Лєра Польська створює  жіночі фотопортрети і займається фотопроектом Fearless про сміливих українських жінок, які надихають бути собою. У листопаді в Лєри почалися панічні атаки – напади сильної тривоги, що супроводжуються тремором, тахікардією, м’язовою слабкістю і дезорієнтацією в просторі.

У розмові із The Village Україна Лєра розповідає, чому шалений ритм життя може вилитися у панічні атаки, як подолати страх і чому навіть сміливі потребують підтримки.

Про відчуття страху

Суспільство ще не до кінця розібралося, що таке панічна атака. Мабуть, якщо запитати людей на вулиці, вони скажуть, що це відчуття занепокоєності. Я можу говорити лише з власного досвіду. Я чітко усвідомила, що таке панічна атака, коли вона сталася у мене вперше.

Це напад різкого неконтрольованого страху, який буквально пронизує тебе зсередини. Таке відчуття, наче легені не можуть впоратись і ти задихаєшся. Повітря стає таким густим, немов намагаєшся вдихнути воду. Хочеться максимально закритися, заховатися, бо все навколо стає ворожим. Організму здається, що йому щось загрожує, і він вдає, ніби помирає.

Страх може проявлятися на різних рівнях – тремор, тахікардія, м’язова слабкість. Калатає серце, пітніють долоні, може бути дезорієнтація в просторі. Потік свідомості стає таким, що думок або немає взагалі, або вони перетворюються на такий вир, що лякають іще більше. Тоді в голові здіймається торнадо, і ти не розумієш ні де ти, ні що відбувається.

Такий напад може тримати довго. Якщо на ньому сфокусуватися і дати своєму підсвідомому взяти владу над свідомим – то цей момент може тривати півгодини чи більше. Але якщо навчитися ним управляти – приступ може тривати кілька секунд чи хвилину.

Таке відчуття, наче легені не можуть впоратись і ти задихаєшся

Ситуація

Моє життя дуже змінилося із серпня. До цього я була фотографом, що працює за кордоном, робить класні жіночі портрети. У серпні я створила фотопроект Fearless і з просто фотографа стала авторкою проекту, менеджеркою, фінансовою директоркою, юристкою і тім-лідом. У мене не було досвіду управління проектами чи командою. Все було нове, і через це напруга зростала в геометричній прогресії. На мені було багато відповідальності, і я бігала, як білка в колесі. Взагалі я дуже спокійна, мені подобається відчувати життя таким, як воно є. Але коли ти маєш проект із безліччю викликів, то забуваєш, що треба бути тут і зараз, і просто починаєш бігти.

Не було якоїсь конкретної ситуації, яка вплинула на появу панічних атак. Але були моменти, які cтали дзвіночками, що потрібно зупинитися. Мій хороший знайомий, який працював у «Малевичі» барменом, одного дня не прокинувся. У момент, коли я про це дізналася, я була вже достатньо виснажена і лежала вдома з пневмонією. Мені подзвонив мій друг і сказав, що Любомир не прокинувся. Усім, хто його знав, він дав частинку себе і віддзеркалив у собі щось важливе для кожного з його оточення. Така людина може торкнутися тебе один раз, але торкнутися так тепло, що коли вона йде – це шок. При цьому його смерть нагадала мені, що можна одного ранку не прокинутися. І буде абсолютно не важливо, зробив ти великий проект чи маленький, якщо ввечері ти засинатимеш нещасливим, з думками про те, що не так у стосунках.

На дев’ять днів по Любомиру я сходила в «Малевич» і зрозуміла, що якщо завтра помру, то було б непогано, щоб я була щаслива. Але я не була. Наступного дня сталася моя перша панічна атака.

Перша панічна атака

Я пам’ятаю не просто день, коли це сталося. Я абсолютно чітко пам’ятаю час і ситуацію. 7 листопада, ранок, я сама в кімнаті, тільки видужала після пневмонії. До цього десять днів підряд прокидалася у порожній квартирі з високою температурою. Сама себе доглядала, хоч це було нормально очікувати підтримку від людини, з якою я вже тривалий час у стосунках. Я бачила його лише ввечері. Його не було поряд, бо він працював. І ось того ранку я усвідомила, що цій людині на мене байдуже. І тіло почало скручувати від страху.

Тоді я ще не розуміла, що відбувається, але відчувала, що щось пішло не так. Мені треба було зателефонувати хоч комусь із друзів. Я почала набирати номери один за одним, але ніхто не брав слухавку. Врешті я додзвонилася до одного свого знайомого, сказала, що мені погано, і попросила поговорити. Він не зрозумів, що саме сталося, і трохи агресивно зреагував. Він був дуже зайнятий і попросив, щоб я не заважала. І в цей момент я зрозуміла, що маю впоратися із цим сама.

