Батьки часто скаржаться на те, що їхній малюк б’ється. Таким чином діти раннього віку виражають свої емоції та перевіряють кордони дозволенного. У цей момент важливо, щоби батьки чітко окреслили межі дозволенного та правильно реагували на дитячу агресію.

Якщо цей етап виховання втрачено, дитина виростає із закріпленою моделлю поведінки й може бити вже не тільки батьків, але й інших дітей. Ми поговорили з дитячим психіатром про те, чому маленькі та старші діти б’ються, а також запитали в психолога, що робити батькам, коли їхня дитина проявляє фізичну агресію.

Анастасія Бабляк

дитяча психіаторка, педіаторка

Чому діти б’ють своїх батьків

Є декілька причин, чому маленькі діти б’ють своїх батьків. Перша полягає в тому, що вони не вміють керувати своїми емоціями. У віці 1–2 років навичка імпульс-контролю ще не дозріла до того, щоби дитина могла зупинитися, подумати й уже після цього щось робити. У такому віці діти діють імпульсивно.

Також маленькі діти б’ються тому, що не можуть сказати про свої потреби, оскільки мовленнєві навички ще не розвинуті. У такий спосіб вони намагаються донести інформацію. Дитина може кинути іграшку, якщо їй нудно, може вдарити батьків, якщо вона чимось незадоволена або якщо хоче привернути до себе увагу. Вона не знає, як зробити це в інший спосіб.

Справа в тому, що пультом керування імпульсів є лобна кора. Вона певною мірою дозріває до 4–5 років, тоді діти вже можуть керувати своїми емоціями та розуміти, що якась їхня дія може не подобатися. Але діти не можуть керувати своїми імпульсами допоки не відбулася мієлінізація нервових волокон.

Уявіть, що нервові волокна – це дріт. Дріт має свою захисну оболонку. У нервових волокнах ця «оболонка» утворюється поступово та хаотично. Коли нервові волокна покриті мієліновою оболонкою, імпульс передається швидше. У місцях, де немає мієлінізації, імпульс проходить повільніше. Відповідно там, де є мієлінізація, ми здатні контролювати себе. Там, де її ще немає, малюк не може проконтролювати себе та свої дії.

Маленькі діти б’ються не тому, що вони хочуть нашкодити, а тому, що вони ще не знають про наслідки й не знають іншого способу задоволення власних потреб

Лобна кора дозріває найдовше. А лімбічна система мозку, яка відповідає за емоції, практично одразу зріла. Лобну кору ще називають «неокора». На відміну від лімбічної ділянки мозку, неокора – це новітня система контролю, яка дозріває поступово й відповідно до віку.

Тобто у 2 роки дитина фізіологічно не здатна проконтролювати свої імпульси, а у віці 4–6 років вже частково може це робити.

Оскільки мієлінізація мозку відбувається хаотично, дітям постійно доводиться пристосуватися до нових функцій свого мозку. Дитина вже розуміє, що тут вона може щось зробити, а тут – ні, але їй важко повноцінно контролювати всі свої дії.

Тому найлегший і найпростіший спосіб щось донести – імпульсивно відреагувати. Маленькі діти б’ються не тому, що вони хочуть нашкодити, а тому, що вони ще не знають про наслідки й не знають іншого способу задоволення власних потреб. Це не маніпуляція, а спосіб донести інформацію до батьків.

Дитина хоче привернути увагу – вона вдарила; дитина розсердилася на батьків через те, що вони їй щось не дозволили, – вона вдарила / вщипнула / вкусила й таким чином виразила свої емоції.

Це нормально. Діти не роботи, вони мають багато емоцій, просто ще не знають, як їх контролювати. Вони не можуть увесь час мати тільки хороші емоції, що також нормально. Коли в дорослих щось не вдається, вони ж теж відчувають незадоволення, просто фізіологічно вони мають здатність це контролювати.

Іноді діти в такий спосіб перевіряють кордони

Діти – експериментатори, вони перевіряють навколишнє середовище й людей, які їх оточують. Вони думають: «А що буде, якщо я зроблю так?», «А можна робити це?», «А чи можна смикнути маму за волосся?».

На цьому етапі батькам важливо встановити кордони й чітко окреслити коло того, що можна робити, а що – ні. Для цього потрібно запитати самого себе: ви за чи проти того, щоби дитина вас щипала, смикала за волосся й таке інше. Важливо вибудувати межі дозволеного.

Батькам потрібно бути стійкими в цьому та не змінювати свою думку. Якщо дитина плаче й мама змінює свою думку, у дитини закріплюється така поведінка й вона розуміє, що може досягати свого за допомогою сліз. Такого робити не варто.

Важливо побудувати кордони до 3 років, оскільки, якщо з такими моментами не працювати, така поведінка закріплюється й надалі.

