У Діани Карпенко-Кантер і Леоніда Кантера троє дітей: Магдалена (9 років), Патагонія (6 років), Дар’ян (1 рік 10 місяців). Уже 10 років вони живуть на хуторі Обирок у 250 кілометрах від Києва. Найближча лікарня — в Батурині (10 км), фельдшер — у сусідньому селі (5 км). Тут немає магазину, немає школи. Але є ліс, озеро і багато свободи. Про те як облаштувати щасливе дитяче життя далеко від великого міста, і які труднощі при цьому можуть виникнути — в матеріалі The Village Україна.

«Ретрит», що затягнувся на 10 років

Спочатку це був квест – нам подобалося розгрібати старі будинки, газети, листи, будувати печі, чистити криниці, бо там не було води, ми проводили світло, гралися в робінзонів. В нас зовсім не було сусідів. Зараз тут живе 4 сім’ї, у кожній по 2 дитини.

З двома дітьми ми жили з мінімальними зручностями. У дворі була криниця, з якої воду носили. Взимку їсти готували лише на печі, влітку користувалися газовими балонами. Так жили 7 років. Я не можу сказати, що це було важко, звикла. Але коли з’явилася третя дитина, ми зрозуміли, що такий примітивний побут відбирає дуже багато часу, і ти не можеш нічого іншого робити.

Останні два роки в нас є автомобіль. Ми облаштували душ і туалет у будинку.

В нас є кури, які несуть яйця, город — там до середини літа вже все дозріває. За іншим їдемо в Конотоп, де на продуктовій базі замовляємо на місяць круп, овочів (доки своїх нема). Молочне переважно купуємо у місцевих.

Укрпошта доставляє будь-що куди-завгодно! Подарунки, книжки, одяг дітям я замовляю в інтернеті і навіть взимку мені їх доставляють кіньми.

Звичайний день у звичайному селі

Я прокидаюся першою десь о 6-ій і маю час позайматися насамоті. Потім — молодший Дар’ян, а за ним уже всі — зазвичай до 7 ранку ніхто не спить.

Далі у нас із дітьми — зарядка, йога. Зараз дівчата по ранках бігають до сусіднього двору, там залазять в халабуду, розказують казки, вилазять з тієї халабуди, гойдаються на гойдалці і повертаються додому на сніданок.

У нас з дівчатами є три свої маленькі городи, тож після сніданку вони прополюють свої грядки.

Потім — година творчих занять: живопис, ліпка або рукоділля.

Після творчості — у нас година математики. Я обираю найцікавіші завдання з підручника або шукаю в інтернеті. Відкрила — ось це, це і це робиш. Що не розуміє — пояснюю. Молодшій Патагонії я не ставлю завдання займатися математикою, бо вважаю, нехай ще погуляє. Але їй цікаво і вона постійно просить, тому їй я теж даю якісь прості приклади.

Далі перерва на обід.

Після обіду, наприклад, цього місяця вони з татом пишуть книжку — він їм шукає матеріали, Магда записує і таким чином вправляється у письмі, а Паті малює.

Далі читання. Читати Магда любить і робить це дуже добре, іноді, коли в мене немає часу, читає молодшій сестрі. У нас не було якогось класного правильного методу, але, думаю, що мотивацією стало те, що тато постійно просив її почитати йому по складах, по буквах, коли ще не вміла — він постійно казав: ти так гарно читаєш, почитай мені ще, будь ласка.

Після читання — вільна гра. Вони просто йдуть і дуріють.

Розваги: калабані, халабуди, старе кладовище

У нас є окремий дитячий будиночок. Там — купа книжок, гора іграшок. Але вони граються 5-10 іграшками максимум, оскільки багато часу проводять на вулиці.

Нещодавно вони робили кафе для фестивалю — будували з гілок сосни конструкцію. Діти самі вигадують час від часу такі штуки. Цієї осені мені Магда показувала секретні місця, які вони створили — халабуди, галявини, дерева… Вони часто ходять на озеро, в ліс. Є місце, де росте кілька сосен і в них була така гра — бігти до цих сосен і вилазити на них, а хто не встиг і залишився внизу, того закидали шишками.

Якось вони знайшли в лісі кладовище і гра полягала у тому, щоб туди побігти, а потім тікати з криками «ААААА! Страааашно!»

