8 січня 2021 року в Україні почався локдаун. Він триватиме до 24 січня. Школи в цей час працювати не будуть. Водночас дитячі садки не зачиняють. Сфери, які могли, переходять на дистанційну роботу. Тут і починається квест: батьки залишаються працювати вдома, а поруч ще дистанційний школяр або дитина, в якої нежить, і у садок не пускають.

Наприклад, я редакторка The Village і мама 4-річного сина. Протягом останніх чотирьох місяців наша команда працює переважно в дистанційному форматі. В одному із Zoom-інтерв’ю син наполегливо намагався познайомитись з моїм героєм і показати йому всі іграшки. А під час редакційного планування просив увімкнути камеру, щоб познайомитися з редактором Марком Лівіним. Моєму сину Марку стало цікаво, який вигляд має його тезко.

У момент, коли втомилася пояснювати, чому знайомитися зараз недоцільно та чому син має погратися один, а я маю працювати, подумала, а як живуть інші мами на дистанційці. Недаремно ж журнал Financial Times вніс усіх мам, які працюють, у рейтинг найвпливовіших жінок світу 2020 року.

Ми зібрали історії мам, поради психолога й погляд няні, щоб з’ясувати, як організувати процес, аби в результаті зберегти ментальне й фізичне здоров’я всіх членів сім’ї.

Поліна Кучинська

міжнародна проджект-менеджерка в Українському інституті книги

Донька Аглая, 4 роки

Я займаюся міжнародними проєктами, тому коли оголосили локдаун, дуже важко морально було прийняти той факт, що реалізовувати проєкт (міжнародний книжковий івент) я буду не в закордонному відрядженні, а вдома з дивану з бігаючою довкола голосною дитиною.

До цього в мене вже був досвід роботи з дому з донькою. Займалася власним культурним проєктом, коли Аглаї був рік. Пізніше працювала в телевізійній передачі, коли доньці було 2,5 роки.

«Мамо, вимикай тьотю вже, бо бісить»

Коли працювала на ТБ, мала дуже жорсткі дедлайни, бо шоу виходило в ефір у динамічному графіку. Відповідальність шалена. Я пів року майже не спала й дала собі обіцянку, що ніколи знову не буду працювати з дому й узагалі, щоб робота не перетиналася з дитиною в одному часопросторі. Робота – в офісі, дитина – удома.

Специфіка моєї роботи з відео- й аудіоматеріалами така, що ти маєш дуже уважно слухати записи, зводити аудіо та відео, розшифровувати все, що кажуть люди в кадрі. Це було абсолютно неможливо з дитиною поруч, бо моя Аглая виявлялася голоснішою за будь-які навушники або колонки.

Домовитися з 2-річною дитиною про тишу неможливо, а коли йдеш в іншу кімнату, вона йде слідом. Також річ, яка мене дратує, – це вичитувати текстові документи перед відправкою, бо я можу не помітити, як дитина захоче щось поклацати на компі. А коли працювала на ТБ, мені привозили додому жорсткі диски, які дуже приваблювали доньку візуально, тому я постійно стежила за тим, щоб вона їх не чіпала, не залила соком чи просто не розколупала, бо за своє материнство я вже навчилась оцінювати, на що здатна Аглая.

Важливо зазначити, що я мати-одиначка. Хоч колишній чоловік бере участь у вихованні дитини, але саме в періоди моїх віддалених домашніх проєктів, він був відсутній через різні обставини – і я лишалася жонглювати дитиною, побутом і проєктами буквально наодинці. Бабусі та дідусі живуть далеко, няні немає. Від цього рівень драми й кортизолу з віддаленою роботою злітає до небес.

Ми з нею тепер багато говоримо про роботу, робочий час, відповідальність і заробіток.

Найжорстокіші кейси в роботі вдома з дитиною – це коли ти так і не зміг доробити щось вдень і починаєш працювати після того, як дитина засне вночі (у нас це ближче до 00:00). Тобто ти й удень не змогла побути нормальною мамою, бо боролася за час для гугл-таблиць, й однаково працюєш замість сну. У період весняного локдауну я зменшила собі час сну майже вдвічі. Це виснажує, фруструє та знижує якість батьківства й якість життя взагалі.