Потрібно запитати самого себе: ви за чи проти того, щоби дитина вас щипала, смикала за волосся й таке інше. Важливо вибудувати межі дозволеного

У віці від 4 до 6 років надмірна імпульсивність уже не відповідна віку. Якщо така поведінка проявляється в різних середовищах: удома, в садочку, на дитячому майданчику – якщо дитина може вдарити іншу дитину, батьків або штовхнути чужого дорослого, це може бути ознаками РДУГ (розлад дефіциту уваги та гіперактивності).

Якщо дитина дуже активна, важко піддається контролю, не слухає вихователів і батьків, задирається до дорослих або інших дітей, не може всидіти на місці, вилазить дуже високо туди, куди діти зазвичай бояться вилазити, ми можемо підозрювати РДУГ. У такому разі краще звернутися до дитячого психіатра. А якщо така поведінка спостерігається тільки вдома, а в садочку це золота дитина, то, найімовірніше, це труднощі виховання.

Це означає, що були пропущені виховні моменти. Дитину не змогли вчасно навчити будувати кордони, контролювати власні імпульси, управляти гнівом. Позбутися сформованих моделей поведінки й побудувати нові в такому віці вже набагато складніше, але можна спробувати.

Дитяча агресія може бути спричинена агресією вдома

Якщо дитина спостерігає за агресією дорослих удома або батьки карають дитину фізично, вона може сама проявляти агресію до інших. У неї виникає бажання вдарити батьків у відповідь або бити інших дітей.

У такому разі дитина не знає іншої моделі поведінки та не вміє управляти своїми емоціями. Вона не знає, що можна розуміти свої емоції. Через це дуже часто діти не розуміють, що таке гнів, розчарування, смуток. Тобто вони не диференціюють ці почуття й виражають їх агресією. Коли нудно, вони вдарять, коли образилися, вони вдарять.

Важливо, щоби батьки навчили дитину розуміти свої емоції та керувати гнівом. Треба проговорювати з дитиною, що вона зараз відчуває. Для дітей від 3 років добре працює тайм-аут. Потрібно зупинити дитину та сказати їй, наприклад: «Я розумію, ти зараз сердишся (приєднатися до її емоцій), давай ти підеш у кімнату, заспокоїшся, і тоді ми з тобою поговоримо». Це потрібно для того, аби навчити дитину зупиняти імпульси.

Олександра Гаркуша

психологиня

Що робити, якщо дитина б’є батьків

Коротка проста фраза

Коли в маленької дитини виникає така поведінка, ми намагаємося пояснити їй однією короткою та зрозумілою фразою, що так робити не потрібно. Ми говоримо з дитиною спокійним тоном і відходимо від неї, щоби не дати їй можливість продовжити, оскільки дитина може почати бити, смикати за волосся або щипати ще сильніше.

Часто батьки говорять, що дитина може вдарити їх, а потім – шкодувати. Але це не є гарантією того, що дитина не зробить так знову. Для того, щоб усвідомити, що так робити не можна, повинна бути навичка розуміти й аналізувати свої дії, а таке вміння з’являється в дітей уже після 3 років.

Часто батьки звертаються із запитанням: «Чи можна робити дитині боляче у відповідь, щоб вона зрозуміла?». Ні, цей метод не працює, оскільки він призводить тільки до погіршення стосунків. Далі така поведінка може спрямовуватися на інших дітей. Тобто дитина думає: «Якщо зі мною може так вчинити мама, чому я не можу так вчинити з іншими?»

Інколи діти можуть щипати або робити боляче дорослим і сміятися. Важливо це припиняти. Діти в ранньому віці ще не достатньо розрізняють емоції. Дитина поки не розуміє, коли мама радіє та усміхається, а коли мама сумує та плаче. Маленькі діти розрізняють тільки сильні емоції. Дитина може усміхатися, коли інший плаче тому, що відбувається якась яскрава емоція.

Бурхлива реакція батьків, коли дитина щипає або б’ється, може провокувати цю поведінку. Бо якщо дорослі реагують дуже емоційно: «Ай-яй-яй, як так можна?!» – це викликає ще більше емоційне збудження в дитини.

Жести

Маленькі діти дуже добре орієнтуються на жести. Добре, якщо це буде якась проста фраза підкріплена жестом. Наприклад, діти часто витягують руку, коли чогось не хочуть або від чогось відмовляються. Дорослим теж потрібно показати жестом «стоп» і промовити: «Ми так не робимо» або «Мені неприємно». Треба, щоб це була коротка й виразна фраза.

Іноді я запитую в батьків, скільки разів на день їх може вдарити дитина. На початку, це може бути 10 разів, наприклад, а після того, як батьки починають реагувати короткими фразами й жестами, ця кількість скорочується до трьох разів на день. Таким чином поведінка не закріплюється й починає згасати.

