12 травня в Україні святкують День матері. The Village Україна публікує історію жінки, яка стала мамою для своєї мами.

  Підпишись на THE VILLAGE УКРАЇНА В TELEGRAM – усі головні тексти тут.

Олена більше п’яти років піклується про свою маму. Вона є центральною фігурою в її житті – утримує маму фінансово та вирішує більшість побутових проблем. Це сталося після втрати бізнесу, яким мама Олени займалася все життя, а також складної травми внаслідок аварії, через яку їй складно ходити.

У психології існує термін – «парентифікація». Це коли діти стають батьками для своїх батьків. Наша історія трохи інша (тому що Олена доросла), але вона зокрема про те, як стати мамою для своєї мами, у всіх сенсах цього слова.

«Я побачила, що вона зовсім безпомічна, наче мала дитина, яка загубилася. Навіть думала піти працювати прибиральницею. Я сказала, що ніколи в житті не дозволю, щоб мама працювала незрозуміло ким. Просто треба було взяти її у свої руки.»


Не до любові

Ми ніколи не були з нею близькими. Моя мама розійшлася з татом, коли мені було три роки. Наразі ми з ним не підтримуємо стосунки. У мене є ще на п’ять років старша сестра. Мама після розлучення залишилася в порожній квартирі, без роботи, з двома дітьми. Це були 90-ті, контекст зрозумілий – розруха, перебудова, відсутність гарантій. Їй довелося якось вилазити з цієї ситуації.

У той період мама весь час працювала. Вона зайнялася зі знайомими продажем дрібних товарів з Польщі – жуйки, рушники, якісь сувеніри. У неї був невеликий магазин. Вона влазила в борги, ризикувала, але її справа повільно розвивалася. Це було повне занурення в роботу, усі думки були про те, щоб нам на все вистачало.


Часу на близькість не вистачало. У пріоритеті були інші речі, базові


Крім турботи про нас, мама також піклувалася про бабусю, яка 10 років була паралізованою. Їздила вранці та ввечері на інший кінець міста – прибрати, приготувати, переодягти. Часу на близькість не вистачало. У пріоритеті були інші речі, базові. Не до виявів любові, словом.

Ми жили бідно. Добре пам’ятаю, як мама привезла з Польщі велику коробку з-під взуття, і там було дуже багато всяких жуйок, цукерок. У той момент мені здавалося, що я в раю. Вдячна мамі, що вона не була суворою, не нав’язувала мені свою думку. Давала свободу самовираження, направляла, коли потрібно. Але я завжди обирала самостійно. Я не питала у мами порад та розвивалася сама, вона не влазила до мене зі своїми настановами. Я добре вчилася, хоча не пам’ятаю, щоб хтось робив зі мною уроки. Нічим нікому не дорікаю, розумію, що так було потрібно. Якби мама чинила інакше, не знаю, що було б із нами. Могли б не витягти.


Вдячна мамі, що вона не була суворою, не нав’язувала мені свою думку


Хрест на собі

До першого курсу я жила у вакуумі. Я розуміла, що у мене все є, можу гуляти та відпочивати. Мама справді нас чудово забезпечувала, ми жили добре. Потім я вийшла заміж. Чоловік працював ще з першого курсу, я подумала, що і собі потрібно так. Моя перша робота була в банку: я оформлювала депозити, видавала кредити. Згодом отримала освіту менеджера з туризму.

Коли я одружилася та почала жити з чоловіком, відчула, що мені треба брати на себе відповідальність за маму, допомагати їй. Я переїхала, а вона залишилася сама. У той момент у неї сталася проблема з бізнесом. У кілька разів підняли ціну оренди: мовляв, або платіть, або забирайтеся. Мама ухвалила рішення, що варто виходити з бізнесу. Вдалося зробити це без боргів. Крім того, у неї була машина і якісь незначні заощадження. Але все одно потрібна була допомога.

Першого січня мама їхала до нас в гості та потрапила в аварію, дивом залишилася жива. Від машини нічого не залишилося. У неї на повній швидкості в’їхала інша автівка. Маму викинуло на трамвайні колії та тричі розвернуло. При цьому у неї лише тричі зламався ключ у кишені. Спочатку ми зробили рентген, сказали, що все добре. Але через два дні маму наздогнав біль у коліні. Ми поїхали по лікарях. Виявилося, що травмоване коліно.

Спочатку вона не хотіла нічого робити. Казала: «не хочу нікого непокоїти». Поки я не записала маму на МРТ, не оплатила рахунок і не завела до лікаря, вона нічого не робила. Справді як дитина. У той момент у мами взагалі нічого не залишилося, тому я запропонувала, щоб вона сиділа з дитиною, а я працювала та забезпечувала її. Я побачила, що мама зовсім безпомічна. Вона була наче мала дитина, яка загубилася. Навіть думала піти працювати прибиральницею. Я подумала, що ніколи в житті не дозволю, щоб мама працювала незрозуміло ким. Просто треба було взяти її у свої руки. Десь п’ять років ми живемо в такому форматі. Я повністю утримую маму, сплачую рахунки, купую додому продукти, даю гроші на інші потреби, вирішую всі побутові питання.