Мене трусило, я пішла попити води. Найважче при панічній атаці – те, що мозок не працює, усе відбувається лише на сильних відчуттях. Аби зрозуміти, що саме з тобою сталося – треба відступити, вийти з цієї ситуації. І щонайменше пережити першу атаку.

Я розуміла, що все погано, але треба з цим щось робити. Щонайменше скласти речі та переїхати. Зателефонувала знайомій, вона пообіцяла забрати мене. Через годину я оговталася й усвідомила, що це була панічна атака. У дитинстві в мене був схожий стан. Мене налякав собака, і я зреагувала схожим чином. Тоді мені сказали, що це схоже на панічну атаку. Складаючи речі, я пригадала цю ситуацію. До кінця дня я переїхала до своєї знайомої.

«Швидка допомога» при панічній атаці:

1. Виходьте на вулицю, дихайте свіжим повітрям.

2. Знайдіть точку опори, аби повернути відчуття реальності.

3. Зателефонуйте близьким, попросіть бути поруч.

4. Пийте воду.

Усвідомлення

Якщо ігнорувати проблему – вона не вирішиться. Тому я відразу зробила кілька кроків: змінила житло, попередила психоаналітика, що маю проблему, сказала своїм друзям, що мені потрібна допомога. Мені пощастило, що я вже працювала багато років над самоусвідомленням. У мене є психоаналітик, з якою я консультуюся, коли маю потребу. Я прийшла до неї і сказала: «Привіт, у мене апдейт інформації. У мене панічні атаки». Вона сказала: «Я розумію. Миттєво це не вирішиться. Треба шукати причину». Вирішили, що будемо працювати над цим.

Перші тижні в мене було відчуття провини за те, що я ставлю на паузу проект, який так потрібен іншим. У цей період мені допомагало вино. До цього я вела здоровий спосіб життя – не курила, мало пила. Але стан був такий, що я почала курити, випивала вечорами. Панічні атаки відбувалися то раз на два дні, то по дев’ять разів на день.

Уперше за 10 років я перестала фотографувати. У моїй роботі головне – це закохуватися в людей і закохувати їх у них самих. І якщо в тебе немає внутрішнього ресурсу – ти не можеш відчути натхнення, ти не можеш надихнутися іншими, не можеш закохатися.

Я поставила на паузу всі активні фази проекту, лише час від часу проводила робочі зустрічі. Зменшила навантаження, але потім відчула, що не можу навіть так. На зустрічі одна дівчина сказала мені просту річ: «Інколи треба просто кинути». І я взяла квиток у Карпати до своїх друзів. У них двоє дітей, а діти знають усе про те, як бути тут і зараз. Після цього вирішила повернулася до роботи за кордоном і місяць мандрувати.

Панічна атака – це точковий вилив навантаження, яке на тобі висить. Ти стримуєш емоції, намагаєшся нормалізувати себе, а потім воно раз – і вилилося. До цього в постійній біганині я заплющувала очі на багато проблем. У моїй улюблений книжці є така цитата: «Сучасний ритм життя такий високий, що люди дуже бояться зупинитися. Бо коли ти зупиняєшся, з горища починають спускатися проблеми». Але коли я зупинилася – переглянула власну роль у світі, у стосунках із близькими, у соціумі. Я передивилася все, що мене оточувало. Довелося ставити собі запитання: які мої цінності? що буде далі? що якщо я не прокинуся наступного ранку? Коли я ставила собі ці незручні питання, у мене ставалися панічні атаки. Бо відповіді теж були незручні.


Панічна атака – це точковий вилив навантаження, яке на тобі висить

Найважче при панічній атаці – те, що мозок не працює, все відбувається лише на сильних відчуттях

Підтримка

У моєму випадку панічні атаки відбувалися тоді, коли я була на самоті. Тому перший тиждень, аби уникати панічних атак, я проводила з людьми. Я взагалі дуже смілива, мене, мабуть, взяли б у «Ґрифіндор». Навіть роблю проект про жінок, аби надихати бути сміливим. І тут я приходжу до друзів і кажу: «У мене панічні атаки. Можна мені побути з тобою, бо мені може бути страшно?». Реакція була: «Що?! Як таке може бути?». Не всі змогли прийняти, що я потребую допомоги, і тому пішли з мого життя. Це був один з найвідвертіших моментів цього досвіду: іноді навіть найсміливішим треба підтримка. Мені треба підтримка, інколи більше, ніж я очікую. Її теж треба не забувати просити.