Тільки після того, як доньці виповнилося 4 роки, я побачила якесь світло. Через те, що донька подорослішала, відкрилися нові варіанти, чим її зайняти, поки я працюю. До 4 років вона відмовлялася від усього, окрім мультиків, а зараз сприймає спілкування у відеоформаті – і відтепер я просто роблю їй відеоконференцію в Zoom, і вона годинами грається з подругами. Ось така дружба у 2020 році. Але мультики однаково нікуди не зникли, на жаль.

Із класного, що я бачу в усій цій історії (а я бачу щось класне), – це те, що Аглая спостерігає, як я працюю, що мамина робота – це не просто якийсь міф. Ми з нею тепер багато говоримо про роботу, робочий час, відповідальність і заробіток. Зараз вона не має питань, від чого мама втомлюється й навіть каже мені: «Я бачила, скільки ти сьогодні працювала». Ну, і я по-людськи вдячна Аглаї за десятки смішних історій про те, як вона ефектно з’являлася в кадрі Zoom-нарад з недоречним побутовим зауваженням. Одного разу вона тріумфально в’їхала в кадр на велосипеді та крикнула: «Мамо, вимикай тьотю вже, бо бісить». До речі, за період локдауну я двічі виходила у прямий радіоефір з дому і дуже хвилювалася, щоб тисячі слухачів нічого зайвого не дізналися з Аглаїних вигуків. Думаю, що батьки, які працюють, точно запам’ятають цей період.

Олена Куцан

викладачка, стилістка

Син Алан, 1 рік 6 місяців

Народивши Алана, у декреті я не була навіть тижня. У цей період надавала стилістичні консультації онлайн, а також продовжувала викладати в університеті та займатися з дипломниками. Я намагалась організувати свій робочий процес завдяки няні. Переконана, що є багато класних нянь і що це найкращий спосіб організувати час для роботи й себе. Але моя історія не про успішні кейси.

Нашій першій няні було далеко діставатися, вона зранку добряче запізнювалася, а вже о 19:00 їй потрібно було виїжджати назад. Це був абсолютно не мій варіант. Друга няня нічого не робила з Аланом, просто мовчазно сиділа на лавці під час прогулянки або ж просто дивилася телевізор. Такий а-ля наглядач.

Я на три дні наперед розписую, що обов’язково маю зробити без сина, й інтегрую це у свій тижневий розклад.

Я переконана, що, якщо б поставила за ціль знайти хорошу няню, то експериментувала би надалі й знайшла. Проте мені на допомогу прийшли мої дідусь із бабусею (Аланові прабабуся та прадідусь), які наразі є його нянями. Я не бажала обтяжувати їх у зрілому віці (дідусеві – 82, бабусі – 76), проте виявилося, що це і їм, й Аланові в кайф. Кожного мого робочого дня вони проводять час з Аланом, роблять це дуже насичено й продуктивно: різноманітні ігри, довгі прогулянки, розвиток, любов. Ще варто зазначити, що бабуся з дідусем – педагоги з безліччю відзнак і шаленою любов’ю до своїх учнів і студентів. Але є й інший бік медалі: рідні надто інтегровані в моє життя. Наразі плюсів більше, ніж мінусів, але з весни планую вводити няню в наше життя.

Я багато працюю, тому, незважаючи на допомогу, однаково десь 2–3 години на день я працюю в компанії Алана. Організувала цей процес так:

  • у кожній кімнаті облаштувала синові декілька ігрових зон. Це, звичайно, створює певний дискомфорт, адже іграшки розкидані повсюди. Але в такий спосіб Алан проводить певний час, поки обійде всі зони, а потім – по колу.
  • мій порятунок – інтерактивні книги, музичні іграшки. Усе те, на що можна натискати. А також малювання, танці, читання, ліплення.
  • головне наше правило: що більш активна прогулянка, то спокійніший син удома. На прогулянці по максимуму: гірки, драбинки, тунелі, футбол. І декілька ігрових майданчиків (3–4 за прогулянку).
  • рятуюсь і мультиками, хоч намагаюсь обмежувати час перегляду. Щоб не було звички до телефона та планшета, мультики тільки на великому екрані. Так Алан тримає дистанцію, і це не так згубно впливає на зір.


Мій висновок про дистанційну роботу з дитиною: усе залежить від тієї роботи, яку виконуєш. Наприклад, з Аланом я можу готувати матеріали лекцій, завантажувати матеріали, надавати консультації дипломникам, робити стилістичні карти клієнтам, пости для соцмереж. Водночас з Аланом я не можу працювати над дисертацією, проводити лекції онлайн, консультувати клієнтів онлайн, брати участь у конференціях, прямих ефірах, Zoom-зустрічах. Я на три дні наперед розписую, що обов’язково маю зробити без сина, й інтегрую це у свій тижневий розклад.

