння, не могла заснути до 3:00–4:00 годин ранку. Стояв клубок у горлі. І кілька днів я була у тривожному стані. Спочатку я подумала, що це щось неврологічне.

Проконсультувалася з лікарями, мені запропонували пройти обстеження в ендокринолога. Я поїхала в Інститут ендокринології: УЗД щитоподібної залози й аналізи на гормони показали, що все в нормі.

Але клубок у горлі не зникав. І ще було дуже сильне серцебиття, навіть у стані спокою. Я лежала – і в мене було 147 ударів на хвилину, аж ніби серце вилітало. Я здорова людина, займалася спортом, грала в теніс, тобто серце треноване – щось було не в порядку.

Було дуже сильне серцебиття, навіть у стані спокою

Я поїхала у «Феофанію» до кардіолога, терапевта й невропатолога. Подивившись мою кардіограму, лікарка-кардіолог сказала, що в мене серце здорової людини. У невропатолога пройшла всі можливі тести. Мені виписали «Біфрен» у дитячому дозуванні та мелатонін для сну. Терапевтка мене оглянула, послухала – легені були чисті. Температури не було. Горло вона не подивилася – і дарма.

Потім виявилося, що в мене вже був гострий тонзиліт. Пізніше я сама заглянула собі в горло й побачила, що там уже досить запущена форма. Довго лікувала, але вилікувала.

Лікарі навіть не підозрювали, що це коронавірус

Була дуже вражена нервова система та слабкість – у м’язах, суглобах. Нічого не хотілося. Смаку не було, апетиту також. Було єдине бажання – пити. Можливо, це природний інстинкт.

Тоді ніхто навіть не підозрював, що в мене COVID.

Минуло чотири тижні від перших симптомів, уже два тижні, як мені стало краще. Але все одно була слабкість та апатія. Ми полетіли на відпочинок до Туреччини. Коли ми повернулися, дитині потрібно було зробити аналізи (син займається спортом). Я пішла з ним і вирішила заодно здати аналіз на антитіла до COVID-19. І результат показав, що в мене вже були антитіла – імуноглобуліни G (наявність IgG показує, що людина перехворіла або інфікувалася вірусом – і в неї виробилися антитіла до цього захворювання – ред.).

Я вислала результати тесту своїм лікарям, вони були шоковані, бо навіть не підозрювали про те, що в мене був коронавірус.

Хворіли разом з родиною три тижні

За чотири місяці після першого випадку, у листопаді, захворіла моя донька. Їй стало погано під час тренування – вона займається тенісом. Це була п’ятниця. Ми її забрали додому, вона виспалася – їй полегшало. У понеділок діти пішли до школи, чоловік на роботу, а я – почала себе погано почувати. Поміряла температуру – 37,8. Зателефонувала чоловікові, щоб усі поверталися додому. У вівторок ми здали ПЛР. У мене результат був позитивний, а у нього – негативний. Під вечір і чоловіку стало погано, його трусило, температура піднялася до 38,2. Так ми почали цей шлях трьох тижнів хвороби.

Другий випадок кардинально відрізнявся від того, що було вперше. Це вже було схоже на ГРВІ або грип – відразу була температура, боліло горло, сухість у носі. Я так думаю, що оскільки в моєму організмі були антитіла, то я легше перенесла хворобу, ніж чоловік. Хоча 10 днів мені було дуже важко. Три дні трималася висока температура. Перші п’ять днів мені було погано, потім на один день стало краще, я встала, прибрала квартиру (бо комусь же треба це зробити). А на другий день злягла знову без сил. Дуже боліли суглоби, коліна, із другого поверху не могла спуститися, бо дуже кололо.

Ми закрилися вдома на понад два тижні. Відповідально поставилися до цього, не хотіли бути одними з тих, хто, хворіючи вдома, відправляв своїх дітей до школи. Бо я не хочу бути причиною, що хтось інший захворів – наслідки можуть бути трагічними.

Коли ми захворіли, у нас не була підписана декларація із сімейним лікарем, тому за консультацією ми зверталися до друзів-лікарів.

Другого разу із психологічним станом у мене було легше

Ми не вживали жодних ліків, нам не довелося. Тільки один раз я випила пігулку, щоби збити температуру. Ми пили велику кількість рідини, імбирні чаї, чаї з малиною, лимонами. Пили не кружками, а літровими банками.

Три рази здавали аналізи. Третій раз разом із дітьми, зробили розгорнутий аналіз крові й тест на імуноглобуліни класу М і G – щоби зрозуміти, що відбувається. За два тижні хвороби в дочки показники М були низькі, G – високі. У сина було однаково тих та інших. А в нас із чоловіком були високі М, тобто ми були ще в активній фазі хвороби.

Другого разу із психологічним станом у мене було легше. Опісля хвороби ми пильнували, чекали на наслідки, регулярно перевіряли сатурацію, але все вже добре.

Я продовжую всюди вдягати маску

Я й гадки не маю, де ми могли заразитися. Намагалися побудувати логічний ланцюжок, але не зрозуміли. Із хворими ми не контактували. Без потреби з дому не виходимо, переміщаємося автомобілями. У мене в машині 30 масок, антисептики. Удома біля умивальника антисептик, паковання на 50 масок. У магазин заходимо в масках, обробляємо руки. Тобто ми ніколи не нехтували правилами.

Між собою жартували, що тепер, після хвороби, на три-чотири місяці захищені від коронавірусу. Але немає відчуття, що можна йти куди завгодно – і нічого не буде.

Я – медик за освітою, колись давно працювала медсестрою в хірургії. Розумію важливість засобів захисту. Зараз сезон грипу, інших вірусних захворювань, підчепити щось інше після того, як ти перехворів і в тебе ослаблений організм, дуже просто. Ми захищаємося й далі – завжди надягаємо маски в магазинах, на заправках. Дратує, коли люди в черзі на тебе тиснуть. Не те щоб я була дуже педантичною, я розумію всіх людей, але сама стараюся дотримуватися правил безпеки.

Тим, хто не вірить, що коронавірус існує, я бажаю удачі – щоб їм і не довелося дізнатися, що це таке.