Білий особняк на бульварі Тараса Шевченка, ліворуч від готелю Hilton, стоїть закинутий уже надцять років. Колись у ньому жила родина Терещенків, нащадків роду промисловців і меценатів. Цього року в будівлі, яка є пам’яткою архітектури місцевого значення, з’явилася надія. Її хочуть забрати в приватного власника та повернути місту. Пояснюємо, що це за будівля, хто нею володіє та яке майбутнє для неї готують.

Що це за будівля

Першим власником особняка була не родина Терещенків, а поміщиця Фелісія Модзелевська. Вона придбала ділянку на Бібіковському бульварі (так тоді називався бульвар Шевченка) у 1874 році. У тому ж році звела цегляний особняк у неоготичному стилі зі стрілчастими вікнами.

Автором проєкту називають архітектора Краузе, але краєзнавець Михайло Кальницький вважає, що це може бути помилкою. Адже так заведено вважати завдяки підпису «Краус» у дозволі на зведення будинку від міської управи. На думку дослідника, це могло бути лише прізвище кресляра. Справжнім автором проєкту, ймовірно, був Володимир Якунін, вихованець Академії мистецтв у Петербурзі, бо він підписав проєкт як відповідальний будівельник.

Після смерті чоловіка в 1879 році Модзелевська продала будинок із ділянкою Івану Терещенку, сину цукрозаводчика й благодійника Ніколи Терещенка. У 1882 році він розширив особняк уздовж вулиці Тимофіївської (нині Михайла Коцюбинського) та звів біля нього двоповерховий флігель, де розмістилися помешкання слуг і стайні. Прибудову оформили в такому ж неоготичному стилі, як основний будинок.

Коли в 1903 році Іван Терещенко помер, садибу успадкувала його дружина Єлизавета та син Михайло. У грудні 1917 року уряд УНР реквізував у них особняк, щоб розмістити там Міністерство шляхів. Водночас власникам платили за оренду. У 1918 році саме в цьому будинку обрали Директорію УНР.

Із приходом радянської влади особняк націоналізували. Там влаштували контори та квартири. У флігелі замість стаєнь зробили додаткові приміщення. Фасади водночас збереглися.

У 1970-х роках в особняку та флігелі провели капітальний ремонт і перепланування. Від інтер’єрів залишили лише стіни та сходи, дерев’яні перекриття замінили на залізобетонні. Особняк зайняв відділ віз і реєстрації Управління внутрішніх справ.

Що зараз

За часів незалежної України в особняку та флігелі містилися різні установи, поки приміщення не звільнили. З того часу будівля не використовується.

У 2004 році КМДА вирішила провести інвестиційний конкурс і продати будівлю, щоб новий власник її реставрував. Перемогла в конкурсі компанія «Укрнафта» Ігоря Коломойського. Утім, після перемоги вона передала права на володіння будівлею іншому учаснику інвестконкурсу – «Центрелеватормлинбуду», який також пов’язують із Коломойським (одним із засновників компанії є бізнесмен Тимур Міндич, близький до олігарха). До цього, за даними «Схем», «Центрелеватормлинбуд» із інвестконкурсу виключили за невиконання технічних умов.

Садиба Терещенків офіційно перейшла до нинішнього власника у 2008 році, тобто 13 років тому. За цей час пам’ятку архітектури так і не відреставрували, хоча це передбачала інвестиційна угода.

За оцінкою фахівців, будівля в незадовільному стані, місцями аварійна. На стінах можна помітити тріщини.

Захисники садиби Терещенків вважають, що руйнуванню посприяло масштабне будівництво поруч. У 2007–2013 роках поряд із пам’яткою звели готель Hilton. Після цього, у 2017 році, упритул до будинку ще почали будувати 17-поверховий готельно-офісний комплекс Leonis. Будівництво вела львівська фірма «Рома-М», пов’язана з «Інтергалбудом». Активісти виступали проти забудови, яка перевищувала допустиму висотність для історичного центру Києва та могла мати трагічні наслідки для будівлі Терещенків. Будівництво врешті-решт зупинили, але активісти не вірять, що назавжди.

Готельно-офісний комплекс Leonis. Візуалізації: Borodkin architects

Судовий процес

Господарський суд готується слухати справу щодо повернення садиби Терещенків до комунальної власності. Водночас позов подавали не міські департаменти, а київська прокуратура. Прокурори вимагають розірвати інвестиційний договір, забрати у власника будівлю разом із прибудовами та віддати місту. Підставою для цього називають невиконання умов договору, одним із яких була реставрація пам’ятки.

