Сергій Махно – засновник архітектурного бюро Sergey Makhno Architects. Серед останніх великих проектів Sergey Makhno Architects – офіс «Академії ДТЕК» в новому бізнес-кампусі UNIT.City, найбільший ресторан японської кухні у Східній Європі Fujiwara Yoshi у «Новопечерських Липках» та офіс «Ощадбанку» на Подолі. Окрім того, проект Сергія Махна здобув перемогу на міжнародному архітектурному конкурсі The Architecture MasterPrize.

У межах серії матеріалів «Архітектор проти міста» The Village Україна поспілкувалися з архітектором про сучасний Київ, участь у найбільших європейських виставках дизайну та жлобізм.

Раніше у межах серії ми спілкувалися з Олегом Дроздовим, Славою Балбеком та Ольгою Богдановою, а також Віктором і Грішею Зотовими.

 Підпишись на THE VILLAGE УКРАЇНА В TELEGRAM – усі головні тексти тут.

– За останній рік Sergey Makhno Architects взяли участь у великих виставках дизайну в Нідерландах і Франції, нещодавно ви повернулися з Тижня дизайну в Мілані. Чому для вас важливо брати участь у міжнародних виставках?

– Тиждень дизайну в Мілані проводять уже 58 років. Salone del Mobile, що проходить у його межах, – це найбільша меблева виставка Європи. Цього року її відвідало 470 тисяч людей. 

На стенді Sergey Makhno Architects щодня було щонайменше 800-1000 відвідувачів. Ми були єдиною вітчизняною компанією на виставці. Тому не побоюсь цього слова: ми представляли на iSaloni український дизайн. Понад те, ми були першою українською студією зі стендом на бієнале Euroluce, спеціалізованій виставці освітлення.

У нас було більше 900 контактів, понад десять запитів на співпрацю і три продажі на стенді – це непоганий показник. Тепер можна сказати, що ми фізично вийшли на міжнародний ринок.


Ми не просто можемо, ми можемо краще за інших


– Що саме продали?

– Продали наші люстри: «Хмари», «Пряники», «Сопілки». Хочете, розповім головний анекдот цьогорічного iSaloni? Знаєте, як москалики наші «Сопілки» називають? «Сопєльки!» [сміється]

Що нас особливо потішило – два продажі італійцям. На Сардинію поїхали наші роботи. Для нас це таке саме визнання, як і те, що ArchDaily написали про нас у матеріалі про тренди iSaloni.

Може бути дві позиції. Перша: ми нікому не потрібні, за кордон немає сенсу їхати. Друга: ми також можемо, ми гідні показувати себе, треба їхати і отримувати фідбек. Скажу більше – ми не просто можемо, ми можемо краще за інших, у нас є вироби, які мають потенціал бути колекційними предметами.

– Як складно продавати український дизайн за кордоном? Спочатку доводиться розповідати, що український дизайн узагалі є?

– Чи складно це? Складно. Криголаму в Арктиці також складно. Ти пробиваєш собі шлях сам.

Предметний дизайн Sergey Makhno Architects
Раковина у стилі вабі-сабі Sergey Makhno Architects

«Ніхто мені не казатиме: роби жлобізм»

– До слова про Італію. Коли ми говорили з Олегом Дроздовим, він зазначив, що одна з головних проблем сучасної української архітектури – брак кадрів. Буцімто в Україні в десятки разів менше архітекторів, ніж у європейських країнах. Ви згодні, що це проблема? Відчуваєте брак кадрів у сфері?

– Це чиста правда – якщо говорити про хороших архітекторів. Бо поганих архітекторів у нас більше, ніж потрібно. І ще більше дизайнерів, які закінчили тримісячні курси. Але я відчуваю, що зараз з’являється дуже багато молодих перспективних фахівців.


Поганих архітекторів у нас більше, ніж потрібно


– Про те, що в Україні вже виросло нове покоління архітекторів, нам нещодавно розповідав і Віктор Зотов (Zotov & Co). Ви би перерахували три-п’ять молодих українських архітекторів чи бюро, яких вважаєте якісними?

