Про цькування дітей у школі розповідає Олена Ратінська — дитячий психолог, гештальт-терапевт, голова відділення дитячої психології Київського Гештальт Університету і директор однієї зі столичних шкіл — Сергій Горбачов.

Олена Ратінська

дитячий психолог, гештальт-терапевт, голова відділення дитячої психології Київського Гештальт Університету

Навіть, якщо ваша дитина добре спілкується з однолітками у садочку — це зовсім не означає, що вона не стане жертвою булінгу в школі. За статистикою, 80% українських дітей піддаються цькуванням, навіть не усвідомлюючи цього.

Віддаючи дитину до школи, з’ясуйте, на скільки вона толерантна до дітей, які не спілкуються з іншими. В усіх соціальних системах завжди є лідер, середня група і так званий «вигнанець». Завдання школи і батьків — сформувати толерантне ставлення до дітей-«вигнанців».

У початковій школі діти ще не займаються жорстким булінгом, але вже можуть бути нетолерантними до інших. Щойно вчитель починає вибудовувати систему конкуренції та пріоритетів — діти починають один одного травити. А справжній булінг почнеться у середній школі — з 10-11 років — вік входження у підліткову кризу.

Обов’язок шкільного психолога — виявити лідера, схильного ініціювати цькування інших проводити, вести з ним дружні бесіди, виробляючи толерантність.

Ознаки того, що дитину цькують у школі:

 Відмова іти до школи з різних причин — «не хочу, не цікаво, не бачу сенсу…»

 Відсутність контакту з однолітками: немає друзів, зідзвонювань, не ведеться переписка у соцмережах, похід до школи і повернення звідти наодинці, немає у кого запитати домашнє завдання.

 Психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції.

 Обмальовані руки або специфічні малюнки на полях у зошиті.

 Бажання іти до школи іншою дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти.

Причини булінгу

 Як правило, це занижена самооцінка. Навіть якщо дитина виявляє це через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.

 Атмосфера вдома. Дуже часто жертвами булінгу стають діти, з якими вдома поводяться як з жертвою. Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла маніпулювати своїм становищем жертви, щоб отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, якщо звикла, що до неї краще ставлятсья, коли вона бідна й нещасна, то вона відтворюватиме навколо себе таку ж атмосферу і в школі.

Часто такими дітей роблять бабусі, підживлюючи ідею безпорадності дитини. Як результат — дитина не може себе відстояти за наявності сильного лідера.

 Заряджена частина в класі. Це дитина агресор, якій чхати на почуття інших, яка шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.

Відрізнити таку дитину-жертву агресора від «вигнанця» можна за однією ознакою. «Вигнанець» буде таким у всіх колективах. А от дитина-жерва агресора може бути в інших колективах навіть лідером (де його психологічна структура вважатиметься сильною).

Що робити батькам

 Пояснити дитині, що таке булінг. За досліжденнями UNICEF в Україні 80% дітей рано чи пізно стають жертвами шкільного цькування. Більшість на ранніх етапах не розуміють, що це таке, і що треба розповідати вчителям про образи. Тому варто пояснювати дітям, що інші мають право робити з ними і на що не мають права.

Це починається з дитячого садка, коли, наприклад, на скаргу про примушування їсти батьки відповідають: ну, ти ж нічого їси, а цілий день у садку. Таким чином даючи іншій людині право на фізичне насилля над своєю дитиною. І коли уже в школі інші діти крадуть її зошити, змушують носити свій портфель, зганяють з місця — їй це видається невинними жартами, про які вона не розповідає.

Стратегія захисту. Не бігти одразу до школи. Спершу дізнатися, у дитини, що вона думає про цю ситуацію і підтримати. Якщо вона не зможе впоратися, тоді йти до школи.

Або ж, коли застосовується фізична сила — в такому разі, як би соромно не було дитині, що б вона не казала (агресори зазвичай присоромлюють дітей, яких захищають батьки) треба йти до школи.

 Порадити проводити більше часу зі старшими. За можливістю не відходити надовго від учителя, щоб не допускати насилля.

Не вкладати свої ідеї в голову дитини. Коли щось радите — запитуйте, чи зможе дитина так учинити. Якщо відповідь буде — мені незручно, соромно, я так не зможу — шукайте інші варіанти. Головне не присоромлювати — «чому ти не можеш дати відпір?!!»

Не можна злитися на дитину за те, що вона не здатна на дорослі вчинки. Стежте за собою, завдання батьків — допомогти.

З юридичної точки зору ви НЕ можете прийти і поговорити безпосередньо з дитиною, яка ображає вашу. Це можна ініціювати лише через школу або психолога. Інакше можна отримати судовий позов за залякування чужої дитини.

Підтримувати дивакувату рису в характері або зовнішності дитини, якщо саме через це з неї насміхаються. Перетворіть її на сильний бік дитини. Якщо йдеться про особливості зовнішності — зробіть фотосесію, щоб підкреслити. Якщо ж про замкнутість — знайти діяльність, де саме ці якості будуть найнеобхіднішими.

 Якщо булінг триває кілька місяців, — без дитячого психолога не обійтися.

Наслідки

Наслідки булінгу можуть бути різні. Найчастіше — це замкнутість, психологам доводиться працювати з антисоціальними підлітками, які абсолютно не вміють спілкуватися з навколишнім світом. Доводиться пояснювати, що світ не такий страшний, яким був до цього. Це може тривати від 2 до 3 років. У таких дітей руйнується віра у соціум, вони насторожені, тривожні. Але найбільший страх — це підліткові суїцидальні думки.

СЕРГІЙ ГОРБАЧОВ

директор школи №148 імені Івана Багряного у Києві

Перш за все, батьки мають підтримати дитину. Часто вони думають, що це само собою минеться, розсмокчеться, але це не так. Не можна робити вигляд, що цього не відбувається.

Я не рекомендую пряму розмову батьків з батьками, адже це може погіршити ситуацію, якщо рівень їхньої психологічної грамотності звичайний або середній.

Розкажіть про це учителю, адже з досвіду — якщо вчитель має довіру з боку учнів, то він може дуже допомогти і навіть вирішити проблему. Якщо ж ні — ситуацію має вирішити психолог — шкільні психологи мають професійну освіту і досвід вирішення таких питань. Не думайте, що ваші діти та проблеми унікальні, шкільні психологи мають значний досвід роботи з дітьми, і знають, як зарадити в тій чи інший ситуації

Кожна ситуація індивідуальна. Десь допоможе профілактична бесіда психолога, десь — розмова з директором.

Якщо вчитель і психолог не справляються, то треба звертатися до директора. А якщо йдеться про фізичне насильство, то директор має обов’язково залучати соціальні служби та поліцію. У таких випадках адміністрація школи повинна не перейматися іміджем школи, а дбати про інтереси дитини, здоров’я якої має бути першочерговими у пріоритеті школи.