22 жовтня – Міжнародний день розповсюдження інформації про заїкання.
За даними International Stuttering Association, приблизно 1% відсоток людей в усьому світі страждає на заїкання. Це порушення мовлення, що характеризується частим повторенням слів або звуків, зупинками або нерішучістю в мовленні.

Найчастіше заїкання виникає в дитинстві. Порушення мовлення може виникнути через активний розвиток нервової системи й із часом минати. А інколи – це наслідок стресу або психологічної травми.

Разом із дитячою психіаторкою та логопедом розбираємося, чому дитина може почати заїкатися та коли це стає проблемою. Також розповідаємо, до яких спеціалістів звертатися та як батьки можуть допомогти дитині, що запинається.

Чому діти починають заїкатися

Вікторія Редіна

логопед

Заїкання – це порушення темпу, ритму та плавності мовлення. Найчастіше заїкання виникає в дітей із двох-трьох років. Саме в цей період у них починає активно розвиватися фразове мовлення.

Заїкання може мати органічний або психогенний характер. Дитина може робити паузи або зупинки, зациклюватись на певному складі або звукові, розтягувати слова.

Якщо батьки помітили у своєї дитини заїкання, не варто відразу панікувати. В більшості випадків, до п’яти-шести років може виникати фізіологічне заїкання, яке спричинене активним розвитком нервової системи, мисленнєвих процесів і мовлення. Дитина може заїкатися від декількох тижнів до декількох місяців. Фізіологічне заїкання проходить самостійно, без додаткової допомоги спеціалістів.

Анастасія Бабляк

дитяча психіаторка, педіаторка

Також заїкання може бути генетично обумовленим. Дослідження на близнюках говорять про те, що взаємодія між генетичними чинниками та навколишнім середовищем може призводити до заїкання осіб, які схильні до цього.

Крім цього, заїкання може виникати, коли здатність дитини до вільного володіння мовленням не відповідає вимогам навколишнього середовища. Наприклад, дитина пішла в перший клас, але ще не готова відповідати на заняттях. Необхідність говорити може викликати хвилювання та стрес, через що дитина може почати заїкатися.

Також причиною часто стають стресові чинники. Наприклад, дитина чогось сильно злякалася, отримала сильне емоційне враження та психологічну травму, внаслідок чого почала запинатися. У такому випадку потрібне втручання не лише логопеда, а й психолога, щоб пропрацювати первинну причину заїкання.

У декого заїкання може вторинно викликати соціальну фобію, через що діти часто уникають спілкування. Бо інколи їх можуть підганяти батьки, вчителі або булити однолітки. Це посилює стрес і погіршує проблему. Тому важливо забезпечити дитині безпечне середовище вдома та поза його межами.

Що робити батькам, якщо дитина почала заїкатися

Вікторія Редіна: Загальні рекомендації, які допоможуть знизити тривогу дитини:

  • забезпечте вдома спокійну атмосферу. Постарайтеся сповільнити темп сімейного життя;
  • говоріть повільно й чітко, коли розмовляєте з дитиною чи іншими в її присутності;
  • завжди підтримуйте зоровий контакт із дитиною, вона має відчувати, що є активним вашим співрозмовником;
  • дозвольте вашій дитині говорити за себе та закінчувати свої думки до кінця;
  • говоріть із дитиною неквапливо, часто роблячи паузи. Чекайте декілька секунд після того, як дитина закінчить говорити.
  • Використовуйте короткі прості фрази й запитання, які не вимагають широкої розгорнутої відповіді;
  • зменште кількість запитань до дитини. Нехай вона частіше відчуває себе ініціатором. Так діти мають більше мотивації до спілкування та відчувають себе більш вільно в процесі комунікації;
  • обов’язково щоденно приділяйте дитині час, грайте в її улюблені ігри. Їй дуже важливо відчувати любов і підтримку батьків

Чого не варто робити

Не варто сварити дитину за заїкання, це спричиняє додатковий стрес. Не вимагайте завжди говорити точно та правильно. Дозвольте спілкуванню бути веселим і приємним.

Не перебивайте дитину та не кажіть їй починати спочатку. Уникайте слів: «Думай перед тим, як сказати!».

Уникайте виправлень або критики. Наприклад, коментарі на кшталт: «Говори повільніше», «Не поспішай» або «Зроби глибокий вдих» можуть лише погіршити ситуацію і, як наслідок, дитина буде зациклюватися на своєму заїканні ще більше.

Коли варто звернутися до спеціаліста

Існують червоні прапорці, які сигналізують, що варто звернутися до лікаря:

  • у дитини дуже посилюється заїкання, стає більш стійким;
  • дитина намагається уникати ситуацій, що вимагають комунікації з іншими людьми;
  • замінює одне слово іншим, через страх заїкання;
  • під час заїкання з’являються додаткові рухи тіла або обличчя, підвищена напруга в м’язах мовленнєвого апарату;
  • часто та послідовно повторює цілі слова та фрази;
  • частіше повторює звуки та склади;
  • через напруження може спостерігатися підвищення висоти тону або гучності.

Насамперед батькам необхідно повідомити про власне занепокоєння лікаря-педіатра, якому вони довіряють. За необхідності, лікар скерує до невролога, логопеда, дитячого психотерапевта.

На сьогодні не існує єдиного підходу до корекції заїкання. Медикаментозною терапією заїкання не коригується, а логопедичні вправи можуть не принести бажаного результату. Важливою складовою є робота дитячого психотерапевта, який допоможе дитині відчувати себе впевнено та природно в процесі спілкування й отримувати задоволення від взаємодії з іншими.

Як займатися з дитиною вдома

Якщо батьки мають тривогу щодо розвитку мовлення своєї дитини, рекомендую обов’язково звернутися до логопеда. Лікар зможе рекомендувати комплекс вправ, що підходитиме саме вашій дитині. Проте вдома можна самостійно пограти з дитиною в ігри, які сприятимуть розвитку плавності дихання:

  1. «Зігріймо ручки». Робимо повільний вдих носом і плавний видих відкритим ротом, повітря має виходити теплим;
  2. «Гойдалка для іграшки». Пропонуємо дитині зручно лягти на спинку, кладемо їй на живіт невелику іграшку, потім робимо плавний глибокий вдих носом, аби живіт надувся, як велика кулька. Потім поступово повільно видихаємо та здуваємо «кульку». Відповідно, коли живіт надувається та здувається – іграшка гойдається вгору та вниз.
  3. «Мильні бульки». Дуємо з дитиною мильні бульки, але слідкуємо за глибиною вдиху носом і плавним видихом ротом. Пояснюємо дитині: що повільніше видихаємо, то більша кулька надувається.
  4. «Перегони». Під час купання можна влаштовувати перегони на воді: здувати різні за легкістю предмети. Також можна зробити багато піни в мисці та заховати на дні іграшку, яку будете шукати разом, роздуваючи піну.
  5. «Співаки». Співайте повільно разом із дитиною різні голосні, наприклад [а], [о], поєднуйте їх.