Нещодавно після дощу я вийшла на вулицю, а перед будинком — рівненький асфальт і лише в одному місці зібралася невеличка калюжа. Сусідська дівчинка постелила на «березі» цієї калюжі каримат, взяла термос і бутерброди і влаштувала собі пікнік.

Взимку будували собі хатки зі снігу, сніговиків.

А торік дівчата собі облаштували ігрову кімнату у старому льосі, який залишився на покинутому подвір’ї — позаносили туди ляльок. Але це місце знайшли хлопці і затіяли там свою гру, під час якої підпалили щось усередині, тож дівчатам довелося рятувати свої іграшки. І ніхто з дорослих цього не бачив. Таких історій багато.

Ми катаємося на роликах, бо у селі гарний асфальт. Вечорами у «Кіносараї» дивимося на великому екрані всі ті мультики, які можна подивитися в Києві.

Освіта: літній «інтенсив» і зимовий хоускулінг

Коли старша донька підросла, я зрозуміла, що їй потрібне спілкування. Тоді й вирішила робити літній табір. Спершу на нього приїхали дві мами — одна моя подружка, друга про нас в інтернеті прочитала.

З часом ми почали запрошувати друзів, знайомих, іноземних гостей. Зараз на літо формується дуже цікава програма для дітей, але це потребує великих зусиль.

Цього літа вже втретє відбуватиметься «Освітній експеримент» — захід, на якому можна обмінятися досвідом альтернативної освіти. Якщо перший час на дитячий табір до нас приїздили 2 мами з дітьми, то цього року за два місяці до події ми закрили реєстрацію, бо вже є 250 людей. З них половина — це діти. У нас далеко неідеальні умови — проживання в наметі, душ і туалет на вулиці, щоправда ми налагодили харчування. Та люди все одно приїздять — їх дуже цікавить тема альтернативної освіти.

Уже 5-ий рік на Обирку влітку працює школа барабану — щороку на тиждень приїздить дуже хороший майстер, який дає інтенсив лише на Обирку. Ти можеш повністю зануритися в атмосферу, хоч зранку до ночі сидіти.

Школа цирку кілька разів була, діти вчилися ходити на ходулях.

Після того, як влітку Магда переживає ейфорію від кількості дітей, вчителів, вражень, то восени, коли ми опиняємося удвох з книжкою, звісно, їй не цікаво. Та все ж ми випрацювали якусь стабільність.

Отож, зима-осінь у нас — хоумскулінг. Раніше для моєї старшої доньки цього було достатньо, але, я бачу, що наближається середня школа і деякі речі вона хоче опановувати системніше. Тобто, якщо це музика, то мають бути заняття кілька разів на тиждень. Я думаю про уроки скайпом.

Якось я взяла її з собою на кілька місяців до Києва і віддала на гімнастику. Коли у дитини немає можливості систематично щось відвідувати, то вона за першої ж нагоди дуже швидко усе схоплює. Після повернення на Обирок нам подзвонила тренерка і запросила на змагання. Ми дали Магді таку можливість — і вона зайняла друге місце.

Тепер щоранку під час зарядки вона повторює вивчене, аби не втратити навички.

Післяслово

Хутір не дає такої варіації занять, як велике місто, але він дає безмежну свободу. Мої діти дуже самостійні, вони добре ходять на великі дистанції, чудово сходяться з новими людьми, тому що у нас великий потік гостей і волонтерів.

Днями мій молодший (1 рік і 10 місяців), доки я працювала, пішов пішки зі старшими дітьми на сусідіній хутір, а це 500 метрів! Вони там кілька годин погралися, а потім пішки повернулися!

Старша донька дуже прив’язана до цієї свободи, до того, що можна бути самим собою. Вона дуже добре знається на травах, щоразу з лісу виносить букетик або для вази, або для салату. Але в Києві їй теж подобається і основний аргумент — це доступ до друзів. Бо якщо на Обирок вони приїздять раз чи два на рік, то тут ти можеш хоч щодня бачитися. Паті ж часто каже, що їй більше подобається в Києві, але я думаю, що це пов’язано з дідусем і бабусею, які їм багато дозволяють.

Фото з сімейного архіву