У липні 2021 року відбулися два підготовчі судові засідання в цій справі. На першому засіданні позивачем виступала міська прокуратура, на друге прийшли представники Київради та департаменту комунальної власності КМДА, які підтримали позов.

Третьою стороною у справі визначили «Фундацію спадщини Терещенків». Але Мішелю Терещенку, ексмеру Глухова, нащадку відомого роду, відмовили в такому праві.

«Фундація спадщини Терещенків», Мішель Терещенко й інші громадські діячі збиралися долучитися до позову на боці міської прокуратури, щоб перебувати в курсі цієї справи, оскільки вона має величезне суспільне значення. Ідеться про захист пам’ятки архітектури, яку доводять до руйнування та збираються реконструювати, – пояснює в коментарі The Village Україна Олена Терещенко, ексдепутатка Київської міської ради та дружина Мішеля. – Фундація спадщини Терещенків – це організація, основним завданням якої є захист спадщини родини Терещенків. І суд не знайшов жодних підстав для відмови в праві бути третьою стороною. А Мішель Терещенко є прямим нащадком родини Терещенків, Михайло Іванович Терещенко – це його дідусь. Він жив у цьому будинку до того, як його конфіскували внаслідок більшовицького перевороту, а потім націоналізували».

Наступне підготовче засідання у справі призначили на 30 серпня 2021 року. На ньому Терещенки знов подадуть заяву про долучення Мішеля як третьої сторони.

Крім того, розповідає Олена Терещенко, на наступному засіданні власник «Центрелеватормлинбуд» на вимогу суду має надати документацію, яка б підтверджувала його наміри реставрувати будівлю.

Що можуть зробити з будинком

У 2020 році департамент охорони культурної спадщини КМДА погодив для садиби Терещенків проєкт «реставрації з пристосуванням під офісні приміщення». Його розробила майстерня Юрія Лосицького, яка займалася відновленням і реставрацією багатьох пам’яток в Україні, зокрема відбудувала в 1990-х роках Михайлівський собор, зруйнований за радянської влади.

Щоправда, захисники садиби Терещенків цей проєкт не схвалюють, адже він передбачає втручання в будівлю, яка є пам’яткою архітектури.

«Ідеться не про реставрацію, а про реконструкцію. Реставрація не передбачає зміни об’ємів конструкції будівлі. Якщо йдеться про хоч якусь невеличку зміну, як надбудова мансарди, наприклад, то це не називається реставрацією», – каже Олена Терещенко.

Що ж це за втручання, про які йдеться? Фрагменти проєкту «реставрації» опублікував Михайло Кальницький, який підтримав його у 2019 році, на розгляді консультативної ради з питань охорони культурної спадщини департаменту охорони культурної спадщини КМДА.

Проєкт «реставрації з пристосуванням під офісні приміщення». Візуалізації: майстерня Юрія Лосицького

По-перше, проєкт Лосицького передбачає зміну кольору будівлі з молочно-білого на світло-жовтий. Але, як каже Кальницький, це лише повернення історичного кольору.

«Судячи з історичних фотографій, це був не пофарбований фасад, а фасад, обличкований київською цеглою, без спеціального пофарбування. Наскільки я зрозумів від автора проєкту, він збирається почистити теперішні фасади, забезпечити гарний колір цегли», – пояснює краєзнавець.

По-друге, під час робіт хочуть пристосувати горище під мансардний поверх, прорізавши вікна в площині даху, а також зробити прибудову у дворі. На думку Кальницького, такі зміни не паплюжать зовнішній вигляд будівлі.

«Покрівля будівлі – наслідок реконструкції будинку в 1970-х роках. Зараз на горищі існує не дуже гарне слухове віконце. Воно не відповідає історичному вигляду будівлі, але ніхто на нього не звертає уваги. Знизу його або зовсім не видно, або майже не видно. Вікна в площині покрівлі, які передбачає проєкт, буде видно ще менше. Якщо спеціально не зациклюватися на цьому, їх ніхто не помітить. Прикладів такого пристосування дахів дуже багато, наприклад, в історичних будівлях на Подолі. Вважаю, що це найкращий спосіб забезпечити автентичність принаймні фасадів будівлі, – пояснює він у коментарі The Village Україна. – Можлива також прибудова в глибині двору. Якщо не ввійдеш до двору та спеціально на це не звернеш увагу, то й цього не побачиш. І до того ж це тільки пропозиція. Не факт, що воно буде».

