Після війни в Україні переглянуть принципи проєктування, заявив міністр інфраструктури Олександр Кубраков. За його словами, нові будинки робитимуть з укріпленими підземними паркінгами, як в Ізраїлі. Війна наштовхує й на інші думки про те, як варто змінити підходи до будівництва житла та не тільки. Разом з архітектором Олександром Столовим (Achimatika) розбираємо 9 питань, про які ми задумалися після повномасштабного вторгнення росії.

Цей матеріал підготували за підтримки наших читачів

1

Передбачити у квартирі приміщення за двома стінами

Під час обстрілів українцям рекомендують послуговуватися правилом «двох стін». Перша стіна бере на себе основну силу вибуху, а друга – приймає уламки снаряду, розбите скло чи шматки меблів. Утім, не кожна квартира має таке приміщення, яке б відділяли від вулиці дві стіни. Шанувальники відкритих просторів могли б пошкодувати про рішення знести перегородки й обʼєднати, скажімо, вітальню з кухнею. Отже, чи варто під час планування квартир передбачити безпечну кімнату?

Олександр Столовий


Коли зараз кажуть, що в кожній квартирі треба робити safe-room за аналогом Ізраїлю, то я думаю, що так не буде. У нас і зараз є норми безпеки в житлі. Наприклад, є таке поняття, як безпечне місце на балконі чи лоджії – протипожежний відстійник, який не задимлюється. Якщо ваша квартира загориться, то ви можете зайти на це місце та перечекати, коли приїдуть пожежники та вас врятують. Але наші люди прибирають його, коли роблять ремонт. Вони збільшують кімнату, додаючи до неї площу цього балкону чи лоджії. Тобто людям важливіше щоденний комфорт, аніж безпека. Тому ми можемо закладати в проєкті кімнати-сховища, але гарантувати, що власники квартири їх залишать, ми не зможемо. Бо Конституція говорить про те, що громадянин України може робити те, що не заборонене, а тут узагалі йдеться про приватну власність.

Фото: КМДА

Але, я думаю, що ми як архітектори в післявоєнний час принаймні можемо пропонувати клієнтам робити у квартирах універсальні приміщення за двома стінами. Ми не можемо змусити їх це зробити, але можемо запропонувати. Наприклад, облаштувати комірчину, яку у звичайний час вони будуть використовувати за прямим призначенням. Але якщо буде війна, то звідти можна витягти всі речі, покласти матраци й обладнати місце для сну.

Я сам пережив момент, коли ракета влучила поруч із моїм будинком. Я живу на Лукʼянівці, і ракета розірвалася за 300 метрів від нас. Ми тоді спали в коридорі за стіною. Я розумію, як це – прокинутися о 5:00 ранку від цього звуку. Тобі важко зорієнтуватися, ти просто шокований, у якійсь прострації. У такій ситуації людина, принаймні перший період після [влучання ракети поруч], має бути в безпеці. І в моєму випадку таку безпеку забезпечила би ця додаткова стіна в коридорі.

2

Робити комфортне та надійне укриття в кожному житловому будинку

У зонах активних бойових дій підвали стають для людей не просто місцем, де можна кілька годин пересидіти повітряну тривогу, а й місцем, де доводиться жити впродовж тривалого часу. Тому важлива не тільки надійність такого укриття, але й наявність комунікацій – світла, щоб підзарядити телефон і зробити чай, санвузла та в ідеалі – душової. Чи треба робити в кожному будинку комфортне укриття?

Олександр Столовий


Чинні норми України, які були й до початку [повномасштабної] війни, передбачають, що будь-який житловий комплекс повинен мати паркінг. А підземний паркінг, за тими ж нормами, є приміщенням подвійного призначення. Тобто, умовно, у лютому, проєктуючи паркінг у ЖК, я не мав права його не робити одночасно і як бомбосховище.

Усі укриття в Україні поділяються на два види – бомбосховища та протирадіаційні укриття. Бомбосховище – це обʼєкт, призначений перебути там якийсь обмежений період, день чи тиждень. А протирадіаційне укриття якраз призначене для довгого та постійного перебування людей. Вони теж є в Україні, бо Радянський Союз колись готувався до ядерної війни. У цих укриттях є блок санвузлів, підведена каналізація, душова, спеціальна система вентиляції. Якщо створювати більш комфортні для людей бомбосховища, то треба брати за основу норми протирадіаційних укриттів.