Я побачила, що мама зовсім безпомічна. Вона була наче мала дитина, яка загубилася


Певний час вона дуже хотіла шити, я їй навіть купила машинку, але якось не зрослося. Іноді я пропоную гроші, сходити на манікюр. А вона каже, що не хоче. Мені здається, що вона відмовилася від всього. Напевно, її зламало те, що вона втратила бізнес, адже займалася ним все свідоме життя. У неї немає освіти, немає нічого, чим вона може займатися. Згодом вона втратила ще й машину, яка була для неї важливим предметом впевненості та спокою. Мені здається, що стрес від аварії також був дуже великий. У той момент мама здалася, поставила хрест на собі. Казала, що живе тільки для того, щоб виховувати внуків. Це звучить сумно, але, здається, її особистості зараз не існує.


У той момент я подумала, що не допрацювала, не дала їй відчуття впевненості, комфорту


Мама для мами

Ми не дуже підтримуємо стосунки у форматі «донька-матір». Коли я ділюся з нею почуттями чи переживаннями, вона сильно засмучується. Конструктивної поради я не отримую, підтримки також. Мама каже: «ти така нещасна, бідна». Мене це дратує, краще вона б сказала, що все буде добре, що я молодець. Я дуже не люблю, коли мене жаліють. Не хочу, щоб вона знала про мої проблеми. Я не хочу її засмучувати, не бачу сенсу скаржитися та чекати на підтримку. Простіше зібратися і щось робити, щоб вирішити ситуацію.

Нещодавно ми ходили з нею в ресторан, вона дуже хвилювалась. Казала, що не піде, що вона не так добре виглядає, як повинна, що мені буде соромно з нею. У той момент я подумала, що не допрацювала, не дала їй відчуття впевненості, комфорту. Мені було до сліз образливо, що так відбувається.

Коли я три роки тому розлучалася з чоловіком, то кілька місяців не спілкувалася з мамою, тому що вона постійно плакала та нарікала, що я залишуся одна. Вона була близькою з моїм чоловіком. Він чудова людина, просто в певний момент ми втратили з ним зв’язок, так буває. Це було важке рішення, правильне та обдумане.

Зазвичай я приїжджаю до мами, коли забираю або приводжу сина. Вона мене годує, ми спілкуємося ні про що. Подруг у неї немає, вона зовсім відгородилася від усіх. Це теж мене засмучує. Можливо, їй соромно, що її хтось забезпечує, а вона сама не може нічого зробити. Я розумію, що в неї є час на себе, але вона не хоче нічого робити, змінювати. Мені складно підвести її до нових речей, тому й підтримувати складно. Я просто не розумію її почуттів.


Я повинна робити все, щоб вона почувалася комфортно


Я відчуваю велику відповідальність за маму. Розумію, що її єдина надія – це я. Це і лякає мене, і не дає розслабитися. Я повинна робити все, щоб вона почувалася комфортно. Якщо я ламаюся, то максимум це триває два дні. Я закриваюся в собі та своєму маленькому світі, просто можу розслабитися, зробити щось для себе, випити вина. А тоді збираюся та йду далі, адже розумію, що в мене немає часу.

Мені здається, я мало уваги приділяю емоційному стану моєї мами. Я б дуже хотіла, щоб вона була щасливою, але для цього мені потрібно ще більше заробляти. Хочеться, щоби вона кудись злітала у відпустку.

Решта життя

Моєму сину скоро сім років. Я знайомлю його з усіма друзями, ми постійно жартуємо, кудись їздимо. Я беру його із собою за покупками, раджуся. Зараз він більше часу проводить із татом, тому що дитсадок просто під його домом. Але в школу син ітиме зі мною. Я намагаюся знайти баланс: з одного боку, бути авторитетом та мамою, з другого, бути близько до його світу та проблем.

Моє особисте життя – це друзі. Я люблю, щоб довкола було багато людей, я черпаю сили та натхнення саме від них. Якщо мене покликали на якусь презентацію, завжди іду, якщо комусь потрібно допомогти, кудись з’їздити, я рада і готова. Але я люблю і побути одна, можу просто лежати і дивитися кіно. Зараз змінила роботу, багато працюю, маю кілька фрілансів, якими займаюся вдома.


Я боюся, що повністю занурюся в проблеми та зовсім забуду про себе, і буде, як із мамою


Я боюся, що повністю занурюся в проблеми та зовсім забуду про себе, і буде, як із мамою. Коли я виділяю час для себе, у мене відразу починає працювати відчуття провини, що я могла б цей час присвятити дитині. Я дуже вдячна чоловіку, що він допомагає із сином. Якби не він, було б ще складніше. Я намагаюся триматися, бо якщо зроблю, як мама, і закриюсь, то років через десять від мене нічого не залишиться. Але я дуже люблю свою маму, хочу, щоб вона знала про це.