Камінг-аут – це добровільне та відкрите визнання людиною своєї сексуальної орієнтації чи гендерної належності. Юлі Житнік 30, вона йшла до цього понад 10 років. Мовчала «через страх втратити близьких». Якось дівчина з подругами дивилася новини, там показували репортаж про гомосексуальних людей. Одна з подруг Юлі різко висловилася, мовляв, це психічне захворювання, а представники ЛГБТ-спільноти – хворі люди, яких потрібно лікувати.

«Оскільки я цінувала друзів, вирішила, що це буде моя таємниця, адже я хочу зберегти до себе гарне ставлення та не втратити нікого», – каже Юля.

Ми записали історію дівчини із самого початку. Термін «нетрадиційна орієнтація» переданий дослівно. Юля не переймається точністю визначень, також наголошує, що ні до чого не закликає, але сподівається, що її досвід може допомогти людям, які опинилися в схожій ситуації.

Фото: Юлія Вебер

 Підпишись на THE VILLAGE УКРАЇНА В TELEGRAM – усі головні тексти тут.

Дорослішання та перші стосунки

Я з невеликого міста у Вінницькій області. Там люди багато пліткують, все одне про одного знають. Росла звичайною дитиною: ходила в садок, дружила як з дівчатами, так і з хлопцями. Простіше й цікавіше чомусь було з хлопцями, дівчата здавалися нудними. Хлопці завжди були друзями, ніяк інакше мене не приваблювали. У дитинстві я ніколи не мріяла про весілля.

Десь в 11 років зрозуміла, що мене більше тягне до дівчат. Коли дивилася фільми чи серіали, мені подобалися героїні. «Ксена», «Буремний шлях» і таке інше. Поки дівчата задивлялися на хлопців, я почала задивлятися на своїх подруг. Не розуміла, що такого вони бачать у хлопцях. Але проявляти симпатію боялася. З 11 до 15 років захоплювалася спортом. Іноді навіть замість навчання ходила на волейбол, футбол, легку атлетику. Закоханостей у цей період не було.

«Страждати» почала в 16-17 років, коли подорослішала. Якраз тоді вступила в коледж. Захотілося близьких стосунків, з розмовами, з якоюсь ніжністю. Але до хлопців не тягло. Батьки запитували, чому в мене нікого немає. Я вирішила все-таки завести з кимось стосунки. Обрала хлопця, з яким було найцікавіше. І батьки, і друзі перестали чіплятися до мене із зайвими питаннями.

Звісно, я не могла дати хлопцю те, чого він хотів. Наприклад, ласки. Коли він мене додому проводив, ми цілувалися тільки у щічку. Через це часто сварилися. Він був на три роки старший. Я навчалася в місцевому коледжі, а хлопець поїхав у Вінницю. Згодом розповів, що в нього там хтось є. Водночас твердив, що це тільки для задоволення фізіологічних потреб, а мене він любить. Я поставилася до цього з розумінням. Усі навколо сприймали нас парою. У такому форматі ми «зустрічалися» 5 років, сексу не було, лише петинг.


Батьки запитували, чому в мене нікого немає. Я вирішила все-таки завести з кимось стосунки


«Дівчина шукає дівчину»

Я вступила на юридичний у Київ. Відразу зареєструвалася на сайті знайомств, метою пошуку вказала «дівчина шукає дівчину». Мою першу партнерку звали Ліля, може вона не була тією людиною, яку я чекала більш як 10 років, але в мене були сильні почуття до неї. Тепер, коли я переосмислюю ті стосунки, можу сказати одне – дорвалася.

З нею в мене був перший секс. Я нарешті комфортно почувалася, була щасливою. Кричати про це на весь світ чи якось виділятися не хотілося. Я ніколи не брала участі в мітингах чи акціях. Прагнула, щоб моє внутрішнє життя налагодилося, жодна зовнішня підтримка на той момент не була потрібна. Зустрічалися близько року. Часом сварилися, але це було дуже по-дитячому, на тлі якоїсь ревності. Наприклад, я їздила до батьків додому, а вона ходила гуляти без мене.


