У ніч після виступу гурту Massive Attack у Києві з’явилися графіті, які почали пов’язувати з анонімним вуличним художником Бенксі. Річ у тім, що у мережі тривалий час поширюють теорії про те, що за псевдонімом «Бенксі» приховується фронтмен Massive Attack Роберт Дель Ная. Невдовзі після цього офіційний сайт художника спростував, що їх авторство належить Бенксі. Своєю чергою, відповідальність за них на себе взяли дві київські команди. The Village Україна запитує, навіщо вони це зробили.

ОБКЛАДИНКА: Олександр Барабошко

Фото: Yabloko, Underdog

Студія Yabloko Ideas Studio

Ми не приховуємо – мета була комерційною. Вона полягала в тому, щоб забезпечити піар клієнтові ТОКА, а врешті-решт – і нашій студії як виконавцю успішного кейсу. Зі станцією для зарядки електромобілів ТОКА ми працюємо протягом тривалого часу в усіх напрямках – від створення бренду до його просування.

Щойно ми дізналися, що в межах UPark Festival у Києві буде виступати Massive Attack, усі пазли склалися докупи. У мережі вже давно ходили чутки про те, що фронтмен гурту Роберт Дель Ная може бути митцем під псевдонімом «Бенксі». Тож усі чекали, що на стінах Києва от-от з’являться графіті Бенксі. Усі думали і чекали, а ми просто це зробили.

Ідея нашого графіті – це цілісна композиція, яка говорить про актуальну проблему залежності [України] від російських енергоносіїв. Двоголовий стерв’ятник із заправочними пістолетами замість голови уособлює образ сучасної Росії – країни-бензоколонки. Своєю чергою, миша під парасолькою – ніби символ захисту від нафтового гіганта.

Ескіз графіті підготував наш арт-директор Дмитро Степаненко. Він адаптував усім знайомий твір Бенксі Gas Bird під гостру соціальну та політичну тему для України. Процес нанесення графіті був складнішим, ніж може здатися на перший погляд. Обрана нами локація електрозаправки вже була відомою, адже на ній уже залишив автограф каліфорнійський райтер BNE. До того ж місце виявилося досить людним навіть уночі. Час від часу підходили люди і запитували, що ми тут робимо.

Але це все не було проблемою порівняно з тим, що трапилося далі. Заздалегідь надрукований макет на двосторонній трафаретній самоклейній плівці просто зажував сам себе, коли ми намагалися прикріпити його до стіни. Нерівна поверхня і тонкий друк не впоралися із завданням. Не залишалося іншого варіанту, ніж просто викинути його. Але важливо було оформити графіті саме у ніч виступу Massive Attack у Києві.

На щастя, у Києві є цілодобова поліграфія – вона нас і врятувала. Добрі хлопці надали нам усе – роздрукований макет, канцелярські ножі, скотч і навіть підлогу. Близько третьої ночі ми вирізаємо фрагменти майбутнього графіті. О четвертій – знову приїхали на локацію і старим дідівським способом, причепивши трафарет на скотч, «забомбили» цю стіну.

Утім, ми не очікували, що кілька днів потому з’явиться новина про те, що в мережі є фото художника, який намалював «графіті Бенксі». Певна річ, це були не наші фото і навіть не фото жартівника-очевидця події, а якихось Underdog. Нас вразило, що низка українських медіа визнали наше графіті роботою цих хлопців.

Консалтингова агенція Underdog

Півтора місяця тому в нас народилася геніальна маркетингова ідея: якщо зробити графіті в стилі Бенксі якраз під приїзд Massive Attack до Києва, може вийти хороший кейс із селф-промо. Ми розуміли, що намалювати щось на стіні – діло нехитре. Основний челендж полягав у тому, щоб люди повірили у достовірність малюнка. Тож кампанію варто запускати повільно, обережно і послідовно. Якщо ми хочемо, щоб інфопривід розкрився органічно, тиснути на громадську думку не можна в жодному разі.

До запуску кампанії ми готувалися протягом двох тижнів. Усе, що можна було прочитати чи подивитися про Бенксі, ми прочитали і подивилися. Зрозуміли, що одна з тем, які художник згадує найчастіше – це боротьба із системою. Та була ще одна важлива знахідка і, можливо, найголовніша. Річ у тім, що Бенксі дуже відповідально обирає місця, де повинні з’явитися його графіті, тобто графіті нерозривно пов’язані з локацією. Тож намалювати щось на гаражі у себе в дворі – не варіант.