Фото: Jeroen Akkermans

3

Проєктувати евакуаційні сходи без виходу назовні

Якщо вам під час обстрілу чи повітряної тривоги доводилося пішки спускатися з верхніх поверхів у бомбосховище, то ви розумієте: кожне вікно в підʼїзді – потенційна небезпека. А якщо евакуаційні сходи ще й виходять на балкон – і поготів. Як же варто проєктувати сходи в багатоповерхівках?

Олександр Столовий


Я вважаю, що треба зробити базовими сходи Н4 – це незадимлювані сходи, які розміщуються в тілі будівлі. Такі сходи є більш технологічними та дорожчими. Звісно, якщо ракета знесе всю секцію, то і їх не буде. Але якщо буде знищено одну-дві квартири на поверсі, то вони не постраждають. На відміну від іншого типу сходів Н1, які передбачають, що через коридор ви виходите на відкритий балкон, звідки потрапляєте на сходи. Під час війни вони небезпечні, тому що вам треба перетнути проміжок фасаду на вулиці. А є ще ймовірність, що цього проміжку фасаду вже немає. Тому ви просто не зможете спуститися, а будете заблоковані на своєму поверсі.

Згадайте, як ракета влучила в куток будинку [на проспекті Лобановського] в Києві. Якби в цьому кутку були сходи з балкончиком, то верхні поверхи відрізало б від евакуації. І жителі мали б сидіти нагорі та чекати, поки їх дістануть. Але це дуже критично. Тому що в Києві багато 25-поверхівок, а евакуаційних машин, які можуть дістати вище 17 поверху, лише дві на все місто.

4

Подбати про надійність і стійкість конструкції

Ми бачили, як після обстрілів розсипалися старі радянські панельки – обвалювалися цілі секції. Але, власне, ми бачили, як легко вони руйнуються й до війни – згадаймо вибух у багатоповерхівці на Позняках два роки тому. Наслідки після влучання снарядів у нові будинки – не такі руйнівні. За якими технологіями та з чого будувати нові споруди, щоб вони були міцнішими?

Олександр Столовий


​​Якщо порівнювати наш ринок будівництва з європейським, то останній є більш технологічним. Мені здається, і нам треба йти в більшу технологічність. Наприклад, мурування стін (я маю на увазі кладку з газоблоків, піноблоків), яке в нас роблять, – це архаїзм. Для його використання немає причин. Україні просто треба відмовитися від мурування в багатоповерхових будинках, у яких використовується залізобетонний каркас. Наприклад, зовнішні та міжквартирні стіни мають бути залізобетонними, а внутрішньоквартирні перегородки – з гіпсокартону. Немає потреби використовувати цеглу чи цемент – усе це робить будівлю важчою, а від цього вона гіршає у своїй стійкості. Наявні норми це не регламентують. Ми це використовуємо, бо в нас поки що дешева робоча сила. Як тільки робоча сила стане дорогою, ринок сам себе змінить. Я сподіваюся, що це скоро станеться.

Що стосується панельних будинків, то я розмовляв із конструкторами. Сучасні панельні технології насправді надійніші за цегляний будинок. Наприклад, були такі випадки, коли снаряди влучали в [сучасну панельну] багатоповерхівку, пробивали наскрізь дірку в будинку, але верхні поверхи залишалися триматися.

Отже, проблема в нас із радянськими будинками. У них термін придатності був 50 років – і він уже закінчується. Їх потрібно було зносити, але ми їх віддали під приватизацію на початку 90-х. І насправді юридично це дуже важко вирішити, бо скільки там людей живе та скільки прописано? За законом, цих людей треба кудись розселити. Тобто для них потрібно побудувати нове житло. Це дуже складна процедура.

Фото: КМДА

5

Не відмовлятися від скляних фасадів, але…

Скляні фасади, які так часто використовують в офісних будівлях, розлітаються після вибухової хвилі. І будівля відразу залишається голою. Чи варто взагалі відмовитися від скління в підлогу?