Тепер, коли я переосмислюю ті стосунки, можу сказати одне – дорвалася


Згодом був період, під час якого я думала, що зі мною щось не так, що я все роблю неправильно. Мабуть, це оточення так впливало. Це тепер усі вільні, простіше до всього ставляться. Під час навчання навколо були «правильні» діти, зі звичними стосунками та очікуваннями від життя. Закінчив універ – пішов працювати – одружився.

Я почала змушувати себе зустрічатися з хлопцями, у мене навіть було два кавалери. Тоді я вперше спробувала секс із хлопцем, це було жахливо, я приїхала додому в сльозах. Зовнішньо все наче й гаразд, людина хороша і розумна, подобалась мені, але за відчуттями зовсім не те. Я розуміла, що роблю це, аби догодити батьками, щоб вони в мені не розчаровувалися. Було дві таких спроби, після них збагнула: це не моє. Кілька людей тоді знали мою таємницю. Більшість із них просто казали: «Тобі потрібно знайти нормального чоловіка».

Спроба змінити себе тривала близько року. Потім я вирішила, що не буду мучити себе. Але потрібно було якось налагоджувати стосунки із суспільством. Я боляче переживала реакцію людей. Тепер думаю зовсім по-іншому. Якщо хтось мене сприймає – окей. Якщо не сприймає, це не моя проблема. З віком стала простіше до цього ставитися.

Я зустрічалася з дівчатами, ходила на вечірки, паралельно вчилася в університеті. У мене було достатньо дівчат. Згодом збагнула, що вже хочу серйозних стосунків, щоб біля мене була близька людина. У 25 років з’явилося бажання про все розповісти. Спочатку знало кілька найближчих друзів, тоді я відкрилася батькам. Але публічно все розповідаю тільки зараз.

«Ти – натуралка»

Ще з початку навчання мама цікавилася, чому я нікого не знайду собі в Києві. Я розповідала, що в мене є хлопець, аби її заспокоїти, показувала фото якихось знайомих. Згодом почала плутатися в іменах. Це було важко морально, бо я обманювала батьків. Думаю, вони розуміли, що щось не так.

Влітку ми разом поїхали на море. Паралельно я домовилася зі своєю дівчиною, що вона приїде туди і ми ніби випадково зустрінемося. Мама не повірила, що це випадково, почала скоса дивитися на Лілю. Питала, що це за подруга така дивна? Вона не була якоюсь «пацанкою», звичайна собі дівчина. Напевно, мама щось відчула. Вони тоді вирішили, що я нетрадиційної сексуальної орієнтації. Я заперечувала, тому що батьки дуже різко відреагували на це. Тато сказав: якщо я буду такою, він мене своїми руками повісить. З того моменту стосунки з ними стали дуже напружені. Я перестала розповідати про своїх «хлопців», батьки теж більше нічого не запитували.

Відкрилася їм, коли закінчила навчання в Києві. Мама сказала повертатися додому, мовляв, вони мені там роботу знайдуть. Але я хотіла бути в столиці. Єдине, що просила – оплатити квартиру, поки я не знайду роботу. Мені відмовили. Я сказала, що житиму в подруги. Наступного дня батьки приїхали за мною машиною, зібрали всі мої речі та відвезли додому.

Тато сказав: якщо я буду такою, він мене своїми руками повісить

Я була дуже розчарована. Днями сиділа в телефоні, жалілася друзям, що так негарно батьки зі мною вчинили. Вони запитували, що я весь час у телефоні роблю, з ким спілкуюся? Я була дуже зла на них, відповіла, що зі своєю дівчиною.

Батьки забрали телефон, не випускали з дому, навіть на дискотеки в нашому маленькому містечку. Вони вирішили мене лікувати, возили до психологів, у церкву, до ворожок. Більшість психологів відмовлялися від цієї ідеї. Тільки один парапсихолог за 500 гривень на годину пообіцяв батькам, що вилікує мене. Він казав: «Ти – натуралка. Твоя дівчина спить з хлопцями». У його роботі було багато тиску, приниження. Та після пресу батьків мене вже нічого не лякало.