Що робити, коли діти б’ються між собою

Діти до 2 років, які мають такі імпульси у взаємодії з іншими дітьми, потребують дорослого поруч. Якщо ми бачимо, що діти не можуть поділити іграшки, дорослим краще підключитися та допомогти своїй дитині домовитись з іншою. Наприклад, запропонувати помінятися іграшками або пояснити дитині, що дехто просто не хоче ділитися. Дитина може засмутитися, й у цей момент їй також потрібен дорослий поруч, щоби допомогти розділити цей сум.

Якщо ситуація вже відбулася, треба підійти та спробувати врегулювати її. Деякі батьки використовують метод «самі розберуться». Іноді це спрацьовує, але часто все ж таки призводить до гірших наслідків. Фахівці такого не радять, але деякі батьки на своєму життєвому досвіді використовують такий метод.

Що робити, якщо б’ється дитина у віці 4–6 років

У старших дітей, від 4 до 6 років, причиною такої поведінки є наслідки невстановлених кордонів на ранньому етапі виховання. Наприклад, у віці одного року дитина смикала за волосся чи била маму, бабусю, інших дорослих, які не реагували на це, мовляв, «дитина ще маленька».

Дорослі не встановлювали кордони й відповідно така поведінка закріпилася. Для дитини це стало звичним способом вивільнювати напругу. Дитина відчуває незадоволення своєї потреби та б’є. У такому віці діти часто б’ють не тільки батьків, а й інших дітей у садочку чи на дитячому майданчику. Для них це вже автоматизований спосіб вираження емоцій.

У такому разі перше, що ми робимо, – створюємо паузу й пояснюємо, що так робити не можна. А якщо агресія спричинена до іншої дитини, ми намагаємося відвести дитину в сторону та проговорити, що вона зараз відчуває. «Ти зараз хотів пограти цією іграшкою, так?», «Ти зараз відчуваєш злість?» Важливо бути поруч з дитиною та проговорити її емоції.

Важливо легалізувати дитині її емоції та підібрати правильну форму їх вираження

Якщо ваша дитина зробила іншій дитині боляче й вона плаче, треба підійти врегулювати цю ситуацію та допомогти дитині вибачитися. Можливо, вибачитися за неї, пояснити дитині її емоції.

Не треба сварити дитину при людях. Коли така поведінка дитини закріплена, важливо, аби батьки розуміли її імпульси та приймали, що їхня дитина така. Із часом буде простіше, але зараз вона імпульсивна. Тоді бажання соромити дитину, коли вона б’ється з іншими, стає менше. Якщо ми сваримо дитину при всіх, коли вона когось вдарила, це призводить до того, що дитина починає думати, що не зробила щось не так, а що вона якась не така. Дитина починає думати, що вона погана. Це закріплюється разом за особистістю. Частіше за все це призводить до того, що дитина починає закриватися та стримувати свою агресію, уникати контакту з однолітками.

Треба допомогти дитині впоратися зі своїми емоціями. Для цього можна застосовувати ігри. Наприклад, ви можете покидати з дитиною важкі м’ячики або це можуть бути тілесні практики: сильно-сильно напружуєтесь і різко розслабляєтеся. Потрібно перенаправити кудись цю агресію. Якщо повторювати такий метод, із часом дитина почне контролювати свій стан. Вона розумітиме, що зараз злиться, і замість того, щоб ударити, може піти покидати м’яч.

Важливо легалізувати дитині її емоції та підібрати правильну форму їх вираження. Злість – це базова емоція, яка виникає як у дітей, так і в дорослих. Питання тільки в тому, яким чином вона реалізується. Тобто ми проговорюємо ці емоції та підбираємо прийнятну форму їх вираження.

Якщо агресивна поведінка дитини триває вже понад пів року й не згасає, варто звернутися до психолога та порадитися, як змінити стратегію виховання. Важливо підтримати дитину, коли ви бачите результат. Якщо дитині вдалося проконтролювати свою емоцію, варто приєднатися до неї та сказати: «У тебе вже так класно виходить, ти вже сказав / сказала, що злишся. Вау, я тобою пишаюся».

Емоційну сферу добре пропрацьовують рольові ігри, у яких дитина може бути як сірим вовком, який жене гусей, так і гусаком, який тікає від вовка. Ці ігри застосовуються для загального формування поняття емоцій, але не в сам момент агресивної ситуації. Також можна грати в картки та показувати разом із дитиною різні емоції. Такі ігри корисні тим, що дитина може сама відігравати ці емоції та побачити, як вони мають виглядати зі сторони.

Є ігри, спрямовані на регуляцію імпульсів. Наприклад, гра, коли дитина бігає-бігає під музику, а потім раптово зупиняється разом із музикою. Така гра вчить нервову систему зупиняти збудження. Треба навчити цього дитину та дати їй цей досвід, оскільки саме дорослий керує грою.

Ілюстрації: RawPixel