Що каже про такі прибудови законодавство? Стаття 22 Закону України «Про охорону культурної спадщини» забороняє змінювати чи замінювати пам’ятки та їх частини. Ба більше, такі втручання можуть порушити їхню автентичність, а це може стати підставою для позбавлення охоронного статусу.

«У Законі України «Про охорону культурної спадщини» визначені підстави для позбавлення статусу об’єкта культурної спадщини. Такою підставою, зокрема, є втрата автентичності. Якщо здійснюється якась перебудова пам’ятки, то потім власник будівлі в суді може порушити питання щодо позбавлення статусу», – пояснює для The Village Україна юрист Дмитро Перов, який спеціалізується на захисті архітектури Києва.

Але, на думку Олени Терещенко, узагалі не факт, що забудовник планує реалізувати цей проєкт. Адже, як каже Міністерство культури, він не звертався до нього за отриманням необхідних погоджень і дозволів.

«Він намагається щось затвердити виключно для того, щоб виграти час. А насправді він збирається реалізувати зовсім інші проєкти. Вони були розміщені в інтернеті», – каже Терещенко.

У вільному доступі нам удалося знайти передпроєктні пропозиції, які розробляв архітектор Віктор Зотов (ZOTOV&CO). Вони передбачають зведення скляних висоток на ділянці, де розташована садиба, й аж до готелю Hilton. Фасади пам’ятки архітектури водночас якимось способом інтегруються в цю скляну коробку.

«Була зроблена концепція (передпроєктні пропозиції), де за завданням замовника був опрацьований і такий варіант. У результаті цієї невеликої роботи ми однозначно дійшли висновку, що так робити не можна. На цьому наша участь і закінчилася», – прокоментував ці візуалізації для The Village Україна Віктор Зотов.

Передпроєктні пропозиції для будівництва офісного центру з підземним паркінгом на бульварі
Тараса Шевченка, 32-34, які розробляв Віктор Зотов

Що далі

Суд має вирішили, чи будівля залишиться в приватного власника, чи перейде до комунальної власності. Але повернення садиби Терещенків місту, яке навіть і не збиралося за неї судитися, урятує її від руйнування?

«Неможливо сказати однозначно. Буває, будинок переходить у комунальну власність – і знаходяться гроші на його подальший розвиток, а буває, що ні. У цьому разі говорити про те, що його легко перевести в іншу форму власності й одразу його використовувати, мабуть, не доводиться. Бо там ще багато роботи з упорядкування його інтер’єрів. Історичні інтер’єри фактично не збереглися. Таким чином, ще багато треба з ним займатися. Чи зробить це комунальний власник, я не впевнений. А будинок у дуже серйозному стані: є тріщини, затікання. І це треба приводити до ладу», – каже Кальницький, який бував усередині особняку.

«Думаю, це може врятувати від руйнування, оскільки вже були прецеденти з будинком на Ярославовому Валу, це флігель сім’ї Сікорських, – гадає юрист Дмитро Перов. – Прокуратура виграла суд, щоб зобов’язати балансоутримувача, Міноборони, не лише привести у відповідність об’єкт культурної спадщини, а й визначити спосіб приведення у відповідність – шляхом реставраційних робіт. І в рішенні написано, що відсутність бюджетних асигнувань не звільняє від цього зобов’язання. Тобто Міноборони має провести реставрацію будинку Сікорських незалежно від того, чи має на це фінансування. Отже, думаю, що це допоможе [у випадку з садибою Терещенків]».

Родина Терещенків теж вірить у щасливий результат для родинного маєтку, якщо його повернуть місту. «Поки садиба Терещенків була в комунальній власності, вона підтримувалася в належному стані. Це за 14 років її довели, що вона пішла тріщинами. У міста насправді достатньо коштів, щоб відреставрувати пам’ятку, – вірить Олена Терещенко. – Нам би хотілося, щоб у цьому будинку був розміщений музей доброчинства родини Терещенків, наша родина зі свого боку в цьому б допомогла».

Фото садиби Терещенків: надані Михайлом Кальницьким