Дівчина, з якою я тоді зустрічалася, була моїм другом, підтримувала, розуміючи, що батьки мене ламають. Вона переказала гроші на картку моїм друзям, щоб я дісталася до Києва. Так я втекла з дому. Мене підкинули до сусіднього містечка, щоб я сіла на автобус. Мала з собою тільки рюкзак з футболками. Ми жили в подружки в Коцюбинському під Києвом, я шукала роботу. Одного вечора з дівчиною вийшли прогулятись, а назустріч йдуть батьки. Вони знайшли мене через знайомих і знову забрали додому.


Вони вирішили мене лікувати, возили до психологів, у церкву, до ворожок


Я не знала, що далі робити, почалася депресія, я замкнулася у собі. Із сім’єю не спілкувалася, хоча батьки були, мабуть, задоволені. Я під боком, роблю те, що вони хочуть. Повна залежність. Мої тодішні стосунки припинилися. Ми нічого не могли зробити з цим. Але спілкування продовжуємо навіть тепер, я дуже вдячна Альоні за підтримку та допомогу. Нічого нового не починала, тому що боялася. Маленьке місто, всі всіх знають і таке інше.

Згодом вирішила, що не хочу бути юристкою, стану барбером. Два місяці їздила у Вінницю вчитися перукарської майстерності. Коли відкрили перший барбершоп, пішла туди працювати. За якийсь час уже могла оплачувати кімнату. Батькам це, звісно, не подобалося, вони бачили моє майбутнє в юриспруденції. Думаю, мама з татом все робили з любові, вважали, що на той момент буде краще так, як вони хочуть. Мене не слухали до недавнього часу. Тепер навчилися мовчати, хоча, думаю, однаково не довіряють мені.

Звичайне щасливе життя

Під час роботи в барбершопі познайомилася в інтернеті з Юлею, моєю теперішньою дівчиною. Ми кілька разів зустрічалися, їздили одна до одної. За півроку зрозуміли, що хочемо з’їхатися, так я знову повернулася до Києва. Знайшла собі роботу в барбершопі, досі в ньому працюю, у нас стрижуть переважно дівчата, але є два хлопці.

Страху більше немає, я щаслива. Готова розповісти про себе всьому світові. Я розвиваюся, у мене є кохана людина, яку я чекала з 11 років. Працюю, паралельно навчаюся, у майбутньому хочу змінити професію. Дуже задоволена своїм життям. З батьками стосунки нормальні, вони перестали мене засуджувати, коли побачили, що я не здаюся і все одно роблю те, що відчуваю. Раніше, якщо це не збігалося з їхньою думкою, вони мене карали. Пам’ятаю, мама колись сказала: «Ну, припустимо, ти ось така. Але вийди заміж, просто для людей». Як я могла це зробити? Чому повинна була страждати, спати з некоханою людиною, прати комусь шкарпетки?

Хочеться більшої близькості у сім’ї, дружити з мамою, хочеться простих домашніх розмов. Думаю, з часом усе буде гаразд. Я розумію батьків, але вважаю, що вони помилялися. Треба бути відкритішими, слухати своїх дітей. З власними дітьми я саме так і хочу побудувати стосунки. До речі, всі думають, що дівчата ЛГБТ не хочуть дітей. Ми з моєю дівчиною навпаки. Думаємо про штучне запліднення. Зараз можна зробити так, що дитина буде схожою на нас обох.

Мої стосунки – це 80% життя, ще 20% я залишаю тільки для себе. Мені пощастило зустріти «свою» людину. Коли ми почали зустрічатися, було відчуття, наче знайомі років 20. У нас жодного разу не траплялося важких моментів, серйозних сварок. Ми дуже різні, але чуємо та приймаємо одна одну. Думаю, у мене найкращі стосунки, які лише можуть бути. Ми разом два з половиною роки.


Чому повинна була страждати, спати з некоханою людиною, прати комусь шкарпетки?


Тепер мама знає, що для мене важливо те, ким я є. У грудні вона сказала, що я можу приїжджати на весілля рідної сестри зі своєю дівчиною. Коли ми приїхали, мама обійняла та поцілувала Юлю, тато подав їй руку. Юля юристка, вона одного разу допомогла мамі оформити позовну заяву. Після цього мама стала краще до неї ставитися. Їй важко це прийняти, але вона старається.