У Білорусі вже більше 4 місяців тривають мирні протести після президентських виборів. Силовики продовжують затримувати, бити, катувати та репресувати учасників акцій за сфальсифікованими звинуваченнями. За даними правозахисників, близько 30 тисяч білорусів були затримані за час протестів.

Головна редакторка The Village Білорусь Євгенія Сугак приїхала до Києва в справах наприкінці серпня. Через кілька днів в офіс її компанії прийшли з обшуком, а видавця The Village Білорусь Сашу Василевича затримали. Уже 4 місяці він перебуває в СІЗО за сфальсифікованими звинуваченнями, а правозахисники дали йому статус політичного в’язня.

Попросили Женю розповісти про деталі обшуків та арешту Саші Василевича, з якими перешкодами й небезпекою зараз працюють незалежні ЗМІ в Білорусі та чому найближчим часом вона не зможе повернутися до Мінська.

«Я зрозуміла, що мені немає сенсу повертатися до Мінська»

Я поїхала з Мінська до Києва 23 серпня буквально на кілька днів і не планувала залишатися тут. А 27 серпня дізналася, що в наш офіс прийшов Департамент фінансових розслідувань з обшуком і затримав Сашу Василевича, видавця The Village Білорусь і співвласника великої рекламної агенції та галереї сучасного мистецтва. Після цього обшук провели в нашої директорки Олександри Романової вдома.

Саша Василевич та Евгенія Сугак на марші в Мінську

Саші Василевичу висунули цілковито надумані звинувачення за економічними статтями — і вже 4 місяці він сидить у СІЗО. Директорці не висували звинувачення. За щасливим збігом обставин у той момент вона була не в Мінську, поїхала з дочкою на відпочинок. Їй почали телефонувати й казати, що прийшли з обшуком і зараз виламають двері, якщо вона не відчинить. У її родичів були ключі, тому вони відчинили квартиру, й обшук провели без неї. Відтоді вона також не поверталася в Білорусь.

The Village Білорусь заблокували 12 серпня, уже більше 4 місяців на сайт можна зайти тільки через VPN. Також заблокували всі наші рахунки. Я зрозуміла, що мені немає сенсу повертатися до Мінська. Засновник сидить, рахунки заблоковані, сайт заблокований, до директорки приходили з обшуками — очевидно, що зараз до The Village є підвищена увага з боку влади.

«Саша два тижні пробув на свободі, і його знову затримали»

Ця історія почалася раніше: 27 липня нас із Сашею вперше затримали. Ми пішли в Комітет державної безпеки для того, щоб подати клопотання про зміну запобіжного заходу Віктору Бабарико. Це відомий і шанований у Білорусі банкір, який у травні оголосив, що йде на президентські вибори, і буквально через місяць був затриманий разом із сином, начальником його передвиборчого штабу. Їх посадили в СІЗО КДБ, і вони досі перебувають там.

Коли ми з Сашею зайшли в будівлю КДБ, нас увічливо зустріли й запитали, з якого питання ми прийшли. Ми сказали, що хочемо подати клопотання, і запитали, де це можна зробити. Подати клопотання — це законне право кожного громадянина Республіки Білорусь, але, коли ми спробували його реалізувати, нас затримали. Указали на кабінет, де нас уже чекало шестеро людей у балаклавах. Нас змусили віддати всі речі: сумки, телефони, ноутбуки — і провели у внутрішній двір, де стояв автозак. Грубим тоном наказали витягнути все з кишень, засунули нас в автозак, посадили в різні «стакани» (камера для одного в автозаку) і відвезли в «РОВД».

Саша Василевич та Євгенія Сугак разом із членами штабу Віктора Бабарико

Мене допитували 3 години, знімали відбитки пальців, фотографували мене та всі мої татуювання. Зрештою мене відпустили, а Сашу — ні. Через два дні відбувся суд, на якому Саші висунули звинувачення за адміністративною статтею 23.34 про участь у несанкціонованому мітингу, за якою зараз репресують усіх білорусів.

На суді зачитали покази свідка, співробітника ОМОН, який стверджував, нібито Саша стояв біля будівлі КДБ і брав участь у несанкціонованому мітингу, вигукуючи «Свободу Бабарико!» Я виступала свідком на суді й казала, що ми з Сашею прийшли туди значно пізніше, ніж стверджує свідок, не стояли біля будівлі й тим паче Саша нічого не кричав. Ми просто спокійно зайшли в будівлю. Попри це суддя однаково винесла обвинувальний вирок — йому дали 14 діб.

Зараз у Білорусі це звичайна історія: висувають звинувачення за економічними статтями тим, кого не можуть репресувати за щось інше

Через пару днів його адвокат подав клопотання, у якому надав записи з відеокамер із Сашиного офісу, на яких видно, що він був в офісі в той час, коли, за словами ОМОНівця, він нібито брав участь у мітингу. Але це не допомогло, і Саша відсидів 14 діб за адміністративною справою.

