20 серпня в Україні стартувала національна кампанія подяки військовим, ветеранам і ветеранкам «Завдяки тобі». «Ініціатива має на меті створити таку традицію і популяризувати жест шани – прикладену до серця долоню. Цим жестом можна виказати вдячність, зустрівши на вулиці військового, ветерана чи ветеранку», – кажуть ініціатори. Уперше флешмоб проведуть під час параду на День Незалежності.

The Village Україна запитує учасників бойових дій, що вони думають про ініціативу.

Відео «Завдяки тобі»

Леонід Остальцев

молодший сержант Збройних сил України, лауреат ордена «За мужність» III ступеня

Це крута ідея. Такі ініціативи важливі, тому що люди справді хочуть подякувати, але можуть соромитися заговорити або привітатися. За допомогою ж такого жесту можна просто висловити свою вдячність. Чи не вважаю я, що це переводить подяку на буденний рівень? Подивимось, як воно буде, зараз усе тільки починається.


Олег Бондаренко

ветеран АТО, інструктор Морської піхоти України

Таке привітання – звична практика для США, Німеччини, Франції, Португалії, Іспанії. Це простий, але дієвий спосіб висловити подяку військовим. Військовим це приємно.

Думаю, воно працюватиме, коли цього будуть навчати з дитинства. Дорослі й так звикають висловлювати повагу. Але важливо, щоб змалечку бачили такі приклади і звикали до цього діти. Адже діти – це губки, які всотують те, що навколо них. І тоді це закріплюється на все життя. Наприклад, я вже почав навчати цього дітей.

У США є окрема традиція – коли військові заходять до будь-якого приміщення, їм аплодують. Це я знаю точно. В Англії прийнято, наприклад, схиляти голову. Там це сприймається як щось природне.

Так, через це є ризик перетворити подяку на формальність. Але, наприклад, хлопці, які повертаються з фронту із посттравматичним синдромом, не хочуть, щоб до них зайвий раз підходили. Вони хочуть побути наодинці, поспостерігати за країною, до якої вони повернулися. Якщо до тебе почнуть підходити і запитувати, як у тебе справи, спочатку буде приємно, але з часом може почати вибішувати. Тоді вже це будуть сприймати як формальність. Своєю чергою, просте висловлення пошани за допомогою жесту не створить проблеми. Це можна зробити і з іншого боку вулиці, одразу після зорового контакту.

Як бути з людьми, які не є військовими, але носять одяг у стилі мілітарі? Це не проблема. Цих людей видно одразу. У них в очах немає того, що є в очах у ветеранів. У людини, яка відвоювала, змінюється все – і погляд, і хода, і звички. Це відчувається на відстані. Людина, яка пройшла війну, завжди визначить іншого ветерана. Навіть рукостискання особливе – не таке, як у всіх.

Навіть коли я йду в цивільному одязі вулицею і бачу військового, підходжу, тисну руку і дякую. Звичайно, буває, що людей дивує, адже я теж ветеран. Але я відповідаю, що це не важливо – подяку все одно треба висловлювати.


Яна Забара

військова (93-тя окрема механізована бригада)

Пропозиція чудова, як на мене – як і будь-який подібний флешмоб. Доволі часто після звільнення і повернення на цивілку вже колишні військові почуваються непотрібними. Ця ініціатива, звісно, не змінить для них ситуацію. Але їм точно буде приємно.

Не менш важлива ця ініціатива і для цивільних. Це спосіб сказати своє «дякую», спосіб виявити повагу в коректний і прийнятний для обох сторін спосіб.

З одного боку, формалізація таких речей спричиняє бездумне і байдуже їх повторення, що зрештою призводить до ненависті – як до формальності, так і до її адресата. З іншого боку, в нас і такої культури майже нема, тому такий спосіб віддавання шани може стати гарним символом для об’єднання різних людей навколо однієї ідеї.

Ще з іншого боку, спотворення пам’яті про атовців як про ідеальних янголів – це теж ненормально. Адже це живі люди, зі своїми косяками і проблемами, світлими і темними сторонами. Тож і ставитись до них треба так, як до людей – не демонізуючи і не канонізуючи.


Сергій Халупко

мінометник (30-та бригада, яка в 2015 році дислокувалась під Дебальцево), адвокат

Коли люди дізнаються, що я воював, дехто просто притихає. Це майже постійно на співбесідах відбувається. Мені здається, люди, просто не знали, як себе повести. Лише при подальших зустрічах ніяковість проходила. Відветро негативної реакції я не зустрічав ніколи.

Я підтримую цей проект: наші сучасні традиції продовжують формуватися. Через багато років цей жест, так само як і «Слава Україні! Героям Слава» будуть знать всі українці і за межами України. Я думаю, що нам це потрібно.


Денис Гойко

капітан, військовий журналіст

Коли отримав поранення і був у Краматорській лікарні (тоді у лютому 2015 місто і аеродром обстріляли з РСЗО «Смерч») зайшли незнайомі жіночки, і просто сказали «Дякуємо вам». Спочатку це викликало в мене негативну реакцію, адже я подумав, що вони сказали це «єхидно» і ніби звинувачують нас, військових, у обстрілі міста. Я перепитав: «За що?» Відповідь: «Дякуємо, що нас захищаєте!». В мене потекли сльози.

А негатив зазвичай у громадському транспорті трапляється: водії маршруток часто кажуть, що не відправляли нас в АТО, коли показуєш посвідчення.

Я вважаю такий жест дуже доречним. Повернувшись із зони бойових дій, ветерани часто закриваються у собі, їм здається, що цивільні люди їх не розуміють. Військові, які пройшли крізь бої, несуть по життю все жахіття війни. Тому такий жест подяки важливий для них. Адже стає зрозуміло, що війна не була даремною, бо тебе підтримує твій народ.