Оля Мазур

співробітниця благодійного фонду «Таблеточки», керівниця освітнього комунікаційного проєкту

Донька Поля, 1 рік

Коли я тільки завагітніла, план був такий: піти в декрет за 2 місяці до пологів і почати роботу, коли дитині виповниться 4 місяці. Загалом так і вийшло. Лише один нюанс, на який я не розраховувала: через роботу чоловіку потрібно було на 5 місяців переїхати в інше місто. Брати няню так швидко не була готова ні морально, ні фінансово. Передусім морально. Карантин, як не дивно, пішов мені на руку: майже всі працювали дистанційно, як і я. Тому психологічно було комфортно.

Спочатку брала стільки роботи, скільки реально могла подужати. Тобто тверезо оцінювала свої можливості й працювала десь 2 години на добу, поступово збільшуючи навантаження. У деякі дні, коли відчувала, що дитині потрібно більше уваги, розвантажувалася, а в інші дні наздоганяла.

привчати дитину до самостійності та спокійно реагувати на те, що ти не займаєшся нею 24/7

Допомога мені потрібна була не стільки з дитиною, скільки для того, щоб виділити час для себе. Наприклад, сходити в басейн чи до косметолога, лікаря. Це важливий момент, про який, я вважаю, не має забувати мама, – час для себе. Тоді й для роботи є сили.

Ну, й останній момент, не знаю на скільки його можна назвати лайфхаком, але потрібно привчати дитину до самостійності та спокійно реагувати на те, що ти не займаєшся нею 24/7. Може, мені просто пощастило, або ж справді вдалося привчити Полю, але вона досить непогано грається самостійно.

Зараз чоловік уже поряд і ми узгоджуємо наші графіки так, щоб обидва встигали приділити час дитині, собі, одне одному й попрацювати. Із наступного місяця я виходжу на повний робочий день, і ми вже шукаємо няню для доньки.

Женя Терещенко

бізнесменка

Донька Софія, 5 років

Працювати з дитиною вдома – ще той челлендж! Але сидіти без діла просто неможливо. До декрету в мене було активне життя. Я проводила екскурсії Києвом і була цілковито щаслива. Потім ми стали батьками та я присвятила себе моїй доньці. Але з часом подумала, а де ж я і що я далі буду робити? В екскурсії вже не думала повертатися, вигоріла там емоційно. До того ж проводити їх, коли дитина то хворіє, то просто потребує твоєї уваги, бо ще маленька, дуже складно.

виділяю хоч трохи часу для себе й займаюся тим, що приносить задоволення

Якось погляд упав на мою книжкову полицю, і я подумала: «А що, як продавати книги? Я їх так люблю! Я б могла про них багато розказати». Вирішила ризикнути. І почала працювати вдома з донькою. У садочок вона тоді ходила раз за разом, багато хворіла.

Я замовила першу партію книг – і так почалося нове життя. Завела сторінку в Instagram і Telegram, зробила першу рекламу. Книжки були вдома повсюди, а люди приходили забирати замовлення прямо до мене додому.

Із часом донька стала регулярніше ходити в садок, книжок стало ще більше і я захотіла відкрити офлайн-магазин. Зараз моєму магазину «Книжкове натхнення» вже більше року. Крім книг, почала організовувати заходи. Наприклад, жіночий клуб. Обговорюємо літературу, проводимо майстер-класи. Були й інші плани, наприклад книжкові квести для дітей, але почався карантин. Це було для мене найважче! Перший рік у бізнесі, магазин тільки розвивається й ось. Ми зачинили магазин для відвідування, але працювали через доставку.

Найважче в цей час було постійно бігати з дому в магазин і назад. Тоді ще й чоловік працював з дому й постійно хотів їсти. А в доньки був садочок онлайн (середня група), і вона постійно кричала: «Мама, для заняття потрібен клей! Ой, скінчилися фарби! Треба папір, ще паперууууууу!» Я балансувала між сім’єю й роботою.

Дуже хвилювалася, коли бігла в магазин, а Соню треба було лишати вдома. До цього я ще ніколи її не залишала. Зараз уже більше підготувалася до січневого локдауну. Наприклад, узяла помічницю на роботу, і ми будемо працювати по черзі в режимі доставки. А для доньки купили годинник-телефон, щоб бути на зв’язку, якщо доведеться її залишити вдома саму. Зараз ми тренуємося це робити, щоб потім не було страшно.