Кадр із запису відеокамери з офісу Саші Василевича, яку надали суду

Буквально в середині грудня Міський суд Мінська визнав рішення суду, що виніс обвинувальний вирок, недійсним і відправив його на перегляд. Не зрозуміло, що це означає та чим закінчиться, але 14 діб, які Саша відсидів, йому вже не повернути.

Він вийшов, два тижні пробув на свободі, і його знову затримали під час обшуку в офісі. Цього разу за статтею про ухилення від сплати податків. Зараз у Білорусі це звичайна історія: висувають звинувачення за економічними статтями тим, кого не можуть репресувати за щось інше.

Партнер Саші Сергій Ворожун, керівник Vondel Marketing, що знаходиться в Естонії, каже, що слідчих зацікавили угоди, які компанії Саші Василевича підписували з його компанією. Про це йому розповів слідчий, який зателефонував у Таллінн через місяць після затримання Саші. Сергій надіслав слідчому всі необхідні документи, що підтверджують законність і прозорість цих угод. Ніякого ухилення від сплати податків не було — ця справа повністю політична.

«У камері холодно, багато людей, практично немає денного світла»

Правозахисники визнали його політичним в’язнем. Зараз їх у Білорусі рекордна кількість — 163 людини. Саша не має зараз сидіти в СІЗО тому, що нічого незаконного не зробив. Він не просто засновник The Village Білорусь, мій колега та друг, він ще й дуже хороша людина, яка багато зробила для Мінська.

Він створював багато крутих проєктів не заради грошей, а тому що вважав, що вони мають бути в міста. Наприклад, відкрив галерею сучасного мистецтва Ў, це було дуже класне місце, яке закрилося після затримання Саші. У галереї відкрив один із перших у Мінську винних барів з бюджетними цінами та почав розвивати винну культуру в місті. Це було місце тусовки всієї богеми й інтелектуалів. На жаль, зараз воно теж закрите.

Правозахисники визнали Сашу політичним в’язнем

Нещодавно в Саші народилася дочка, і зараз він мав би тримати її на руках, бути з родиною й далі займатися своїм бізнесом, а не сидіти в камері, де від холоду в людей запалюються суглоби, а спати без курток і шапок просто неможливо.

Марш Солідарності в Мінску 6 вересня 2020 року

Умови в білоруському ізоляторах — це окрема історія. Затриманих на мітингах у перші дні після виборів тримали по 50 чоловік у камері на чотирьох. Люди навіть сісти не могли тому, що просто місця не було, їх не годували та майже не давали пити, не давали туалетного паперу, а жінкам прокладки.

Люди задихалися, втрачали свідомість, просили викликати швидку, але у відповідь їх починали бити та принижувати. Це просто справжній геноцид у 21 сторіччі. У СІЗО в Саші трохи кращі умови, але однаково там дуже холодно, багато людей, практично немає денного світла.

Саша пише в листах, що в нього відчуття, ніби там просто дарма витрачає час. Рятує тільки читання. Він багато читає, мінімум 100 книг на рік. Але книжки передати вдається незавжди, як і взяти в місцевій бібліотеці. Листи також доходять із затримкою в два тижні (поки їх прочитає весь склад СІЗО та слідчий). Там немає можливості побачень із рідними, хоча це законне право людини.

Фото з акції протесту в Нью-Йорку
Фото з акції протесту у Мінську 

10 жовтня ми з друзями побачити в Telegram-каналі фото, від якого в нас просто відвисла щелепа. На ньому за круглим столом у СІЗО КДБ сиділи Віктор Бабарико, його син Едуард, Сергій Тихановський (чоловік Світлани Тихановської, який був потенційним кандидатом у президенти), ще декілька членів штабу Бабарико та Саша Василевич — 12 людей, усі політичні в’язні. А з ними разом Лукашенко.

Подробиць цієї зустрічі ми знаємо мало, але на державних каналах розповіли, що Лукашенко приїхав провести переговори. Але переговори не ведуться з людьми, з яких 5 хвилин тому зняли кайданки та випустили з камери. Після цієї зустрічі випустили кількох людей — одному вдалося повернутися додому в США, ще двоє чи троє зараз під домашнім арештом і підпискою про невиїзд. Звинувачення з них не зняли, просто змінили запобіжний захід. Ми дуже сподівалися, що Саші також змінять запобіжний захід, але він досі в СІЗО.

«Повернутися в Мінськ — це форма самогубства в моєму випадку»

У той день, коли я дізналася, що в наш офіс прийшли співробітники ДФР з обшуком, я збиралася з ноутом іти в «Качоровську» пити каву та працювати. Я була вже взута, коли побачила повідомлення. Зупинилася, сіла на диван і просиділа так пів години, не рухаючись, бо вже розуміла, що обшук не закінчиться Сашиною свободою. Так і сталося.

Я дуже сумую за домом, Мінськом, своїми друзями. У мене ніколи не було настільки тривалого від’їзду, як зараз, уже майже 4 місяці. За цей час було декілька перельотів між країнами, і щоразу, коли я заходила в аеропорт та дивилася на табло, мені завжди траплявся рейс на Мінськ. Щоразу стискалося серце, я розуміла, що в Мінськ цього разу не полечу.