Олександр Столовий


У чому проблема скляних фасадів? У тому, що вони розлітаються та можуть щось пошкодити чи когось поранити. Але ж не можемо взагалі без скління обійтися, як і не можемо забороняти скління в підлогу – це було б нерозумно. Та й ми ж із вами говоримо не про обмеження. Вихід такий: встановити обовʼязкові норми виконання скління, щоб воно було безпечним. Наприклад, воно має бути в триплексі.

Поясню, що це таке. Кожна шибка у вікні має товщину від 4 до 12 см – це кілька шарів скла, проклеєні між собою плівкою. Так, коли скло розбивається, воно зависає, як на лобовому склі машини. Або є інший варіант безпечного скління – загартоване скло. Коли загартоване скло розбивається, то воно розлітається не на гострі шматки, а на кубики, які є менш травматичними. Таке скло просто є трішки дорожчим за звичайне (на 200–300 гривень на метр квадратний), але воно того варте.

Фото: КМДА

6

Обмежити висотність забудови

Жити на верхніх поверхах висоток під час війни – не дуже зручно з двох головних причин. Перша – якщо щось станеться з будинком, звідти проблематичніше евакуюватися. Друга – якщо через бойові дії в районі зникне світло, то доведеться ходити наверх пішки. Яка висота будівель буде оптимальною?

Олександр Столовий


Варто проєктувати будинки середньої поверховості – до 9 поверхів. Це оптимальна висотність для комфортної щільності проживання в міському середовищі та можливості евакуюватися. Я не думаю, що економічно забудовники постраждають, якщо будуватимуть із такою поверховістю.

Нідерландський урбаніст Йен Гел говорить, що треба проєктувати до 6 поверхів. Вважається, що середні можливості зору передбачають упізнавання людини з висоти до 6-го поверху включно. З 7-го і вище можна впізнати людину хіба що за кольором футболки, а не за рисами обличчя.

Психологи вважають, що це важливо. Бо якщо ти живеш вище, то відірваний від життя навколо будинку. Що більше комунікації між мешканцями, то згуртованіше суспільство. Цій комунікації, згуртованості має сприяти сама архітектура. Якщо ти знаєш своїх сусідів, то вам набагато зручніше скоординуватися в надзвичайний період. А це дуже важливо, як ми бачимо зараз. Наприклад, у тому ж Києві люди виїжджають, навіть і гадки не маючи, що в них на два поверхи нижче живе самотня бабуся. Немає спілкування між людьми та не формується відповідальність одне за одного.

Та навіть ОСББ організувати простіше в пʼятиповерховому будинку, аніж у 25-поверховому. Тому що в 5-поверховому будинку немає ліфта. Начебто це погано, що немає ліфта, але потреба спускатися кожен день сходами змушує вас зустрітися з вашими сусідами на поверхах. От я живу в «хрущівці» (не кажу, що це добрий приклад для того, щоб у них жити, але я зараз про поверховість) – і я знайомий зі своїми сусідами. Знаю, що один пришиблений, а інший – нормальний, а у третього можна ще сірники попросити. Ніякі вайбер-чати не можуть бути кращими за живе спілкування.

Якщо ми будуватимемо 9 поверхів, то верхні три не матимуть візуального контакту з двором. Але це ж компроміс. Сенс у тому, що в будинках до 9 поверхів люди ще користуються сходами. А в 16-поверхівках навіть не всі люди знають, де ці сходи, бо всі привʼязані до ліфтів.

7

Будувати більш щільно

Чи менша відстань між спорудами гарантує більшу безпеку мешканцям?

Олександр Столовий


Якщо, приміром, бомба потрапляє у двір, то в зоні руйнації опиняються будинки, які оточують цей двір, але не наступні за ними. Тож, якщо робимо щільнішу забудову, то в зоні руйнації менша кількість людей.

За умови, якщо ми будуємо не більш як 9 поверхів, двір 40 на 40 метрів буде комфортним. Так, там може бути відчуття, що ви бачите вікна людей навпроти. Але, якщо в Європі живуть так, то чому в нас не можуть? Ну, якщо тебе дуже бісить людина у вікні навпроти, то заштор на вечір.

