Головну редакторку українського журналу Vogue Ольгу Сушко відсторонили від роботи через звинувачення у плагіаті. У червневому номері Vogue вступне звернення Ольги до читачів – плагіат колонки головної редакторки російського Harper's Bazaar Шахрі Амірханової за 2006 рік.

У відповідь на звинувачення у плагіаті головна редакторка повідомила, що доручала писати слово редактора «позаштатному авторові», якого «вважала надійним, бо знала багато років». Потім ще у десяти текстах Ольги для Vogue виявили плагіат.

Авторів текстів, які надалі привласнюють інші особи, називають гострайтерами (автор-привид – англ.). Вони можуть за когось писати не лише авторські колонки чи статті, а й пісні, книги, сценарії. Імена гострайтерів приховують – за усною згодою автора чи договором про нерозголошення. Гострайтер не може додати собі проект у портфоліо, але отримує за нього хорошу платню.

The Village Україна спілкується з трьома гострайтерами, які діляться досвідом написанням текстів за інших людей.

Ілюстрації: diceproductions, giphy

 Підпишись на THE VILLAGE УКРАЇНА В TELEGRAM – усі головні тексти тут.

Олена Полякова

гострайтерка листів редактора в глянцевому журналі

Багато головних редакторів глянцю сприймає цю позицію як іміджевий елемент свого життя

Я працювала в жіночому глянцевому журналі випусковою редакторкою. У той час близько року головною редакторкою цього видання була відома українська спортсменка. У редакції її жодного разу не бачили. Вона була обличчям бренду, як нам пояснило керівництво: ходила на різні заходи, давала інтерв’ю, отримувала нагороди. Щомісяця вона справно фотографувалася для колонки редактора, яку доручили писати мені.

Я сприйняла це як дуже відповідальне завдання. Звісно, мені було не по собі через те, що я виконую роботу іншої людини. Навіть не просто роботу, адже слово редактора – не рядовий текст, а діалог з читачем. Це дуже відповідальний і важливий момент. Але я розуміла, що наша головна редакторка не може вести цей діалог, бо не знає ні контенту, ні читача. І подумала, що це логічно та зрозуміло, що слово має писати людина, яка живе цим журналом. З тих самих причин слово редактора не доручали писати позаштатним авторам. Сумніваюся, що абсолютно чужа людина на фрілансі може виконати таке завдання.

Я скажу більше – у мене не було навіть її мейлу, щоб погодити текст

Хоч листи були від імені головної редакторки, сам текст був від мене. Я навіть не робила поправку на те, чим вона займається, що вона спортсменка. Вона не перевіряла, не редагувала колонки перед випуском. Я скажу більше – у мене не було навіть її мейлу, щоб погодити текст. Нам говорили, що редакція не повинна розповідати, що головна редакторка не працює з нами. Жодних грошових бонусів за це не пропонували.

Моя колега з відомого глянцю про моду розповідала, що у них була схожа практика. Вона отримувала переклади зі старих французьких видань цього ж журналу, і їй доручали зібрати з них звернення редактора.

Чому так? Багато головних редакторів глянцю сприймає цю позицію як іміджевий елемент свого життя. Вони хочуть створювати свої колекції, ювелірні лінійки, одяг для собак, відкривати бутики. Cама робота над журналом там і не снилася. Це просто модна професія, щоб на світських вечірках казати, що ти – головний редактор.

Анна Мєняйленко

гострайтерка пісень для українських співачок

Я тепер згадую і розумію, що ніколи не обговорювала той факт, що мене не будуть вказувати як авторку текстів пісень

Десь п’ять років я співала у гурті – тоді й почала писати тексти пісень. Потім наші шляхи з музикою розійшлися, але я все одно постійно взаємодіяла з музикантами. Якось мене попросили допомогти написати текст до пісні. Потім виявилося, що за це можуть ще й платити.

Спочатку це була напівдопомога-напівзамовлення від друзів. Згодом на мене вийшла одна українська поп-співачка. Вона додала мене у Viber, надіслала мелодію і написала, що їй потрібен текст англійською на завтра. Запропонувала непогану платню, і я подумала, чому б і ні, й накидала текст. Уже за місяць ця пісня була на всіх радіостанціях – несподівано для мене, оскільки це був мій перший досвід роботи із «зіркою».

Одній молодій співачці з Харкова кілька років тому я написала весь альбом. Це були і вокальні мелодії, і тексти пісень англійською. За це непогано платили. Потім знайомий запропонував написати текст пісні ще одній відомій поп-співачці. Текст їй не підійшов, і мені взагалі не заплатили. Тепер думаю, буду брати передоплату за такі замовлення. Наразі ні з ким не співпрацюю на постійній основі, але беруся, коли з’являються пропозиції.

Бачити своє ім’я поруч із виконавцями, з якими працювала до цього, для мене не критично

Я тепер згадую і розумію, що ніколи не обговорювала той факт, що мене не будуть вказувати як авторку текстів пісень. Я ніколи не ставила це питання, і його ніколи не порушували замовники. Не можу сказати, правильно це чи ні, але так у мене виходило.

Мені не принципово, щоб така творчість була під моїм ім’ям. Текст пісні – це не творчість на 100%, бо вже є певний патерн, у який ти повинен вкласти сенс. Це схоже на розмальовку.

Мені не принципово, щоб така творчість була під моїм ім’ям

Водночас мене ніхто не попереджав про те, що я не можу говорити, що писала ці пісні. Наприклад, мої друзі про це знали, але не більше.

Не можу сказати точно, чи присвоювали ці артисти собі пісні. Вони або видають себе за сонграйтерів, або ж просто обходять це питання: в інтерв’ю відповідають, що співпрацюють з продакшеном чи командою, що для них пише. Інша річ, коли артист співпрацює із сонграйтером, який уже має є ім’я, яке несоромно вказати. Коли Лободі писав пісню Монатік, то це анонсували – і був хороший взаємний піар.

Бачити своє ім’я поруч із виконавцями, з якими працювала до цього, для мене не критично. Якби ж до мене звернувся хтось більш розкручений – то я проговорила б це питання. Але впевнена, що почула б у відповідь, що текст привласнить артист.

No Name

гострайтер сценарію та слів ведучого авторської програми на телебаченні, попросив не вказувати ім’я

Просто прикинув, що між нарцисизмом і хорошими грошима можна обрати хороші гроші

Я писав сценарії для циклу передач на телебаченні. Першочергово мені просто сказали, що є потреба писати сценарії. Я не сценарист, тому дуже здивувався. Але «сценарій» – це дуже умовна назва, бо сцен у передачі не було. Програма – авторська. Я просто прописував текст ведучого.

Перемовини щодо цього йшли доволі довго, відкладалися через бюджети. Я підписав договір – там була прописана частина про нерозголошення. Я не можу розповідати назву програми, те, що виконував ці роботи, і навіть те, що знаю, що хтось виконував ці роботи.

Кілька днів я серйозно міркував про те, що в програмі не буде мого імені. Потім просто прикинув, що між нарцисизмом і хорошими грошима можна обрати хороші гроші. Щоб порівняти – я тоді працював на роботі, на якій мені довелося б заробляти ці кошти чотири місяці.

Авторська програма означає, що вона пов’язана з фігурою ведучого і будується на його експертизі в цій галузі

Авторська програма означає, що вона пов’язана з фігурою ведучого і будується на його експертизі в цій галузі. Хороший приклад – шоу Опри Вінфрі. Навряд чи глядачі очікують, що текст, який промовляє ведучий – не його авторства. Тому ми і називаємо це гострайтингом.