З огляду на це, ми ухвалили рішення переграти на сучасний лад біблійний сюжет про Давида та Голіафа у формі графіті. По-перше, якщо Бенксі щось і знає про проблеми України, то, найімовірніше, це пов’язано з революцією, яка розпочалася з одного поста у Facebook. По-друге, теми боротьби самітників і боротьби за справедливість Бенксі дуже близькі.

На трафареті ми зобразили безликого революціонера, який замість каміння кидає логотип Facebook – символ того, що навіть одне маленьке слово може побороти велику систему. Куди саме кидає? У бік будівлі, яка символізує підтримку справедливості та підтримку прав і свобод людини.

Утім, уже готовий трафарет нам довелося перероблювати. Наш ілюстратор помітив, що роботам Бенксі притаманні контури, які наче обірвані. Тож, якщо ми хочемо, щоб графіті здавалося автентичним, його треба переробити.

Чому обрали саме це місце? Щоб отримати органічне охоплення і медіа самі підхопили інфопривід, місце повинно було бути багатолюдним і прохідним. Тож, хоч і страшно, ми «бомбимо» графіті на одній із центральних вулиць Києва – Жилянській.

Справу зроблено, лягаємо спати. Прокидаємося, бачимо перші публікації у мережі. Тішимося. Та згодом бачимо, що на електрозаправці ТОКА теж з’явилися два графіті у стилі Бенксі.

Ми аналізуємо ситуацію і розуміємо, що всі наші старання пішли коту під хвіст. Ухвалюємо рішення: якщо у Києві є одразу два анонімні художники, які прагнуть слави, між ними можна влаштувати добру іронічну перепалку на кшталт протистоянь McDonald’s i Burger King та підняти спільний хайп.

Понад те, якщо інша команда відмовляється зізнаватися і продовжує гнути свою лінію, стверджуючи, що «це не вони», ми можемо сказати: «Ау, це зробили ми!». Для цього ми зробили фото біля малюнків у брендованих худі та обережно підкинули їх у коментарі до публікацій онлайн-медіа у соцмережах.

Оскільки інша команда продовжила зберігати мовчанку і після цього, ми вирішили здійснити ще один крок – біля кожного з малюнків прикріпити таблички з маніфестами. У відповідь інша команда робить публікацію на Facebook, у якій стверджує, що ідея зробити графіті у стилі Бенксі належить їй. Таким чином замість того, щоб провести кейс із селф-промо, ми наочно показали, як працює наш підхід. Урешті-решт, погані митці імітують, а великі – крадуть.


Володимир Манжос

вуличний художник (Interesni Kazki)

Як на мене, феномен Бенксі полягає тільки у тому, наскільки він є роздутим – причому штучно. Хто такий Бенксі, зараз знають у всьому світі – певно, це найбільш відоме ім’я у сучасному світі мистецтва. Намагаються його копіювати з кількох причин. По-перше, хочуть піаритися за його рахунок. По-друге, копіювати Бенксі – це просто. Його техніка настільки примітивна, що зробити це може будь-який школяр, а ідеї залишилися десь на початку 2000-х, коли вони справді були актуальними.

Хайп навколо Бенксі у Києві – це не більше, ніж психологія натовпу в дії. Вуличне мистецтво на перших етапах і вуличне мистецтво зараз – це зовсім різні речі. Ідеали та цінності вуличного мистецтва розтоптав той самий Бенксі. І щоб зробити гірше за нього – треба ще постаратися.

З позиції майже 20-річного досвіду в цій галузі можу сказати, що художньої цінності немає ані у фейкових графіті Бенксі, ані в його оригінальних роботах. Якщо відверто, я не цікавлюся подібним мистецтвом, найчастіше новини про черговий галас навколо Бенксі не потрапляють до мого поля зору. Утім, я намагаюся стежити за актуальними подіями – такою мірою, щоб це не впливало не те, що роблю я. Зрештою, термін «мистецтво» можна трактувати настільки по-різному, що навіть акт створення фейку Бенксі можна вважати мистецтвом.