Соні вже п’ять років, і вона розуміє мене й мою роботу. І, здається, вона пишається мамою. Часто називає мене книжковою матусею. Це дуже приємно, і хочеться залишатися для неї прикладом.

У складний і перевантажений період мені завжди допомагає кілька речей. Я виділяю хоч трохи часу для себе й займаюся тим, що приносить задоволення, читаю, вишиваю, танцюю, займаюсь йогою та навіть складаю пазли. Так я наповнююсь і тоді знову можу давати енергію тим, хто поруч.

Анна Денисенко

психолог

Найчастіше погана поведінка дітей зумовлена браком уваги з боку батьків. Особливо, коли мама зовсім поруч, а гратися відмовляється. Для дитини такий стан речей не може бути нормою й викликає масу емоцій: від нерозуміння й образи до агресії та примх. В умовах карантину та дистанційної роботи батькам складно приділити час дитині, адже є низка обов’язків, які необхідно виконувати.

Також треба формувати в дитини розуміння про графік роботи й зобов’язання кожного з членів сім’ї.

Зі свого боку, бачачи, що батьки постійно вдома, дитина просто не може втратити можливість привернути їхню увагу. У голові складається картинка, що батьки просто її ігнорують і не хочуть проводити з нею час. Природно, що це зачіпає й ображає почуття дитини. Не маючи достатнього досвіду та знань для вираження своїх емоцій, дитина починає вередувати.

Своїм клієнтам я рекомендую якомога якісніше проводити вільний час із дитиною. Залучати її до домашніх справ, грати в різноманітні ігри, читати дітям книги та просто розмовляти.

Також треба формувати в дитини розуміння про графік роботи й зобов’язання кожного з членів сім’ї. Для цього рекомендую разом створити розклад дня, де буде прописаний графік життя всієї родини. Що яскравіший і цікавіший буде графік, то простіше буде дитині йому слідувати.

Наприклад, використовуйте малюнки, наліпки, блискітки, яскраві кольори. Тобто все, що подобається вашому малюкові. Зробіть вечір створення такого розкладу всією сім’єю. Ви не тільки весело й цікаво проведете час, але й допоможете вашій дитині сформувати важливі навички поведінки.

Перед початком робочого дня необхідно проговорити з дитиною все про графік і плани на день, що й у якій послідовності буде відбуватися. Тоді запобігти істериці буде набагато простіше.

У разі, якщо дитина починає вередувати, необхідно залишити роботу на 10–15 хвилин, заспокоїти дитину, поговорити з нею, показати графік і пояснити, що зараз час для роботи в мами, а в нього / неї час для своїх занять і після закінчення робочого дня ви обов’язково пограєте та проведете час разом. Підготуйте дитині різноманітні лизуни, кінетичний пісок, книжки, які вона не бачила до цього, і запропонуйте пограти з цими іграшками. А ввечері запропонуйте, щоб дитина розповіла вам, що це й для чого потрібно. Інтерес до нової гри та відчуття відповідальності за необхідність навчити маму, як нею бавитися, однозначно зацікавить дитину.

Ірина Новоставська

няня

Із дітьми я працюю фактично з дитинства. Спочатку це було подивитися за сусідськими дітьми, а потім стало частиною моєї роботи. Зараз працюю з дітками, які висловлюють свою думку, вчаться, граються, тому діяльність у нас різноманітна: читання, перегляд казок, мультиків мовою оригіналу й аналіз, обговорення. Як правило, діти не сумують за батьками. Я цього не помічала. Вони у своєму казковому світі. Бувало так, що батьки працюють, а я з дітками знаходжуся в цьому ж будинку. Це цікавий досвід. Треба креативити. Це життя. Діти можуть відволікатися. Наприклад, за солодким. Коли вони його отримали, то повертаються. Якщо в няні й дітей є довіра та співпраця, то можна не хвилюватися. Єдине, що може заважати з дітьми, як і з дорослими, – завищені очікування. Треба розуміти, що в дітей теж можуть бути не ті дні й не той настрій. Доведеться це прийняти та креативити. Дітей, головне, зацікавити, відчути їхні потреби. Якщо є конект, тоді вони в грі. І не будуть відволікатися на батьків, які працюють.