– А Зотов – це вже молоде покоління чи старе? [сміється] Звичайно, Слава Балбек. Nottdesign роблять класні архітектурні проекти в Дніпрі. Yunakov Architects за останні три роки зробили дуже серйозний ривок. І, звичайно, Дроздов.


Поки в архітектурі ми робимо те, що нам подобається – і за що платять немалі гроші.


– Усе, що робить Sergey Makhno Architects, можна поділити на три категорії: архітектура, дизайн і предметний дизайн. У відсотковому співвідношенні – яка категорія забирає найбільше часу?

– 60% усіх наших проектів – це дизайн інтер’єрів, 30% – архітектура і ще 10% – product design. У 2019 році ми хочемо збільшити показник архітектури. Просто вона в нас дорога. Не дарма про нас ходять легенди, що ми найдорожча архітектурна студія в Києві. Але якщо порівнювати з цінами європейських студій, ми працюємо взагалі безкоштовно. У Європі архітектурні бюро отримують 10% від загального бюджету будівництва. А ми заробляємо дріб’язок. Умовно, якщо мій проект коштує одну суму, то команда з Монако за саму тільки адаптацію візьме вдесятеро більше. Тому поки в архітектурі ми робимо те, що нам подобається – і за що платять немалі гроші.

Ресторан японської кухні Fujiwara Yoshi

– Можете дозволити собі брати тільки ті проекти, які вам подобаються?

– Уже так. Але я йшов до цього шістнадцять років.

– Є теза про те, що більшість українських архітектурних бюро заробляє на великих комерційних проектах, а проекти «для душі» робить у вільний час. Це досі актуально для ринку?

– Можу говорити тільки за себе. У 2018 році ми вели три проекти від одного клієнта. Два з них ми хотіли робити, один – ні. Вирішили не відмовляти замовнику, тому, як виняток, пішли на компроміс. Причому в цьому випадку мова йшла не про гроші, радше про співпрацю з клієнтом.

– У 2017 році таких проектів було більше?

– Так, трохи більше. Думаю, у 2019-му вийдемо в нуль. Не буде біля моєї скроні пістолета і ніхто не казатиме: «Роби жлобізм».

– На ринку ваші роботи іноді протиставляють мінімалізму, який застосовують дедалі частіше. Умовно, з одного боку шкали –мінімалістичні інтер’єри, з другого – вабі-сабі Махна. Як ви до цього ставитеся?

– У кожного свій смак, свій почерк і своє бачення. Кожному «красиво» своє.

– Узагальнення – це завжди спрощення. Але хто цільова аудиторія Sergey Makhno Architects? Хто найчастіше до вас звертається?

– Передусім наші клієнти – цікаві люди. Тому проекти в нас також незвичайні. Хай це буде бізнесмен, політик чи просто гарна людина. Зазвичай до нас приходять люди, які вже заробляють гроші, які вже щось бачили і які хочуть стиль Sergey Makhno Architects.

Квартира Сергія Махна у стилі вабі-сабі

«Київ – це велике село»

– Грубо кажучи, ваша інтерпретація вабі-сабі – це поєднання ультрасучасного та ультрастарого. Ви не бачите паралелі між цим напрямком і Києвом, де все також або ультрасучасне, або ультрастаре?

– Можливо, так і є. Ми ж бачимо, що всі хочуть будувати щось сучасне і забувати про все старе. Але це не можна назвати вабі-сабі.

Я за новий Київ. Як зробили з Парижем? Історичну частину відсунули і поряд побудували нове місто – з бізнес-центрами, хмарочосами. Хоча все одно це вже не той Париж, у який я закохався одинадцять років тому.


Я за новий Київ


– А в Київ ви закохані?

– Це моє місто, як це пафосно не звучало б. Є проста позиція: «Де народився, там і згодився». Тут я свій. Стати своїм в іншій країні – це завжди непросто. До того ж у нас тут таке непахане поле роботи. [сміється]

– Як ви описали б сучасний Київ?

– Київ – велике село. Я знаю це, бо щоранку з вікна бачу типовий приклад київської архітектурної забудови – одна новобудова висить на іншій, для паркана навіть місця немає.

Візуалізація ЖК White Lines

– Можете назвати п’ять сучасних будівель у Києві, які вам подобаються?