З мого попереднього оточення залишилася одна людина. Вона спостерігала за мною, коли в мене ставалися панічні атаки, і навчилася на них реагувати. По моїх очах та реакціях вона бачила передпанічний стан і казала: «Дихай! Дихай! Дихай!». Вона настільки хотіла мене підтримати, що слово «дихай» мене навіть почало дратувати. Але розуміння, що хоча б одна людина приймає тебе з усім, що ти маєш, мені допомогло. Бо криза може статися з кожним, але не кожен готовий її пережити з тобою.

Також у мене була ще одна знайома, яка в цій ситуації виявилася подругою. Так круто, коли людина, від якої ти нічого не очікуєш, нічого не просиш – приходить сама. Вона щодня вранці і ввечері питала, як у мене справи, дзвонила мені вдень. Я відчувала її підтримку, хоч вона дуже зайнята і в неї є маленька дитинка. У ті моменти, коли я, наче кашка, хотіла розпливтися – у мене було дві подруги, які з обох боків підтримували.

Тепер

Два тижні тому в мене знову сталася панічна атака. До цього їх не було майже два з половиною місяці. Я відчула, наче мене відкинули назад у листопад. Світ знову почав хитатися. Я почала задихатися, відчинила вікно, почала дихати повітрям, мені стало трохи легше. Я випила води, почала відчувати предмети навколо. Я говорила по телефону зі своєю подругою, вона відчула, що мені було погано, і сказала: «Дихай». Мені здавалося, що мене накриє повністю. Але мені вже не було страшно, що це панічна атака. Лише було розуміння, що це сталося знову і треба буде працювати над цим. Через дві хвилини я оговталася.

Страху перед панічними атаками вже немає. Є розуміння, що треба поважати своє право бути слабкою, не брати на себе забагато. Є відчуття, що якщо це станеться знову – я вже впораюся.

Ці п’ять місяців після першої панічної атаки я постійно працювала над собою. Я повністю перезавантажила свою внутрішню систему. Це був процес самоусвідомлення, який допоміг мені зрозуміти, де саме щось пішло не так. Коли я відповіла собі на всі питання – панічні атаки призупинилися.

Я заново усвідомила свої цінності. Встановила собі правило спати по вісім годин за будь-яких умов. Коли в мене панічні атаки – я забувала їсти. Тепер я стежу за тим, щоб їсти вчасно і смачно. Медитую, але якщо не встигаю – не відчуваю провини за це. Взагалі я перестала себе картати, що я щось роблю не так.

Я перестала думати, що потрібно весь час працювати. У мене з’явився простір на те, щоб погуляти, побути з людьми. Я почала танцювати, бо танець дозволяє тобі не думати і бути в моменті. Тепер я можу танцювати на вулицях – слухаю музику і настільки почуваюся в моменті, що починаю танцювати. Мої цілі перестали бути кількісними, а стали якісними. Але найголовніше – я почала ставити себе на перше місце перед роботою, проектом, стосунками. Не в егоїстичному, а абсолютно раціональному сенсі. Тепер я справді почуваюся щасливою.

Що робити з панічними атаками:

1. Проконсультуйтеся з психологом/ психотерапевтом / неврологом

Якщо страшно – почніть з невролога. У разі чого він порекомендує спеціаліста, який потрібен саме вам. Я жодного разу не користувалася медичними препаратами та заспокійливими. Мені допомогли консультації психотерапевта. Але будьте готові – це не на один раз. Тільки системна робота дасть результати.

2. Медитуйте

Для цього не треба особливої підготовки. Просто на кілька хвилин сконцентруйтеся на своєму тілі, диханні, зупиніть потік думок.

3. Проводьте час із тваринами

Інколи це навіть ефективніше, ніж ви можете подумати. Тварини не дають порад і приймають вас такими, якими ви є.

4. Знайдіть друга по панічних атаках

Спілкуйтеся з кимось із такою ж проблемою. Запишіть номери телефону одне одного і телефонуйте у разі потреби – така людина точно знатиме, як ви почуваєтеся зараз.

5. Ведіть щоденник

Виписуйте все, що вас непокоїть щоранку чи після нападів. Таким чином відбувається усвідомлення і з’являється спокій.

ЛОКАЦІЯ ДЛЯ ЗЙОМКИ: «Арт-завод Платформа»