Це складно, але розумію, що я на свободі, можу дозволити собі в будь-який момент купити каву та заснути в теплій постелі. Мої переживання не мають нічого спільного з переживаннями людей, які зараз перебувають у білоруських в’язницях. А там не тільки Саша, а ще багато моїх друзів і хороших знайомих.

Марш Миру у Мінську 30 серпня.
Білорусь 2020

Поки політична ситуація в Білорусі не зміниться, я не збираюся повертатися. У цьому немає жодного сенсу, це форма самогубства в моєму випадку

Поки політична ситуація в Білорусі не зміниться, я не збираюся повертатися. У цьому немає жодного сенсу, це форма самогубства в моєму випадку.

Мені пощастило, що в Києві в мене є друг Андрій Баштовий, головний редактор The Village Україна, з яким ми познайомилися декілька років тому. Коли приїхала до Києва в кінці серпня, зупинилася на кілька днів в Андрія. Ці кілька днів перетворилися на півтора місяця, потім я поїхала на два місяці у Варшаву. Через неможливість повернутися додому, коли я приїхала назад у Київ, у мене було відчуття, ніби це вже трохи мій дім.

Як і всі білоруси, перші два тижні після приїзду сюди я лякалася, побачивши тоновані буси, що проїжджають повз. Пам’ятаю, зі здивуванням дивилася, як люди підійшли до поліції щось запитати, тому що в Мінську міліція — це синонім ворогів, людей, які точно зроблять тобі боляче. Але з часом страх проходить, трохи розслабляєшся, починаєш почуватися спокійніше та вільніше. Але мені дуже тяжко за наших людей і все те, що зараз відбувається в Білорусі.

«Майже всі наші матеріали з серпня стосуються протестів»

Я продовжую працювати дистанційно як головна редакторка білоруського The Village. Для роботи в онлайн-виданні це не проблема, тим паче ми всі почали вчитися працювати віддалено ще на початку весни через пандемію.

Мені важливо, що наші журналісти в Мінську, бо для того, щоб писати про Мінськ, краще бути там. Незважаючи на те, що я постійно слідкую за новинами та знаю про все, що відбувається в Мінську, після 4 місяців відсутності вже не так просто зрозуміти, що відчувають люди там, який у них настрій в конкретний момент часу.

Марш Миру у Мінську 30 серпня. Білорусь 2020

Попри те, що наш сайт і рахунки заблоковані, ми продовжуємо працювати та створювати таку саму кількість контенту, як і раніше. Зараз у Білорусі незалежним ЗМІ не дають працювати всіма можливими способами — це ще одна відчайдушна спроба утримати владу з боку Лукашенка та його соратників. Журналістів затримують, висувають їм звинувачення, деяких садять у СІЗО не тільки за адміністративними звинуваченнями, а й за кримінальними.

Ми пропонували нашим журналістам можливість виїхати, якщо не почуваються в безпеці, але вони вирішили залишитися. Це викликає в мене повагу. Через те, що наш сайт заблокований, з території Білорусі відкрити його можна тільки через VPN. Це, звісно, смішно, але така наша нова реальність.

Це відобразилося на трафіку: до блокування в нас було приблизно півтора мільйона унікальних користувачів на місяць, зараз їх 800 тисяч, тобто майже вдвічі менше. Якби не блокування, зараз у нас було б уже не менше 2,5 мільйона читачів на місяць, адже після виборів усе змінилося, у нас щодня величезна кількість подій, про які ми пишемо.

Журналістів затримують, висувають їм звинувачення, деяких садять у СІЗО 

Для нас блокування сайту — це серйозно, оскільки жили повністю за гроші від реклами. Багато брендів не можуть дозволити собі розміщувати рекламу на заблокованому сайті, але ми дуже вдячні тим рекламодавцям, хто залишився з нами. Зараз доводиться думати про альтернативні варіанти заробітку для того, щоб утримувати редакцію й видавати зарплати.

Коли в середині серпня «Дождь» брав у мене інтерв’ю, вони назвали The Village «бойовим листком протестного хіпстера». Ми продовжуємо бути міським медіа тому, що все, про що пишемо, відбувається в місті з його жителями. Просто зараз порядок денний змінився. У нас практично немає статей про їжу чи відкриття нових закладів, частіше, на жаль, пишемо про заклади, які закрилися через політичні репресії. Майже всі наші матеріали з серпня 2020 року стосуються протестів, насилля з боку влади та репресій проти людей.

Я вірю, що все це колись закінчиться й закінчиться добре. І тоді The Village знову почне більше писати про смузі, культуру й красивих мінчан, але поки що наш контент повністю політичний.

Текст: Юлія Беба

Редактор: Андрій Баштовий

КОРЕКТОРКА: Ольга Шкіль

Верстка: Катерина Шерстобітова