– Подобається те, що робить Archimatika. Наприклад, житловий комплекс на в’їзді в Голосіївський парк (ЖК White Lines, – ред.). Але критикувати – це дуже просто. Завжди треба починати з себе. Норман Фостер, наприклад, почав будувати міста.

Та поки велика архітектура – не мій коник. Поки я не бачу себе містобудівником, не бачу себе в забудові кварталів. Не тому, що боюся. А тому що наразі не можу дати рідному місту результат, який я бачу і відчуваю.

– А були пропозиції від забудовників чи міської влади?

– Були. Найближчим часом ми розповімо про архітектурний проект, на який виграли тендер.

Але все одно одна будівля – це нічого в контексті міста. Скільки будівель у Києві побудував Дроздов? Ну, нехай п’ять. Але що в масштабах Києва п’ять будівель? Навіть якщо це круті будинки.

Простір біля Житнього ринку / візуалізація проекту «Любий Поділ»

«Любий Поділ»

– Ви вірите, що окремі проекти можуть стати каталізаторами змін у межах міста і країни?

– Так. Наприклад, у нас є шикарний проект «Любий Поділ». Ми вклали в нього багато часу, але результату поки – зеро. Це дуже цікавий проект із трансформації міського простору: по-перше, це новий для нас досвід, по-друге, це наша соціальна відповідальність. Ми не мільярдери і не можемо приділяти увесь час соціальним проектам. Та ми можемо дозволити собі віддавати частину часу й енергії команди на корисні для спільноти проекти.


Це можливість показати, що для змін у місті потрібно не так багато


– А що він передбачає?

– Ми спільно з «1+1 Media» розробили пропозицію – взяти кілька вулиць на Подолі й трансформувати їх у сучасний громадський простір. Проект не потребує великих архітектурних змін, ми не пропонували побудувати десять нових будівель. Навпаки – це можливість показати, що для змін у місті потрібно не так багато. Просто взяти вулиці і трохи привести їх до ладу.

Верхній Вал і Нижній Вал / візуалізація проекту «Любий Поділ»
Простір біля станції метро «Тараса Шевченка» / візуалізація проекту «Любий Поділ»
Пропозиція оновлення підприємства «Київмлин» / візуалізація проекту «Любий Поділ»

– Що саме пропонували змінити?

– Ми пропонували оновити громадський простір на Подолі, це район вулиць Нижній Вал та Верхній Вал. Прямо під бульваром на валах тече річка Глибочиця, і ми хотіли повернути її в цей простір. Була пропозиція зробити це буквально – відкрити річку, показати її через скляну платформу. Зрозуміло, що це вже складніше рішення. Але ж можна, зрештою, просто підрівняти траву, висадити газони, поставити нормальні лавки. Замість трамвайних колій, які вже давно ніхто не використовує, зробити громадський простір.

Напроти Житнього ринку передбачалася рухома кінетична скульптура, яка римувалася б із увігнутою формою даху ринку. Велике житнє поле – як сади Семіраміди. Це не дорога ідея – просто плівка на розтяжках, яка ворушиться завдяки вітру. Схожа ідея з кінетичною фігурою є в Сінгапурі, там на фасад повісили алюмінієві пластинки.

Утім, за ці вулиці ми точно не змогли б узятися, їхня реконструкція запланована в комплексі з містом. А от Оленівська, одразу біля станції метро «Тараса Шевченка», теоретично і практично могла стати першою в експерименті.

Простір біля станції метро «Тараса Шевченка» / візуалізація проекту «Любий Поділ»

– На якому етапі перебуває «Любий Поділ»?

– Ми оформили концепцію, знайшли частину спонсорів і були готові його реалізувати, але досі не отримали офіційного погодження від місцевої влади Подолу. Ми не перестанемо стукати в поки що зачинені двері, щоб далі рухати цей проект. Я впевнений, що наш кейс може стати початком великих змін у межах району та міста загалом.

Фото: обкладинка – Анна Шакун; 1, 2, 7 – Юлія Вебер для The Village Україна; 3, 4 – Роман Шаламов для The Village Україна; 5,6 – Sergey Makhno Architects;  8 -–White Lines; 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 –  Sergey Makhno Architects