Але така щільність – це також громадський контроль. У будинку до 9 поверхів ти точно можеш бачити у дворі, що когось бʼють, і відреагувати на це. А коли в тебе 25-поверхівка, то все, що відбувається поза вікном, – уже не твоя історія. Тому люди у 25-поверхівках відрізані від громади будинку, вони надані самі собі більшою мірою, ніж люди, які живуть у щільній забудові та в середній поверховості.

8

Обійтися без прямих широких проспектів

В один із перших днів війни на проспекті Перемоги біля метро «Берестейська» прорвалася колона російської техніки. Широкий прямий проспект – ніби створений, щоб ним ішли танки. Чи треба щось змінювати в нашій дорожній інфраструктурі?

Олександр Столовий


Треба мінімізувати проєктування широких автомагістралей для авто, де асфальтована площина є суцільним плацом. Якби наші вулиці були зроблені за принципом мультимодальності – коли одна смуга для громадського транспорту, друга – для приватного, трамвайна лінія, велосипедна доріжка та тротуари з усіх боків, а ці смуги поділені між собою озелененням, бордюрами чи перепадами рельєфу – то ніякий танк би не проїхав. Він просто не помістився б, застряг. Я вважаю, що мультимодальність у формуванні вулиць – це і наша безпека. Місто стає непридатним для військових дій із використанням великої військової техніки, яка якраз і є нищівною.

9

Вивільнити малі річки з колекторів

Ріки – це природні перешкоди на шляху ворога. Підірвані мости не дали росіянам швидко пройти до Києва – маленька річка Ірпінь виявилася неприступною для них. Як нам поводитися з малими річками в містах?

Олександр Столовий


Нехтувати малими річками – це велика помилка. У радянський час вони були знищені меліорацією, обміліли та міліють далі. Треба змінити підхід до життя цих річок – не ігнорувати, а, навпаки, робити більш повноводними, щоб поруч із ними розвивалися болотні території. Це важливо і для збільшення зони рекреації для людей, і для стійкості екологічної системи. І, як виявилося, це важливо для оборони. Мости знищили, і річку Ірпінь уже нічим не переїдеш. Це природний захист. Я думаю, коли проведуть аналітику, то впевняться, що маленька річка Ірпінь зіграла одну з найважливіших ролей в обороні Києва.

Річки потрібні, їх не можна закопувати в колектори, як це зробили в Києві. У самому тільки Києві десятки малих річок, а ми, окрім Дніпра, майже жодної не бачимо. А виходить, що відкриті річки – це фортифікації. Вони би нам могли допомогти, якби до Києва, не дай Боже, дійшли.

Річка Либідь. Фото: EugeneLoza

ps

Чи треба взагалі переглядати принципи проєктування та будівництва через війну?

Олександр Столовий


Була розмова з Йеном Гелом, автором книжки «Міста для людей». Його запитали, чи варто змінювати норми проєктування через такого агресивного сусіда, як у нас. Він сказав, що це неправильний крок, бо міста проєктуються для життя, а не для війни. Так, ми можемо будувати так, щоби місто було важче захопити, щоби більше людей були в безпеці. Але якщо це нищить базові принципи щоденного побуту, то воно того не варте.

Я дотримуюся тієї думки, що проєктувати треба так, щоби ми мали можливість захиститися, але щоб цей захист не порушував комфорту звичайного життя. Бо інакше ми програємо конкуренцію. Ми живемо й далі житимемо у вільному світі, з відкритими кордонами, з можливістю жити будь-де. Якщо ми вбезпечимо життя, але погіршимо щоденний комфорт, то люди просто переїдуть жити до Праги.

Треба не забувати, що ми хочемо зробити висновки з війни, щоб зробити наше життя кращим. Є така штука, як теорія напіврешіток, автора Крістофера Александера. Вона полягає в тому, що завдання архітектора – запроєктувати архітектуру, максимально універсальну за використанням. Оскільки жоден архітектор і науковець не може стовідсотково гарантувати, як мешканці будинку придумають його використати. Сюжети в голові мешканців непередбачувані. Тож завдання архітектора – зробити таку архітектуру, яка була би відкрита до більшої кількості сюжетів.